Виховне значення розпорядку дня у виправних установах. 1 страница
Згідно Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань у кожній установі виконання покарань організовується суворо регламентований розпорядок дня з урахуванням особливостей роботи з відповідним складом засуджених, оперативної обстановки, пори року, місцевих умов та інших конкретних обставин.
Розпорядок дня включає в себе час підйому, туалету, фізичної зарядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання (у виховних колоніях), виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів тощо. При цьому передбачаються безперервний восьмигодинний сон засуджених і надання їм особистого часу в межах, установлених кримінально-виконавчим законодавством України.
Не менше одного разу на місяць у неробочий час організовуються перевірки-огляди зовнішнього вигляду та стану одягу і взуття засуджених.
Розпорядок дня установи передбачає порядок та час роботи всіх відділів, служб, об’єктів та дільниць установи, у тому числі ДІЗО, ПКТ, медичної частини, їдальні, перукарні, лазні-пральні, крамниці.
Розпорядок дня, розроблений відповідно до типового (додаток 10 до цих Правил), затверджується наказом начальника установи, узгоджується з начальником територіального органу управління Департаменту, доводиться до відома засуджених і персоналу та вивішується на стенді в черговій частині, місцях цілодобового несення служби черговою зміною та в місцях надання побутових послуг засудженим.
Начальники установ виконання покарань організовують роботу підлеглих служб за змінним графіком таким чином, щоб представники адміністрації перебували в цих установах від підйому засуджених до відбою, а в разі тризмінної роботи виробництва — і в нічний час.
У вихідні, святкові та неробочі дні, а також у разі ускладнення оперативної обстановки в установах організовується цілодобове чергування керівного складу. До контролю за поведінкою засуджених, виконання ними розпорядку дня та забезпечення належного функціонування колонії залучається весь персонал за окремими графіками.
Наказами начальників установ виконання покарань установлюється система подачі сигналів та команд для забезпечення виконання засудженими розпорядку дня.
У встановлений розпорядком дня установи час засуджені шикуються відділеннями та бригадами в спеціально відведених місцях для розводу на роботу. Під час проведення розводу засуджених на роботу або зняття з роботи в обов’язковому порядку повинні бути присутні представники виробничого персоналу установи та начальники відділень, бригади яких задіяні у виробництві. При цьому перевіряються зовнішній вигляд засуджених, стан одягу та взуття і, у разі потреби, уживаються заходи щодо усунення недоліків.
Начальниками установ та особисто виробничим персоналом з урахуванням місцевих умов установлюється порядок поведінки засуджених на виробничих об’єктах, який передбачає прибуття їх до місця роботи тільки строєм, наявність засуджених на об’єктах, інструктаж їх начальниками цехів або майстрами, порядок приймання та здачі робочих місць, підведення підсумків роботи, інші питання. За виконання та приведення до належних умов внутрішньо-цехового режиму на виробництві колонії несе відповідальність заступник начальника установи з працевикористання спецконтингенту.
Приймання засудженими їжі проводиться в години, установлені розпорядком дня, окремо за структурними дільницями колонії, відділеннями та бригадами з урахуванням їх надійної ізоляції в їдальні, а на контрагентських об’єктах — на спеціально відведених для цього місцях.
Якщо їдальня розташована на межі житлової і виробничої зон, приймання їжі робочою зміною може організовуватися в їдальні, але із забезпеченням вимог ізоляції засуджених, які перебувають в житловій зоні, від засуджених, які працюють на виробництві. Засуджені, яких тримають у камерах, їжу приймають у жилих або робочих камерах. З метою підтримання належного порядку під час приймання їжі засудженими в їдальнях в обов’язковому порядку повинні бути присутні представники адміністрації установ та молодший інспекторський склад чергової зміни.
16. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з УВП: підстави й порядок його здійснення.
Постійний нагляд за засудженими до позбавлення волі теж є основною вимогою режиму виконання покарання. Згідно з Інструкцією з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, затвердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань, нагляд є системою заходів, котрі спрямовані на забезпечення виконання кримінального покарання у виді позбавлення (обмеження) волі шляхом цілодобового й постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу. Нагляд у кримінально-виконавчих установах проявляється у постійному стеженні інспекторами служби нагляду й безпеки за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення та перебування.
