Бюджетна і податкова системи
Фінанси в системі економічних відносин
Бюджетна і податкова системи. Державні витрати і дефіцит бюджету
Важливим елементом економічної системи є фінансова система, що утворюється в процесі акумулювання значної частки національного доходу в державному бюджеті та його використання для потреб розширеного відтворення, для виконання державою різноманітних функцій (соціальних, господарських, військових та ін.). Основний засіб акумулювання коштів у державному бюджеті — податки.
Бюджетна і податкова системи
Фінансова та бюджетна системи.У процесі акумулювання в державному бюджеті значної частки необхідного і додаткового продукту формується певна сукупність економічних відносин, передусім відносин економічної власності.
Фінанси — система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою функцій.
З одного боку, вони виражають відносини привласнення частини необхідного та додаткового доходу, що виникають між державою, суб'єктами підприємницької діяльності та громадянами. З іншого боку, це грошові фонди й фінансові ресурси, які опосередковують рух матеріальних та людських ресурсів.
Сутність фінансів повніше розкривається у виконуваних ними функціях. Основними функціями фінансів є, по-перше, накопичення необхідної кількості грошових фондів (у тому числі капіталу) для здійснення процесу розширеного відтворення продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили — людини-працівника. По-друге, регулювання державою за допомогою фінансів розвитку економічної системи, зокрема технологічного способу виробництва та відносин власності. У межах цієї функції виділяють контрольну функцію фінансів, яка передбачає контроль держави за порядком акумулювання та розподілу грошових коштів підприємствами, фінансово-кредитними інститутами та організаціями. По-третє, розподільча функція, яка полягає у розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту, в тому числі національного доходу, між окремими сферами, галузями, соціальними верствами та групами.
Фінансова система — сукупність різних видів фінансів (та виконуваних ними функцій) у їх взаємодії та взаємозв'язку.
Основними суб'єктами фінансової системи є державні фінанси, фінанси підприємств та організацій і фінанси населення.
Державні фінанси — сукупність грошових фондів, які акумулюються в руках держави і використовуються для виконання її (держави) соціально-економічних функцій. Складові елементи державних фінансів — державний бюджет, позабюджетні фонди і державний кредит.
Фінанси підприємств та організацій — сукупність грошових ресурсів для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, обміну, розподілу і споживання) у межах підприємства або організації (фінанси тих організацій, які не займаються комерційною діяльністю).
Фінанси населення — грошові ресурси, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової та господарської діяльності або зі спадщини і спрямовуються на примноження їх власності. Складовою ланкою фінансів населення є фінанси домашніх господарств.
Крім названих суб'єктів фінансової системи, виділяють фінанси, пов'язані з особистим та майновим страхуванням громадян. У процесі взаємодії всіх сфер і ланок фінансових відносин, пов'язаних з комплексом відповідних форм і методів їх акумулювання, перерозподілу та використання формується цілісна фінансова система.
Найважливішу роль з-поміж державних фінансів відіграє державний бюджет.
Державний бюджет (з погляду суспільної форми) — відносини власності між державою, з одного боку, фізичними та юридичними особами — з іншого з приводу вилучення (привласнення) в останніх частини необхідного та додаткового доходу й розподілу його відповідно до функцій держави.
З погляду речового змісту державний бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Як частина фінансів, бюджет виконує розподільчу та контрольну функції. Перша полягає в акумуляції грошових коштів у руках держави та їх використання для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих функцій держави. Контрольна функція бюджету виявляється в контролі за фінансовим забезпеченням програми соціально-економічного розвитку країни на кожний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки з допомогою фінансів (зокрема регулювання темпів економічного зростання, здійснення структурної перебудови народного господарства, проведення раціональної регіональної політики та ін.).
Бюджетна система — сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії.
Цілісність бюджетної системи забезпечується докладним ув'язуванням доходів та видатків уряду, закріплених у юридичних нормах. Ця система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та інших підсистем і складається з двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних, тобто єдиних, держав (Великобританія, Франція) складається лише з двох — державного і місцевого — бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня ланка — бюджети членів федерації: у СІЛА — це бюджети штатів, у Німеччині — земель, у Швейцарії — кантонів, у колишньому СРСР — республік. Таким чином, державний бюджет складається з центрального бюджету та бюджету інших рівнів державної влади.
