Особливості виконання договору поставки. 3 страница
168.Правова суть договору факторингу. Яку відповідальність перед фактором несе клієнт.За договором банківського рахунку допускається відступлення клієнтом права грошової вимоги до третьої особи. Така передача прав здійснюється за договором факторингу. Відповідно до ст.1077ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона фактор передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони-клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи боржника. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу з метою забезпечення зобов’язання клієнта перед фактором, яке пов’язане з діями по обслуговуванню боргу. Предметом договору факторингу може бути як грошова вимога, строк платежу якої настав, так і отримання коштів в майбутньому. Сторонами договору факторингу є клієнт і фактор. Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності між клієнтом і боржником домовленості про заборону відступлення права на грошову вимогу. Клієнт несе відповідальність перед фактором за дійсність грошової вимоги, правом на яку він поступається фактору. Клієнт не відповідає за невиконання чи неналежне виконання боржником грошової вимоги, право на яку він передав фактору. За загальним правилом боржник має здійснити платіж фактору, але він має отримати від фактора письмове повідомлення про це.
169.Позика.Об’єкт договору позики, суб’єкти договору.Формування ринкової економіки зумовлює пошук ефективних методів і правових інструментів організації товарно-грошового обігу, серед яких значне місце посідають цив. правові конструкції основані на позикових відносинах. Позика почала застосовуватись ще з часів Римського права. Позика вважалася різновидом кредиту. У новому ЦК дог. позики визначено реальним і відплатним правочином, встановлено відплатний або безвідплатний характер договору, детально врегульовано права і обов’язки сторін і наслідки обов’язків, проведено розмежування договору позики і позички. Договір позики посідає самостійне місце в договірних відносинах. Відповідно до ст.1046ЦК за договором позики одна сторона позикодавець передає у власність другій стороні позичальникові грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грош. коштів або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. За загальним правилом відносини позики оформлюються договором позики. Позикові відносини виникають за взаємною згодою учасників, здійснюються на диспозитивних, рівноправних засадах. Об’єктом позики виступають гроші, як засіб платежу. Суть позикових відносин зумовлена характером обов’язку боржника що існує між кредитором і боржником. В позикових відносинах гроші виступають засобом погашення заборгованості але ні в якій мірі засобом платежу. Крім грошей об’єктами позики можуть бути інші визначені родовими ознаками речі. Речі вилучені з цивільного обігу не можуть бути об’єктами позики. Суб’єктами дог. позики є позикодавець та позичальник ними можуть бути фізичні і юридичні особи. Позикові відносини характеризуються особливою довірою уповнов. особи позикодавця до боржника, оскільки передача об’єкта позики здійснюється за відсутності негайного зустрічного надання. Позичальник вступає безпосередньо у відносини з позикодавцем, а тому він не може передати своє право вимоги третім особам на підставі договору або в заставу. Заміна позикодавця допускається. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або речей. Договір позики є реальним. Він має укладатися у письмовій формі. Зміст дог.позики можуть складати умови встановлені сторонами та умови визначені чинним законодавством. Виконання боржником своїх зоб. є підставою для припинення договору позики.
170.Правова суть договору позики.Суть позикових відносин зумовлена характером обов’язку боржника що існує між кредитором і боржником. В позикових відносинах гроші виступають засобом погашення заборгованості але ні в якій мірі засобом платежу. Крім грошей об’єктами позики можуть бути інші визначені родовими ознаками речі. Речі вилучені з цивільного обігу не можуть бути об’єктами позики. Суб’єктами дог. позики є позикодавець та позичальник ними можуть бути фізичні і юридичні особи. Позикові відносини характеризуються особливою довірою уповнов. особи позикодавця до боржника, оскільки передача об’єкта позики здійснюється за відсутності негайного зустрічного надання. Позичальник вступає безпосередньо у відносини з позикодавцем, а тому він не може передати своє право вимоги третім особам на підставі договору або в заставу. Заміна позикодавця допускається. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей або речей. Договір позики є реальним. Він має укладатися у письмовій формі. Зміст дог.позики можуть складати умови встановлені сторонами та умови визначені чинним законодавством. Виконання боржником своїх зоб. є підставою для припинення договору позики.
