Розділ 2. Правовідносини у сфері соціального захисту
2.1. Особливості правовідносин у сфері соціального захисту, їх склад та загальна характеристика
У теорії права правові відносини визначаються як суспільні зв'язки, що виникають на основі норм права, учасники яких мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки [23, 338]. Правовими передумовами правовідносин є наявність юридичних норм, юридичних фактів і суб'єктів права. Сполучення цих факторів впливає на виникнення, зміну і припинення правовідносин.
Залежно від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктів (сторін) правовідносин вони можуть бути абсолютними і відносними. В цілому розрізняють два типи юридичного зв'язку: відносний, який виникає між окремими особами (суб'єктами права), і абсолютний між суб'єктом права і суспільством. З урахуванням цього відносні правовідносини виникають у разі, коли конкретно визначені обидві сторони. Абсолютні правовідносини характеризуються тим, що названа лише одна сторона це кожен, чий обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від порушення суб'єктивного права (наприклад, абсолютними є правовідносини, що виникають з права власності, авторського права тощо).
Соціально-захисні правовідносини є відносними, оскільки нормами права чітко визначені всі учасники цих правовідносин та їх права й обов'язки.
Правовідносини мають вольовий характер, вони пов'язані з державною волею, вираженою в юридичних нормах, і з індивідуальним волевиявленням їх учасників. Правовідносини у сфері соціального захисту є вольовими. Для їх реалізації крім державної волі, вираженої у нормах права, також необхідно волевиявлення особи, яка реалізує своє конституційне право на соціальний захист, а також волевиявлення відповідного державного органу чи іншого уповноваженого державою суб'єкта щодо безпосереднього надання соціальних виплат чи послуг.
М.Л. Захаров вважає, що правовідношення з соціального забезпечення існує як конкретне видове правовідношення. З цього приводу він посилається й на думку B.C. Андрєєва, який зазначав, що правовідношення з соціального забезпечення це наукова абстракція, оскільки на практиці не виникає єдиного забезпечувального правовідношення, в якому громадяни реалізують свої права на всі види соціального забезпечення та обслуговування [9, 109].
Їх ядром є основне соціально-захисне правовідношення, яке виникає між фізичною особою та уповноваженим державою суб'єктом (органом праці та соціального захисту, соціальним фондом, органами Пенсійного фонду України, Накопичувальним фондом, недержавним пенсійним фондом, соціальними установами та закладами тощо) з приводу призначення та надання відповідної соціальної виплати чи послуги. Соціально-захисне правовідношення є основним у системі правовідносин у сфері соціального захисту і характеризується низкою ознак: 1) має комплексний характер, що зумовлено комплексним характером соціальних ризиків. Кожний з таких ризиків (хвороба, старість, тимчасова втрата працездатності, інвалідність, професійна хвороба, народження дітей тощо) з моменту їх настання у людини трансформується у відповідний юридичний факт, який слугує юридичною підставою для виникнення соціально-захисного правовідношення; 2) воно об'єднане єдиною цільовою спрямованістю здійсненням соціального захисту населення; 3) має єдину юридичну модель виникає між конкретним надавачем соціальних виплат і послуг і конкретним одержувачем таких виплат та послуг; 4) залежно від функціонального призначення воно є регулятивним. Регулятивні правовідносини виникають на підставі регулятивних норм, які містять у гіпотезі вказівку на юридичні факти, і юридичних фактів (наприклад, настання пенсійного віку, народження дитини тощо); 5) є матеріальним за змістом, оскільки його об'єктом завжди є відповідна грошова виплата або послуга; 6) за характером обов'язку соціально-захисне правовідношення є правовідношенням активного типу, яке виникає у результаті певних активних позитивних дій суб'єкта права та зобов'язаного суб'єкта.
Окрім основного соціально-захисного правовідношення у сфері соціального захисту виникають й інші правовідносини процедурні, процесуальні, організаційно-розпорядчі й охоронні.
Процедурні правовідносини у сфері соціального захисту залежно від цільового спрямування поділяються на відносини з приводу: встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення соціально-захисного правовідношення; реалізації права на відповідний вид соціальних виплат. Ці правовідносини, як правило, передують виникненню соціально-захисного правовідношення. Водночас вони можуть і супроводжувати це правовідношення (наприклад, при перерахунку пенсії), і завершувати його (наприклад, у разі зняття групи інвалідності).
