Як ви вважаєте, чи могло би розвиватись пізнання, якщо би дана теза була для нього вихідним орієнтиром?

Завдання 5. У графі «Б» відшукайте характеристику кожному із трьох рівнів пізнання (графа «А»).

А Б
1. Емпіричний 2. Теоретичний 3. Технологічний а) на цьому рівні розкривається суть явища, закони, ви­суваються певні гіпотези, створюються нові теорії; б) на цьому рівні здійснюється застосування наукових знань для вирішення технічних завдань у різноманітних сферах людської діяльності; в) на цьому рівні накопичується інформація, проводяться експерименти, опис, вимірювання, класифікація, первинні узагальнення.

Завдання 6. У яких міркуваннях виражена точка зору: а) емпіризму; б) раціо­налізму?

1. теоретичне мислення − головне джерело знань;

2. теоретичне мислення не може виходити за межі досвіду;

3. теоретичне мислення пов’язане з емпіричним пізнанням;

4. емпіричне знання не відображає суті речей і явищ;

5. тільки на рівні теоретичного пізнання можна розкрити за­кони світу;

6. відмінність між теоретичним і емпіричним рівнями пізнан­ня відносна;

7. зміст знань зводиться до опису даних досвіду;

8. теоретичне знання залежить від емпіричного, а емпірич­не − не залежить від теоретичного.

Завдання 7. Підберіть з графи «Б» судження, що розкривають зміст понять у графі «А».

А Б
1. Сенсуалізм 2. Догматизм 3. Гносеологія 4. Агностицизм а) джерелом пізнання світу є апріорні категорії розсудку; б) істина − це результат процесу пізнання; в) розуміння істини, як вірної завжди і в усіх умовах; г) заперечення можливості достовірного пізнання сутності світу; ґ) почуття є головною формою достовірного пізнання; д) джерелом пізнання є досвід; е) теорія пізнання.

Порядок проведення заняття:

Викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів, а також виступи на підставі індивідуально виконаних рефератів.

На семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію.

Список літератури

1. Філософія: Підруч. / Г. А. Заїченко, В. М. Сагатовський, І. І. Кальний та ін. / За ред. Г. А. Заїченка та ін. — К.: Вища шк., 1995. — Розд. 11—12.

2. Філософія. Курс лекцій: Навч. посіб. / За ред. І. В. Бичка, В. Г. Табачковського, Г. І. Горак та ін. — К.: Либідь, 1994. — Лекція 20.


Семінарське заняття № 15

Тема: «Антропологія»

Термін «антропологія» у науці закріплений за дисципліною, що вивчає природне походження людини та її рас, мінливість будови тіла людини у часі і територіально. Антропологія включає три розділи: вчення про походження людини (антропогенез), морфологію людини і етногенез (расознавство). Це антропологія у вузькому, спеціальному розумінні слова.

У XIX ст. Л. Фейєрбах ввів у філософію антропологічний принцип: категорія людини була обґрунтована ним як головна категорія нової філософії. Він писав: «Нова філософія перетворює людину, включаючи і природу як базис людини, в єдиний, універсальний і вищий предмет філософії, перетворюючи, отже, антропологію, у тому числі і фізіологію, в універсальну науку». Антропологія в розумінні Л. Фейєрбаха є універсальна наука про людину, яка включає комплекс людинознавчих знань.

З антропологічного принципу беруть початок філософські концепції, автори яких вважають поняття «людина» в якості основної світоглядної категорії та на її основі розробляють систематичні уявлення про природу і суспільство.

План

1. Сутність антропології. 2. Основні концепції виникнення людини. 3. Біосоціальна природа людини. 4. Сутність людини крізь взаємодію понять «індивід», «індивідуальність», «особистість». 5. Фактори, що впливають на формування особистості. 6. Основні філософські підходи і сенс життя. 7. Ідея безсмертя. 8. Призначення людини.

Мета вивчення теми:увійти в саме ядро філософської проблематики та замкнути усі попередні теми на єдино виправданий суб'єкт − носій всіх помислів, дій, творень − на людину; показати проблематичність людського буття та водночас його складність, багатовимірність, невичерпність; окреслити найперші визначення людини та проявів її буття, продемонструвати їх суперечливість та відкритість історичній перспективі.

 

Ключові терміни і поняття з теми:буття, життя, існування, антропо-соціогенез, особа, особистість, замість, відкритість, свобода, вибір, вчинок, проект, еволюціонізм, креаціонізм, сутнісні сили людини, цінності, евтаназія, сенс життя.

Контрольні запитання

1. Чому у XX ст. зростає інтерес до проблеми людини?

2. Як розглядалася людина на різних етапах історико-філософського поступу?

3. Як розв’язують проблему сутності і походження людини різні філософські школи та напрямки?

4. Що таке антропосоціогенез?

5. У чому значення проблеми сенсу життя для людини?

6. Як ви розумієте єдність трьох “іпостасей” – біологічної, соціальної і духовної – в людині?

7. Яка роль діяльності в розумінні людини?

8. Окресліть філософські аспекти проблеми безсмертя людини.