Нагляд спрямований на: забезпечення виконання засудженими, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, правил поведінки; здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробничою зонами, ізольованими дільницями колонії, цехами та іншими об'єктами; контроль за дотриманням засудженими порядку пересування по колонії; дотримання встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни; проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх проживання та праці; контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони; проведення обшуків приміщень та особистих обшуків засуджених, а також огляду території колонії; вилучення предметів, виробів і речей, збереження яких засудженим заборонено; забезпечення порядку і контролю за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених; перегляд, перевірка і вручення посилок, передач і бандеролей, забезпечення порядку відбування дисциплінарних стягнень у дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу чи одиночних камерах, застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї і т. ін.
Спеціальне завдання по здійсненню нагляду за засудженими покладається на чергову зміну, до складу якої входять: черговий помічник начальника установи; заступник чергового помічника начальника колонії, він же начальник зміни молодших інспекторів; молодші інспектори житлової зони; молодші інспектори виробничої зони; молодший інспектор з приймання та видачі передач, посилок і бандеролей для засуджених, проведення побачень і телефонних розмов, засуджених із родичами та іншими громадянами; молодший інспектор у дисциплінарному ізоляторі, приміщеннях камерного типу, одиночних камерах; молодший інспектор із супроводження транспортних засобів по території об'єктів, що охороняються, та забезпечення контролю за вантажно-розвантажувальними роботами; молодший інспектор із забезпечення пропускного режиму на міжзонному КПП, який розташовано між житловою та виробничою зонами; молодші інспектори з нагляду за засудженими в дільницях соціальної реабілітації; молодші інспектори лікувальних закладів при КВК; оперативна група (особовий склад колонії), її чисельність та склад визначаються начальником КВК залежно від оперативної обстановки й варіанта несення служби, а саме: працівники КВК (представники персоналу на об'єктах робіт); група патрулювання в районі дислокації КВК; черговий водій оперативного автомобіля; черговий електрик; оператор пульта оперативного зв'язку та сигналізації; черговий медпрацівник.
Свої обов'язки з нагляду за засудженими чергова зміна виконує без вогнепальної зброї. Разом із тим, чергова зміна для виконання своїх функцій забезпечується необхідними спеціальними й технічними засобами та інвентарем: радіостанціями; ліхтарями; спеціальними засобами сльозоточивої та дратівної дії; гумовими кийка ми; гамівною сорочкою; комплектом шоломів, бронежилетів, аварійно-рятувальним інструментом.
В установах виконання покарань організується проведення перевірок наявності засуджених. Такі перевірки здійснюються щоденно, уранці та ввечері у години, визначені розпорядком дня, а також додатково в час перед прийманням їжі засудженими або після цього. У разі потреби вони можуть проводитися у будь-який час доби. Наявність засуджених перевіряється за поіменними картками. У нічний час доби перевірка засуджених здійснюється на спальних місцях візуально, без підняття засуджених. Для поіменної перевірки всі засуджені шикуються відділеннями у спеціально відведених місцях. Від поіменної перевірки звільняються тільки особи, які відпочивають після роботи, або звільнені через хворобу з постільним режимом, а також зайняті на роботах, які залишити неможливо.
17. Соціальні та соціально-психологічні наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Соціально-психологічні наслідки застосування позбавлення волі хоч і не є елементами кари, викликають у засуджених глибокі суб'єктивні переживання, і за силою свого впливу на особу значно перебільшують вплив основних каральних елементів, які становлять зміст покарання у вигляді позбавлення волі.
До соціально-психологічних наслідків позбавлення волі варто, в першу чергу, віднести: відрив засуджених від сім'ї, родичів і близьких, трудових колективів, інколи — розпад сімей, відсутність в УВП роботи за спеціальністю, яку вони мали до засудження, перебування в середовищі злочинців тощо.
