Методичні вказівки по вивченню теми

Перше питання: студенти повинні засвоїти, що кримінальне право є сукупність суспіль­них відносин, які дозволяють і забезпечують особі су­спільну можливість жити, володіти, користуватися най­ціннішими благами суспільного життя і забороняють усім іншим членам суспільства шкодити та руйнувати ці можливості. Тобто право є суспільні дозволи і заборони. Закон лише оформляє ці права особи та встановлює за порушення їх державні санкції, прагнучи додатково, своїми засобами забезпечити дотримання і функціонування цих суспільних відносин. Осередком права є не самі по собі су­спільні відносини як такі, а ті можливості певної, відповід­ної цим відносинам, суспільне значущої поведінки особи і сама суспільна поведінка особи, яка дозволяється і забезпе­чується суспільними відносинами - можливість вільно жи­ти, бути власником, мати особисту безпеку і т. ін.

Розглядаючи друге питання варто зазначити, що найперше і головне завдання кримінального права є охо­рона суспільних відносин від злочинних посягань, від запо­діяння у сфері певних суспільних відносин тяжкої шкоди. Це загальне завдання кримінального права, яке є похідним від суспільної сутності права - забезпечуваної суспільством можливості користуватися всіма благами життя: життям, здоров'ям, честю, гідністю, майном, грішми і т. ін.

Оскільки особа визнається найбільшою соціальною цін­ністю (ст. З Конституції України), то першим і найголовні­шим завданням кримінального права є охорона особи - її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності і безпеки, власності та інших її прав і свобод.

Другим важливим завданням кримінального права є охо­рона об'єднань громадян - політичних, економічних, куль­турних, соціальних, спортивних, професійних та інших.

Право громадян на об'єднання у партії, спілки, організа­ції, союзи тощо, для захисту своїх прав і свобод є важли­вою суспільною можливістю і воно теж повинно належним чином охоронятися.

Охоронна та каральна функції кримінального права ви­конують також превентивну (профілактичну) та виховну роль. Превенція в свою чергу поділяється на загальну превенцію - стримування від вчинення злочину всіх членів суспільства - та приватну (спеціальну) - стримування від вчинення злочину покараної особи. Хоча профілактична функція кримінального права не абсолютна, не всезагальна і діє лише на певну частину суспільства, але вона суттєва і стримує від вчинення злочину багатьох. Рівним чином і виховна функція кримінального права діє лише демонстра­цією сили кримінального права теж невеликий, неефектив­ний, якщо враховувати кількість злочинів, що вчинюється щорічно, а також їх динаміку.

Виконання кримінальним правом всіх його суспільних функцій - охоронної, превентивної і виховної - повністю залежить від основного засобу охорони прав і свобод особи та всіх інших прав - від кримінального покарання, від виду і міри кари за злочин.

При розгляді третього питання слід засвоїти, що Кримінальне право структурно поділяється на Загальну й Особли­ву частини. Загальна частина об'єднує норми, що визначають: завдання, прин­ципи й основні інститути кримінального права. Особлива частина кримінального права конкретизує об­сяг і зміст кримінальної відповідальності щодо кожного складу злочину. Між нормами обох частин кримінального права існує тісний і нерозрив­ний зв'язок, тому що практично неможливо застосувати норми Особливої частини без правил, закріплених у Загальній частині.

Кримінальне право як система взаємозалежних юридичних норм складається з відповідних кримінально-правових інститутів. Традиційно в теорії права правовий інститутрозуміється якзаснована на законі сукупність норм, яка повинна забезпечити регулювання в межах предмета цієї га­лузі права певне, відносно самостійне суспільне відношення, а також, пов'язані з ним, похідні відносини.

