Формування і розвиток укр. муз. термінології

1. Донауковий період розвитку муз. лексики укр. мови (від найдавніших часів до 16 ст.)

У цей період закладено підґрунтя,на якому виформовується і вдосконалюється укр..муз. терміносистема. На основі укр..мови виникають назви муз. Інструментів,жанрів та окремих муз.творів.

Із поширенням муз. кльтури в Україні розвивалася музична лексика.

Розвиток муз.культури сприяв виникненню в лексичній системі мови специфічних найменувань.

Досліджуючи пам*ятки 11-14 ст. ,В. Філіппов виділяє муз. Назви ігрець,судець,плясець,скоромох,смичець. Доказом системної організації цих лексем є наявність суфікса -ець- .

Розвиток укр..церковно-муз.термінології досліджує О.Горбач у науковій розвідці «З історії укр.. церковно-муз.термінології». автор аналізує муз. Лексику,зафіксовану в писемних джерелах 11-18 ст. робить висновок,що «вся термінологія нашої церковної –а отже найдавнішої вченої музики в основному грецька:… скрізь ідеться або про безпосередні позичення з грецької або про кальки-переклади грецьких термінів на церквнослов*янщину». На думку вченого,церковно-музична термінологія засвідчує «сильну південну, візантійсько-болгарську хвилю,змінену згодом західною,польсько-латинською чи - італійською».

2. Період зародження наукової муз.лексики (16-18 ст.)

У цей період на розвиток муз. культури в Україні впливає європейська музика. Основа сучасної музики – лінійна система запису музичних звуків – була запозичена з Європи: «вдосконалене західне нотно-лінійне письмо стало по через Польщу ширитися і в нас у Києві в 16 ст., а звідти в 17 і в Росію».

У 16-18 ст. в укр..муз. термінологію увійшла значна кількість латинських та італійських запозичень.

Слід відзначити великий внесок у розбудову і становлення муз. термінології найвизначнішого тогочасного музикознавця, автора багатьох партесних творів, основоположника нової музикознавця у вітчизняному мистецтві Миколи Дилецького, теоретичний трактат якого «Граматика музикальна» був відомий у багатьох країнах Європи.

Цей трактат презентує муз. термінолексику, а саме:назви музичних інструментів:скрипица,труба; назви діячів у галузі музики: грательник, дудигайди (композитори-диледанти); назви муз.колективів:капелія, хор; назви співацьких голосів:альт,бас та інші тематичні групи.

Про ненормативність тогочасної термінології свідчить той факт, що музикознавець використовував на позначення однієї і тієї самої реалії назви-дублети: музика-музикія, музикальний-музицький, мусикійський, трен- лемент-пініє надгробноє, складені терміни: музика веселого тону(мажор), смутная музика (мінор).

Українська музична лексика представлена в тогочасних лексикографічних працях , зокрема в таких як «Лексикон словенороський» Памва Беринди, «Лексис» Лаврентія Зизанія, «Лексикон латинський» Є.Славинецького та «Лексикон словено-латинський» Є.Славинецького та А. Корецького-Сатановського.

3. Період розвитку муз.термінології після становлення нової української мови (1978-1922 роки)

Поява «Енеїди» І.Котляревського (1978) – першого твору нової української літератури, базованої на народній основі, засвідчила лексичне багатство мови. Поруч із пластами побутової лексики (назви одягу, страв) тут зафіксовано муз. термінолексику.

У цьому творі виділяємо такі тематичні групи муз. лексики:назви муз. інструментів (дудка, труба, ріг, сопілка, свистілка;бандура,кобза; брязкальце, бубон та інші)4 назви діячів у галузі музики (музика, співак, танцюра); назви народних танців (гайдук, гоцак,санжарівка) тощо.

Народна музична лексика і наукові муз. терміни дуже широко представлені у лексикографічних працях українських учених, зокрема у «Словарі російсько - українському»М. Уманця і А. Спілки, у «МАлорусько-німецькому словарі» Є. Желехівського та С. Недільського, у «Словарі української мови» за редакцією Б.Грінченка.

4. Період усталення муз. термінології («золоте десятиріччя»1923-1933 роки)

У 1925 році при Інституті української наукової мови було утворено Музичну секцію у складі 15-ти осіб. Вони уклали,а в 1930 році опублікували проект «Словника муз. термінології», який став першим повним систематизованим реєстром муз. лексики укр..мови.

Серед авторів цієї праці – надзвичайно авторитетні особистості, такі як М. Грінченко, А. Бабій, Мар*яна Лисенко, Дмитро та Левко Ревуцький, Ю. Масютин, Андроник Степович.

Автори словника поставили перед собою надскладне завдання: подати цілісну систему тогочасної, ще остаточно не сформованої, музичної термінології. Поставлену мету можна було вирішувати по-різному: взяти за основу муз. термінологію інших народів і пере транскрибувати її по-українському, тобто утверджувати інтернаціональну термінологію, або визбирувати з різних джерел національну термінолексику як основу майбутньої укр..муз. терміносистеми.

Перша частина словника має два розділи: російсько-український і чужомовно- український; друга – українсько- російський показник.

До запозичених термінів автори знаходять українські відповідники, хоча й запозичене слово подають як один з варіантів.

Широко представленій діалектні назви, які автори трактують як ненормативні, подаючи їх у квадратних дужках.

Після обговорення, уточнень і доопрацювань проекту словника його планували перевидати, але цим добрим намірам не судилося здійснитися – проект словника став бібліографічним раритетом.

У 1933 році У м.Стрий було видано «Музичний словник» З.Лиська , який став базою для написання українських муз. підручників.

В основу цієї лексикографічної праці лягли музичні терміни, запозичені з німецької, італійської, польської, французької, латинської, англійської та іспанської мов. У словнику подано вимову та наведено тлумачення більшості термінів, вказано їхні укр.. паралелі.

До запозичених муз. термінів лексикограф вдало добирає укр.. відповідники.

«Музичний словник» З. Лиська відіграв важливу роль в унормуванні муз. лексики в Галичині, але через незначний тираж не міг задовольнити попит. Лише у 1994 році цю працю перевидано репринтним способом.