Виховне значення розпорядку дня у виправних установах. 5 страница

Згідно ст. 47 КВК (Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців) суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець. Після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення. Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров’я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.

Згідно ст. 48 КВК (Порядок виконання покарання у виді конфіскації майна) суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.

Згідно ст. 50 КВК особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці — на гауптвахтах. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Згідно ст. 56 КВК особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених. Управління (відділи) центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

Згідно ст. 71 КВК (Порядок виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців) покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців виконується дисциплінарним батальйоном. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Міністерство оборони України. Загальне керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює Міністр оборони України. Направлення і прийняття засуджених військовослужбовців у дисциплінарний батальйон здійснюється у порядку, визначеному Міністерством оборони України. Строк відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців обчислюється з дня, визначеного вироком суду, з урахуванням відповідно до статті 72 Кримінального кодексу України часу тримання засудженого в місцях попереднього ув’язнення. На засуджених військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, поширюються положення цього Кодексу щодо суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, громадського впливу. Із засудженими також проводяться військові навчання. Особи, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, виконують обов’язки та користуються правами, встановленими законодавством для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, з обмеженнями, передбаченими цим Кодексом. Відпустки, передбачені для військовослужбовців строкової служби, засудженим військовослужбовцям не надаються. Пропозиції, заяви та скарги засуджених військовослужбовців розглядаються у порядку, визначеному законодавством.

 

32. Правове регулювання й соціально-реабілітуюча роль переписки засуджених.

Згідно ст. 113 засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості. Листування між перебуваючими в місцях позбавлення волі засудженими, які не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колонії. Кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду. Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає. Кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у справі, що здійснює свої повноваження відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, перегляду не підлягає.

Згідно Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань відправлення засудженими листів і звернень проводиться тільки через адміністрацію установ виконання покарань. З цією метою на території установ вивішуються поштові скриньки, які щоденно відкриваються уповноваженими на те посадовими особами. Засуджені, які тримаються у камерах, передають листи для відправлення представникам адміністрації. Листування між засудженими, що перебувають у місцях позбавлення волі і не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації установи виконання покарань. Листи опускаються до поштових скриньок або передаються представникам адміністрації в незапечатаному вигляді. Листи, що надійшли на ім’я засудженого після його вибуття з установи, не пізніше триденного строку відправляються за його новим місцезнаходженням. Доплатні листи оплачуються за рахунок адресата. Листи, виконані тайнописом, шифром або із застосуванням інших умовностей, а також ті, що містять відомості, які не підлягають розголошенню, адресату не надсилаються, засудженим не вручаються, вилучаються і знищуються. Кореспонденція, яку одержують і відправляють засуджені, підлягає перегляду. Листування засуджених з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Європейським судом з прав людини, а також іншими відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженими особами таких міжнародних організацій та прокурором переглядові не підлягає і не пізніше як у добовий строк (в неробочі чи святкові дні не пізніше доби з їх завершення) надсилається за належністю або вручається засудженим у запечатаному вигляді (конверті). За фактом отримання кореспонденції засуджений власноручно складає розписку, яка долучається до особової справи засудженого. У разі відмови засудженого отримувати кореспонденцію з Європейського суду з прав людини складається акт у двох примірниках, який підписується особою, яка здійснює перегляд кореспонденції, начальником відділення соціально-психологічної служби та завідуючим канцелярією установи. Перший примірник акта та запечатаний конверт долучаються до особової справи засудженого. Другий примірник акта про відмову отримувати кореспонденцію з Європейського суду з прав людини підшивається в хронологічному порядку до номенклатурної справи особи, яка здійснює перегляд кореспонденції.

Відшкодування витрат за пересилання звернення, адресованого до Європейського суду з прав людини, проводиться з коштів, які є на особистих рахунках засуджених. Звернення засуджених інвалідів першої та другої груп, жінок з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючих жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючих чоловіків віком понад шістдесят років і жінок — понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також осіб, звільнених від роботи через хворобу, у тому числі хворих на активну форму туберкульозу, пересилаються за рахунок коштів, передбачених кошторисом на утримання установ виконання покарань.

Адміністрація установ виконання покарань за заявою засудженого сприяє йому в отриманні від інших державних органів та установ відповідних документів, що стосуються справи, зокрема судових та інших рішень. У разі надходження до установи цих документів адміністрація надає їх засудженому для зберігання та можливого долучення до звернення до Європейського суду з прав людини. Конверт з кореспонденцією, що надійшов до засудженого з Європейського суду з прав людини або відправляється до нього, в закритому виді реєструється у журналі обліку кореспонденції осіб, які тримаються в установі. Для підтримання листування з Європейським судом з прав людини та своєчасної відправки необхідних матеріалів у визначені судом терміни засуджені зберігають кореспонденцію при собі.

