Філософії неотомізму притаманні такі характерні риси
1. Ідейними джерелами неотомізму є вчення філософасхоластика XIII століття Фоми Аквінського. Звідси його вчення — християнізований арістотелізм — дістало назву «томізм». Сучасний томізм — це неотомізм. Він був відроджений Енциклікою Папи Льва XIII в 1879 році.
2. Предмет філософії неотомізму — буття Бога.Це відкрита релігійна філософія. Вона протиставляє абсолютне, надприродне буття — буттю конкретних речей. Неотомізм проголошує існування аналогії між Богом і його творінням: Творець протилежний світові, але його творіння дозволяє судити про нього.
Буття Бога неотомісти доводять на підставі створених ним речей. В основі теорії буття лежить ідея креаціонізму. За цією ідеєю органічний і неорганічний світ виникає внаслідок акту Божественного творіння. Звідси випливає, що матерія не вічна, вона другорядна.
З Центральним принципом неотомізму є принцип гармонії віри та розуму. Він спрямований на те, щоб примирити догматичні основи християнської віри з вимогами мислячого розуму, узгодити недоказові положення релігії з раціонально-логічною силою знання і таким чином виправдати християнство перед наукою і освітою, авторитет яких дедалі зростає. Неотомісти запевняють, що віра без розуму перетворюється на сліпе поклоніння, марновірство, а розум без віри впадає в гординю зарозумілості. Однак замість обіцяної «гармонії» віри і розуму неотомісти пропонують варіант підпорядкування розуму вірі, бо пропорція, в якій вони об'єднуються, продиктована міркуваннями католицького віровчення.
4. Мета філософії неотомізму — раціональне обґрунтування буття Бога. Все це було зроблене ще Фомою Аквінським у працях «Сума теології» та «Сума проти поганців».
74)Структуралізм,науковий напрям в гуманітарному знанні, що виник в 20-х рр. 20 ст і що отримало пізніше різні філософські і ідеологічні інтерпретації. Виникнення С. як конкретно-наукового напряму пов'язано з переходом ряду гуманітарних наук від переважно описово-емпіричному до абстрактно-теоретичного рівня дослідження;
Філософські інтерпретації С. можна розділити на дві основні лінії — філософські ідеї самих учених-структуралістів і структуралістська ідеологія, що поширилася в 60-і рр. у Франції. Філософські ідеї структуралістів формулювалися в процесі осмислення переходу гуманітарного знання на абстрактно-теоретичний рівень і його зближення з природознавством. Структуралістська ідеологія втілює в собі ще один крок до абсолютизації деяких конкретно-наукових положень С, а також перенесення їх в плоскість глобального осмислення проблем сучасного суспільства
75)Біологічне в людині здійснюється і задовольняється в соціальній формі. Природно-біологічний бік існування людини опосередковується й «олюднюється» соціокультурними чинниками. Це стосується і задоволення таких суто біологічних потреб, як продовження роду, харчування тощо. Інша річ, що соціальність буває різною, може набувати й нелюдських форм, здатна навіть вбити людину, яка її створює і відтворює, або перетворити людину на «гвинтик», «мурашку» суспільної організації. Та за будь-яких обставин новонароджена людина стає людиною тільки за умови своєчасного проходження певного періоду соціалізації. Якою вона буде —доброю чи злою, байдужою чи співчутливою, щедрою чи жадібною — залежить від якості соціального середовища. Отже, людина є цілісністю, якій внутрішньо притаманні діяльність і варіативність (унікальність) як наслідок поєднання взаємодії її соціальності та природності.
76)Для людини, завдяки здатності планомірно перетворювати навколишні речі, не існує нейтральних подразників чи речей. Все (камінь, дерево, рослина тощо) може безпосередньо чи опосередковано бути придатним для виготовлення знарядь, одягу, їжі. Людина, як висловився засновник філософської антропології М. Шелер, на відміну від тварини, «відкрита світу», вона «має світ». Вона не включена у світ як його органічна частина, а підноситься над світом, між нею і світом існує своєрідна дистанція.
