Виховне значення розпорядку дня у виправних установах. 3 страница
Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.
У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.
Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.
Арештні доми виконують покарання у виді арешту. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.
Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України
Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби.
23. Принципи й форми організації праці засуджених у виправних установах.
Засуджені до позбавлення волі залучаються до суспільно корисної праці в порядку, установленому Кримінально-виконавчим кодексом України. Умови та порядок оплати праці осіб, які позбавлені волі, регламентуються чинним законодавством України.
У колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрах та дільницях соціальної реабілітації (адаптації) засуджені залучаються до праці, як правило, на власному виробництві, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності у т.ч. за межами адміністративного району установи з письмового дозволу начальника територіального органу управління Департаменту за умови забезпечення постійного нагляду за ними та щоденного повернення до житлової зони. У всіх випадках при організації працевикористання засуджених повинна виключатися можливість їх проживання на виробничих об’єктах. Забороняється використовувати працю засуджених:
а) у приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова документація;
б) на роботах, пов’язаних з устаткуванням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів у присутності представників адміністрації);
в) на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завідувачів продовольчих та речових складів;
г) на роботах, пов’язаних з обліком, зберіганням та видачею медикаментів, а також вибухових та отруйних речовин;
ґ) як фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів;
д) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманого персоналу.
Засуджені, які залучаються до роботи із забезпечення пожежної безпеки виправних колоній, несуть цілодобове чергування в розрахунках пожежних команд з правом відпочинку і сну в депо пожежної охорони виправних колоній, перевірка цих осіб проводиться щогодинно та цілодобово.
Адміністрація колоній може залучати засуджених до робіт з благоустрою житлових та виробничих зон місць позбавлення волі, прилеглих територій та з поліпшення культурно-побутових умов засуджених або забезпечення колоній продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються без оплати праці, у неробочий час, не більше двох годин на день і, як правило, у порядку черги.
Засуджені, які характеризуються позитивно, можуть бути залучені до робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань.
У виправних колоніях максимального рівня безпеки господарське обслуговування виконується засудженими, які згідно зі статтею 89 Кримінально-виконавчого кодексу залишені для таких робіт. За межами виправних колоній виконання господарських робіт може здійснюватися засудженими, які тримаються в дільницях соціальної реабілітації, а у виховних колоніях — засудженими, які тримаються у дільницях соціальної адаптації.
Відбір засуджених для виконання робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань, а також для заміщення майстрів, бригадирів та нарядників проводиться начальниками відповідних служб, за погодженням з відділами нагляду і безпеки, оперативними службами та відділами по контролю за виконанням судових рішень, після їх медичного обстеження. Для виконання робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань та підтримання належного порядку в місцях проживання засуджених призначаються старші днювальні та днювальні. При призначенні на роботи з господарського обслуговування колоній максимального рівня безпеки потрібна письмова згода засуджених. Призначення засуджених на вищезгадані роботи оформляється наказами начальників установ, виписки з яких долучаються до особових справ засуджених.
Засуджені, призначені для виконання робіт з господарського обслуговування (крім старших днювальних та днювальних), формуються, як правило, в одне відділення. Їх обов’язки визначаються начальниками відповідних служб.
Особливості використання праці засуджених, які тримаються у ПКТ колоній максимального рівня безпеки, дільницях посиленого контролю та секторах максимального рівня безпеки.
Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки, дільницях посиленого контролю та секторах максимального рівня безпеки, залучаються до праці тільки на об’єктах, розташованих на території колоній. Виробничі цехи розміщуються в ізольованих приміщеннях у межах зони, що охороняється.
Такі засуджені виводяться на роботу в спеціально обладнані цехи, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпечується надійна ізоляція з тим, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.
Під час виведення з цехів і камер засуджені підлягають обшуку, а приміщення — огляду.
У нагальних випадках адміністрація виправних колоній може залучати засуджених до ремонтно-будівельних робіт на території виправних колоній за умови забезпечення суворої ізоляції цих осіб від засуджених, залишених у виправних колоніях максимального рівня безпеки для господарського обслуговування.