 

33. Виховна колонія, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.

Згідно ст. 19 КВК виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.

Виховні колонії як вид установи виконання покарань призначені для відбування покарання неповнолітніми, засудженими до позбавлення волі. У них забезпечується ізоляція засуджених та застосування до них виховного впливу.

На відміну від виправних колоній, виховні колонії не поділяються за рівнями безпеки, тобто у всіх цих установах встановлюються однакові умови відбування та виконання покарань.

Як і виправні колонії, виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі та здійснюють виховний вплив на засудженого з урахуванням характеру вчиненого злочину, попередньої злочинної діяльності, соціально-педагогічної занедбаності та віку. Перед ними стоять такі ж задачі, як і перед іншими установами виконання покарань (досягнення цілей покарання), а виконання покарання відбувається на єдиних підставах та принципах.

Відповідно до нормативних актів Державного департаменту України з питань виконання покарань, зокрема Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі та Переліку установ кримінально-виконавчої системи, які виконують покарання у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 12.12.2003 р. № 251, неповнолітні особи чоловічої статі, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, незалежно від погашення чи зняття судимості, відбувають покарання в Маріупольській виховній колонії Донецької області, а засуджені неповнолітні особи жіночої статі — у Мелітопольській виховній колонії Запорізької області.

Згідно ст. 149 КПК для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, здійснення громадського контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій. Організація і діяльність піклувальної ради визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету визначається положенням, яке затверджує начальник виховної колонії.

Згідно з Типовим положенням про батьківський комітет при виховній колонії від 2 лютого 2004 р. батьківський комітет у своїй діяльності в установленому порядку: отримує від адміністрації виховної колонії інформацію, необхідну для вирішення питань, віднесених до його повноважень; відвідує виховну колонію, ознайомлюється з її діяльністю; залучає додаткові можливості громадських та державних організацій щодо надання допомоги адміністрації виховної колонії у забезпеченні продуктами харчування, предметами першої потреби, одягом та взуттям сиріт і осіб, позбавлених батьківського піклування; організовує спільно з адміністрацією виховної колонії просвітницькі, культурно-масові, фізкультурно-спортивні та інші виховні заходи; звертається до державних органів та установ, громадських організацій для надання допомоги сиротам, особам, які позбавлені батьківського піклування, та засудженим, які втратили соціально корисні зв’язки на волі; подає адміністрації виховної колонії пропозиції щодо організації навчально-виховного процесу із засудженими; залучає додаткові можливості громадських та державних організацій для поліпшення матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених у виховних колоніях, проведення серед них оздоровчо-профілактичних заходів.

До складу батьківського комітету входять батьки засуджених, їх законні представники, близькі родичі та інші особи у випадках, передбачених законодавством України. Зі складу батьківського комітету обирається голова, який подає начальнику виховної колонії пропозиції, що надходять від батьків засуджених і вирішення яких здійснюється у межах компетенції адміністрації установи. На пропозицію голови батьківського комітету обирається секретар батьківського комітету. Голова батьківського комітету: керує роботою батьківського комітету, дає доручення його членам; головує на засіданнях батьківського комітету, визначає коло питань, які підлягають розгляду на засіданні; інформує батьківський комітет про рішення, прийняті адміністрацією виховної колонії щодо поданих комітетом пропозицій, участі в засіданнях педагогічної ради виховної колонії. У разі необхідності голова батьківського комітету делегує свої повноваження одному з членів батьківського комітету, про що обов’язково повідомляє адміністрацію виховної колонії. Голова батьківського комітету може бути присутнім на засіданнях педагогічної ради виховної колонії. Члени батьківського комітету при здійсненні своїх повноважень зобов’язані дотримуватись вимог нормативно-правових актів, що регламентують діяльність органів і установ кримінально-виконавчої системи, а також виконувати законні вимоги посадових осіб виховної колонії. Не допускається втручання членів батьківського комітету в оперативно-службову діяльність виховної колонії.

 

34. Організаційно-правова структура виправної установи і її значення для досягнення мети виправлення засуджених.

Кримінально-виконавчі установи мають статус юридичних осіб зі всіма правами та обов'язками, які передбачає закон для юридичної особи.