171.Поняття, значення та специфіка договору підряду.За договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх..Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель, споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта. Власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором. Підрядник зобов’язаний здійснювати будівництво та пов’язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов’язана надати відповідну документацію.Страхування об’єкта будівництва або комплексу робіт здійснюється підрядником або замовником відповідно до законодавства Сторона, на яку покладається обов’язок щодо страхування, має надати другій стороні в порядку, встановленому договором, докази укладення нею договору страхування, включаючи відомості про страхувальника, розмір страхової суми та застраховані ризики. . Підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об’єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт.
173.Який договір є найпоширенішим договором про спільну діяльність.Охарактеризуйте цей договір.Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого товариства. За договором простого товариства учасники приймають на себе зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання певного прибутку, або досягнення певної мети. За загальним правилом загальною метою простого товариства є спільна господарська, науково-дослідна та інша діяльність. Договори простого товариства за юридичною характеристикою можуть бути: двосторонніми та багатосторонніми угодами. Вони вважаються консенсуальними договорами, оскільки для їх укладення достатньо згоди сторін і не потребується факт передачі вкладів для здійснення спільних цілей. Ці договори можуть бути оплатними і безоплатними. Укладаються в простій письмовій формі. Ці договори мають містити умови про предмет договору, про вклади учасників, про порядок ведення спільних справ, про спільні витрати та збитки. Про строк дії договору та інші умови. Предметом договору є той результат, на який спрямовані дії учасників спільної діяльності. Важливе місце в договорі займають права та обов’язки сторін, які встановлюються договором або законом. Закон надає учасникам право приймати участь у веденні спільних справ на доходи відповідно до своєї частки та інші права. Учасники можуть встановлювати в договорі відповідальність за порушення умов договору, як у формі штрафу, так і у формі відшкодування збитків. У договорі простого товариства також може визначатися учасниками порядок покриття витрат і збитків. Якщо такий порядок не визначено то витрати і збитки покриваються за рахунок учасників. Якщо спільного майна не вистачає, то витрати і збитки розподіляються між учасниками пропорційно до їх вкладів у спільне майно. Договір про спільну діяльність припиняється коли досягнуто його мети; закінчився строк дії договору; за загальною згодою учасників та у випадку коли відбулися події, що роблять неможливим здійснення спільної сумісної діяльності, а також в інших випадках.
174.Поняття та принципи виконання зобов’язань. Суб’єкти виконання. Місце, строк та спосіб виконання.1.Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Принципи: для учасників зобовязальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобовязання. Але саме досягнення цієї мети повязується не тільки з виконанням певних дій, а й необхідністю відповідати іншим «якісним» показникам які загалом можна обєднати поняттям належного виконання. Таким чином, принцип реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобовязань. Зобовязання має бути виконано не тільки в натурі (реально), але й належним чином, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобовязання (договору, адмін. акта), або відповідно до вимог що звичайно ставляться. При виконанні зобовязань можуть застосовуватись звичаї ділового обороту; виконання зобовязання має спиратись на засади добросовісності, розумності та справедливості.Правове значення визначення місця виконання зобов’язання Виявлення з необхідною точністю місця, в якому має бути виконане зобов’язання істотне саме тому, що від цього нерідко залежить вирішення інших, дуже важливих практичних питань. У деяких випадках місце виконання зобов’язання визначається нормами, які регулюють даний вид зобов’язань, тобто воно встановлюється в самому законі. Іноді місце виконання зобов’язання може випливати із адміністративного акта. В ряді випадків місце виконання визначається виходячи із суті зобов’язання. Проте коли жоден з наведених способів не дає змоги встановити, в якому місці має бути виконане зобов’язання застосовують загальні правила. Вони зводяться до такого: місце виконання зобов’язання визнається місце проживання боржника-громадянина або місце знаходження боржника-юридичної особи. Якщо внаслідок певних обставин первісне місце проживання або місцезнаходження боржника було змінене, про що кредитор був належним чином повідомлений, виконання зобов’язання має здійснюватися за новим місцем проживання або місцезнаходженням боржника. Якщо інше не передбачено законом або договором, у цьому випадку на боржника мають бути віднесені всі витрати, пов’язані зі зміною проживання або зміною місцезнаходження боржника. ЦКУ передбачено ряд нових правил що стосуються місця виконання зобов’язання. Зокрема, за зобов’язанням про передачу товару або іншого майна, що передбачає перевезення цього майна виконання здійснюється за місцем здавання товару або іншого майна першому перевізникові для передачі його кредиторові. За іншими зобов’язаннями боржника про передачу товару або іншого майна вони виконуються за місцем виготовлення або зберігання майна, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виконання зобов’язання.
