Галицько-Волинське князівство за Льва Даниловича та його нащадків

Коли помер Данило, почався занепад Галицько-Волинського князівства як окремої держави. Згубно на нього вплинули татарська навала і зростання агресії з боку Угорщини, Польщі, а потім і Литви. Князь Василько не зміг замінити брата. Князівство розпалося на уділи. Головою держави вважався Василько, який жив на Волині. У Володимирі княжив його син Володимир, а Галичину поділили сини Данила - Мстислав, Шварн і Лев.

Найсильнішим і найталановитішим серед них був Лев I Данилович (1264-1301). Широковідомим на Русі Лев Данилович став на початку 1250-х років після успішного відбиття нападу золотоординського воєначальника Куремси на південні рубежі Галицько-Волинського князівства. Був надзвичайно мужнім воїном і талановитим полководцем, але далеко не завжди міг отримати політичні дивіденди зі своїх перемог.

Він значно розширив батьківські володіння, приєднавши частину Закарпаття з містами Ужгород та Мукачеве, відновив владу над Любліном та Люблінською землею. Тісні дипломатичні зв'язки були у князя з Тевтонським орденом, Литвою, Чехією, Угорщиною, Польщею. Визнаючи владу Золотої Орди, Лев Данилович звів її до мінімуму: подавав лише військову допомогу ханам. Столицю князівства у 1272 р. він переніс до Львова. Князь знову укріпив його замком і відбудував фортеці, знищені за наказом Бурундая.

У 1297 р. Лев Данилович став єдиним князем об'єднаної Галицько-Волинської держави після смерті бездітного брата Мстислава, якому у спадщину у свій час відійшла Волинь, теж від бездітного Володимира Васильковича.

Єдина держава дісталася і сину Лева - Юрію I Львовичу (1301-1308). Домігся утворення окремої Галицької митрополії (1303). Столицею князівства Юрій зробив місто Володимир. Які дід Данило, він прийняв королівський титул. Відносини з сусідами намагався врегулювати мирним шляхом. 3 польським князем уклав угоду про союз і одружився з його донькою. 3 Тевтонським орденом підписав договір про спілку проти Литви, яка почала зазіхати на руські землі. Скориставшись чварами в Орді, відновив владу Галицько-Волинської держави над пониззям Бугу та Дністра. За його правління переживала піднесення економіка держави.

Після смерті Юрія 1 влада перейшла до його синів, Андрія та Лева II, котрі виступали співправителями Волині й Галичини. Брати проводили виважену внутрішню політику. У зовнішній, намагаючись протидіяти посиленню натиску з боку Литви, шукали порозуміння з Польщею й Тевтонським орденом, вели постійну боротьбу із Золотою Ордою. Водночас за роки їхнього князювання територія держави зазнала помітних втрат: Угорщина захопила Мукачівщину, Литва - Берестейську й Дорогочинську землі. У 1323 р. брати одночасно полягли в битві з монголами. Династія Романовичів припинила своє існування.
Політика останніх Романовичів спрямовувалася на збереження єдності Галицько-Волинської держави.

 

12. Козацтво і Запорізька Січ

Церковна боротьба поступово переростала в національно-визвольний рух, лідером якого стає козацтво. Вперше термін “козак” згадується в початковій монгольській хроніці у 1240 р. Пізніше у XVI ст. цей термін зустрічається у словнику половецької мови “Кодекс Куманіус” (1303) та в грецькому збірнику житіє святих “Синаксарі”.
Першими мешканцями Запорозьких вольностей стали дружинники, які після захоплення України-Русі Литвою рятувалися на берегах Дніпра. Вони вважали себе вільними людьми, а оскільки за фахом вони були професійними воїнами, то навчали місцевих людей військовому та морському ремеслу. Ці дружинники-воїни принесли характерний зовнішній “імідж” – брита голова з оселедцем, вуса. Від тюркомовного місцевого населення вони отримали назву “козак”.
Другою хвилею запорожців стала збідніла шляхта та сміливі і заповзятливі селяни, котрі тікали від польського поневолення. Слово “козак” вживалося для позначення полярних функцій “страж” і “розбійник”.
Існують також інші версії походження козацтва: хозарська, татарська, бродницька, угодницька та інші. Однак, головними чинниками появи і формування козацтва стали існування вільної землі зі сприятливими умовами для життя, досвід освоєння південних земель здобичниками і наявність військового мистецтва і здатності захистити себе від татар та кочівників.
Існування великого масиву вільних земель стали ґрунтом для формування українського козацтва. Прискорили цей процес широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася у XV ст., посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків і татар.
У середині XV ст. осередком згуртування українського козацтва стала Запорізька Січ (тобто укріплення за порогами), яку заснував Дмитро Вишневецький, а військо отримало назву Запорозького. У різні часи Січ розташовувалась на різних островах. Всього існувало 8 січей: Хортицька, базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька. Олешківська, Кам’янська, Нова або Підпільненська.
Війську Запорізькому низовому були притаманні риси демократичної республіки. Січова рада була вищим законодавчим і адміністративним органом. Вона розглядала питання внутрішньої і зовнішньої політики, судила злочинців, обирала уряд – військову і паланкову старшину (кошового отамана, суддю, осавула, писаря, курінних отаманів, військових службовців, хорунжого та інших). На Січі не було феодальної власності на землю, кріпацтва, панувала формальна рівність між усіма козаками на землю, участь в радах, але між старшиною і рядовими козаками існувала соціальна нерівність, яка викликала незадоволення бідних козаків (сіроми).

Щоб приборкати козаків, а також з метою використання їх в інтересах Польщі, у 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення реєстрового козацтва, тобто найманого формування, яке отримало правовий статус і тепер знаходилось на службі у польській державі. Перший реєстр складав 300 козаків.
Пізніше Стефан Баторій у 1578 р. збільшив кількість реєстровців до 500. На чолі реєстровців стояв гетьман, якому це завдання давалося офіційно з врученням клейнодів (символів влади). Реєстрові козаки звільнялися від податків, отримували землю, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, платню від польського уряду. Вони повинні були охороняти кордони і здійснювати контроль над нереєстровими козаками.

Глибока релігійність була характерною ознакою духовного життя на Січі. Навіть вступ до запорозького товариства починався з питання: “У Бога віруєш?”. В межах Війська Запорозького низового існувало понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння і молебні. Умираючи, відписували на церкву ікони, золото, срібло тощо.
Козацтво активно виступало за відродження православної віри і стало поруч з духовенством в боротьбі з католиками і уніатами. Так, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний прийняв активну участь у боротьбі за відновлення православної церкви в Україні. Його підтримало козацтво, весь народ. Польський уряд змушений був у 1632 р. затвердити “Статті для заспокоєння руського народу” і цим офіційно визнати існування православної церкви і затвердити архімандритом Києво-Печерської Лаври Петра могилу. Цей акт приглушив гостроти конфесійної боротьби, але остаточно протистояння ліквідовано не було.
Отже, треба відмітити те, що маючи низку головних ознак держави, Запорізька Січ, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Несприятливі зовнішні впливи та внутрішні недоліки так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости у нову якість, але свій політичний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.