Організаційна та просторова структура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України та нормативними актами Департаменту. Ці установи будуються за типовими проектами. В кримінально-виконавчих установах виділяються дві ізольовані зони: житлова — для мешкання засуджених; виробнича — для роботи засуджених. В свою чергу житлова зона поділяється на наступні дільниці: карантину, діагностіки і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць безпосередньо залежать від рівня безпеки колонії.

В житлових зонах розміщуються гуртожитки, їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщення для навчання, медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників та інші приміщення та частини, необхідні для забезпечення діяльності установи та життєдіяльності засуджених.

На території установи обладнуються приміщення камерного типу і дисциплінарного ізолятора.

Житлова зона відокремлюється від виробничої коридорами, які проглядаються. Коридорами також відокремлюються приміщення камерного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуються приміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодягання засуджених.

У будинку, де розташований контрольно-перепускний пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуюються кімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.

За межами установи, як правило, розташовуються склади продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, гаражі, аптеки та інші приміщення.

Нормативними актами Департаменту, зокрема Правилами внутрішнього розпорядку, встановлюються правила та вимоги до обладнання гуртожитків у колоніях і центрах, приміщень камерного типу та дисциплінарних ізоляторів.

Внутрішнє обладнання установ також залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.

Кримінально-виконавча установа має певну організаційну структуру. Очолює установу начальник, який має заступників. Начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначеними для них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності.

Кримінально-виконавча установа має відділи - оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони, інтендантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники. Кожен з відділів організує та виконую конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, а також на забезпечення належного виконання кримінального покарання.

Начальник кримінально-виконавчої установи має чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов'язків.

Організаційною ланкою, яка має найбільше навантаження, є начальники відділень соціально-психологічної служби. Ці посадові особи очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальну та загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засуджених. Серед посадових осіб кримінально-виконавчої установи є контролери, інспектори, молодші інспектори.

Як вже вказано, кримінально-виконавчі установи поділяються на виправні колонії та виправні центри.

Виправні колонії — це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Стаття 18 КВК України встановлює класифікацію засуджених до позбавлення волі за видами кримінально-виконавчих установ. Розподіл та направлення засуджених до відповідної установи здійснює Департамент.

Виховні колонії — це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбашіення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх. їх організаційна та просторова побудова відповідає тим режимним вимогам, які властиві установам цього виду.

Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено у зв'язку з заміною невідбутої частини покарання більш м'яким та за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (статті 82, 389 КК України).

Дисциплінарні батальйони призначені для виконання покарання у виді тримання засуджених військовослужбовців строкової служби в дисциплінарному батальйоні. Військові частини та гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, покарання у виді арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Організація і діяльність цих установ визначається Міністерством оборони України.

 

35. Критерії ефективності виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Основними критеріями ефективності виконання покарання у вигляді позбавлення волі є його виправлення та ресоціалізація.

Згідно ст. 6 КВК виправлення засудженого — процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Під виправленням розуміється процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести ко­рективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізува­ти негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання, прищепити повагу до закону. Досягнення та­кого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі важливий результат застосування покарання, суттєвий показ­ник його ефективності.

Згідно ч. 2 ст. 6 КВК ресоціалізація — свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Ресоціалізація — це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв'язків як під час відбування покарання, так і після цього. Саме тому у пенітен­ціарній педагогіці ресоціалізацію поділяють на пенітенціарну та постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою ви­роблення у засудженого законослухняної поведінки в установі ви­конання покарань; до постпенітенціарної ресоціалізації відносять комплекс заходів з трудового та побутового влаштування і вста­новлення зв'язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на свободу, в результаті чого забез­печується відновлення засудженого у соціальному статусі та по­вернення до самостійного життя.

Ресоціалізація у пенітенціарній педагогіці — це процес віднов­лення (а у деяких випадках — становлення) особи як соціального повноправного члена суспільства, що здійснюється на основі засто­сування до неї комплексу правових, організаційних, психологіч­них, виховних та інших заходів впливу на різних етапах криміналь­ної відповідальності з метою повернення її до самостійного загально­прийнятого суспільно-нормального життя. Проблема ресоціалізації достатньо складна, являє собою об'ємну соціально-правову пробле­му, у зв'язку з чим вона не вичерпується тими основними питання­ми, що були розглянуті вище. Говорити про досягнення ресоціаліза­ції можливо лише у тому випадку, коли у засудженого після звіль­нення вирішені всі проблеми як соціального, так і побутового плану: житлова проблема, проблема працевлаштування, фінансового за­безпечення тощо. Виходячи з цього, говорити про остаточну ресоці­алізацію засудженого безпосередньо під час відбування покарання неможливо, у цей період можна лише зробити певні кроки для за­безпечення її досягнення після звільнення.