Процесуальні правовідносини у сфері соціального захисту виникають у зв'язку з юридичним захистом порушеного права особи на соціальний захист, це правовідносини з приводу розгляду скарг стосовно питань соціального захисту.
Організаційно-розпорядчі правовідносини виникають у зв'язку з організацією здійснення соціального захисту. До цієї групи належать правовідносини щодо діяльності спеціальних соціальних фондів (страхових і нестрахових), управління цими фондами, діяльності відповідних соціальних установ, соціальних фондів та інших недержавних надавачів соціальних виплат та послуг, щодо визначення у межах наданих повноважень порядку та обсягу надання соціальних виплат та послуг, щодо збирання коштів на соціальний захист страхових внесків та збору на пенсійне страхування. Організаційно-розпорядчі правовідносини у сфері соціального захисту мають складну правову природу. Вони мають адміністративно-правові й фінансово-правові ознаки. Водночас ці відносини спрямовані на здійснення єдиної мети соціального захисту населення, тому вони входять до системи правовідносин у сфері соціального захисту.
Охоронні правовідносини виникають на основі охоронних норм і правопорушень. Вони пов'язані з реалізацією юридичної відповідальності за порушення соціально-захисного законодавства.
2.2. Суб'єкти, об'єкти та зміст правовідносин у сфері соціального захисту
Будь-яке правовідношення складається із таких елементів: суб'єкт, об'єкт і зміст.
Слід розрізняти поняття "суб'єкт права" і "суб'єкт правовідносин". Суб'єкти права на соціальний захист- це фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), які згідно з Конституцією та законодавством України мають право на соціальний захист. Суб'єкти права на соціальний захист потенційні учасники соціально-захисного правовідношення. Вони можуть реалізувати своє право за умови настання певних юридичних фактів. Суб'єкт соціально-захисного правовідношення - це суб'єкт права, який реалізував свою правосуб'єктність і став учасником конкретного правовідношення у сфері соціального захисту (наприклад, пенсійного, з виплати соціальної допомоги, з соціального обслуговування тощо) [11, 156].
Суб'єктами основного соціально-захисного правовідношення, з одного боку, є фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), з другого державний орган із соціального захисту або інші уповноважені державою суб'єкти з соціального захисту (органи праці та соціального захисту, органи Пенсійного фонду України, інших соціальних фондів, соціальні установи, фізичні особи, які надають соціальні послуги). Тобто в такому право-відношенні є суб'єкти надання і суб'єкти одержувачі соціальних благ. Суб'єкт одержувач певного соціального блага це суб'єкт права на соціальний захист. Це фізична особа, яка зазнала певного соціального ризику (або одночасно кількох соціальних ризиків). Суб'єкти надання певного соціального блага як соціального захисту це уповноважені державою спеціальні органи та установи, які згідно з покладеними на них повноваженнями здійснюють призначення та надання соціальних виплат і соціальних послуг.
Суб'єкти правовідносин у сфері соціального захисту мають правосуб'єктність. Правосуб'єктність це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасником правовідносин. Правосуб'єктність складається із двох елементів правоздатності (передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки) і дієздатності (передбачена нормами права здатність суб'єкта своїми діями набувати прав та обов'язків, здійснювати та виконувати їх). Правосуб'єктність надає юридичну можливість вступити у правовідносини і стати носіями суб'єктивних прав та обов'язків. У теорії права виділяється загальна, галузева і спеціальна правосуб'єктність.
Правосуб'єктність фізичних осіб у праві соціального захисту є загальною, оскільки Конституція і законодавство України гарантують соціальний захист кожному як право на державну соціальну допомогу, а особам, застрахованим у системі соціального страхування право на матеріальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Особливість правосуб'єктності у сфері соціального захисту полягає в тому, що дієздатність, як і в цивільному праві, може бути відокремлена від правоздатності, і право на соціальний захист може бути реалізоване у соціально-захисному правовідношенні іншими особами (наприклад, право неповнолітньої дитини на пенсію в разі втрати годувальника реалізується другим з батьків або його опікуном чи піклувальником). Поряд з тим у певних випадках закон встановлює спеціальну правосуб'єктність у сфері соціального захисту (наприклад, правосуб'єктність інвалідів, ветеранів війни, дітей-сиріт тощо).