77)особливості раціоналізму XVII ст. Пов'язані саме з орієнтацією на математику як ідеал наукового знання. Раціоналісти вважали, що подібно до того, як математичне знання виводиться і обгрунтовується раціонально-дедуктивним шляхом, філософське знання також повинно виводитися з розуму і обгрунтовуватися їм, так як чуттєвий досвід ненадійний, нестійкий, мінливий.
78)Особливості філософії Середньовіччя. На відміну від грецької філософії, яка була пов’язана з язичницьким багатобожжям (політеїзмом), філософська думка середніх віків ґрунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм). Основу християнського монотеїзму становлять два важливі принципи: ідея божественного творіння та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно взаємопов’язані і сповідують єдиного бога, уособленого в людській подобі. Ідея творіння становить основу середньовічної онтології, а ідея одкровення є основою теорії пізнання (через бога). Звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних інститутів — від церкви. Середньовічне мислення за своєю суттю є теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а Бог.
79)Проблема містично осмисленої діалектики історії відображена у трактаті Августина "Про град Божий" .Тут висвітлені події, пов'язані зі завоюванням 410 р. Риму ордами вестготського короля Аларіха Автор полемізує з язичниками, котрі звинувачували християнство у зруйнуванні античного світу, розглянув два протилежні види людської спільноти: "град земний", тобто державність, в основі якої міститься "любов до себе", і "град Божий" - духовну спільність, основу якої становить "любов до Бога". "Град Божий" не тотожний ідеалу теократії, в дусі котрого інтерпретували вчення Августина середньовічні схоласти. Він різко критикував "каїнівський" дух імперії, завойовницькі прагнення римлян, які, натомість, засуджували насилля стосовно себе. Витоки причин насильства Августин вбачав у гріховності людини.
80)Філософія Августинавиникла як симбіоз християнських і античних доктрин. З давньогрецьких філософських вчень головним джерелом для нього був платонізм.Новим філософським досягненням Августина стало висвітлення проблеми реальної динаміки конкретного людського життя на протилежність конкретній історії суспільства. У трактаті «Сповідь», розглядаючи людину від появи немовляти до особи, що самоусвідомлює себе християнином, Августин створив першу філософську теорію, де досліджується психологічний бік життя. Досліджуючи історію як цілеспрямований процес, у трактаті «Про Град Божий», що був написаний під впливом вражень від підкорення Рима ордами Аларіха у 410, Августин визнає існування двох видів людської спільноти: «Град Земний», тобто державність, яка заснована на «самозакоханості, доведеній до зневажання Бога», і «Град Божий» — духовна спільність, основана на «любові до Бога, доведеній до зневазі до самого себе».
81)Вчення про буття. Під буттям Ф.Аквінський розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф.Аквінського існує чотири рівня буття:
Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначенність речей, сюди відносяться неорганічні стихії та мінерали.
На наступному рівні перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Арістотель назвав “рослинною душею” – це рослини.
Третій рівень – тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у матерію.
На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух або розум, розумна душа, за Фомою Аквінським, наречена “самосущою”.
Великого значення надавав Ф.Аквінський розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а тому вона здатна розрізняти добро і зло. Практичний розум – це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою.
82)У вченні Ф.Аквінського особливо підкреслюється значущість метафізики, тісно поєднаної з християнською містикою. У філософії приваблює також вдалий, синтез томістської й августиністської традицій
До визнання існування Бога, яким він постає у християнській релігії, людини штовхає (швидше) не розум, а власний різноманітний життєвий досвід «контакту» з божеством. Адже майже кожна людина задається питанням про те, чи існує справді «щось», зване Богом. Не в силах впоратися з таємницями пізнання Бога, Природна теологія повинна спиратися в першу чергу не на позитивну науку і не на раціоналістичну філософію, а на релігійно-екзистенційну метафізику, тобто метафізику, звернену до особистості, до її існування та досвіду, особливо пов'язаного з «одкровенням» Бога, його «появою» людині.
