Quot;ЗАХВОРЮВАННЯ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
МАСТИТИ, ДИСГОРМОНАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ.
ДОБРОЯКІСНІ ТА ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ. ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ"
Анатомія і фізіологія молочної залози
І. Кожна молочна залоза складається з 15-20 часточок (кожна з них альвеолярно-трубчата залоза з молочним протоком, який відкривається на вершині смочка). Поверхнева фасція грудної клітини утворює капсулу залози.
Кровопостачання – внутрішньогрудна артерія. Латеральна грудна артерія, міжреброві артерії, вени парні, супроводжують одніменні артерії.
Лімфовідток – в лімфатичні вузли пахвинні, підлопаточні, підключичні, від внутрішніх квадрантів залози – в лімфатичні вузли переднього межистіння.
З 10-12 річного віку у дівчаток починають вироблюватись фолікуліностимулюючий і лютеінізуючий гормони передньої долі гіпофізу, що приводить до секреції естрогенів яєчниками, які в свою чергу стимулюють ріст і розвиток молочних залоз і статевих органів. З наступленням менструального циклу включається і прогесторон.
В кліматеричному періоді знижується кількість естрогенів, що веде до підвищення концентрації фолікулінотимулюючого гормону гіпофізу.
ІІ. Методи дослідження молочної залози:
- правила і прийоми самодослідження;
- скарги, анамнез, огляд, пальпація залоз (в вертикальному і горизонтальному положенні хворої);
- мамографія, дуктографія;
- термографія і сонографія;
- морфологічні дослідження (пункційна біопсія, секторальна резекція).
ІІІ. Вади розвитку молочних залоз
Амастія – природженя відсутність молочних залоз (лікування-пластичні операції в тому числі із застосуванням аломатеріалів).
Анізомастія – відставання в розвитку одної з молочних залоз. Лікування – пластичні операції.
Політелія – багатосмочновість по молочних лініях. Лікування – хірургічне.
Полімастія – багато залоз по молочних лініях. Лікування – хірругічне.
Додаткові молочні залози – найчастіше в пахвинних ділянках. Лікування – хірругічне.
Гіпомастія – недорозвиток молочних залоз. Лікування. – консервативне.
Гіпермастія – в пубертатному періоді (лікування консервативне “парлодел”) та після пологів (лікування – комбіноване “хірургічне втручання, призначення парлоделу”).
ІV. Неспецифічні запальні захворювання молочної залози
Мастіт.
Гострий мастіт:
- етіологія і патогенез (значення лактостазу і хронічних вогнищ запалення);
- патанатомія (серозний, інфільтрований, гнійний мастіт, панмастит). Локалізація гнійників в залозі; субареолярні, інтрамамарні, ретромамарні, інтраканаллікулярні);
- клініка і діагностика острих маститів (скарги на біль в залозі, підвищення температури тіла, ознаки запалення в області залози, флюктуація). Необзідність пункції для діагностики ретромамарного маститу);
- лікування гострого маститу. При серозних маститах-зціджування, антибактеріальна терапія, фізіотерапевтичні процедури.
Гнійні мастіти потребують хірургічного втручання під наркозом радіальні розгини і дренування, або при деяких умовах – видалення запального вогнища в межах здорової тканини з накладанням швів і з наступним діалізом.
Питання про годування дитини виріщується індивідуально – після бактеріологічного дослідження молока.
Хронічний мастіт
Може бути насідком гострого мастіта або первинно хронічним при маловірулентної інфекції.
Клінічно – маються нориці з незначинми гнійними виділеннями, пальпаторно в тканині молочної залози мається інфільтрат, малоболючий. Кінцевий діагноз ставиться на основі біопсії аби виключити злоякісне новоутворення. Лікування – хірургічне.
Хронічні специфічні захворювання молочних залоз
Туберкульоз. Форми туберкульозу молочних залоз: вузлова, виразкова, склеротична, норицева. Клініка і діагностика: втягнутий смочок, щільний інфільтрат, зморщена шкіра, збільшені лімфатичні вузли. Діагноз ставиться на основі анамнезу (туберкульоз легенів, лімфатичні вузли і т.д.), гістологічного дослідження пунктату або видаленого сектору молочної залози.
Лікування – хірургічне видалення інфільтрату і проведення специфічної протитуберкульозної терапії.
Сифіліс. Сифіліс молочної залози зустрічається рідко. Первинне ураження в ділянці смочка, ареоли (твердий шанкр), збільшення пахвинних лімфатичних вузлів. Вторинний сифіліс-папули і висип на шкірі. Тритичний розвиток гуми молочної залози з наступним утворенням виразки. Діагноз грунтується на клініці, реакції Вассермана, цітологічному дослідженні. Лікування – противосифілітичне.