Після проголошення державної незалежності України її бюджетна система стала змішаною. Наявність Автономної Республіки Крим, уряд якої складає і затверджує бюджет через власні виборчі органи, робить бюджетну систему України частково триступінчастою. Всі інші ланки бюджетної системи двоступінчасті.
На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв'язки держави, охорона кордонів, пошта, зв'язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, у перерозподілі національного доходу тощо.
На місцеві бюджети покладається функція розвитку комунального господарства, будівництво певних об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвиток охорони здоров'я, освіти (частково), утримання поліції та ін.
На початкових етапах виникнення бюджетної системи характерною була підпорядкованість державного (центрального) бюджету місцевим бюджетам. Загалом до Першої світової війни за обсягом акумульованих коштів переважали місцеві бюджети (частка бюджетів штатів і місцевих органів влади сягала майже 73%).
В Україні в часи існування Запорозької Січі (Козацької держави) обсяг бюджету в 1775 р. (останній рік існування) становив майже 200 тис. крб. або приблизно 11 млн. дол. в доларовому еквіваленті початку 90-х років XX ст.
Після Другої світової війни на федеральний бюджет припадало вже майже 86% витрат бюджетної системи США. В останні десятиріччя частка місцевих бюджетів у 9 розвинутих країнах Заходу і Японії зростає, а центральних дещо зменшується.
Всупереч цій прогресивній тенденції, в бюджеті України на 1998 р. зменшено доходи місцевих бюджетів, які формуються за рахунок власних джерел, і значно збільшено дотації центрального бюджету більшості регіонів країни, що свідчить про посилення централізму в процесі перерозподілу національного доходу.
Акумульовані державою у бюджеті всіх ланок величезні кошти (у США — до 40% національного доходу, в Німеччині, Франції та інших країнах — від 50 до 55%) — найважливіший узагальнюючий показник розвитку соціально-економічних функцій держави, одержавлення власності, регулювання макроекономічних процесів тощо. В період розгортання НТР держава здійснює також розвиток науки (насамперед фундаментальних наукових досліджень), наукомістких галузей і виробництв, проводить активну структурну політику.
Джерелом державних бюджетів є такі види податків: подохідний податок, податок на прибутки компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, які випускає центральний уряд, а також доходи від об'єктів державної власності, державної торгівлі. Окремий вид доходів державного бюджету — внески до державних фондів соціального страхування, пенсійний та інші фонди. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок окремих податків (здебільшого майнового), від муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків окремих акцизів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.) тощо. На нижчій стадії капіталізму основна маса грошових ресурсів акумулювалася за допомогою непрямих податків, на вищій — прямих.
Доходи бюджетів членів федерації також формуються за рахунок податків (у США непрямих, у Німеччині — прямих), випуску позик.
Витрати центральних бюджетів спрямовуються переважно на соціальні цілі (виплату пенсій, допомогу в разі безробіття, розвиток освіти, охорони здоров'я, на субсидії бюджетам місцевих органів влади на такі ж цілі), суто економічні витрати (на розвиток енергетики, комунального господарства, проведення регіональної політики, охорону навколишнього середовища), дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству та ін.). На ці дві статті витрат у розвинутих країнах світу витрачають понад 50% всіх доходів, у тому числі майже 80% — на соціальні та 20% — на економічні цілі. Третя стаття витрат державного бюджету — військові витрати, четверта — сплата відсотків по державному боргу, П'ята — адміністративно-управлінські витрати (утримання органів влади, міліції, судів тощо). В останні десятиріччя військові витрати дещо скорочуються, а соціальні та економічні зростають.
В унітарних державах питома вага центральних бюджетів становить майже 75% всіх витрат, у федеративних значно менше: у США - приблизно 60%, у Німеччині - понад 40%. В унітарних державах бюджетна система є централізованою, затверджується центральними урядами, які надають відповідні кошти на витрати місцевих органів влади. У Великобританії такі кошти надають у формі дотацій, цільових субсидій та позик, в Японії — субсидій. Держава, крім того, виділяє цільові кошти місцевим органам влади на будівництво портів, гідроелектростанцій, ліквідацію наслідків стихійного лиха та ін.