Треба відмітити, що у Європейських тюремних правилах у по­рівнянні з Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими з урахуванням змін, що відбулися у теорії й практиці застосування позбавлення волі, дещо зміщені пріоритети та акцен­ти. Європейські тюремні правила розроблені з урахуванням того, що виправлення та ресоціалізація не завжди дають очікуваних ре­зультатів, оскільки ці цілі як показав досвід минулих років не є реальними. У зв'язку з цим визнається, що головними передумо­вами успішного виправлення є готовність і добра воля самих засу­джених та налагодження зв'язків між установами виконання по­карань та вільним суспільством. Цілі виправного впливу на засу­джених полягають у тому, щоб зберегти їх здоров'я та гідність та сприяти формуванню у них почуття відповідальності та вироблен­ню навичок, які допоможуть реінтегруватися у суспільство, допо­можуть виконувати вимоги законності та задовольняти свої жит­тєві потреби власними силами після звільнення.

Виправлення засуджених за міжнародними документами має на меті мінімізацію негативного впливу позбавлення волі на особистість та соціальну поведінку осіб, позбавлених волі. Європейські тюремні правила відображають зміни від попереднього підходу до процесу впливу на засуджених, спрямованого на виправлення їх по­глядів і поведінки до розробки моделей, орієнтованих на розвиток соціально корисних професійних навичок та особистих здібностей, що відкривають перспективи успішної соціальної реінтеграції.

 

 

36. Роль соціально-психологічної служби у виправній установі у виправленні засуджених.

Згідно Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.03.2000 N 33 «Положення про психологічну службу установи виконання покарань» психологічна служба є складовою частиною соціально-психологічної служби установи виконання покарань (далі - установа), функціонування якої забезпечується психологами, виконуючими специфічні завдання вивчення засуджених та сприяння зменшенню негативного впливу перебування в умовах позбавлення волі на їх особистість.

Основними завданнями психологічної служби є: надання психологічної допомоги засудженим; розробка та реалізація спільно з персоналом установи індивідуальних і групових програм психокорекційного і педагогічного впливу на засуджених з урахуванням їх індивідуальних особливостей, ступеня соціальної занедбаності; підвищення психологічної компетентності персоналу установи, надання йому кваліфікованої методичної допомоги, навчання формам та методам психологічного вивчення особистості і середовища засуджених, а також прийомам психолого-педагогічної корекції; узагальнення та впровадження в практику роботи установи сучасних методів психолого-педагогічного впливу на засуджених.

Основними функціями психологічної служби є: психодіагностична - вивчення і узагальнення особистісних та групових характеристик засуджених, спрямованих на визначення індивідуально-психологічних особливостей поведінки та встановлення наявності у засуджених тих чи інших психологічних якостей, виявлення серед засуджених групи "ризику" (тобто тих, які мають психічні відхилення, схильних до проявів зовнішньої або внутрішньої агресії у вигляді самогубства або членоушкодження, створення конфліктних ситуацій серед засуджених, нападу на персонал установи та інші) осіб, які потребують профілактичного обліку; прогностична - оцінка перспектив розвитку особи, прогнозування можливої індивідуальної і групової поведінки засуджених на основі виявлених особистісних, характерологічних якостей та наявної соціально-психологічної обстановки; профілактична - виявлення, усунення та попередження особистісних і групових негативних психологічних явищ, які виникають в процесі відбування покарання, надання психологічної допомоги засудженим, а також в разі необхідності персоналу установ; корекційна - цілеспрямоване досягнення позитивних змін психічних станів, особливостей поведінки та особистості засуджених; консультативна - надання рекомендацій персоналу щодо роботи з групами та окремими засудженими, попередження негативних явищ та формування позитивного морально-психологічного клімату серед засуджених; просвітницька - поширення психологічних знань серед персоналу та засуджених, підвищення рівня їх психологічної культури; дослідницька - сприяння у проведенні наукових досліджень у галузі психології і педагогіки та впровадженні їх результатів в практичну діяльність.

 

37. Дисциплінарна, матеріальна й кримінальна відповідальність засуджених до позбавлення волі.

Засуджені до позбавлення волі несуть дисциплінарну відповідальність відповідно з Кримінально-виконавчим кодексом України.

Згідно зі ст.132 КВК України до засуджених до позбавлення волі застосовуються наступні Заходи стягнення, які можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період; б) заходи стягнення, пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених.

До заходів стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період слід віднести: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.