Актиномікоз. Актиномікоз молочної залози зустрічається рідко, може бути первинним (збудник попадає через шкіру; по молочним протокам або вторинним – збудник попадає лімфогенним шляхом з уражених ребер, легенів, плеври). Клініка і діагностика: захворювання починається з появи на місці інвазії грибка маленьких вузликів і абсцесів, потім вузлики зливаються в щільні інфільтрати, котрі утворюють нориці. Діагноз підтверджується знаходженням друз променистого грибка в виділеннях нориць. Лікування – резекція ушкодженої частки молочної залози, актинолізати, антибіотики, імунотерапія.
Порушення лактації
Агалактія – повна відсутність молока після пологів, може бути внаслідок повної відсутності залозової тканини або порушення секреції пролактину гіпофізом.
Гіпогалактія – зустрічається в 10-15% годуючих жінок. Причини – функціональна недостатність молочних залоз, захворювання матері.
Галакторея – виділення молока поза фізіологічною лактацією. В основі лежить порушення функції гіпофізу, або зниження концентрації естрогенів.
Галактоцеле – кистозні утворення різної величини, заповнені молоком. Лікування – хірургічне.
ДИСГОРМОНАЛЬНІ ГІПЕРПЛАЗІЇ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
Мастодинія – зміни в молочних залозах переваженням болючого синдрому, пов’язаного з менструальним циклом. Зустрічається у неродивших або малородивших жінок.
Мастопатія (хвороба Реклю).
Етіологія і патогенез. Порушення центральної нервової регуляції, функії гіпоталамо-гіпофізарної системи яєчників. Під впливом ендокринних порушень змінюється циклічність фізіологічних процесів в тканині молочної залози, що створює умови для розвитку дисгормональної гіперплазії.
Патанатомія. Розрізняють дифузну, вузлову, проліферативну форму мастопатії.
Клініка і діагностика: біль в молочних залозах, що з’являється в середині менструального циклу і перед менструацією. При пальпації – ділянки ущільнення з нерівною поверхнею, болючі. Після місячних біль незначна, вся молочна залоза рівномірно ущільнена, тяжиста.
Значення мамографії і пункційної біопсії.
Лікування. При вузловій мастопатії показана секторальна резекція з невідкладним гістологічним дослідженням.
При дифузній мастопатії лікування повинно бути направлене на регуляцію порушень функції ендокринних органів.
Гінекомастія – дисгормональне захворювання молочних залоз у чоловіків. Розвиток захворювання може спостерігатись при порушенні функції гіпофізу, кори надниркових залоз, цирозі печінки. Дифузна форма гінекомастії характерна для юнаків, вузлова – зустрічається у людей зрілого віку.
Лікування – призначення метілтестостерону і парлоделу. В випадкі неефективності гормонального лікування проводять видалення молочної залози з збереженням смочка.
ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ
Фіброаденома. Пухлина складається із проліферуючих епітеліальних елементів і сполучної тканини.
Клініка. Пухлина має округлу форму, чіткі контури, не болюча, при пальпації не зникає, коли хвора лежить (симптом Кенінга позитивний). На монографії видна тінь округлої форми з чіткими контурами.
Лікування – секторальна резекція молочної залози.
Аденома молочної залози зустрічається рідко, клінічно її важко відрізнити від фіброаденоми. Правильний діагноз можливий після гістологічного дослідження препаратів.
Папіломи утворюються в протоках молочних залоз. Клініка – спостерігаються виділення із смочков, іноді невеликій біль в залозах. Дуктографія дозволяє точно опреділити локалізацію папілом. Заключний діагноз ставиться після гістологічного дослідження препарату.
Лікування - хірургічне.
РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
Актуальність проблеми. У жінок рак молочної залози знаходиться на другому місці після раку матки. На Україні рак молочної залози зустрічається в 44-48 випадках на 100 тис. жінок у віці 50-60 років. ризик захворіти в двічі більш у жінок, що не мають дітей. Частіше рак молочної залози спостерігається в віці 50-60 років.
Етіологія. Причинами розвитку раку молочної залози є декілька факторів: гормональний дисбаланс, недостатність репродуктивної і лактальної функції, зміна з боку нервової системи. Основним гормональним фактором є підвищення естрогенної активності, надмірний синтез статевих гормонів, що стимулює проліферацію епітелія молочних залоз з його атипією.
Патанатомія. Рак молочної залози розвивається в більшості випадків з молочних протоків. Рак із часточок спастерігається в 1-2% випадків. Розрізняють вузлові і дифузні форми рака молочних залоз. Гістологія: аденокарцинома, плоскоклітинний.
Клініка і діагностика:
1. Вузлова форма.