201.Правове регулювання біржової діяльності в Україні.Біржова діяльність в Україні регулюється на підставі ЗУ “ Про власність” ; ЗУ “ Про товарну біржу”; ЗУ “ Про цінні папери і фондову біржу” ; ЗУ “ Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Здійснення торговельно – біржової діяльності має на меті організацію та регулювання торгівлі шляхом надання послуг суб’єктам господарювання у здійсненні ними торговельних операцій спеціально утвореною господарською організацією - товарною біржею.
176.Зміст та співвідношення понять неустойка, штраф, пеня як способів забезпечення виконання зобов’язання.Відповідно до ст.546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою(штрафом, пенею). Крім того, неустойка водночас є мірою відповідальності у разі порушення зобов'язання. За ст.549 неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржникомобов'язання. Як вбачається з наведеного легального визначення, чинне цивільне законодавство поряд з терміном "неустойка" вживає як однопорядкові терміни "штраф" і "пеня",які по суті є різновидами неустойки і разом з останньою називаються штрафними санкціями. У новому ЦК штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст.549 ЦК).Проте норми багатьох законодавчих актів, що передбачають застосування конкретної неустойки, містять й інші критерії визначення її розміру.Штраф як різновид неустойки в чинному законодавстві закріплюється у кількох варіантах, а саме:а)штраф у конкретній грошовій сумі;б) штраф у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання або до не виконаної його частини; в) штраф у розмірі вартості предмета зобов'язання;г)штраф у кратному розмірі предмета зобов'язання Таким чином, особливістю пені як штрафної економічної санкції є те, що вона встановлюється у ідсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.Неустойка застосовується, як правило, як санкція у разі прострочення виконання майнових зобов'язань. її розмір визначається законом або договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Чинним законодавством у принципі може бути визначений і інший порядок нарахування пені (не за кожний день, а за інший період). Більше того, сторони можуть передбачити у договорі спосіб нарахування розміру пені, якщо такий спосіб не визначений законом. Отже, є достатньо підстав вважати, що у разі вживання в законі чи договорі терміна "пеня" та встановлення її розміру, але без визначення порядку нарахування, обчислення за таких обставин пені має здійснюватися у встановленому законом чи договором розмірі саме за кожний день прострочення виконання грошового чи іншого зобов'язання, тобто має діяти презумпція такого методу нарахування пені, та принцип аналогії закону. Іноді пеня може передбачитися також за порушення майнових зобов'язань.
191.Передоручення.Ст.240 За загальним правилом представник має право вчиняти правочин за наданими йому положеннями особисто. Разом з тим закон надає право представнику передавати надані йому повноваження повністю або частково – заміснику. Але законодавець обмежує це право представника і обумовлює його лише випадками, якщо це встановлено законом або договором між представником і особою, яку він представляє, та у випадку, якщо представник був змушений до передачі своїх повноважень заміснику з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. В зазначених випадках законодавець покладає на представника обов’язок повідомити про ці випадки особу, яку він представляє і надати їй необхідні відомості про замісника. У разі невиконання зазначеного обов’язку представник несе відповідальність за дії замісника, як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.