Однією з найбільш складних проблем, що виникають у процесі виконання покарання у виді позбавлення волі, є проблема соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі. Слід зазначити, що крім негативних змін особистості, чи погіршення втрати здоров'я, слід зазначити, що донедавна (до початку 90-х років) в Україні при виконанні покарання проблем із працевлаштуванням і побутовим забезпеченням засуджених, як правило, не виникало. Переважна більшість одержували в колоніях разом із професіями, нехай вузькими і непрестижними, деякі грошові заощадження на особових рахунках, що допомагали їм у первісний період під час пошуку роботи, адаптації на волі. Однак у даний час, з огляду на несприятливі соціально-економічні умови в країні, питання трудового використання осіб, позбавлених волі, надзвичайно ускладнилося. У зв'язку з цим у засуджених немає можливості, знаходячись у місцях позбавлення волі, заробити необхідні кошти для себе, не говорячи вже про те, щоб підтримати заробленими грошима родину, що залишилася без годувальника і внаслідок цього без матеріальної підтримки.
Щорічно з установ кримінально-виконавчої системи в зв'язку з відбуттям покарання чи з інших, передбачених законом, підстав звільняється від 50 до 70 тис. осіб. У 2001 р. було звільнено 88 тис. осіб, у тому числі 29 тис. – у зв'язку із застосуванням амністії. Із загальної кількості звільнених тільки 72% було прописано (зареєстровано), 34% - працевлаштувалися. Лише кожен третій раніше засуджений був працевлаштований у Херсонській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Хмельницькій областях. Переважна більшість цих категорій громадян залишилися без уваги органів державної влади, громадських організацій, без елементарної підтримки у вирішенні питань побутового характеру і працевлаштування. Прийняття і набуття чинності Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, що відбували покарання у виді обмеження чи позбавлення волі на певний строк» від 10 липня 2003 р. не змогло розв'язати зазначеної проблеми, тому що положення даного закону залишаються фактично нереалізованими.
Більшості, що звільнилися з місць позбавлення волі і втратили до моменту звільнення свій соціальний статус і соціальні зв'язки, без необхідних професійних навичок важко пристосуватися до нового життя у нинішній час. У результаті вони нерідко попадають до маргінальної частини населення, не можуть знайти свого місця в житті, найчастіше поповнюють число осіб без певного місця проживання, нерідко знову вчиняють злочини і потрапляють до місць позбавлення волі. Так, за даними досліджень, рецидив серед осіб, звільнених з місць позбавлення волі, складає 45-54%.
Серед негативних соціальних наслідків варто назвати колосальне число осіб, що мають клеймо судимості, і осіб, що пройшли через слідчо-судову систему, яких щорічно стає усе більше і більше.
Ураженість людей клеймом «сидів», «був під слідством чи судом», «був засуджений» (неважливо при цьому, що судимість знята чи погашена) тягнеться негативним шлейфом протягом усього життя людини і є перешкодою для роботи у багатьох галузях життєдіяльності суспільства і держави. У широкому соціальному плані це явище формує ущербність значної частини суспільства, її своєрідну неповноцінність із усіма наслідками, що звідси випливають, впливаючи деякою мірою і на генофонд нації.
Така негативна оцінка особистості колишніх засуджених закріплена у масовій свідомості населення, що при будь-якому зручному випадку намагається це підкреслити. У той же час спостерігається поблажливе відношення населення до твердої каральної політики держави, що випливає з гіпотези «чим суворіше, жорсткіше, тим краще», «чим більше злодіїв і бандитів ми ізолюємо у в'язницях, тим спокійніше буде жити іншим». На побутовому рівні, коли це не стосується себе чи особисто своїх близьких, таке відношення цілком зрозуміле (особливо якщо сам став потерпілим від злочину). Причому таке відношення виявляється не просто на рівні правосвідомості, але й в активній вимозі до правоохоронних органів і судової влади щодо застосування саме жорстоких мір.