2. Дифузна форма:
- інфільтративно-набрякова форма;
- маститоподібний рак;
- бешихоподібний рак;
- панцирний рак;
- рак Педжета.
Труднощі при розпізнаванні раку молочної залози виникають в початкових стадіях. Ранній діагноз можливий тільки при диспансерному обстеженні жінок старше 35 років. велике значенна має самообстеження, а також мамографія.
Міжнародна класифікація раку молочної залози (система TNM):
Т1 – пухлина в діаметрі до 2 см;
Т2 – Т2 – пухлина в діаметрі від 2 до 5 см;
Т3 – пухлина в діаметрі від 5 до 10 см;
Т4 – пухлина в діаметрі більше 10 см.
N0 – пахвинні лімфатичні вузли на стороні ураження не пальпуються;
N1 – пальпуються пахвинні лімфатичні вузли;
N2 – пахвинні лімфовузливеликі, малорухомі;
N3 – лімфатичні вузли пальпуються над і під ключицею.
М0 – ознак віддалених метастазів нема;
М1 – є віддаленні метастази.
Класифікація по стадіям:
1. Т1 – 2N0М0;
2. Т1 – 2N1М0;
3. Т1 – 2N2М0;
4. Т1 – 2-3N2М1.
Лікування раку молочної залози. Вибір методу лікування залежить від стадії процесу, морфологічної будови пухлини, віку хворої, супутних захворювань. Методи лікування – хірургічний і комбінований (поєднання операції з променевою терапією або з хіміо- і гормонотерапією).
В І і ІІ стадіях показана радилькальна мастектомія (по Холстеду або Пейті), в ІІІ стадії проводиться комплексне лікування: променева терапія, радикальна мастектомія, хіміо- і гормонотерапія. На стадії ІV в деяких випадках виконується операція Мадена (ампутація молочної залози) на фоні променевої та хіміотерапії.
Прогноз – залежить від стадії процесу, 5-літня виживаємість при І-ІІ стадіях 33-84%, ІІІ – 35-40%.
"ЗАХВОРЮВАННЯ СТРАВОХОДУ. ДИВЕРТИКУЛИ СТРАВОХОДУ. ЕЗОФАГІТИ. ПОШКОДЖЕННЯ, СТОРОННІ ТІЛА СТРАВОХОДУ. КАРДІОСПАЗМ. РУБЦЕВІ ЗВУЖЕННЯ СТРАВОХОДУ."
Дивертикули стравоходу.
Визначення. Дивертикули стравоходу— це мішкоподібні, тотожні з ним за структурою випинання стінки, в яких можуть затримуватись слиз та залишки їжі.
Етіологія та патогенез дивертикулів стравоходу. Провідним патогенетичним моментом у виникненні дивертикулів стравоходу є підвищення внутрішньо стравохідного тиску над м’язовими сфінктерами, що поступово призводить до випинання в слабких ділянках стінки стравоходу. Такий механізм утворення характерний для юкстрасфінктерних (пульсійних) дивертикулів. Несфінктерні (фракційні) дивертикули формуються внаслідок параезофагальних запальних і склеротичних процесів, які зв’язують стравохід з іншими органами, частіше з правим бронхом. Під час їх рухів внаслідок тракції й утворюються дивертикули стравоходу.
Ценкерівські дивертикули в задавнених випадках можуть досягати значних розмірів. У своєму розвитку вони проходять три стадії:
1. Випинання слизової оболонки;
2. Формування кулеподібного мішка;
3. Збільшення розмірів дивертикула з подальшим опусканням у середостіння.
Патоморфологія. Обмежене сліпе випинання стінки стравоходу буває поодиноким і множинним, перснеподібним, циліндричної форми, овальної або мішкоподібної форм. М’язова оболонка атрофується, що ускладнює диференціацію між справжніми та несправжніми дивертикулами. Останні зустрічаються при запальних процесах. У таких випадках виявляються параезофагальні рубці як наслідок позаглоткових абсцесів, медіастиніту, специфічного та неспецифічного запалення біфуркацій них лімфатичних вузлів (фракційні дивертикули).
Мала ширина вхідного отвору, наприклад, у кулеподібних дивертикулах, сприяє застою вмісту з подальшим виникненням запалення (дивертикуліт ерозивний, катаральний, гангренозний,гнійний.
Класифікація.
I. За походженням:
1. Вроджені;
2. Набуті;
II. За кількістю:
1. Поодинокі;
2. Множинні;
III. За гістологічною будовою:
1. Справжні (мають усі шари стравоходу);
2. Не справжні (відсутні мязові шари стравоходу;
IV. За локалізацією:
1. Глотково-стравохідні (Ценкера);
2. Біфуркаційні;
3. Наддіафрагмальні;
V. За клінічним перебігом:
1. Ускладнені;
2. Неускладнені.