У разі неможливості працевикористання засуджених з виведенням у виробничі цехи вони можуть залучатися до праці в робочих камерах з додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці.
24. Правові наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Правовим наслідком відбування покарання у вигляді позбавлення волі є встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Згідно ст. Адміністративний нагляд встановлюється щодо осіб, зазначених у статті 3 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, за постановою судді в порядку, передбаченому статтею 5 вищезазначеного Закону.
Згідно ст. 1 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.
Адміністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб: засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства; засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення; засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Підставами для встановлення адміністративного нагляду є: вирок суду, що набрав законної сили, — щодо осіб, зазначених у пункті “г” статті 3 цього Закону; матеріали установ виконання покарань — щодо осіб, зазначених у пункті “б” статті 3 цього Закону; матеріали органів внутрішніх справ — щодо осіб, зазначених у пункті “в” статті 3 цього Закону.
Інструкцією «Про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі» встановлено наступну процедуру підготовки матеріалів у міськ, райвідділах щодо застосування адміністративного нагляду.
Відносно раніше судимих осіб, які підпадають під дію пункту «в» ст. 3 Закону, які незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, учиняють інші правопорушення, міськ-, райвідділом готуються матеріали про необхідність встановлення щодо них адміністративного нагляду. З метою отримання своєчасної інформації про вчинення правопорушення особою, яка підпадає під дію закону, дільничний інспектор міліції зобов'язаний систематично контролювати її поведінку за місцем проживання (перебування) й роботи, не рідше одного разу на місяць перевіряти особу за довідковими картотеками правопорушників, використовувати інформацію приймальників-розподільників, чергових частин міськ-, райвідділів.
У разі встановлення факту порушення громадського порядку або прав інших громадян, вчинення інших правопорушень цією особою, дільничний інспектор міліції виносить письмове попередження особи, стосовно якої може бути встановлено адміністративний нагляд. У разі, якщо особа, яка підпадає під дію закону, незважаючи на письмове попередження органів внутрішніх справ продовжує порушувати громадський порядок і права інших громадян, вчиняє інші правопорушення, за які чинним законодавством встановлена адміністративна відповідальність, дільничний інспектор міліції доповідає про це рапортом начальнику міськ-, райвідділу для прийняття рішення про доцільність встановлення за нею адміністративного нагляду. До рапорту додаються: копія вироку суду про попереднє засудження до позбавлення волі; довідка про перевірку на наявність судимостей; характеристика особи та матеріали, які свідчать про вчинені особою правопорушення і накладені стягнення; засвідчені копії протоколів та постанов про притягнення до адміністративної відповідальності; письмове попередження, винесене цій особі, стосовно якої може бути встановлено адміністративний нагляд; пояснення правопорушника; пояснення громадян, що характеризують їх поведінку; пропозиції щодо застосування обмежень дій піднаглядному; інші матеріали.
Начальник міськ-, райвідділу, розглянувши ці матеріали, приймає рішення щодо підготовки подання про встановлення стосовно цієї особи адміністративного нагляду, підписує його та разом з вищезазначеними матеріалами направляє до суду. Для вирішення питання про встановлення адміністративного нагляду на судове засідання судом викликається особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням — і захисник, а також представник міськ-, райвідділу внутрішніх справ, начальник якого вніс подання.
Після позитивного рішення суду постанова судді надсилається начальнику районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ за місцем проживання піднаглядної особи. На її виконання дільничний інспектор міліції оформляє справу адміністративного нагляду та проводить з піднаглядним бесіду.
Щодо піднаглядних можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.
При визначенні обмежень слід дотримуватись певних правил, визначених наукою кримінально-виконавчого права. Обсяг право-обмежень і специфічних обов'язків, які застосовуються до піднаглядного, залежить від характеру та ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, кількості судимостей, поведінки під час відбування покарання, підстав звільнення від покарання. Ст. 10 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», встановила вичерпний перелік обмежень прав, які можуть застосовуватись до піднаглядних, а ст. 9 — визначила коло їх додаткових обов'язків. Всього в законі визначено чотири види правообмежень піднаглядних.
