Матеріали методичного забезпечення заняття. студентам 1 курсу факультету №4 з ВММФФ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
студентам 1 курсу факультету №4 з ВММФФ
спеціальність «фармація»
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
на тему:” Філософія Нового часу та класична німецька філософія “
Чернівці - 2013
1. Актуальність теми:
Філософія Нового часу та німецька класична філософія базуються на дослідженні нових наукових методів пізнання природи. Виникає просвітництво - культурно-історичний термін /вперше використали Вольтер і Гердер/, що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій ХІV - ХV ст., але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням просвітників було знайти шляхом діяльності людського розуму природні принципи суспільного життя. З цієї точки зору було піддано гострій критиці всі наявні форми і відношення людей в сфері права, моралі, економіки, політики тощо.
2. Тривалість заняття: 2 год.
3. Навчальна мета:
3.1. Студент повинен знати:
Ø Суть історичного прогресу;
Ø Найважливіші чинники та умови формування наукового стилю мислення (в межах формування експериментального природознавства);
Ø Проаналізувати особливості функціонування мислення “здорового глузду ”, його зв’язки із індивідуалізмом та новим типом соціальних стосунків.
3.2. Студент повинен вміти:
Ø Розбиратися в змісті понять раціоналізму та емпіризму;
Ø Прослідкувати виявити особливості проявів філософії за умов її діалогу із численними конкретними науками;
Ø Включати раніше отримані знання в пояснення походження життя на Землі;
3.3. Опанувати практичні навички:
Ø Осмислити логіку внутрішньої диференціації філософського знання та умови його системного впорядкування;
Ø Займати певну позицію та відстоювати її.
Ø Навчитись застосовувати ідеї філософських концепцій епохи Нового часу та німецької класичної філософії у власних наукових дослідженнях.
Міждисциплінарна інтеграція.
| Назви попередніх дисциплін | Отримані навики |
| Всесвітня історія Історія медицини Політологія | · Володіти знаннями щодо змісту історичних подій в епоху Нового часу. · Давати оцінку історичних зрушень епохи Нового часу, визначити їх роль для формування світогляду сучасного медика. · Описувати розвиток медичних знань у різні періоди розвитку людства. · Давати оцінку стану медичної допомоги в різні етапи історії суспільства. · Описувати політологічні вчення різних епох. · Визначати основні причини перших міфологічних тлумачень влади і держави. · Аналізувати механізми взаємодії гілок влади. |
Поради студенту.
5.1. Зміст теми:
В Новий час матеріалізм виникає спочатку в Англії. Він був представлений поглядами таких філософів: Ф.Бекон, Т.Гоббс, Д.Локк та ін. Матеріалізм цього часу - це не стихійний матеріалізм стародавнього світу, а матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хімії, медицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу із його конкретності, в деталях. Цей спосіб мислення приніс багато користі, він сприяв розквіту конкретних наук, вів до нагромадження оптичного матеріалу. Але абсолютизована, перетворена в звичку, перенесена з природознавства в філософію потреба "зупиняти" історичний процес, розглядати його по частинах привела до історичної обмеженості цього часу - пізнання метафізичного способу мислення. Тому весь матеріалізм ХVП-ХVІІІ століть носив переважно метафізичний характер. Це була перша ознака філософії того часу. Якщо і були якісь діалектичні здогадки, то вони були все ж в рамках діалектики руху, а не розвитку. Але якщо потреби практики вимагали нових знань, то це об'єктивно вело до необхідності узагальнення їх, до розвитку теорії, в току числі і філософії, і перш за все таких її розділів як теорія пізнання, методи пізнання тощо. Тому другою характерною ознакою розвитку філософії Нового часу було та, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання: емпіризм і раціоналізм. Емпіризм /з грец.- досвід/ - це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання. Емпіризм ХVП-ХVІІІ ст. сформувався як матеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображає навколишній світ. Пізніше з’являється суб’єктивно-ідеалістичний емпіризм, тобто такий, що визнає єдиною реальністю суб’єктивний досвід /Берклі, Юм/. Раціоналізм /з грец.- розум/ - філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму /наприклад, інтуїтивізму/, так і емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють /чи підтримують/ як матеріалісти /Спіноза/, так і ідеалісти /Лейбніц/. Родоначальником раціоналізму є дуаліст Декарт.