А тим часом, «популярна» міра покарання – позбавлення волі – пропускає через виправні установи величезну кількість громадян. В основному це громадяни України, що повертаються в наше суспільство і негативно впливають на суспільну свідомість, суспільну мораль і моральність – адже кожен, хто побував у місцях позбавлення волі, повертаючись в наше суспільство, привносить із собою частку тюремних традицій і законів, фольклор, «культуру», спосіб життя, тюремну психологію і філософію. Проведені вибіркові дослідження контингенту місць позбавлення волі показують, що значна частина цієї категорії засуджених не представляє значної суспільної небезпеки і могла б відбувати інші, не пов'язані з позбавленням волі, покарання. Однак суди продовжують карати тисячі осіб навіть за корисливі злочини, причиною здійснення яких є жахливий економічний стан багатьох громадян України, що проживають за межею бідності.
Обмеження кримінально-правового характеру виникають при скоєнні нового злочину до закінчення строків зняття або погашення судимості. У зв'язку з цим стан судимості визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність, що може відобразитися на кваліфікації злочину, вирішенні питання про визнання винного особливо небезпечним рецидивістом тощо. Обмеження кримінально-правового характеру виникають при скоєнні нового злочину до закінчення строків зняття або погашення судимості. У зв'язку з цим стан судимості визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність, що може відобразитися на кваліфікації злочину, вирішенні питання про визнання винного особливо небезпечним рецидивістом тощо. За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої ними частини покарання встановлюється нагляд громадських організацій і трудових колективів. За деякими категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлюється адміністративний нагляд. Обмеження загальноправового характеру передбачаються нормами державного, адміністративного, цивільного, трудового та деяких інших галузей права. Ці обмеження діють протягом частини або всього строку стану судимості, але не входять у зміст покарання. Нормами державного права передбачено дострокове припинення повноважень депутата у зв'язку з обвинувальним вироком суду, який набрав чинності. Деякі загальноправові наслідки стану судимості обумовлені нормами адміністративного права. До них треба віднести положення, вказані в Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Згідно з цим законом призову на строкову військову службу не підлягають особи, які відбувають кримінальне покарання. Обмеження, спричинені станом судимості, передбачені і нормами цивільного права (втрата права користування жилим приміщенням у випадку засудження громадянина до позбавлення волі на строк понад шість місяців, якщо в жилому приміщенні не залишилися проживати члени сім'ї засудженого). Судимість впливає і на обчислення трудового стажу (час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі в трудовий стаж не зараховується). Є ряд правообмежень, передбачених шлюбно-сімейним законодавством (спрощений порядок розірвання шлюбу для засуджених на строк не менш як на 3 роки). Усі правообмеження, пов'язані зі станом судимості, як правило, за обсягом незначні, носять строковий характер і поширюються на незначне коло осіб. Як елемент юридичної відповідальності вони не входять до змісту кримінального покарання.
18. Правове регулювання порядку надання побачень засуджених з родичами й іншими особами.
Згідно ст. 110 КВК засуджені мають право на побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів. Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачергово. Для одержання правової допомоги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. За бажанням засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці. Побачення надається адміністрацією колонії при пред’явленні адвокатом ордера, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, іншого відповідного документа, а також документів, що посвідчують їх особу. Кількість і тривалість таких побачень не обмежена. Кількість і види побачень встановлюються цим Кодексом. Засудженим надається право на телефонні розмови без обмеження їх кількості під контролем адміністрації. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, заборонені. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими.
Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань засудженим за нормами, установленими Кримінально-виконавчим кодексом України, дозволяються короткострокові і тривалі побачення та телефонні розмови.
Побачення і телефонні розмови між засудженими, які перебувають в установах виконання покарань, не дозволяються.
Короткострокові побачення надаються з родичами та іншими особами під наглядом представника адміністрації установи виконання покарань. З іншими особами побачення надаються тільки тоді, коли, на думку адміністрації, вони не будуть негативно впливати на засудженого.
У разі відмови в наданні побачення на заяві засудженого або особи, яка бажає з ним зустрітися, робиться примітка про причини відмови.
Начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати короткострокове побачення з родичами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у ПКТ (ОК), ДІЗО або карцері.
