Впровадження модульної технології у навчально-виховний процес з українсьуої мови у 10 класі
Основна освітня мета і завдання шкільного курсу української мови в чинній програмі “Рідна мова” засвідчують, що сьогодні змінюється стратегія і тактика в навчанні. Нові підходи передбачають реалізацію трьох лінгводидактичних принципів: комунікативно-діяльнісного, культурологічного та проблемно-пошукового. Такі недоліки у навчанні як формалізм знань і невміння застосовувати їх на практиці не лише в нових, а навіть у частково змінених ситуаціях, є наслідком шкідливої практики, коли вчитель, спираючись на своє слово, а не на самостійну пізнавальну діяльність учнів, дає їм, по суті, готові знання. Навчання, що спирається не стільки на мислення, скільки на пам’ять учнів, не може задовольнити сучасних вимог життя і школи. Тому вчитель повинен шукати нові підходи щодо вивчення української мови.
В умовах модульно-розвивального навчання ситуація змінюється, оскільки пріоритет надається не навчальному матеріалу, а внутрішній різнозмістовій роботі обох учасників навчального процесу над актуалізацією, переосмисленням,збагаченням і поширенням окремих фрагментів соціально-культурного досвіду нації і людства, себто його конкретно-ситуативне та вчинкові подієве переживання на рівні значень, знань, умінь, норм, цінностей, психічних образів, смислів і само прийнятних психодуховних форм (віри, істини, добра, свободи, правди, краси тощо). Учень, рухаючись етапами інноваційного циклу, крок за кроком розширює самісне поле самовмотивованості, внутрішні горизонти пошукової активності і самоактивності, переходить від сприйняття, наслідування й освоєння до осмислення, рефлексування й самотворення себе спочатку як суб’єкта й особистості, а потім і як індивідуальності та універсуму. Причому все зазначене стає реальністю завдяки первинності еталонно опрацьованого в теорії і на практиці психолого-педагогічного змісту етапів цілісного модульно-розвивального мета процесу, що єдиний для педагога і школярів.
За умов практичного втілення модульно-розвивального навчання освітня співдіяльність і ділове спілкування вчителя і учнів на заняттях характеризуються катарсистичними сплесками, полівалентними спонуканнями, конструктивними переживаннями, тобто їхня позитивно вмотивована партнерська співпраця близька до мистецької оскільки: 1) відбувається прямий вплив на емоційну, розумову, моральну і духовну сфери особистості; 2) забезпечується полісмислове розуміння природи об'єкта пізнання, у т. ч. природи, людини, суспільства, мислення; 3) має місце драматизм розвивальної взаємодії (подив, напруження, переживання, захоплення, катарсис тощо); 4) максимально повно використовуються можливості комунікативно-технічних засобів впливу на актуальний психодуховний стан учня (інтонаційне мовлення, образні рухи, темпоміміка і жести та ін.).
План-конспект – це опис логіки самодостатнього розгортання навчального матеріалу одного уроку, тоді як освітній сценарій – наукове висвітлення соціально-культурної логіки мистецьки орієнтованої освітньої співдіяльності осіб різних поколінь, яка чітко визначає специфіку повного модульно-розвивального циклу навчальних занять: від емоційного захоплення, соціальної установки і внутрішньої мотивації до самооцінки й самоконтролю здобутих особистістю знань, умінь, норм і цінностей, її критичної та творчої рефлексії, вчинкових актів і духовних дій у творенні кращого довкілля і власного «Я» в локалізованому освітньому просторі-часі.
Заздалегідь розроблений освітній сценарій потрібен для того, щоб на кожному міні-модулі змоделювати ситуацію драматичного протистояння, в якій ланцюг навчально-сценічних конфліктів вимагає не тільки пізнавального і чуттєвого, а й вольового і духовного зосередження, а відтак, і напруженої внутрішньої роботи особистості над собою. Крім того, він визначає одну або кілька сюжетних ліній мистецького перебігу міжсуб'єктних впливів, що фіксують основні перипетійні кроки, висвітлюють у деталях і ньюансах перебіг розвивальних взаємин і фіксують емоційні стани і духовні дії, яких треба вчителю домагатися як режисеру.
Загальний план проведення блочно-модульного уроку.
1) Тема модуля розбита до 7 навчальних елементів (УЕ). На роботи з кожним навчальним елементом відводиться певний час. Учні повинні пам'ятати про це, цінувати час, відведений уроку.
2) До кожного УЕ поставлено мету і розроблено завдання щодо вивчення навчального матеріалу, даються рекомендації із засвоєння учнями навчального матеріалу (види діяльності учня, які мають форми роботи, способи добування знань, у результаті учень оволодіває різними прийомами самопізнавальної роботи).
