Продуктивність суспільної праці та її роль у відтворювальному процесі

Визначення систем національних рахунків. Методологічні аспекти СНР.

Система національних рахунків {СНР) — це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

• всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

• всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

• всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

Головним показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді па економічній території країни.

Групування за галузями використовують для вивчення процесів виробництва і балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг. Таке групування підкреслює техніко-економічні аспекти виробничих відносин незалежно від інституційного статусу окремих економічних одиниць.

Групування за секторами економіки здійснюється з метою вивчення потоків доходів і видатків, фінансових активів і пасивів.

СНР ґрунтується на таких методологічних принципах:

в основі СНР лежить концепція господарського кругообігу, відповідно до якої виробництво і споживання продуктів та послуг, а також розподіл, перерозподіл і використання доходів розглядаються як різні, але взаємопов’язані аспекти процесу відтворення;

СНР базується на трактуванні, згідно з яким всяка економічна діяльність, що приносить дохід, є продуктивною;

в основу СНР покладено передумову про тотожність продукту і доходу, а це означає, що вартість продукту, з одного боку, — це сума затрат факторів виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), а з іншого боку — це сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів;

особливістю методології є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість, яка характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в економіці в цілому.

Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ та послуг, що їх вироблено якою-небудь галуззю або групою виробників, включає, окрім доданої вартості, також і проміжне споживання.

Сума всієї доданої вартості, що її створено окремими виробниками і галузями, складає, за визначенням СНР, обсяг виробництва в економіці в цілому, тобто ВВП.

Продуктивність суспільної праці та її роль у відтворювальному процесі.

Найглибиннішою економічною сутністю людини з боку суспільної форми є діалектично суперечливе поєднання колективної та індивідуальної власності, в якому приватна форма трудової власності відповідає її природним властивостям, відображає людську природу взагалі, розкриває належність людини до продуктивних сил є основою економічної незалежності, свободи індивіда. Колективна власність у такій суперечності відображає соціальну якість економічної сутності людини, розкриває її належність до відносин економічної власності, її особистість, що розглядається з погляду базисних відносин суспільства. Із розвитком продуктивних сил, прогресу економічної системи соціальна сторона сутності людини все більше заперечує біологічну, а колективна і суспільна форми власності в економічній сутності людини – приватну форму власності. Водночас із послабленням соціальної сторони людини посилюється її біологічна сторона.

Така характеристика в сучасних умовах доповнюється низкою рис людини соціальної. Остання є сукупністю суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю базисних економічних та надбудовних суспільних відносин.

Впродовж майже 3 млн. років існування первіснообщинного ладу був відсутній суспільний поділ праці.

Лише у ІІІ - ІІ тис. до н.е. відбувається відокремлення пастуших племен від землеробських, що поклало початок першому великому суспільному поділу праці та зробило можливим регулярний обмін між общинами. У цьому ж суспільстві пізніше відбувся другий великий поділ праці – ремесло відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного виробництва, спеціально розрахованого на обмін. Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торгового капіталу. Це був третій великий поділ праці, що відбувся у рабовласницькому суспільстві і визначив надалі розвиток товарного виробництва.

Розвиток основних форм суспільного поділу праці, особливо у частковій та одиничній формах, свідчить про дію закону суспільного поділу праці. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між рівнем розвитку продуктивних сил, економічною могутністю країн, з одного боку, та об’єктивно неминучим процесом поглиблення поділу праці у межах окремих країн та в інтернаціональному масштабі з другого, та зростання на цій основі продуктивності праці.

Одним із різновидів поділу праці є обмін діяльністю, що означає взаємо обмін результатами виробничої діяльності у формі продуктів праці (товарів або послуг) однієї або декількох галузей народного господарства. Так, для підприємств машинобудівних галузей промисловості використовують метал підприємств металургійної промисловості та водночас виготовляють устаткування для металургійних заводів.

Процесу суспільного поділу праці протистоїть кооперація праці, комбінування виробництва. Так, кооперація праці таку форму організації праці, виконання робіт, при якій значна кількість людей планомірно та спільно бере участь в одному трудовому процесі, або в різних пов’язаних між собою трудових процесах.

Комбінування виробництва – форма організації виробництва, за якої на одному підприємстві поєднуються і функціонують різні виробництва, продукція яких є сировиною, напівфабрикатами, допоміжними матеріалами для інших виробництв. Одним із різновидів такої кооперації є поєднання послідовних стадій обробки продукції. Так, у чорній металургії із руди виплавляються чавун, відтак переплавляють його на сталь, зі сталі роблять різні види прокату.

Кожна з форм суспільного поділу праці, у свою чергу, розвивається у певних видах. Так, розрізняють по детальну, по предметну, технологічну та інші види спеціалізації.

Техніко-економічні відносини в їхній взаємодії з розвитком продуктивних сил, як уже зазначалося, формують технологічний спосіб виробництва. Ця категорія також відображає техніко-економічний характер поєднання речових і особистісних факторів виробництва.