Відповідно до вимог Віденської конвенції “Про консульські зносини”, ратифікованої Україною 27.04.89, генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент дипломатичних представництв закордонних держав мають право на короткострокові побачення із засудженими громадянами своїх держав.
Побачення засуджених з дипломатичними представниками до кількості встановлених кримінально-виконавчим законодавством України не враховуються, їх число не обмежується.
Тривалі побачення відповідно до статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало в шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти, за наявності їх свідоцтв про народження та відповідної довідки органу самоврядування, що підтверджує факт їх проживання однією сім’єю.
Адміністрація установи, як правило, звільняє засуджених від роботи на період тривалих побачень з наступним або попереднім відпрацюванням.
Адміністрація установи за наявності технічної можливості забезпечує надання засудженим телефонних розмов, які проводяться за рахунок засудженого і під контролем представника адміністрації, згідно з графіком у неробочий час. Для проведення телефонних розмов використовується телефон чергової частини установи або встановлюється таксофон. Факт надання розмови засудженим реєструється у спеціальному журналі.
У разі епідемії, стихійного лиха або інших надзвичайних обставин, що перешкоджають нормальній діяльності установ, побачення можуть бути тимчасово відмінені.
Об’єднання побачень або розділення одного побачення на декілька періодів не дозволяється.
Засудженим на їхнє бажання дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі та короткострокові побачення — телефонними розмовами.
Дозвіл на побачення надається начальником установи виконання покарань, а в разі його відсутності — першим заступником або особою, яка виконує його обов’язки, за заявою засудженого чи особи, яка прибула на побачення. Одночасно, за власним бажанням, засудженим подається заява про зняття його з котлового довольства на час перебування на тривалому побаченні.
Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачергово.
Документами, які посвідчують особу, що прибула на побачення, її родинні зв’язки із засудженим, можуть бути паспорт, посвідчення водія, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки органу самоврядування, що підтверджують факт проживання однією сім’єю засуджених з прибулою особою.
Підставою для надання тривалих побачень засудженим іноземцям з близькими родичами є анкетні дані цих засуджених. У разі відсутності таких даних в особовій справі засудженого-іноземця круг близьких родичів визначається шляхом його опитування.
Осіб, які прибули на побачення, приймають начальник установи або його заступник, начальник відділення або ЧПНУ. Їх інформують про поведінку засудженого і попереджають про обов’язкове дотримання правил поведінки під час побачення, заборону нелегальних передач та про негайне припинення побачення, якщо буде виявлено порушення встановлених правил.
Гроші, цінні речі, а також предмети, заборонені для використання в установах, здаються на збереження молодшому інспектору з проведення побачень і вносяться до спеціального журналу.
У разі наявності достатніх підстав убачати, що особа, яка прибула на побачення, має намір передати засудженому предмети, вироби та речовини, зберігання яких заборонено, або отримати від засудженого нелегальним шляхом заборонені речі, начальник установи оголошує такій особі про те, що побачення їй буде надано тільки тоді, коли вона погодиться на огляд її речей і одягу до і після побачення. Такий огляд проводиться в порядку, установленому цими Правилами.
Якщо особа, яка прибула на тривале побачення, відмовиться від огляду речей і одягу, то побачення із засудженим їй не дозволяється, але за бажанням може бути надане короткострокове побачення.
У разі виявлення прихованих від огляду заборонених предметів особам, які намагалися передати їх засудженим, тривале побачення не надається або припиняється, і тоді діють вимоги закону про адміністративні правопорушення.
Побачення засудженому дозволяється не більш як з трьома дорослими особами, разом з якими можуть бути неповнолітні діти засудженого.
Тривалість побачень установлюється адміністрацією установ виконання покарань залежно від пропускної можливості приміщень, у яких вони проводяться. У всіх випадках короткострокові побачення не можуть тривати менше двох годин, а тривалі — менше доби, якщо на менш коротких строках не наполягають особи, які перебувають на побаченні.
На побачення засуджені повинні прибувати в охайному вигляді.
