Тема «Світовий ринок праці: закономірності становлення, особливості розвитку, сучасні тенденції, основи регулювання»
1. Поняття світового ринку праці: сутність, еволюція, складові.
2. Основні моделі на світовому ринку праці.
3. Сегментація світового ринку праці.
4. Сучасні тенденції на світовому ринку праці.
5. Інституційна система світового ринку праці.
1. Поняття світового ринку праці. Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили. Міжнародний ринок праці, який об'єднує понад 1,3 млрд. працездатного населення світу, потребує формування регулятивного та координаційного механізмів з узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, їх перерозподілу між різними країнами, регіонами, ланками світового господарства та ефективного використання, розширює можливості обміну знаннями, інформацією і досвідом між народами.
Існують декілька методологічних підходів до визначення і дослідження світового ринку праці. Серед них виразно простежуються наступні основні тлумачення світового ринку праці. Перше - вузьке - засноване на ототожненні світового ринку праці з міжнародною трудовою міграцією. Друге – більш широке - засноване на ототожненні світового ринку праці з міжнародним, який формується під впливом переміщення як капіталу, так і праці. Третє - найширше - засноване на об'єднанні національних і міжнародних (регіональних і міжрегіональних) ринків праці в складний гетерогенний (неоднорідний) механізм, що формується під впливом всіх вище згаданих чинників, а також є результатом злиття національних ринків праці в рамках регіональної інтеграції і здійснюваний комплекс різноманітних функцій у сфері відтворення трудових ресурсів світової економіки. Ми схиляємося до найширшого тлумачення світового ринку праці і саме на ньому базуємо наше дослідження.
Згідно нашому підходу, світовий ринок праці - це не проста сукупність національних ринків руда, а якісно нове наднаціональне утворення, засноване на ринкових засадах співвідношення зростаючих попиту і пропозиції закордонної робочої сили, яка може з'єднуватися з капіталом двояким чином: шляхом переміщення самої робочої сили через кордон в місця попиту на неї і шляхом міжкраїнового переміщення капіталу в райони надмірної пропозиції робочої сили. В обох випадках міжнародний ринок праці крім явних форм може проявляти себе і в прихованій формі: у вигляді довгострокових робіт за контрактами за рубежем, роботи в спільних із зарубіжними державами організаціях, на імпортному обладнанні і за програмами, що представляють головний інтерес для зарубіжного капіталу і т.ін.
Отже, світовий ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не лише на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. ін.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.
Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-і роки минулого століття були в 5-10 разів нижчі, ніж у розвинених країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинених країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.
Формування світового ринку праці можно розглядати не як завершений факт, а скоріше як процес, який поки що розгортається на наших очах. Цей ринок не має ще розвиненого правового регулювання. Проте вже зараз діють засади такого регулювання по лінії міжнародної організації праці (МОП), міжнародної організації з питань міграції (МОМ) і Європейського союзу (ЄС).
Важливу роль в розвитку світового ринку праці виконують: діяльність спільних підприємств, транснаціональні корпорації (ТНК), діяльність міжнародних установ і організацій, в рамках яких через систему соціально-трудових відносин відбувається цілеспрямоване формування авангардного сегменту світового ринку праці - міжнародних співтовариств, що відрізняються умінням працювати на рівні світових стандартів і вимог. Відмітною особливістю такого способу формування світового ринку праці є його переважно економічний характер, виражений ініціативою економічних суб’єктів (бізнесструктур).
Важливим чинником утворення світового ринку праці є поступове злиття національних ринків праці (утворення «спільного ринку праці»), коли остаточно усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Цей процес є невід'ємною частиною регіональної інтеграції, яка носить не лише економічний, але і соціальний характер і відбувається на рівні державного керівництва з утворенням наднаціональних органів управління.
У сучасних умовах помітно виявляється тенденція з'єднання капіталу і праці без фізичного переміщення, за допомогою системи телекомунікацій, яка має інтернаціональний характер і відрізняється поки що найбільш ліберальним режимом.
