Політичний реалізм та лібералізм: порівняння основних положень

Зовнішня політика держав. Інструменти зовнішньої політики

Під “зовнішньою політикою” розуміють діяльність держави на міжнародній арені, що регулює стосунки з іншими суб”єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями. Потреба у виникненні окремому типові політики пояснюється тим, во держава лише зад допомогою внутрішньої політики не є спроможною задовольнити всі свої інтереси та потреби. ЗП є, фактично, загальним курсом держави поза національними кордонами тобто у сфері, де вона позбавлена суверенітету, за допомогою якого держава регулює відносини з іншими державами і народами та задовольняє свої національні інтереси.

Цілі зовнішньої політики залежать від політичного ладу, форми правління, політичного режиму, стану економіки, традицій, географічного положення, зв’язків з іншими державами й багатьох інших факторів. Однак, можна виділити групу загальних цілей, яка є характерною для більшості держав:

1. зростання авторитету і зміцнення міжнародних позицій держави;

2. забезпечення національної безпеки держави, її територіальної цілісності та недоторканності;

3. створення сприятливих міжнародних умов для реалізації внутрішньополітичних цілей і завдань;

4. співробітництво та взаємодія з іншими суб’єктами та учасниками МВ.

5. Для зовнішньої політики держави властиві три основних функції:

6. 1) захисна, пов'язана зі захистом прав і інтересів держави та її громадян за кордоном;

7. 2) інформаційно-представницька функція, яка реалізується через відповідні органи, що представляють погляди уряду, позицію держави, і покликана інформувати керівні органи держави про справи й наміри урядів інших держав;

8. 3) організаційно-посередницька, базується на втіленні в життя зовнішньо- та внутрішньополітичних концепцій, доктрин і програм держави.

Функції ЗП:

1. оборонна;

2. регулятивна (М співтовариство базужться на дотриманні певних норм та принципів міжнародної поведінки);

3. інформаційно-представницька (представлення через відповідні органи офіційної позиції держави з того чи іншого питання);

4. організаційно-посередницька (втілення в життя концепцій та програм даної держави).

5. інтегративна – найбільш новітня функція (формування глобального світового суспільства, єдиних ринків праці, капіталу та товарів).

Форми зовнішньої політики:

1. пасивна – відмова від частини суверенітету на користь інших держав

2. агресивна – формування експансіонітських цілей, втручання у зовнішню та внутрішню політику інших держав

3. активна – динамічні пошуки рівноваги між зовнішньою та внутрішньою політикою

консервативна – активна, навіть дещо агресивна, політика, спрямована на захист досягнутого раніше балансу між В та ЗП

Засоби реалізації політики:

1. політичні;

2. ідеологічні (ЗП пропаганда);

3. економічні;

4. воєнні;

5. дипломатичні

Дипломатія – це опосередковане (через зовнішню політику) і безпосереднє (за допомогою міжнародного права) здійснення національних інтересів конкретної держави.

Походить від лат “diploma” – “лист, складений наполовину”. Такий лист у середні віки отримували уповноважені представники держави.

Дипломатія – це ефективний обмін інформацією, мистецтво ведення переговорів, досягнення взаємо порозуміння заради досягнення поставлених цілей. За мирних часів дипломатія підпорядковує всі інші засоби реалізації ЗП.

Дипломатія.

Г. Моргентау у праці “Політика між націями” писав, що дипломатія є елементом національної сили. Дипломатична діяльність, яка призвела до початку війни, є невдалою, оскільки вона не досягла своєї основної мети: задоволення національних інтересів мирними засобами.

Основні завдання дипломатії (згідно Моргентау):

1. дипломатія повинна визначити, в чому полягає національний інтерес та сила інших держав;

2. дипломатія повинна визначити всі мирні засоби, якими можна досягти задоволення національних інтересів.

Функції зовнішньополітичного відомства (МЗС)

Систематичний збір, аналіз інформації; визначення оптимальних шляхів досягнення зовнішньополітичних цілей; координація зовнішньополітичних заходів; визначення оптимальних шляхів досягнення цілей; виконання зовнішньополітичних заходів.

Методи дипломатії:

1. офіційні та інші міждержавні візити;

2. переговори;

3. дипломатичні конгреси;

4. конференції, наради і зустрічі;

5. підготовка і укладення договорів;

6. представництво держави за кордоном;

7. дипломатичне листування.