Перший вид стосується заборони виходу із дому (квартири) у визначений час. Його зміст полягає в тому, що піднаглядним може бути заборонено вихід із дому (квартири) у певний час. Суд повинен точно встановити дні тижня, а також час доби, протягом яких піднаглядні не мають права залишати приміщення. Вказане обмеження повинно застосовуватися з урахуванням часу (змінності) роботи піднаглядного протягом місця, виконання ним суспільнихі родинних обов'язків, а також з урахуванням інших прав і законних інтересів громадянина. Як свідчить практика, заборона виходу із дому застосовується лише відносно вечірніх годин (після 22 годин) і у нічний час, якщо з цим не пов'язана робота звільненого. У ряді випадків дане обмеження застосовується не у всі дні тижня, а лише у передсвяткові дні та вихідні.
Другий вид — заборони перебування у визначених місцях району (міста). Так, піднаглядним може бути заборонено перебування у певних пунктах району (міста). Це робиться з метою перешкодити звільненому поновити зв'язки з особами, що ведуть антигромадський спосіб життя, а також попередити негативний вплив на піднаглядних з боку інших осіб. В цьому випадку необхідно точно перерахувати всі пункти, перебування в яких піднаглядному заборонено. Перелік не можна замінювати вказівкою на заборону з'являтися в громадських місцях. Така заборона створює невизначеність в обмеженнях. Вона може породити порушення правил адміністративного нагляду і не дасть виховного впливу на піднаглядного. При застосуванні цього обмеження необхідно враховувати як умови життя самих піднаглядних, так і характер громадського життя району або міста.
Також особам, що перебувають під адміністративним наглядом, може бути заборонено виїзд або обмежено час виїзду за межі району чи міста. Мета такого обмеження — перешкодити піднаглядному ухилитися від контролю. Цей висновок можна зробити із тексту п. »г» ст. 9 Закону «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», в якому визначено обов'язок піднаглядних при виїзді за особистими справами в інший населений пункт і находження там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ. Заборона виїзду в інший населений пункт застосовується у тому випадку, якщо є підстави вважати, що піднаглядний буде вести там антигромадський спосіб життя, порушувати громадський порядок або встановить антигромадські зв'язки. Якщо такі підстави відсутні — у застосуванні даного правообмеження немає необхідності.
Останнім видом обмеження є реєстрація в органі внутрішніх справ від одного до чотирьох разів на місяць. Його мета — встановлення постійного та регулярного контролю за піднаглядним, забезпечення контролю за їх поведінкою і проведення з ними виховної роботи. При цьому варто мати на увазі, що встановлюється саме число явок на реєстрацію, а дні тижня і години, за якими вони будуть здійснюватися, визначаються безпосередньо при прибутті в орган внутрішніх справ.
Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і дотримуватися таких правил: а) прибути у визначений виправною установою термін в обрані ними місця проживання і зареєструватися в органах внутрішніх справ; б) з'являтися за викликом міліції і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах; г) в разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.
25. Соціальні проблеми виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Відповідь на те, які покарання належать до тих, що не пов’язані з позбавленням волі, дає Розділ ІІ Особливої частини Кримінально-виконавчого кодексу України, який так і називається «Виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі». До таких покарань законодавець відносить: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Чинним законодавством України передбачено, що Державна кримінально-виконавча служба України виконує такі види кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, як: 1) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 2) громадські роботи; 2) виправні роботи; 3) арешт; 4) обмеження волі, а також два види адміністративних стягнень – громадські та виправні роботи.
Виконання Державною кримінально-виконавчою службою України зазначених кримінальних покарань та адміністративних стягнень пов’язане із низкою проблем, які можна об’єднати у дві групи: 1) об’єктивні, які не залежать від діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України; 2) суб’єктивні, які пов’язані із діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України. Так, до об’єктивних проблем варто віднести:
1. Судову практику призначення кримінальних покарань та адміністративних стягнень, не пов’язаних із позбавленням волі, питома вага яких хоча і має стійку тенденцію до зростання, проте порівняно з європейськими державами є незначною. Наприклад, якщо у 2000 р. в Україні кількість осіб, які знаходились в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, була удвічі більшою, ніж кількість осіб, які перебували на обліку в кримінально-виконавчій інспекції (відповідно 281,1 тис. та 137,4 тис. ), то у другій половині 2009 р. кількість осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, збільшилась порівняно із кількістю осіб, які знаходились в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.