83)Ло́гіка — наука про закони і форми мислення, методи пізнання та умови істинності знань і суджень. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи мислення, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити. При цьому, такі інструкції не слід розглядати як опис того, як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, наприклад коґнітивної психології.
Побічним продуктом логіки є рецепти мислення, тобто опис того як люди та інші розумні істоти/машини/системи повинні мислити. При цьому такі рецепти не є суттєвими для предмету самої логіки, але є радше одним із її практичних застосувань. Більш того, вони не повинні розглядатись як опис того як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, зокрема коґнітивної психології
84)Етика Канта в багатьох відношеннях з’явилася вершиною філософії моралі нового часу.Вчення про моральність знаходиться в центрі всієї системі Канта. Канту вдалося показати, якщо і не пояснити повністю, цілий ряд специфічних рис моралі. Моральність не є психологія людини як такого, вона не зводиться ні до яких притаманних всім людям елементарним прагненням, почуттям, пробудженням, ні до яких особливих унікальних переживань, емоцій, відмінних від всіх інших психічних параметрів людини. Моральність, звичайно, може приймати форму тих або інших психологічних явищ в свідомості людини, але лише через виховання, через підпорядкування стихії почуттів особливій логіці моральної повинності. Взагалі, мораль не зводиться до “внутрішньої механіки” душевних імпульсів і переживання людини, а має нормативний характер, тобто ставить людині певні дії і самі пробудження до них по їхньому змісту, а не по психологічному вигляду, емоційному забарвленню, душевному настрою і т. п. Цим методологічним розмежуванням “логіки почуттів” і “логіки моралі” Канту вдалося виявити суть морального конфлікту в сфері індивідуальної свідомості в конфлікті обов’язку і схильностей, бажань, безпосередніх прагнень.
85)Гегель характеризував діалектику як рушійну душу істинного призначення, як принцип, що вносить у зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність. Заслуга Гегеля в тому, що він дав діалектичний аналіз усіх найважливіших категорій філософії та сформулював три основних закони. Крім цього, діалектичний метод Гегеля включає в себе принципи аналізу дійсності як сходження від абстрактного до конкретного, відповідності історичного і логічного, всебічного. Це спадщина увійшла до скарбниці світової філософської думки.
86)І́стина — одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності
Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.
Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).
Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.
87) До раціонального, логічного пізнання, або абстрактного мислення,належать такі форми:Поняття – думка, яка відображає речі та явища в їхніх загальних ісуттєвих ознаках. Існує в граматичній формі слова. Є початковою формоюмислення і водночас його результатом;Судження, тобто думка, що має вираження у формі розповідного речення, вякому щось стверджується про річ, явище, і яка є істиною або хибною.Тобто судження – це взаємозв’язок понять; Чуттєве пізнання — це початок, джерело, а тому й основа пізнавального процесу. Основними його формами, розташованими за ступенем складності й прояву активності суб'єкта, є відчуття, сприйняття та уявлення88)Ро́звиток — необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін:
оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);
відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;
при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.
98)Екзистенціаналізм Сартра сформувався під впливом деяких течій німецьких філософів екзистенціаналізму. В ньому у своєрідному сплаві перероблені елементи вчень Гуссерля, Гайдеггера, а також їх психоаналітичні доктрини. Не менший вплив мали теоретичні розробки Ніцше, Гегеля і Маркса.
Ці теоретичні витоки, влившись у потік думок Сартра привели до значної відмінності його поглядів як від вчення Марселя, так і від двох версій німецького екзистенціаналізму. У своїй філософській творчосьті Сартр прагне визначити втримати власне філософський рівень розгляду людського буття у світі і таким чином спасти філософію і людину, відмовивши у просторі сучасної філософської думки свободу людини як її здатність до автономії