На період тривалих побачень їм може видаватися одяг, білизна і взуття з обмінного фонду, який постійно зберігається у молодшого інспектора з проведення побачень, або одяг цивільного зразка, який принесли родичі. Засуджені до і після побачень підлягають повному обшуку. Їм надається дозвіл проносити в кімнати тривалих побачень туалетні речі, тютюнові вироби, попільнички, власні альбоми та літературу і періодичні видання, які вони бажають передати родичам.
Пронесення особами, які прибули на побачення із засудженими, в кімнати короткострокових побачень будь-яких продуктів або речей не дозволяється.
До кімнат тривалих побачень дозволяється проносити продукти харчування (за винятком вино-горілчаних виробів і пива) та цивільний одяг для використання під час побачень, а також предмети і вироби, зберігання яких засудженим не заборонено.
Родичам засуджених, які перебувають на тривалих побаченнях, дозволяється у денний час виходити за межі колонії для придбання продуктів харчування, предметів першої потреби, а в разі дострокового закінчення побачення (з невідкладних обставин) — у будь-який час доби.
Під час побачень не дозволяється передавати засудженим або засудженими будь-яких документів, записів, креслень і т.ін.
У разі порушення встановленого порядку поведінки на побаченні воно негайно припиняється, про що молодший інспектор доповідає посадовій особі, яка дозволила побачення, або ЧПНУ, які приймають остаточне рішення.
За користування кімнатами тривалих побачень, інвентарем та комунально-побутовими послугами з осіб, які прибули на побачення, або із засуджених стягується плата за затвердженими територіальними органами управління Департаменту розцінками в розмірах, що відповідають фактичним витратам, і направляється виключно на їх утримання.
19. Ізоляція засуджених: підстава, поняття й порядок здійснення.
За частиною 1 ст. 102 КВК України найважливішою вимогою режиму виконання позбавлення волі є ізоляція засуджених. Зміст позбавлення волі знаходить свій вираз саме в ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його у кримінально-виконавчу установу закритого типу. Позбавлення волі зумовлює застосування до засудженого досить вагомих правообмежень, що здатні істотно змінити правовий статус особи. Ізоляція при позбавленні волі об'єктивно приводить до обмеження: 1) можливості пересуватися, 2) можливості спілкуватися, 3) вибору місця проживання, 4) ви бору характеру й роду занять, 5) права вільно визначати свій спосіб життя, 6) права розпоряджатися своїм часом. Серед перерахованих найбільш важливим елементом ізоляції при позбавленні волі є істотні обмеження в спілкуванні засудженого з особами, що знаходяться на волі, за межами виправної установи. Без ізоляції засуджених і похідних від неї обмежень не може бути, власне, позбавлення волі.
Ізоляція осіб, позбавлених волі, забезпечується системою охорони кримінально-виконавчих установ, яка включає в себе: варту, місце її розташування, пости, де чатові виконують свої обов'язки, сектори спостереження та ведення обстрілу, маршрути руху чергової зміни, інженерно-технічні засоби охорони, пости вартових собак і т. ін. Згідно з Інструкцією з організації охорони установ виконання покарань, затвердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань, охорона є комплексом заходів, спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених і недопущення вчинення ними втеч та інших злочинів; запобігання проникненню на територію установ сторонніх осіб та заборонених до використання засудженими предметів; забезпечення зберігання матеріальних цінностей установ виконання покарань. Охорону осіб, позбавлених волі, здійснює відділ організації охорони установи виконання покарань, основними функціями якого є: охорона й оборона об'єктів кримінально-виконавчої установи; здійснення пропускного режиму на об'єктах, які перебувають під охороною; конвоювання засуджених із колонії на виробничі об'єкти й назад, охорона їх під час виконання робіт; зустрічне конвоювання за автомобільними маршрутами, а також екстрене конвоювання.
Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань заходами забезпечення ізоляції засуджених також є огляди та обшуки засуджених, приміщень, територій житлових та виробничих зон, умови роботи вільнонайманого персоналу із засудженими й пропускний режим у колоніях, що визначає умови допуску осіб на їх територію.
Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду.
Адміністрація колонії має право, за наявності підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які перебувають на території колонії, а також вилучати заборонені речі і документи.