2. Незначну кількість винесених судами постанов щодо призначення таких видів кримінальних покарань та адміністративних стягнень, не пов’язаних із позбавленням волі, як громадські та виправні роботи. Наприклад, із 155,1 тис. осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, такий вид кримінального покарання та адміністративного стягнення, як громадські роботи, застосовано лише до 19,5 тис. осіб; виправних робіт – до 4,3 тис. осіб. Натомість суттєве збільшення та ефективна реалізація таких видів кримінальних покарань та адміністративних стягнень, не пов’язаних із позбавленням волі, як громадські та виправні роботи, змогло б покращити загальну економічну ситуацію в країні, навести лад у громадських та інших місцях, розвантажити найменш перспективні види трудової діяльності, де катастрофічно не вистачає працівників (прибирання прибудинкових територій, під’їздів житлових будинків, сезонні сільськогосподарські роботи та багато інших видів трудової діяльності, перелік яких повинен визначатись управліннями кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань та місцевими органами самоуправління).
3. Домінування громадської думки, що позбавлення волі є найефективнішим методом боротьби зі злочинністю, причиною чого є недостатня поінформованість населення про ефективність покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, та про негативні наслідки позбавлення волі. Засоби масової інформації не в повному обсязі висвітлюють ефективність застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Як справедливо вказано в методичному посібнику з питань організації виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, «особи, які знаходяться в місцях позбавлення волі, не завжди перевиховуються, а навпаки, проходять «школу» злочинності, після чого «бумерангом» повертаються проти самого суспільства, що призводить до вчинення ними повторних злочинів». Громадськість переконана у тому, що, перебуваючи на свободі, злочинець знову вчинить злочин чи інше правопорушення, що не відповідає дійсності. Так, протягом дев’яти місяців 2009 р. нові злочини вчинили 2147 засуджених. Частка цих осіб у загальній кількості за- суджених, які пройшли по обліку кримінально-виконавчої інспекції, становить 1,01 % (у 2008 р. – 0,94 %, у 2007 р. – 0,88 %).
4. Відсутність дієвого громадського контролю за виконанням кримінальних покарань та адміністративних стягнень, не пов’язаних із позбавленням волі, оскільки під пильною увагою вітчизняних та правозахисних організацій перебувають лише установи виконання покарань, у яких виконуються покарання, що пов’язані з позбавленням волі.
5. Фрагментарною та малодієвою є участь громадськості у виправленні й перевихованні осіб, щодо яких застосовані кримінальні покарання та адміністративні стягнення, не пов’язані з позбавленням волі.
Суб’єктивні проблеми виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень, не пов’язаних із позбавленням волі, насамперед стосуються кадрових питань. Так, унаслідок гуманізації виконання покарань та демократизації судової практики, кількість осіб, які звільняються від покарання з випробуванням, з кожним роком зростає, свідченням чого є дані, наведені вище. Це, у свою чергу, створює перевантаження працівників кримінально-виконавчої інспекції, у зв’язку з чим не дає можливості належним чином працювати із засудженими, сприяти їх виправленню і ресоціалізації. Зокрема, станом на вересень 2009 р. виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі в Україні, здійснюють 703 територіальних підрозділи кримінально-виконавчої інспекції, штатна чисельність персоналу яких 2244 працівники (29 % від нормативно визначеної потреби).
26. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт.
Згідно ст. 41 КВК покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.
Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз’яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі із засудженим; контролює поведінку засуджених; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з’явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом строку відбування ними покарання.
Засуджені зобов’язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.
Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання. Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи. Засудженим забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після постановлення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом. Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про звільнення такої особи від відбування покарання.
Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.
У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного.
У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп’янінням або діями, пов’язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.
На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт покладається: щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної плати і перерахування утриманої суми в доход держави; додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених цим Кодексом; своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання, переведення засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення; щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі, організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.
Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов’язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов’язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.