Поняття та система фінансового права

Забезпечення цілеспрямованого функціонування фінансового механізму і відповідно реалізації фінансової політики здійснюється за допомогою норм фі­нансового права.

Ос­новним призначенням фінансового права є те, що за допомогою його норм формується правове поле для здійснення фінансової діяльності та реалізації фінансової політики в усіх ланках фінансової системи.

Важливими ознаками предмета фінансового права є такі:

—організаційний характер, тобто ці відносини існують у сфері публічної фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів;

—владний характер, тобто у цих відносинах беруть участь уповноважені державою органи, наділені відповідними владними повноваженнями (фінансовою компетенцією) стосовно інших суб'єктів відносин;

—грошовий характер, тобто об'єктом відносин є гроші або грошові зобов'язання, пов'язані з утворенням і використанням фондів грошових коштів.

Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є ор­ганічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-пра­вових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Оскільки фінан­сове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних при­писів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідно­син, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів виявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, ін­ших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повнова­жень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шля­хом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення держав­ного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

Крім методу владних приписів, для фінансового права характерні:

- метод суб­ординації,

- метод погодження,

- метод рекомендації, які все більшого поширен­ня набувають у сучасних умовах, що зумовлено ускладненням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відно­син.

Але найчастіше ці методи застосовуються не самостійно, а в поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних при­писів — і доповнюють його.

Суб'єктами фінансового права виступають юридичні або фізичні особи, по­ведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності.

Суб'єктами фінансового права є:

- держава,

- адміністративно-територіальні утворення,

- юридичні особи (підприємства, уста­нови, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колектив­ні суб'єкти,

- громадяни (індивідуальні суб'єкти).

Держава як суб'єкт фінансового права виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності (Державна казначейська служба, Контрольно-ревізійне управління України, Державна податкова адміністрація України, тощо).

Аналогічно до інших галузей права, фінансове право поділяється на два ве­ликих блоки фінансово-правових норм — Загальну та Особливу частини.

До Загальної частини фінансового права входять фінансово-правові норми, що закріплюють:

—загальні принципи, правові форми та методи фінансової діяльності держави і місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць);

—систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність; їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи;

—основні риси фінансово-правового становища інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини;

—зміст, форми і методи фінансового контролю.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини, яка складається з розділів (підгалузей) і фінансово-правових інститутів. Розділи об'єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері державного і місцевих бюджетів, позабюджетних цільових фондів, фінансів державних підприємств, загально­державних і місцевих податків та інших обов'язкових платежів, державних видатків, державного та місцевого кредиту; обов'язкового державного страху­вання, грошового обігу; валютного регулювання та контролю.

Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Головне джерело фінансового права — Конституція України.

Зовнішньою формою фінансового права, що відображає його внутрішню структуру, є фінансове законодавство, тобто система усіх упорядкованих від­повідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відноси­ни в державі.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламента­ції. Загалом його можна поділити на дві частини:

- законодавчі акти, що безпо­середньо регулюють фінансові відносини,

- закони з інших сфер діяльності, в яких виділено фінансові засади їх функціонування.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інс­трукціями. У першому випадку їхні положення є безпосередньою основою для здійснення фінансових операцій. Такий підхід потребує досить глибокої де­талізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різ­них суб'єктів. У другому випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструк­ціях, які є лише доповненням до закону і не суперечать йому.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових законів. Водно­час абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити неможливо та й не завжди доцільно, тому закони досить часто доповнюються різного роду інс­трукціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяль­ність відображає лише загальні засади функціонування банківських установ. Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їхню дію, адже це може призвести до викривлення фінансової політики.

Дієвість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам і завданням значною мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та ви­конавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопро­ектів можливе формування дієздатної системи фінансового права.

Таким чином, виступаючи інструментом законодавчого оформлення та практичної реалізації фінансової політики, фінансове право здійснює активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на соціально-економічний розвиток держави та суспільства в цілому.