Принципи побудови уроків іноземної мови

 

У сучасній школі урок іноземної мови е, основною організаційною одиницею навчального процесу, тому слід звернути особливу увагу на вимоги до планування уроку іноземної мови, що випливають з цілей, змісту та технології навчання цьо­го предмета у школі..

1. Мовленнєва спрямованість уроку іноземної мови.

По-перше, кожен урок повинен мати конкретні практичні цілі, спрямовані або на формування мовленнєвих навичок, або на розвиток мовленнєвих умінь.

По-друге, весь урок повинна пронизувати комуні­кативна атмосфера, починаючи з повідомлення вчите­лем завдань уроку і аж до підсумків уроку.

По-третє, тільки вчитель з високою професійною підготовкою може досягти успіхів у навчанні школярів. У центрі уваги вчителя має бути особистість учня, його потре­би, поведінка та почуття під час спілкування з учите­лем і однокласниками,. Цьому сприятиме комунікатив­ний підхід, який передбачає широке застосування гру­пових форм роботи і надає можливість:

—використовувати мову в ситуаціях, максимально наближених до життя;

—обговорювати з учнями ті питання, які цікаві для них особисто;

—збільшити час активної діяльності школярів;

—допомогти учням, які почувають себе невпевне­но і дискомфортно.

Деякі педагоги ставляться з недовірою до комуні­кативних ігор, побоюючись порушення дисципліни та їх розважливого характеру. Звичайно, спочатку цього не уникнути, але з часом систематичне і регулярне проведення таких «ігор», ретельно підготовлених, має привести до більш вагомих результатів, аніж дотри­мання традиційних оргмоментів з розмовою про пого­ду та мовленнєвих зарядок із повторенням зазубрених структур. З методологією проведення комунікативних ігор можна ознайомитися у таких виданнях:

2. Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів на уроці

Ефективність уроку визначається ступенем розумо­во-мовленнєвої активності учнів. Тому вчитель пови­нен залучати учнів дб активної мовленнєвої діяльності протягом усього уроку, створюючи умови для реалі­зації та розвитку учнівській здібностей, враховуючи їхні інтереси.

3. Комплексність уроку іноземної мови

У реальному житті спілкування людей відбувається в різних видах мовленнєвої діяльності, Це - аудіювання, говоріння, читання, писемне, мовлення. Отже, па­ралельне навчання всіх видів мовленнєвої діяльності забезпечує ефективне навчання іноземної мови, оскільки у мовленні всі види діяльності взаємодіють і сприяють формуванню один одного.

4. Іноземна мова є метою i засобом навчання
Створення іншомовної атмосфери на уроці має ста­ти одним із завдань учителя іноземної мови. Цьому сприятиме мовлення самого педагога, яке виконує дві важливі функції — використовується для організації навчання та виховання учнів на уроці і є засобом на­вчання, зразком для наслідуваная, стимулом, що спо­нукає учнів до мовлення.

5. Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності учнів

Висока мотивація учнів у навчанні забезпечується добором матеріалу, що використовується на уроці, прийомами та формами роботи, що сприяють інте­лектуальному розвитку учнів, їхньому усвідомленню рівня своєї успішності у вивченні іноземної мови, що досягається доступними, цікавими творчими завдан­нями і використанням різноманітних допоміжних за­собів навчання та сприятливим психологічним кліма­том на уроці.

Крім зазначеного вчителям слід звернути увагу на структуру уроку. В сучасній методиці уроки поділені на два основних типи. Перший тип. — уроки, що спря­мовані на формування мовленнєвих навичок, де пере­важає ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Другий тип — уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь. На уроках цього типу переважає практика в мовленнєвій діяль­ності.

 

ВИМОГИ ДО СУЧАСНОГО УРОКУ

 

Недоліки, які зустрічаються в практиці роботи школи Сучасні вимоги до уроку
Захоплення плануванням окремого уроку без достатнього зв'язку з іншими; слабкі знання типології уроку призводять до їхньої одноманітності; протиставлення творчості програмно-методичним вимогам. Творче виконання програмно-методичних вимог до уроку; гра­мотне визначення типу уроку і його змісту в темі, бачення особливостей кожного уроку.
Слабкі знання особистості учнів та класного колективу і, як наслідок цього, уроки-близнкжи в різних класах, слабка опора на можливості учнів, необґрунтованість диференціації в навчанні, відсутність спрямованої роботи з ліквідації прогалин у знаннях Облік реальних можливостей різних класів або груп; цілеспрямована ліквідація прогалин у знаннях.
Недоліки спеціального формування мети уроку, не повне її планування, но чіткість формування мети. Продумування І розв'язання єдності завдань навчання і пси­хологічного розвитку.
Шаблонна структура уроку. Прагнення до накопичення великої кількості оцінок є причиною перебільшення ролі опитування. Вибір раціональної структури і темпу проведення уроку. Забезпечення виконання поставлених завдань і економічне використання часу на уроці (мета визначає тип уроку) Тип уроку визначає його структуру, структура — затрати часу на різних етапах.
Перевантаженість змісту навчального матеріалу: надмірна зосередженість на деталях, великий обсяг другорядного матеріалу, необґрунтоване прагнення відійти від підручника Концентрація уваги школярів на засвоєння важливих наукових понять, узагальнення правил, провідних світоглядних 1 виховних ідей. Зв'язок змісту уроку з життям, з практикою та особистим життєвим досвідом школяра; використання міжпредметних зв'язків з метою формування цілісно наукової картини світу та економі? часу.
Недостатня увага до застосування знань, відірваність теоретичних знань від практики Забезпечення практичної, політехнічної і профорієнтаційної спрямованості навчального процесу, створення реальних можливостей для застосування учнями отриманих знань, умінь, навиків, не допускання формального засвоєння теоретичних відомостей.
Бідність арсеналу вибору методів навчання, однобічне захоплення то одними, то іншими методами або ж навпаки прагнення різноманітності методів заради самої різноманітності. Розширення арсеналу вибору методів; оптимальне поєднування різних методів.
Одноманітність форм роботи на уроці; надмірне використання фронтальних форм навіть там, де вони не ефективні; слабке використання уроку в інтересах розвитку колективу. Поєднання загально-кпасних форм роботи з груповими та індивідуальними; прагнення організувати навчальну працю у формі колективної діяльності.
Однобічний підхід до диференціації навчання. Переважна диференціація обсягу і ступеня складності навчального матеріалу, без урахування навчальних можливостей учнів. Діагностика реальних навчальних можливостей учнів; застосування заходів диференційованої допомоги школярам з різним рівнем підготовки з різних предметів.
Пасивна позиція більшості школярів у навчальному процесі; безсистемність у формуванні навиків раціональної організації навчальної та позаурочної праці. Формування в учнів активного ставлення до навчальної діяльності, навиків раціональної організації навчальної праці безпосередньо на уроці.
Не врахування особистісного фактору і сприятливих взаємовідносин вчителя і учнів у підвищенні якості навчання. Спілкування з учнями на основі поєднання високої вимогливості і поваги до особистості, прагнення досягти діючого виховного впливу особистості самого вчителя (зростання ролі людського фактору).
Гіпертрофоване застосування тих або інших засобів навчання, їхня безсистемність без потреби використання. Запровадження кабінетної системи навчання з урахуванням вимог науково-технічного прогресу, цілеспрямоване, раціональне і комплексне використання різних засобів навчання (підручників, наочних посібників. ТЗН, засобів інформації, електронно-обчислювальної техніки).