177.Захист особистих немайнових прав.У ЦКУ особисті немайнові права фізичної особи поділено на дві групи. Одна група немайнових прав забезпечу є природне існування фізичної особи, а друга—забезпечує й соціальне буття.Відповідно до КУ фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до честі та гідності, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір місця проживання та на вільне пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технологічної творчості. ЦК розширив, конкретизував та передбачив також інші особисті немайнові права фізичної особи.Фізична та юридична особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, якими порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо зазначені суб'єкти не вчинять необхідних дій для негайного поновлення порушеного ними права, суд може примусити їх до вчинення таких дій і стягнути завдані ними збитки та компенсувати моральну шкоду.Тобто кожна ф.о. має право на захист свого особистого немайнового права від будь-яких посягань інших осіб. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права було завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.Таким чином, цивільне законодавство закріплює абсолютне право особи на усунення порушення будь-якого її особистого немайнового права в судовому порядку. Наприклад, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї неправдивої інформації, вправі вимагати в судовому порядку спростування цієї інформації і відшкодування моральної шкоди. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.
185.Об’єкти, що вилучені з цивільного обігу.Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом угод та іншим чином переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту.Ч.1ст.4 ЗУ "Про підприємництво" визначені види діяльності, займатися якими мають право виключно державні підприємства.Відповідно до ЗУ"Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" ядерні матеріали перебувають виключно у державній власності. Згідно із ЗУ"Про природно-заповідний фонд" території природних заповідників є власністю народу У. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством У.Окремо також можна виділити спеціальні правила оборотоздатності для певних об'єктів цивільних прав. Такими об'єктами є земля, природні ресурси, нерухоме майно. Відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності і розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" під час проведення розрахунків не допускається уступка вимоги та переведення боргу.Тобто такий об'єкт цивільних прав, як майнове право не може обертатися в цивільному обороті шляхом уступки вимоги.Нарешті, слід сказати про необхідність вчинення певних дій для визнання об'єктом цивільних прав щодо окремих об'єктів. До таких об'єктів, наприклад, можна віднести нерухоме майно. При спорудженні нового будинку потрібно отримати акт введення в експлуатацію вказаного будинку, який є підставою для реєстрації права власності на будинок в уповноваженому державою органі. Тобто, держава своїм владним актом, яким є акт введення в експлуатацію, визнає такий об'єкт нерухомим майном.
183.Негаторний позов: правова суть, суб’єкти, предмет і підстава позову.Права та інтереси власника можуть бути порушені не тільки позбавленням права володіння річчю. Як відомо, власнику, крім права володіння, належить також право користування та право розпорядження річчю. Ці права власника теж можуть бути порушені. Можливі випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею. Наприклад, особа самовільно зайняла те чи інше нежитлове приміщення будинку. У цьому разі власник продовжує володіти будинком, але йому перешкоджають самовільно користуватися зайнятою частиною будинку, а це може перешкоджати власнику здійснювати і право розпорядження. Отже, власник може звернутися до суду з позовом про усунення порушень його права. Цей позов називається негаторним (action negatoria).Відповідно до ЦКУ формула негаторного позову набуває такого вигляду: "Власник має паво вимагати усунення перешкод у здійсненні ним пава користування та розпорядження своїм майном".Негаторний позов характеризується такими ознаками:•на відміну від віндикаційного позову, власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Порушення права власності полягає в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди у користуванні належним йому майном (будинком,земельною ділянкою,автомобілем тощо),або внаслідок певних обставин власник не може фактично розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму володінні. Наприклад, трапляються випадки, коли після передачі земельних ділянок у власність чи в оренду громадянам, власники не дозволяють новим власникам (орендарям) користуватися земельними ділянками відповідно до їх призначення,створюють перешкоди в земельному користуванні;•суттю вимог позивача за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення до суду;•власник має право усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб мають неправомірний характер. З вимогами про усунення порушень у користуванні майном у більшості випадків звертаються громадяни. Це пояснюється тим, що, як правило, перешкоди, які створюють треті особи, є наслідком кримінальних чи адміністративних діянь (самовільне будівництво, самоуправство, зловживання владою чи посадовим становищем). Негаторним позовом може бути також вимога про виключення майна з опису. З такою вимогою може звернутись до суду як безпосередній власник майна, так і особа яка володіла ним на підставі закону чи договору (отримала в заставу, на охорону).