Проект бюджету готує центральний уряд, затверджує законодавча влада. У США процес формування федерального бюджету починається за 18 місяців до початку фінансового року, а його проект президент подає до Конгресу за 9 місяців до початку фінансового року. В Україні цей документ на розгляд Верховної Ради подає Кабінет Міністрів переважно за 2—3 місяці до початку фінансового року.
В Україні бюджети регіонів формуються з різним ступенем централізації. Так, у 1992 р. Кіровоградська область отримала всі 100% податкових надходжень, а Запорізька — лише 14,5% зібраного податку на додану вартість і 20% податку на прибуток. У 1994 р. всім областям були встановлені єдині нормативи відрахувань від прибутку в обсязі 50%, в 1995—1996 pp. — в обсязі 70%. Єдиний норматив відрахувань від ПДВ було встановлено в 1994 p., в 1997 р. цей податок був повністю централізований в державному бюджеті.
Державні доходи. Необхідність державних доходів зумовлена появою держави, виконуваних нею функцій, неспроможністю недержавних (Організацій та інститутів забезпечити стабільний розвиток суспільства. Основним джерелом витрат у більшості суспільно-економічних формацій були податки. Вони забезпечували 95—97% державних доходів.
Державні доходи - виражені у грошовій формі відносини власності (привласнення) між державою та юридичними й фізичними особами в процесі вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту.
У рабовласницькому суспільстві значна частина державних доходів формувалася від привласнення додаткового і частини необхідного продукту, створеного працею рабів у копальнях, великих державних майстернях тощо, а також від податкових надходжень з громадян.Письмові згадки про податки датовані IV тисячоліттям до н.е. В епоху феодалізму основним джерелом державних доходів були податки у грошовій та натуральній формі, які вилучалися з земельних володінь короля.
Державні доходи поділяють на внутрішні й зовнішні. Внутрішні держава отримує всередині країни, зовнішні — за її межами (кредити, допомога з інших країн). До зовнішніх джерел окремі держави вдаються переважно під час війни. Так, під час Другої світової війни майже третина всіх державних доходів у Німеччині та Японії припадала на зовнішні джерела.
Кредити з інших країн, міжнародних економічних організацій отримують Україна, інші держави СНД, країни колишньої соціалістичної співдружності та "третього світу".
До внутрішніх державних доходів, як уже зазначалося, належать різні види податків та неподаткові доходи (доходи від державних підприємств і майна та державний кредит).
На початку XX ст. за допомогою податків у розвинутих країнах світу в доходах держави акумулювалося до 10% національного доходу, а наприкінці століття — до 50%. Значні кількісні зміни у розмірі податків супроводжуються серйозними якісними зрушеннями. Податки з суто фіскального явища перетворюються на важливий інструмент регулювання економіки, функціонування сучасної економічної системи, її розвитку. Без їх вилучення і наступного розподілу неможливо було б забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елемента економічної системи, зокрема сучасного працівника (як основної продуктивної сили), науки тощо, сформувати ефективний господарський механізм, забезпечити плюралізм форм власності та ін.
Сутність та структура податків.Як уже зазначалося, понад 90% доходів державного бюджету формується за рахунок податків.
Податки як економічна категорія — примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів.
Більш повно ця сутність розкривається у виконуваних податками функціях, основними з яких є фіскальна (збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави), регулююча (регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку та ін.), стимулююча (стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо) і розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами і групами, між сферами і галузями економіки).
Важливими принципами оподаткування, на думку середньовічного арабського мислителя ібн Хальдуна, є справедливість, рівність і платоспроможність. Основними принципами оподаткування А.Сміт називав всезагальність податків та їх встановлення пропорційно доходу; чітке визначення величини податків, часу та способу вилучення; простоту та зручність вилучення у платників податків, а також мінімальність витрат при їх вилученні (тобто недороге утримання податкових служб та податкових інспекторів). Нині основними принципами оподаткування є також стабільність, зменшення кількості податків, корисність (вилучені у трудящих кошти повинні здебільшого повернутися до них у формі соціальних виплат).