В кінці ХУІІІ - першій половині XIX століття бурхливий розвиток філософії був пов’язаний а Німеччиною. Керуючись принципом діалектико-матеріалістичного детермінізму, потрібно підкреслити специфіку та суперечливість соціально-економічного та історичного розвитку Німеччини цього часу, що знайшло свій прояв в німецькій суспільній думці взагалі і в філософії зокрема. Філософія розвивалась в умовах країни, де буржуазні перетворення запізнилися. Німецька буржуазія, налякана першими європейськими буржуазними революціями, йшла часто на компроміс зі своїм феодальним дворянством, а, з іншого боку, об'єктивно була зацікавлена в швидкому розвитку капіталізму, продуктивних сил, виробництва. Якщо у Франції, наприклад, революції передував розвиток матеріалізму, то в Німеччині переважала ідеалістична філософія.
Родоначальником німецької класичної філософії був Іммануіл Кант /1724-1804 рр./. Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми роками ХІV століття. В цей час Кант, займався переважно природничими проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза, про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності*. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період в філософії Канта переважали матеріалістичні позиції. З 70-х років починається другий так званий "критичний" період, коли в філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: "Критика чистого розуму" /1781/, "Пролегомени" /1783/, "Критика практичного розуму" /1788/. В центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівнюючи з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини. Кант вважає, що людський розум пізнає не "речі в собі", а явища речей, результат їхньої дії на органи чуття людини. "Речі в собі" стають явищем завдяки апріорним формам споглядання /простір-час/ та апріорним формам мислення /якість, кількість, причинність, реальність та ін. /.тобто таким формам які мають позадосвідне походження/. Наступна сходинка пізнання - це розум, який, за Кантом, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового він заплутується у невирішених протиріччях - в т. з. "антиноміях" чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання. Уважне вивчення підручників, додаткової літератури повинно підвести студента до розуміння того, що в філософії Канта чудернацьким способом поєднані матеріалізм /визнання об’єктивного існування "речей в собі"/ та ідеалізм /твердження про апріорні форми споглядання і розсудку/ з агностицизмом /заперечення пізнання об'єктивної дійсності/. Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом. Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять людина і особистість. Відомий Кант і як творець вчення про наді сторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив /закон, повеління/, що існує в свідомості людей, як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і, разом з тим, в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.
Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель /1770-1831 рр./. Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найбільш відомий філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні роботи: "Наука логіки", "Філософія природи", "Філософія духу", "Філософія права", "Філософія історії" та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя - природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо. Заслуга Гегеля полягала також в тому, що він весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно - ідеалістично. Гегель вважав, що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, "відпускає з себе своє інше" - природу, яка в свою чергу, розвиваючись, породжує "суб’єктивний" Дух - людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу - філософію. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої люднім і об’єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є "свободою порожнечі" говорив він. Гегель приходить до формули свободи як "пізнання необхідності". Розібравшись в цих питаннях, студент повинен зрозуміти сутність основного протиріччя філософії Гегеля - протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою, звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики, Вона вся була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі - людський дух; в філософії права - конституційна монархія; в історії філософії - філософська система самого Гегеля. Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її "кінцем німецької класичної філософії".
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л.Фейербах /1804-1872 рр./, його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.
З Л.Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. В світі нема нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія - це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха - це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах матеріаліст, а в розумінні історії людства - ідеаліст. Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала в той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. В центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоке, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, "панує" над природою "шляхом покори її", в той час як людину слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного, "як сукупність суспільних відносин" /К.Маркс/.
Й.Фіхте /1762-1814 рр./. Спираючись на суб'єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте, характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що знаходяться в єдності: суб’єкта /не - Я/ і об’єкта /не - Я/. Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманіття світу. Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Логічним результатом його вчення є соліпсизм /визначення конкретного Я і заперечення об'єктивного існування інших людей/. Але серед нісенітниць суб’єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий крок в розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.