Правосуб'єктність юридичних осіб надавачів соціальних виплат і послуг у сфері соціального захисту виявляється в їх компетенції, тобто сукупності прав та обов'язків, які надаються їм для виконання соціально-захисної функції. Серед надавачів соціальних виплат та послуг розрізнюються суб'єкти, спеціально створені для здійснення соціального захисту населення (наприклад, соціальні страхові й нестрахові фонди, Пенсійний фонд України, соціальні установи інтернатного типу, дитячі будинки тощо), і органи, для яких здійснення соціального захисту становить лише частину їх компетенції (наприклад, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації).
Підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин є юридичні факти. У соціально-захисних правовідносинах - це особливі юридичні факти. Звернемо увагу на особливості підстави для виникнення права на соціальний захист. Соціальні ризики, визнані у законодавстві (такі як досягнення пенсійного віку (загальний пенсійний вік становить для чоловіків 60 років, для жінок 60 років), інвалідність, тимчасова непрацездатність, професійне захворювання, безробіття, часткове безробіття та ін.), трапившись у житті людини, трансформуються у юридичні факти, які мають ту особливість, що це завжди події, причому абсолютні події, які не залежать від волі особи або інших осіб. Особливістю також є те, що, як правило, до такого основного факту необхідною умовою вважається наявність й інших, додаткових, підстав, які у сукупності утворюють юридичний склад. Так, для призначення пенсії за віком необхідні досягнення особою пенсійного віку, наявність страхового стажу, факт сплати страхових внесків; для призначення пенсії в разі настання інвалідності факт інвалідності, встановлений органами медико-соціальної експертизи, наявність страхового стажу визначеної тривалості тощо. Крім того, в усіх перелічених випадках необхідним є подання заяви до відповідного органу з соціального захисту для призначення соціальних виплат.
Юридичні факти у сфері соціального захисту поділяються на такі види: право-створюючі (наприклад, досягнення пенсійного віку та наявність страхового стажу не менше п'яти років слугує підставою виникненню права особи на пенсію за віком з солідарної пенсійної системи); правозмінюючі (наприклад, зміна групи інвалідності тягне зміну розміру пенсії по інвалідності); правоприпиняючі (наприклад, досягнення дитиною трирічного віку слугує підставою для припинення виплати соціальної допомоги по догляду за дитиною). Є факти однократної дії (смерть, народження дитини) і факти-стани (інвалідність, факт утримання) [11, 158].
Об'єкт правовідносин - це реальне благо, на отримання, використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки – пенсія, соціальна грошова допомога, лікарська допомога, медична допомога, соціальна послуга, соціальна пільга тощо.
Залежно від об'єкта матеріальні відносини поділяються на пенсійні, відносини щодо надання соціальної допомоги, щодо надання соціальних пільг певним категоріям населення, щодо забезпечення медичною допомогою, щодо забезпечення лікарськими засобами та коригувальними засобами медичного призначення, щодо соціального обслуговування та утримання.
Зміст правовідносин становлять суб'єктивні юридичні права й обов'язки. Суб'єктивне право - це передбачена для управомоченої особи в цілях задоволення його інтересів міра можливої поведінки, яка забезпечена юридичними обов'язками інших осіб. Юридичний обов'язок - це міра необхідної поведінки, що приписана зобов'язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу, якій вона повинна слідувати в інтересах управомоченої особи [17, 341-342].
У соціально-захисному правовідношенні суб'єктивними правами завжди наділена фізична особа, а юридичні обов'язки покладено на відповідний державний орган або інших уповноважених державою суб'єктів.
Суб'єктивні права громадян у соціально-захисних правовідносинах включають право вимагати надання відповідного виду соціального захисту у встановлених законодавством розмірі та строках, здійснювати перерахунок призначених соціальних виплат на умовах, визначених законодавством.
Юридичні обов'язки відповідних державних органів із соціального захисту та інших суб'єктів включають обов'язок призначити відповідні соціальні виплати, соціальні послуги, соціальні пільги та здійснювати їх надання у встановленому порядку та розмірах.