Принципи оподаткування, основні види податків та механізми їх вилучення становлять податкову систему. В ній насамперед виділяють прямі та непрямі податки. Так, у Німеччині в 1994 р. їх співвідношення становило 55%:45%. Прямі податки переважають у більшості розвинутих країн світу, незважаючи на те, що вилучати їх складніше. Але вони є справедливішими, оскільки встановлюються пропорційно величині доходів і майна. В Україні переважають непрямі податки.
Об'єктами оподаткування в податковій системі є доходи, вартість окремих товарів, майно фізичних та юридичних осіб, окремі види діяльності, додана вартість вироблених товарів і послуг та ін.
Розмір податку на одиницю оподаткування — це податкова ставка. У випадку зростання ставок із збільшенням доходів створюються прогресивні ставки оподаткування; якщо ставки оподаткування із зростанням доходів не змінюються, формуються прямо пропорційні ставки оподаткування.
Основними видами податків у розвинутих країнах світу є особистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на прибутки компаній та податок на соціальне страхування. Питома вага особистого подохідного податку в державних доходах у розвинутих країнах (державах—членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до якої входять 24 наймогутніші країни) становила у середині 90-х років до 30%, а в окремих державах (Австрія, Фінляндія, Данія, Німеччина) — майже 46%. На протилежному полюсі за обсягами вилучення цього податку — Франція та Греція, в яких питома вага особистого подохідного податку становить до 12,5%.
Вилучення цього податку починається із встановлення неоподатковуваного мінімуму. У більшості розвинутих країн світу подохідний податок з фізичних осіб є прогресивним. Так, у США річний дохід до 21450 дол. включно оподатковується за ставкою 15% (мінімальна ставка); до 51900 дол. — за ставкою 3217 дол. плюс 280 з суми, що перевищує 21450 дол.; з суми понад 51900 дол. — за ставкою 11743,5 дол. плюс 31% (максимальна ставка) з суми, що перевищує 51900 дол. Наприклад, річний дохід середнього американця в сумі 35 тис. дол. оподатковується за схемою: 21450 • 0,15 + (35000 — 21450) • 0,28.
Із заробітної плати типового працівника у деяких передових країнах світу вилучають від 26% до 35% подохідного податку. Водночас у цих країнах спостерігається зниження максимальної ставки особистого подохідного податку, що приносить найбільшу вигоду крупним капіталістам.
Податок на додану вартість (як універсальний акциз) у розвинутих країнах світу коливається від 14 до 25% в загальній сумі податкових надходжень до державного бюджету. У більшості цих країн використовують основну ставку цього податку з наступним підвищенням або зниженням на певні види товарів і послуг. Так, у країнах Європейського Союзу основна ставка ПДВ — 15%. Зростання ПДВ в останні десятиріччя супроводжувалося зменшенням у більшості країн частки податку на прибуток компаній. Так, у США з 1955 по 199^рік питома вага цього податку скоротилася з 20 до 7%, у Канаді — з 17 до 8%. У деяких країнах (Італія, Бельгія) податок на прибуток компаній дещо зріс. Загалом у розвинутих країнах світу сплачували в 1996 р. до 30% податку зі свого прибутку.
На третьому місці в структурі податків у розвинутих країнах світу — податок на соціальне страхування. Його питома вага в середині 90-х років становила до 24%.
Крім податків до центрального бюджету, існують, як уже зазначалося, місцеві податки: акцизні збори, податки на нерухомість, податок на прибуток корпорацій (у США, наприклад, він становить від 5 до 10%) та ін. У ФРН надходження від ПДВ розподіляються переважно (на 75%) залежно від кількості жителів.
В Україні у 1998 р. державні доходи становили 90,2 млрд. грн., податок на прибуток підприємств — до 19%, податок на додану вартість — 29%, подохідний податок з громадян — 13%, акцизний збір — 5%.
З прийняттям на початку 1998 р. Верховною Радою України нового закону про оподаткування дещо зменшаться податки з прибутків підприємств (вони становили 30%), що стимулюватиме їх інвестиційну діяльність. Для оздоровлення державних фінансів уряд повинен скасувати або значно скоротити пільги (їх обсяг — понад 12 млрд. грн.), зменшити витрати на утримання державного апарату та деякі інші непродуктивні статті витрат.