Суб'єктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана об'єктивно-ідеалістична філософія тотожності, основоположником якої був Ф.Шеллінг /1775-1854 рр./. Цінним в філософії Шеллінга було те, що виходячи з теорії тотожності, він наполягав на пріоритеті природи щодо вічно наявного протиріччя "Я і середовище", показав діалектичний розвиток єдиної природи і існування єдності живої і неживої природи. Намагаючись узагальнити досягнення наукових знань свого часу, Шеллінг вирішував проблему знаходження вихідного начала, яке, на його думку, повинно бути вище суб'єкта, природи і духу, з якого виводилось би як перше, так і друге. За такий перший початок Шеллінг приймає субстанцію, деякий абсолют, що виступає у вигляді абсолютного розуму, існує одночасно як суб'єкт-об'єкт, як абсолютна єдність духовного і природного. Але він не знаходить відповіді на питання про те, який же механізм виникнення із абсолюту конкретних кінцевих речей. Звичайно, Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоретичних ускладнень, але він не зміг відповісти на багато питань, за вирішення яких, як ми бачили раніше, взявся Гегель.
5.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Що являють собою такі поняття, як раціоналізм та емпіризм у філософії Нового часу?
2. Яке місце німецької класичної філософії в історії новоєвропейської філософії?
3. Які вихідні ідеї філософії І. Канта – засновника німецької класичної філософії?
4. Опишіть розвиток ідей в німецькій класичній філософії після І.Канта.
5. Охарактеризуйте філософію Г.Гегеля.
6. В чому заключався “антропологічний принцип” у філософії Л.Фейєрбаха?
5.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті:
Скласти порівняльну таблицю філософських концепцій представників німецької класичної філософії.
Матеріали методичного забезпечення заняття.
Тестові завдання
1. Загальні особливості соціальних та духовних процесів розвитку Європи в епоху Нового часу визначались:
а) переважно сільськогосподарським типом виробничої суспільної діяльності;
б) системою особистісної васальної залежності між членами суспільства;
в) розвитком промислового виробництва, перенесенням центру виробничої діяльності в міста;
г) географічними відкриттями нових земель;
д) перенесенням акцентів із зацікавлень природою на зацікавлення людиною.
2. Фігура літературного персонажа Робінзона була показовою для загальної атмосфери Нового часу тому, що:
а) в цю епоху люди захоплювались морськими подорожами;
б) вона символізувала собою нове становище окремого індивіда в системі соціальних зв’язків.
3. Оберіть варіанти правильної відповіді на питання. Мислення “ здорового глузду ” характеризується наступними рисами:
а) воно передбачає цінування фактів;
б) воно передбачає посилання на авторитет Біблії;
в) воно передбачає ясну та чітку логіку;
г) воно віддає перевагу інтуїції, а не розсудковим міркуванням;
д) воно культивує принцип індивідуальної активності.
4. Оберіть варіанти правильної відповіді на питання. До загальних особливостей розвитку філософії в епоху Нового часу слід віднести:
а) її підпорядкування теології у якості її прислужниці;
б) виникнення національних та регіональних філософій;
в) розвиток філософії в діалозі із іншими науками;
г) вихід філософського знання на новий рівень диференціації та систематизації;
д) її спрямованість у бік гуманітарних студій.
5. Питання про метод істинного пізнання постало одним із найперших та найважливіших питань для філософії Нового часу.
Так Ні
6. Емпіризм – це позиція у методології, що характеризується:
а) найпершим цінуванням розумових дедуктивних виведень;
б) наголошуванням найпершої та вирішальної ролі відчуттів у пізнанні;
в) рухом пізнавальної думки від фактів до ідей;
г) визнанням існування в людському розумі вроджених ідей;
д) прагненням виводити наукові теорії із загальних філософських принципів.
7. Теза “Я мислю, отже я існую” наголошує на важливій ролі самоусвідомлення в русі думки до правильного пізнання.