Проблема міжнародного ринку робочої сили носить комплексний, багатовимірний характер, окрім економічної, має цілком певну соціальну значущість: формування нового стереотипу соціальної поведінки людей, що вступають до міжнародного ринку праці; формування особливого, відмінного від національного середовища; формування нової соціальної спільності людей в масштабі всього світу. Тому формування світового ринку праці ставить на порядок денний світової спільноти складні процеси поєднання, а в подальшому і інтеграції соціального досвіду і практики націй.
Закономірності формування світового ринку праці в сучасних умовах обумовлені демографічними, соціально-економічними, політичними, екологічними чинниками. Об'єктивну основу формування світового ринку праці складають різноманіття демографічних і соціально-економічних умов відтворення робочої сили в національних економіках. При цьому, виразно простежується залежність кількості і якості трудових ресурсів і їх затребуваності і ефективності від рівня соціально-економічного розвитку національної економіки, національно-культурних і ментальних особливостей суспільства.
2. Основні моделі на світовому ринку праці.Можна виділити наступні моделі формування попиту і пропозиції на світовому ринку праці. Поєднання високого приросту населення з низьким рівнем соціально-економічного розвитку країни формує численну армію робочої сили невисокої якості, оплата праці і рівень соціального захисту знаходяться на низькому рівні. Якщо темпи економічного зростання низькі і відповідно низьким є потенціал створення робочих місць, що залежить в основному від економічної політики держави, то тут формується також значне безробіття, яке є ядром пропозиції некваліфікованої дешевої праці на міжнародних ринках. Така праценадлишкова модель властива країнам, що розвиваються.
У разі активної економічної політики держави така країна може відчувати нестачу висококваліфікованої робочої сили, тоді вона пред'являє попит на неї на світовому ринку праці. Така модель властива країнам, що розвиваються, які здійснюють індустріалізацію виробничої системи.
Поєднання низького приросту (або навіть скорочення) населення з високим рівнем соціально-економічного розвитку формує робочу силу високої якості, праця якої високо оплачується. Водночас такі країни відчувають дефіцит некваліфікованої робочої сили, здатної за невисоку платню виконувати важку, непрестижну роботу. Цей дефіцит вони вимушені заповнювати, пред'являючи попит у відповідному сегменті світового ринку праці. У цих країнах, що здійснюють соціально орієнтовану економічну політику і вимушених підтримувати високу конкурентоспроможність на зовнішньому ринку за допомогою зниження витрат на оплату праці, існує також попит і на кваліфіковану, але дешеву робочу силу. Тому на світовому ринку праці вони пред'являють попит також і в його первинному сегменті. Така модель дефіциту дешевої праці властива індустріально розвиненим країнам, а також країнам із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг).
Поєднання низького приросту населення або його скорочення з кризовими явищами в соціально-економічній системі формує цілий комплекс диспропорцій на національному ринку праці: одночасно надлишок некваліфікованої і кваліфікованої робочої сили (частка якого значно вище, ніж на ринку праці розвинених країн), низький рівень оплати праці і соціального захисту. Такі країни формують переважно пропозицію на світовому ринку дешевої робочої сили самої різної якості і значної кількості. В той же час глибокі структурні диспропорції в економіці і недосконалість інфраструктури ринку праці обумовлюють невідповідність структури пропозиції праці структурі попиту, тому разом з безробіттям тут виникає і дефіцит досвідчених фахівців, попит на яких нерідко задовольняється вихідцями з-за кордону. Така складна модель входження до світового ринку праці властива країнам з перехідною економікою.
3. Сегментація світового ринку праці.Однією з важливих характеристик світового ринку праці є його сегментація - розшарування по рівню якості робочої сили, особливостям зайнятості і оплати на два сегменти: первинний і вторинний. Для первинного властиві: відносна постійність зайнятості, стабільність трудових навичок, високий рівень кваліфікації і зарплати, достатньо чітка ієрархія кваліфікації. Джерелами робочої сили для цього сегменту є розвинені країни, країни з високим і середнім рівнем доходу, а також країни, що розвиваються, з перехідною економікою. Для другого (крупнішого) властиві: низький рівень або відсутність професійної підготовки, нестабільність зайнятості, низька оплата і соціальна незахищеність. Джерелами робочої сили для другого сегменту світового ринку праці є країни, що розвиваються, з доходом нижчим за середній, і країни з перехідною економікою.