У четвертому питанні слід звернути увагу, що можна виділити такі принципи: 1) Принцип законності випливає з положень Загальної декларації прав людини: ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та покараний інакше, ніж за вироком суду й відповідно до закону. Крім того, принцип законності виявляється в тому, що особа може бути засуджена тільки за вчинене нею діяння, що містить склад злочину, передбачений КК. 2) Принцип рівності громадян перед кримінальним законом. Злочинець підлягає кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового стану та посади, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до гро­мадських об'єднань, а також інших обставин. 3) Принцип гуманізму.Його полягає у визнанні цінності людини (не тільки злочинця, а насамперед, потерпілого). Зокрема, він виража­ється втому, що покарання, що передбачає істотне обмеження право­вого статусу засудженого, переслідує одну мету - захистити інтереси інших, законослухняних громадян, від злочинних посягань. 5) Принцип невідворотності кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, яка вчинила злочин, підлягає покаранню в криміналь­но-правовому порядку. (Тут декілька слів сказати про історію невідворотності цього принципу – від невідворотності покарання – до невідворотності кримінальної відповідальності, а також про неминучості зміни цього принципу у принцип невідворотності кримінально-правового впливу). 6) Принцип справедливості означає, що кримінальне покарання чи інший захід кримінально-правового впливу, застосовувані до зло­чинця, повинні відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, а також особі злочинця. 7) Принцип особистої відповідальності - кримінальна відповідаль­ність можлива лише за власні дії (бездіяльність). Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, учинений іншою особою. Цей принцип безпосередньо випливає зі змісту ч. 2 ст. 2 КК. 8) Принцип винної відповідальності - кримінальна відповідальність настає тільки за наявності вини, тобто лише якщо особа ставиться до злочину та до його наслідків навмисно чи необережно (ст. 23). Невинно спричинена шкода (казус), незалежно від її тяжкості, зло­чином не визнається та за неї не може передбачатися кримінальна відповідальність. 9) Принцип економії кримінальної репресії – це практичне визначен­ня оптимальної, найбільш відповідної рівню економічного та культур­ного розвитку суспільства, межі для відокремлення злочину від незлочинного діяння (дії, бездіяльності), межі між криміналізацією та декриміналізацією злочинів.

ЛІТЕРАТУРА.

Основна

1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, Л.М.Кривоченко та і.н.; За ред. Проф. В.В.Сташиса, В.Я.Тація – К.: Юрінком Інтер, 2007.

2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків, 2005.

3. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Загальна частина. Учбовий посібник./ Укладач Тютюгін В.І..-Дніпропетровськ: Пороги . 1992.

4. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / Упоряд. Н.О. Гуторова, О.О. Житний. – Х.: Одіссей, 2007.

 

Додаткова

1. Бєляєв В. Г. Конституційна природа кримінального права. Удосконалення кримінального законодавства України. — К., 1996.

2. Бєляєв В. Г. Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України // Право України. —1997. — № 9.

3. Грищук В. К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України. — Львів: Львівськ. ун-т, 1993. — 137 с.

4. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держа­ви: теоретичні, історичні та правові проблеми. — К.: Атіка, 2005. — 332 с.

5. Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших дер­жав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармо­нізації. — К: Юрисконсульт, 2006. — 1048 с.

6. Гацелюк В. О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції). — Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. - 280 с.

7. Тихий В. П. Кримінальне право України і конституційне право України // Вісник Конституційного Суду України. — 2005. — № 2.

8. Кленова Т. В. Принципи уголовного права и принципи кодификации в уголовном праве // Гос. и право. — 1997. — № 1.

9. Коржанський М. Й. Нариси кримінального права. — К., 1999.

10. Коржанский Н. И. Теории уголовного права. — Волгоград, 1992.

11. Мальцев В. Понятие и место уголовного права в системе отраслей права // Гос. и право. — 2000. — № 5.

12. Огородич А. Проблемні питання конституційних принципів кримінального і кримінально-процесуального законодавства // Право України. — 1996. — №12.

13. Коржанський М. Й. Про принципи кримінального права України // Право України. —1995. —№11.

14. Кудряецев В. И., Келина С. Г. О принципах советского уголовного права // Проблемы советской уголовной политики: Межвуз. темат. сб. — Владивосток, 1985. —С. 4—12.

15. Мальцев В. В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное поведение // Гос. и право. — 1997. — № 2.

16. Пинаев А.А. Курс лекций по уголовному праву. Книга 1. О преступлении. – Х., 2001.

17. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая: В 2 т. – М.: Наука, 1994. – Т.1.

18. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая: В 2 т. – М.: Наука, 1994. – Т.2.

19. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов./ Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: «Зерцало-М», 2002.

20. Курс уголовного права. Общая часть. Том 2: Учение о наказании. Учебник для вузов./ Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: «Зерцало-М», 2002.

21. Хавронюк М. І. Сучасне загальноєвропейське кримінальне зако­нодавство: проблеми гармонізації. — К.: Істина, 2005. — 264 с.

22. Хавронюк М. І. Історія кримінального права європейських кра­їн. - К: Істина, 2006. - 192 с.