188.Підстави виникнення представництва.Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло якихвизначено в законі. Згідно із (237)ЦКУ повноваження представника можуть грунтуватися на довіреності, адміністративному акті та законі. Обсяг та характер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.Розрізняють такі види представництва: 1)представництво, яке грунтується на договорі;2)представництво, яке грунтується на законі;3)представництво, яке грунтується на адміністративному акті.189.Прецтавництво за довіреності.ст.244 Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи.Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Представництво та його правова суть. Види. Представництво в цивільномуобороті має широку сферу застосування. Це пояснюється причинами як юридичного, так і фактичного порядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності). Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі, або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов'язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без всебічного використання інституту представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді, арбітражному та третейському суді). ЦК не містить визначення представництва.Проте зміст ст. 62 дає змогу визначити представництво як здійснення однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються цивільні права та обов'язки.Проект ЦК визначає представництво як правовідносини, у яких одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.Суть представництва полягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак слід зазначити, що не всякі угоди можуть бути вчинені представником. Стаття 62 ЦК передбачає, що не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених законі. Так, ст. 541 ЦК зазначає, що заповіт має бути підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.Мета представництва—здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки у іншої особи—особи,яку представляють.У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти:особа, яку представляють, представник і третя особа.Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права — громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового повноліття, тобто в основному І6-річного віку.Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв'язків, які утворюються між його суб'єктами. Отже, при представництві складається три наступні кола відносин: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представляють, і третьою особою.Представник здійснює від імені особи, яку він представляє, певні юридичні дії внаслідок повноваження.За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-не-будь особи—ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов'язки особи, яку представляють. За ст. 62 ЦК повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник(продавець, касир тощо).Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.Розрізняють такі види представництва: 1)представництво, яке грунтується на договорі;2)представництво, яке грунтується на законі;3)представництво, яке грунтується на адміністративному акті.Договірне,або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника.Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦКУ).
184.Правова характеристика віндикаційного позову.Суб’єкти, підстава позову.Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності.Під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу власника, що не володіє, до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще в римському цивільному праві.У ЦКУ—віндикаційний позов виражається такою формулою:"Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави за володіла ним", Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє, незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника. Віндикаційний позов характеризується такими ознаками: позов може бути вчинений лише стосовно індивідуально-визначених речей (вкрадений автомобіль, загублена парасолька тощо). Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена цибуля залишалася ще в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація;річ,власникомякоїєпозивач,перебуваєуволодіннівідповідача; власник може вимагати повернення свого майна лише в тому разі, якщо інша особа володіє його майном незаконно. Якщо володілець володіє чужим майном на законних підставах (наприклад, в органах внутрішніх справ зберігається майно, вилучене на законних підставах, майно, яке є речовим доказом у справі), то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом подання віндикаційного позову; захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому разі, коли майно збереглося в натурі;майно, яке перебуває у незаконного володільця, підлягає безумовному вилученню і повертається власнику, якщо володілець виявився незаконним, недобросовісним.Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і недобросовісним.У недобросовісного володільця, тобто у Набувача, який самовільно заволодів чужим майном, вкрав або присвоїв річ, або, набуваючи річ, знав неправомірність її придбання, власник має право в усіх випадках витребувати своє майно.У добросовісного володільця власник має право витребувати майно в тому разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, без їхньої волі іншимляхом.Володілець — як добросовісний, так і недобросовісний - у свою чергу має право вимагати від власника відшкодування здійснених необхідних витрат на майно з того часу,з якого власникові належать доходи на майно.