3) Рівень знань в кожному УЕ учні оцінюють (проміжний контроль) за п'ятибальною шкалою чи з схемою відзначеною у тесті модуля, що дозволяє учням вчитися уникати недооцінки або переоцінки своїх фізичних можливостей. Отже, кожен учень разом із учителем здійснює управління навчанням, а, працюючи на довірі, учні об'єктивно оцінюють своєї роботи. Оцінку до праці в кожному УЕ учні виставляють в лист обліку знань.
4) УУЕ-0 – ставиться інтегруюча мета. Мета містить у собі тільки вказівку на обсяг досліджуваного матеріалу, а й у рівень її засвоєння. Мета має два рівня: 1) засвоєння матеріалу; 2) орієнтація його використання практично.
Тут-таки УЕ-0 проводиться мотиваційна розмова. Мета мотиваційної розмови у цьому, щоб направити учнів на робочий лад, зацікавити або створити якусь проблемну ситуацію.
5) Перед вивченням модуля проводиться вхідний контроль (УЕ-1) знань, умінь і навиків учнів, щоб лиш мати інформацію про рівень готовності учнів.
6) Далі йде основний етап уроку – вивчення теми модуля (з УЕ-2 до УЭ).
5) Закріплення знань (УЕ-6).
7) Після закінчення роботи з модулем проводиться вихідний контроль, який має показати рівень засвоєння теми модуля.
8) Останній етап – підбиття підсумків (УЕ-7) і рефлексія. Але тут дається різнорівнева інформація про домашнє завдання.
Найскладніше у житті – це оцінка. Традиційна система оцінювання учнів недосконала з багатьох причин. По-перше, не показує систематичність, повноту, перестав бути базою продовжити освіти. По-друге, виставляння відмінній оцінки будь-яку вдалий відповідь чи вирішення завдання позбавляє систему оцінювання мотивуючої функції, тобто у школяра прагнення більше знати й уміти, а залишає лише бажання отримувати якнайбільше відмінних оцінок. По-третє, позначка не виконує своїм головним завдання: не відбиває справжніх результатів навчання, не визначає ні кількісну, ні якісну характеристику знань учня. Слід пам'ятати, що сьогодні учні отримують нову інформацію як на уроці, з підручника, але й багатьох інших джерел. Сучасне життя, школа жадає від учнів не простого викладу необхідного матеріалу із оцінкою придбаних знань, умінь, навичок, а урахування їхніх індивідуальних особливостей і здібностей, ступеня активності на уроці, кількості витрачених зусиль підготовка. Я намагаюся зробити оцінку засобом розвитку та виховання особистості, прагну до того що, щоб система оцінювання забезпечила мотивацію діяльності школяра, і в кожного учня був шанс отримати гарну оцінку. До того ж і завдяки додаткових зусиль у вивченні предмета. Головне завдання не як відстежити результати, бо як зробити навчання комфортним нічого для будь-якого дитини, створити почуття успіху і вже цим розвитку особистості, огляду на те, що у кожній дитині закладено певні нахили, отже, й уміння. Аби вирішити це завдання слід чітко визначити, що має знати й уміти кожен школяр, що за межі обов'язкового мінімуму. Це вже перший крок реалізації поставленого завдання. Вимоги до знань, умінь і навичок (ЗУН) школярів чітко закладено Держстандартом. У Держстандарті закладено два критерія засвоєння ЗУН:
1) Визначений мінімум знань, умінь та навиків із урахуванням можливостей кожної дитини на задовільну оцінку.
2) Дані вимоги підвищеного рівня, якими ЗУН оцінюються на «добре» і «відмінно».
У своїй педагогічній діяльності, оцінюючи учнів, орієнтуюся на рівень засвоєння навчального матеріалу, розроблений Бариновою І.І.
1 щабель – засвоєння знань, 1-й рівень – впізнавання, запам'ятовування, відтворення;
2 щабель – розуміння, 2-й рівень – переказ тексту словами, вміння давати пояснення, робити пропозиціями щодо подальшому ході явищ, використовувати отримані дані визначення слідства.
3 щабель – розуміння, 3-й рівень – вміння застосовувати раніше засвоєний матеріал у нових навчальних умовах.
4 щабель – аналіз, 4-й рівень – вміння розчленовувати матеріал на складові елементи (визначатиму частини з цілого, встановлювати причини, слідства, взаємозв'язок харчування та т.д.)
5 щабель – синтез, 5-й рівень – вміння школярів комбінувати елементи, реорганізовувати інформацію із джерел і основі створювати нового образу (як доповіді, схеми, таблиці), писати творчі твори. Вирішувати проблеми.
6 щабель – оцінка, 6-й рівень – вміння школярів оцінювати значення факту, затвердження, дослідницьких даних. Уміння оцінювати відповідь товариша і свою відповідь.