9. Які типи відношення до життя і смерті людини ви знаєте?

10. Як співвідносяться національне і загальнолюдське у житті людини?

11. У чому суть проблеми гуманізму?

Навчальні завдання

Завдання 1. Проблематичність людського буття.

"В історії, яка нараховує майже десять тисяч років, ми є першим поколінням, в якому людина повною мірою усвідомила свою власну проблематичність. Я маю на увазі те, що вона вже не знає себе самої і усвідомлює це".

(М.Шелер)

Прокоментуйте наведене міркування. Як видумаєте, які чинники життя та історії привели до того, що людина перестала себе знати й розуміти? Як із цим пов'язана проблематичність людського буття?

"Людина − це канат, що натягнутий між твариною і надлюдиною".

(Ф.Ніцше)

"Людина є єством, що незадоволене самим собою і здатне себе переростати. Самий факт існування людини є розривом у природному світі і свідчить про те, що природа не може бути самодостатньою і що вона заснована на бутті надприродному. Як єство, приналежне двом світам і здатне долати себе самого, людина є єством суперечливим і парадоксальним, таким, що поєднує в собі полярні протилежності...".

(М.Бердяєв)

Що є спільного у двох наведених фрагментах? Чи згідні ви із тим, що людське переростання природи свідчить про її заснованість на надприродному? В чому корені людської здатності переростати себе?

"Створив Бог людину ніби деякий другий світ − малий у великому. Людина є мікросвіт, адже вона наділена як душею, так і тілом, і являє собою середину між розумом і матерією. Вона пов'язує видиме та невидиме, чуттєве тарозумоосяжне".

(Іоан Дамаскін)

Спробуйте виразити своїми власними словами ваше розуміння людини як мікрокосмосу. Чи приймаєте ви таке розуміння людини? Чи погоджуєтесь із тим, що людина може поставати відправним пунктом для осмислення світобудови? Аргументуйте свої твердження.

"Людина є єством природним і тому має такою ж мірою особливе, тобто надземне, надприродне призначення, якою тварина має призначення бути надтвариною, а рослина − надрослиною".

(Л.Фейєрбах)

Даний вислів відомого німецького філософа очевидно контрастує із попередніми. Яку позицію ви більше схильні прийняти − позицію, що визнає вихід людини за межі суто природного, чи ту, що замикає людину на природу? Спробуйте навести аргументи на користь як тої, так і іншої позиції.

"Час людського життя − одна мить; його сутність − вічний плин; відчуття − сумирні; будова тіла − тлінна; душа − нестійка; доля − загадкова; слава − недостовірна... Одним словом, життя − це боротьба та блукання на чужині...".

(Марк Аврелій)

"Тоді Бог... поставив людину у центр світу й мовив: "Не даємо тобі, Адаме, ні свого місця, ні певного вигляду, ні особливого обов'язку, щоби і місце, і обличчя, і обов'язок ти отримав за власний бажанням, згідно своїй волі та своєму рішенню... Я не зробив тебе ні небесною, ні земною, ні смертною, ні безсмертною, щоби ти сама, як вільний та славетний майстер, сформувала себе у тому образі, якому віддаси свою перевагу".

(Піко делла Мірандола)

Які особливості людського буття наголошені у даних (двох) уривках? Що в них є спільного, а що відмінного? Зазначена людська неприв'язаність ні до чого повною мірою та остаточно, − чи має вона свої позитивні та негативні прояви? Спробуйте дати відповіді на ці питання, спираючись на наведені тексти.

"Що ж за химера − людина?Яке небачене, яке чудовисько, який хаос, яке поле суперечностей, яке диво! Суддя усіх речей, безглуздий земний хробак, хоронитель істини, стічна яма сумнівів та помилок, слава та сміття Всесвіту. Хто розплутає цей клубок? Дізнайся ж, гордовита людино, що ти − парадокс для себе самої. Примирися, безсилий розум! Замовкни, безглузда природо! Дізнайся ж, що людина є нескінченно вищою від людини...".

(Б.Паскаль)

Які суттєві риси людини особливо наголошені в даному фрагменті? Як ви вважаєте, така характеристика людини звеличує її чи принижує? Прокоментуйте вислів "людина є нескінченно вищою від людини".

"...Що значить − бути людиною?Я є певною частиною безмежного Божества, але я не можу порівняти себе ні з тваринами, ні з рослинами, ні з каменем... Але ж як може людина скласти про себе певну думку? Кожна людина передбачає деякий психічний процес, який ми не контролюємо і який лише частково спрямовуємо. Тому ми не можемо виносити завершеного судження про себе і своє життя".

(К.-Г.Юнг)

Прокоментуйте, що саме вважає автор наведеного фрагмента причиною незбагненності людини. Чи згідні ви із його твердженнями? Який підхід до людини (з позиції якої науки) тут виявлений?

"Істинність людського буття не є стан, але процес, і повинна кожну мить досягатись знову, тому що кожну мить вона знову падає".

(О.Больнов)

"Людська душа має таку властивість: якщо вона не підноситься вгору, вона й не залишається на тому ж самому місці, − вона падає".

(М.Т.Цицерон)