Активний, пасивний і потенціальний словниковий запас
Знання іноземної мови асоціюється із знанням слів, в той час як володіння мовою — з лексичними навичками, які саме й забезпечують функціонування лексичних одиниць у спілкуванні. Отже, лексичні навички слід розглядати як найважливіший і невід'ємний компонент змісту навчання іноземної мови, а їх формування саме і е метою навчання лексичного матеріалу.
Лексичний аспект спілкування мас певні особливості, які полегшують його засвоєння, і такі, що його утруднюють. До перших відноситься зв'язок лексики із змістом комунікації, на що спрямована увага комунікантів. Це сприяє концентрації їхньої уваги і врешті-решт — засвоєнню. До других відноситься практично невичерпний запас лексики будь-якої західноєвропейської мови, а також великі труднощі засвоєння іншомовної лексики, що пов'язано з формою слова ( звуковою, графічною, граматичною), його значенням/значеннями, сполучуваністю з іншими словами, вживанням слів, а також розходженням зі словами рідної мови.
Викладене дозволяє зробити висновок про необхідність тривалої і трудомісткої роботи по засвоєнню іншомовної лексики, що передбачає як безперервне накопичення і розширення словникового запасу, так і,головним чином, оперування ним у різних видах МД — аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.
Умови навчання в середніх навчальних закладах і, в першу чергу, недостатня кількість уроків, а також обмежена тематика викликають необхідність відбору лексичного мінімуму, що має відповідати цілям і змісту навчання іноземних мов у певному типі навчального закладу.
В лексичному мінімумі, так само як і в граматичному, розрізняють активний і пасивний мінімум.
Активний лексичний мінімум — це той лексичний матеріал, яким учні повинні користуватися для вираження своїх думок в усній та письмовій формі,
Пасивний лексичний мінімум — це та лексика, яку вони мають лише розуміти при сприйманні чужих думок в усній формі (при аудіюванні) та письмовій формі (при читанні).
Відбір лексичних мінімумів проводиться укладачами програм та авторами підручників, які й визначають кількість лексичних одиниць та їх віднесення до активного або пасивного мінімуму. Вчитель має справу лише з результатами відбору, працюючи у відповідності до чинної програми та з певним підручником.
Конкретні кількісні дані про активний і пасивний мінімуми для різних класів, що наводяться у програмі, не слід вважати достатньо науково обгрунтованими та остаточними, бо вони безпосередньо пов'язані з умовами навчання, що весь час змінюються, а також з цілями і змістом навчання (співвідношенням видів МД, тематикою, конкретним підручником і т.п.).
Розрізняють три види лексичних одиниць: слова, сталі словосполучення і мовленнєві кліше — "готові" (такі, що не змінюються) речення або частини речень. Наприклад:
beautiful, by no means, the root of the trouble, How do you do?
Основними критеріями відбору лексичних мінімумів е такі: сполучуваність, тобто здатність лексичної одиниці (ЛО) поєднуватися з іншими одиницями у мовленні; семантична цінність, тобто висловлювання за допомогою ЛО важливих понять з різних сфер людської діяльності, в тому числі тих, що визначені програмою і представлені у конкретному підручнику; стилістична необмеженість (перевага не надається жодному із стилів мовлення). У зв'язку з тим, що слів, які відповідають даним критеріям, надзвичайно багато, що перевищує кількісні можливості словника-мінімуму, до них застосовують ще й деякі додаткові: частотності, багатозначності, словотворчої та стройової здатності. Чим вищі показники слова за цими критеріями, тим цінніші вони для процесу навчання іноземної мови і тим скоріше вони мають бути включені до словника-мінімуму.
Активний і пасивний словниковий запас утворюють так званий наявний або реальний словник, який служить основою для формування потенційного словника. На відміну від наявного словника, що включає знайомі лексичні одиниці, які учні вживають для вираження своїх думок або для сприймання і розуміння думок інших людей, потенційний словник складають ті незнайомі слова, про значення яких читач/слухач може здогадатися, зустрінувшись з ними при читанні/аудіюванні.
До потенційного словника відносяться: 1) інтернаціональні слова, подібні за звучанням і/або написанням та за значенням до слів рідної мови; 2) похідні та складні слова, що складаються з відомих учням компонентів; 3) конвертовані слова; 4) нові значення відомих багатозначних слів; 5) слова, про значення яких учні можуть здогадатися за контекстом.
За даними деяких досліджень, словник, що забезпечує розуміння при читанні та аудіюванні, за рахунок потенційного словника може збільшитися у 5-6 разів.
Для іноземної мови об’єм лексики в початковій школі 500-600 лексичних одиниць. В середній школі 1000-1200 слів. Для викладанян декількох предметів – 2000 слів. Для викладання предметів потрібно користуватись програмою.
1р. Лексика – 100 лексичних одиниць на першому році навчання.
2р. навчання – лексика 200 лексичних одиниць, в тому числі кількісні числівники.
3р. навчання – лексика 300 лексичних одиниць.
4р. навчання – лексика 400 лексичних одиниць.
5р. навчання – лексика 600 лексичних одиниць.
6р. навчання – лексика 800 лексичних одиниць.
В початковій школі передбачається 5-6 нових слів на уроці.
Центральною ланкою в роботі над засвоєнням лексичного матеріалу є формування лексичних навичок. За визначенням С.П.Шатілова, "лексичні мовленнєві навички е навички інтуїтивно-правильного утворення, вживання або розуміння іншомовної лексики на основі наявності у людини мовленнєвих лексичних зв'язків між слухо- мовленнєвомоторною формою слова і його значенням і зв'язків між словами іноземної мови".
Лексична правильність мовлення визначається сталістю лексичних мовленнєвих навичок.
Беручи до уваги різні пласти лексичного матеріалу та рецептивний чи продуктивний характер відповідного виду МД, необхідно сформувати такі види навичок: репродуктивні лексичні навички, тобто навички правильного вживання лексичних одиниць (ЛО) активного мінімуму в говорінні та письмі у відповідності до ситуації спілкування і мети комунікації, що передбачає оволодіння такими операціями: виклик ЛО з довготривалої пам'яті, зовнішньомовленнєве відтворення ЛО у потоці мовлення: миттєве сполучення даної одиниці з іншими словами, що створюють синтагму і фразу за правилами лексичної сполучуваності; рецептивні лексичні навички, тобто навички розпізнавання і розуміння ЛО активного і пасивного мінімуму при читанні та аудіюванні, лексичних навичок обгрунтованої здогадки про значення ЛО, що відносяться до потенційного словника, при читанні та аудіюванні; навичок користування різними видами словників (двомовних, одномовних, фразеологічних, тематичних, країнознавчих).