Для світового ринку праці характерні також інші види диференціації: за категоріями зайнятості, за професіями, за статтю та віком і ін. Сучасною особливістю світового ринку праці є відносне збільшення частки самозайнятих, що відповідає політиці лібералізації господарської діяльності, яка активно поширюється у світі протягом останніх трьох десятиліть.
Світовий ринок праці формується під знаком підвищення якості праці, його інтелектуалізації і соціалізації, розвитку особистості працівника і його ставлення до праці, формування працівника нового типу - мотивованого, творчого, високопродуктивного, відповідального за результат роботи і бере участь в управлінні підприємством. Ці процеси є позитивним результатом формування глобальної економіки і світового ринку праці.
Проте економічна глобалізація робить не тільки позитивний, але також негативний вплив на сферу праці і зайнятості як на міжнародному, так і на національному рівні. Це обумовлено тим, що феномен світового ринку праці характеризується, перш за все, жорсткою конкуренцією. Тому одна з найважливіших негативних тенденцій розвитку глобальної економіки - збільшення розриву доходів (рівня і якості життя) високо- і низькооплачуваних категорій працівників, розриву рівнів розвинених країн і країн, що розвиваються. Робоча сила з невисокою конкурентоспроможністю (відсутність професійної підготовки, трудових навиків, низька мотивація і т.ін.) виштовхується або в сферу обслуговування середніх і дрібних підприємств, в яких умови праці менш сприятливі і відповідно нижчий потенціал відтворення якості трудового потенціалу, або поповнює ряди армії безробітних. В цілому ж низька конкурентоспроможність робочої сили в умовах економічної глобалізації поряд з іншими факторами обумовлює загрозу економічного відставання країни.
Серйозну проблему в сучасній світовій економіці на всіх її рівнях створює нелегальна міжнародна міграція робочої сили, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Це соціально незахищена, діюча за свій рахунок, постійно ризикуюча робоча сила, що відчайдушно шукає своє місце на економічному просторі миру. Чисельність її складає не менше половини населення, що офіційно переміщується. Наявність нелегальної міграції свідчить не лише про неефективність національних економік, але також і про недосконалість міжнародних інститутів регулювання світового ринку праці. Чималі потоки її прямують до індустріальних країн, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах. За відсутності юридичних і політичних прав у разі необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись нелегальних працівників, вдаючись до депортації.
Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.
На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т. ін. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються.
Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток цього сегменту значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.
Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний характер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер йде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можливо вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.).
4. Сучасні тенденції на світовому ринку праці.Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається паралельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Процес розширеного відтворення капіталу відбувається тепер не лише в межах національних кордонів, а й у взаємодії з відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збудниками циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах - експортерах та імпортерах робочої сили.
Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індустріальні держави» —Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У 70-80-ті роки минулого сторіччя широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в електронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Водночас відбувався і зворотний процес: робоча сила з менш розвинених регіонів залучалася (часто нелегально) на некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розвинені центри Заходу.
90-ті роки минулого століття позначилися появою якісно нових рис міжнародного ринку праці:
по-перше, суттєво збільшився лаг між проходженням економікою промислово розвинених країн нижчої кризової точки і початком поліпшення ситуації на ринку робочої сили. Цей розрив для США в останньому циклі першої половини 90-х років склав одинадцять місяців, тоді як у період криз 1974—1975 рр. і 1980—1982 рр. скорочення безробіття йшло практично слідом за поліпшенням економічної кон'юнктури;
по-друге, нетиповою для фази пожвавлення є мляве зниження таких показників використання робочої сили, як чисельність змушених працювати неповний робочий тиждень, а також чисельність тих, хто претендують на робочі місця, але припинили активні пошуки роботи. В попередні цикли чисельність цих категорій працівників з виходом економіки з кризи швидко знижувалась;
по-третє, ситуація на ринку праці впродовж останнього десятиліття характеризується різким звуженням можливостей для звільнених повернутися на попереднє місце роботи.