Так Ні
8. Теза “Я мислю, отже я існую” належить:
а) Наполеону;
б) Робінзону;
в) Вольтеру;
г) Паскалю;
д) Декарту.
9.Німецька класична філософія була історично першою формою класичної європейської філософії.
Так Ні
10.Німецька класична філософія виділяється в окремий етап розвитку новоєвропейської філософії внаслідок того, що:
а) вона розвивалась в окремому європейському регіоні;
б) вона включила у свій зміст провідну проблематику всієї попередньої європейської філософії;
в) вона запровадила принципово нову парадигму філософствування у порівнянні із попередньою європейської філософією;
г) вона першою запровадила у філософію системну форму виразу її змісту;
д) вона була найбільш теоретичною із всіх попередніх форм європейської філософії.
11.Виберіть правильні варіанти відповіді на питання.
Принцип активності, розроблений німецькою класичною філософією, за своїм змістом передбачав:
а) доведення того, що людина знає лише те та тою мірою, якою мірою вона діє активно;
б) доведення залежності предмету пізнання від діяльності суб’єкта пізнання;
в) те ж саме, що й “коперніканський переворот” І.Канта у філософії;
г) виховання у людини активної соціальної позиції;
д) побудову теорії, згідно якої субстанція водночас постає й суб’єктом світового процесу.
12.Принцип розвитку (як і теорія розвитку) був найбільш продуктивно розроблений:
а) І.Кантом;
б) І.Г.Фіхте;
в) Ф.Шеллінгом;
г) Г.Гегелем;
д) Л.Фейєрбахом.
13.В діяльності І.Канта виділяють такі етапи:
а) доантропологічний та антропологічний;
б) демократичний та післядемократичний;
в) етичний та післяетичний;
г) докритичний та критичний;
д) природничий та антропологічний.
14.Згідно твердженням І.Канта, предмет та річ-у-собі співвідносяться таким чином:
а) вони є тотожними;
б) між ними немає нічого спільного;
в) предмет постає синтезом відчуттів, викликаних речами-в-собі, та форм розсудку;
г) предмет непізнаваний, а річ-в-собі сприймається відчуттями;
д) в сфері речей-в-собі діє принцип причинності, а в предметній сфері панує свобода.
15.У філософії І.Канта:
а) розсудок оперує категоріями (апріорними формами інтелектуальної діяльності), а розум – ідеями;
б) розум оперує категоріями, а розсудок – ідеями.
16.Спираючись на вчення І.Канта про рівні та форми пізнання, прокоментуйте його твердження “Я обмежив розум (в іншому перекладі – “я вказав межі розуму”), щоби надати місце вірі”. Чи не свідчить це про бажання І.Канта підпорядкувати філософію релігії?
17. Вкажіть, яким проблемам перш за все та переважно були присвячені основні твори І.Канта, використавши для цього терміни – підказки.
а) “Критика чистого розуму” – пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.
б) “Критика практичного розуму” - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.
в) “Критика здатності судження” - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.
18.“Категоричний імператив” І.Канта – це є:
а) виведений на основі вимог розуму всезагальний закон людської моральної поведінки;
б) закон застосування категорій розсудку до даних чуттєвого досвіду.
ЛІТЕРАТУРА
Основна:
- Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії – К., 2001.
- Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. – К., 2000.
- Рассел Б. Історія західної філософії. – К., 1995.
- Чанишев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. –М., 1999.
- Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. –К.:Академвидав, 2007. – 592с. (Альма-матер).
- Яскевич Я.С. Философия в вопросах и ответах/ Я.С.Яскевич. – Мн.: Новое знание, 2003. – 400с.
- Філософія. Курс лекцій. Навчальний посібник. – К., 2002.
Додаткова:
- Практикум з філософії: Методичний посібник для викладачів та студентів ВНЗ (під редакцією В.Л.Петрушенка). – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ – 2000”, 2003.
- Ясперс К. Ніцше. Підхід до осягнення// Всесвіт. – 1997. - №7.