Циклічна криза не лише безпосередньо впливає на динаміку зайнятості, а й виступає каталізатором структурних змін у цій сфері, від яких дедалі більше узалежнюється функціонування ринку праці.
Основною з таких змін є формування нової стратегії провідних фірм світу у сфері робочої сили. Тепер у центр внутрішньофірмової стратегії ставиться завдання скорочення витрат на робочу силу, які становлять значний і, що найголовніше, зростаючий елемент виробничих витрат. Один із провідних шляхів скорочення цього виду витрат підприємці вбачають у стриманні зростання заробітної плати персоналу. В середині 90-х років у США, наприклад, заробітна плата 18 % працюючих не досягала офіційно встановленого рівня бідності.
Крім того, підприємці прагнуть знизити витрати на робочу силу шляхом збільшення тривалості робочого тижня. Середня його тривалість у США в цей період складала 41,7 год., а понаднормові - 4,4 год. Такий високий показник був зареєстрований лише в перші повоєнні роки, за умов нестачі робочої сили.
Для західних країн характерний інтенсивний процес перерозподілу робочих місць на користь більш кваліфікованої праці за одночасного «вимивання» місць для низькокваліфікованих працівників. За розрахунками експертів ОЕСР, у цих країнах щорічно оновлюється 10-15% усіх робочих місць Сектор кваліфікованої праці постійно зростає. Так, на менеджерів та кваліфікованих спеціалістів припадає 50-60% усіх вакансій, що відкриваються. Причому вимоги до робочої сили підвищуються не лише в матеріальному виробництві, де питома вага кваліфікованих робітників традиційно більш висока, а й у сфері послуг. Йдеться насамперед про «інтелектуальні» галузі (наприклад, фінансово-банківська сфера), а також торгівлю та обслуговування. Тому сфера послуг не може слугувати пристановищем для некваліфікованої робочої сили, що витісняється з інших галузей економіки, як це було ще в середині 80-х років.
Вирішення проблеми безробіття лідери західних країн пов'язують із підвищенням гнучкості ринку праці, що передбачає розширення прав підприємців у питаннях наймання і звільнення робочої сили. Підприємець, який має можливість у будь-який час звільнити зайву робочу силу, буде з більшим бажанням наймати додаткових працівників за появи перших ознак поліпшення економічної кон'юнктури.
На відміну від циклічного фактора, який стимулює попит на додаткову робочу силу, більш суперечливим є вплив різноманітних довгострокових факторів, таких як упровадження нових інформаційних технологій, структурні зміни в економіці, посилення міждержавної та міжфірмової конкуренції. Раціоналізація і технічне переозброєння виробництва приводять до того, що економічне зростання досягається головним чином за рахунок збільшення продуктивності праці, тим самим звужуються можливості використання додаткової робочої сили. Про це, зокрема, свідчить той факт, що темпи зростання зайнятості в останній період у фазі піднесення нижчі, ніж у попередніх циклах.
Щодо країн з перехідною економікою, то проблема довгострокового безробіття є для них ще гострішою, ніж для розвинених країн. Особливо серйозна ситуація склалася тут із зайнятістю жінок. Серед інших груп населення, які вразило безробіття, — малокваліфіковані працівники та молодь, особливо з початковою освітою. Зростання безробіття на тлі падіння виробництва й високих темпів інфляції призвело у 90-ті роки до різкого зниження реальної зарплати у всіх цих країнах.
У формуванні міжнародного ринку праці виявилися такі характерні тенденції сучасного етапу розвитку людської цивілізації, як посилення соціальної орієнтації світової економіки, демократизація трудових відносин, інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили, стандартизація умов життя і праці людей у різних частинах планети, розвиток та вдосконалення особистості на основі загальнолюдських цінностей. Крім того, об'єднання національних ринків праці в один – світовий - істотно позначається на макроекономічній політиці окремих держав у галузі праці та соціально-трудових відносин, знімаючи обмеження, спричинені національними особливостями, та надаючи їй більш універсального характеру. Розвиток міжнародного ринку праці матеріалізується у зростанні масштабів та інтенсивності міжнародних міграційних процесів, які набувають дедалі глобальнішого характеру, залучаючи населення абсолютної більшості країн світу. Поглиблення науково-технологічної революції, кардинальні зміни на політичній карті світу, структурні трансформації в міжнародній економіці зумовили появу нових рис і особливостей міжнародної трудової міграції, модифікацію її закономірностей і тенденцій. Ці зміни стосуються напрямків міжнародних міграційних потоків, обсягів та географії переселенських рухів, професійно-кваліфікаційного складу мігрантів, їхньої ролі в економічних процесах.
На сьогодні сформувалися й активно функціонують кілька регіональних ринків праці (Південно- та Північноамериканський, Європейський, Близькосхідний, Африканський), які являють собою арену масових міграційних процесів, усталеного міждержавного обміну трудовими ресурсами. За даними міжнародної статистики, на кінець XX ст. у світі налічувалося близько 25 млн. працівників-мігрантів, а якщо додати членів їх родин, мігрантів-сезонників та нелегальних мігрантів, то ця цифра збільшується в 4-5 разів і сягає понад 120 млн. осіб.
До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсівналежать: різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинених країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя додалися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми.
Сучасний етап формування світового ринку праці характеризується нерівномірністю рівнів розвитку країн, недосконалістю регулюючих інститутів. Обсяг робочого часу, порядок найму і звільнення, ціна робочої сили, виступаючої на світовому ринку праці, як правило, не регулюються ані профспілками, ані державою, ані підприємницькими організаціями. Тут відношення «праця-капітал» представляється, як правило, в чистому вигляді і часто на індивідуальній основі або на основі колективного (часто незаконного) продажу робочої сили на експорт. Сильна конкуренція між продавцями робочої сили примушує працівників погоджуватися на невигідні умови найму. Жорстка сегментація ще більше погіршує умови найму працівників. При цьому найчисленніший сегмент світового ринку праці складають низькооплачувані верстви трудящих, які вимушені продавати свою робочу силу на найнесприятливіших для себе умовах при мінімумі соціального захисту.
5. Інституційна система світового ринку праці. Очевидно, формування світового ринку праці повинне супроводжуватися створенням міжнародної інституційної структури, що виконує регулятивні функції на всіх рівнях відтворення робочої сили світової економіки.
Такі функції на міжнародному рівні виконують Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними сферами діяльності МОП є зайнятість і безробіття, професійна підготовка і перепідготовка кадрів, права людини, умови праці і гігієна праці, виробниче навколишнє середовище, заробітна платня, соціальне забезпечення, окремі категорії трудящих, надання допомоги країнам в таких галузях, як трудове законодавство, трудові відносини, діяльність організацій трудящих і підприємців і т.п. Метою МОМ є забезпечення у всьому світі впорядкованої міграції осіб, які потребують міжнародних міграційних послуг.
На міжнародному рівні нормативно-правовою основою регулювання соціально-трудових відносин є дво- і багатобічні угоди про співпрацю в цій сфері. В рамках інтеграційних угрупувань встановлюються більш ліберальні правила переміщення і пошуку роботи. Наприклад, в Хартії ЄС записано, що кожен працівник в країнах Європейських співтовариств повинен мати право вільного переміщення по території країн - членів ЄС, підкоряючись лише правилам і обмеженням, обумовленим необхідністю охорони громадського порядку, суспільної безпеки і суспільного здоров'я. Свобода переміщення, мовиться в Хартії, повинна надавати право кожному працівнику вибрати будь-який вид занять або професію в країнах ЄС на основі принципів рівноправності у області працевлаштування, умов праці і соціального захисту. У Хартії визначається, що будівництво єдиного економічного простору підкріплюється його соціальним забезпеченням.
Оптимізація формування світового ринку праці пов'язана, перш за все, з підвищенням ефективності національних економік на основі вдосконалення ринкового механізму і регулюючих інститутів. Країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою повинні здійснювати економічну політику, спрямовану на підвищення сукупного попиту, усунення структурних диспропорцій, розвиток наукоємких галузей; соціальну політику, спрямовану на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і накопичення людського капіталу; політику на ринку праці, спрямовану на всемірне підвищення зайнятості населення; протекціоністську імміграційну політику, спрямовану на захист інтересів національної робочої сили.