Конституційно-правовий статус АРК у складі України
Згідно ст. 134 Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання [1].
Автономна Республіка Крим здійснює також повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України.
Дана стаття визначає Автономну Республіку Крим як невід’ємну складову частину України, підтверджуючи і закріплюючи тим самим цілісність і недоторканність території України в межах існуючих кордонів. Taкий конституційний припис повністю знімає питання щодо можливості приєднання Криму до будь-якої іноземної держави або набуття ним статусу суверенної держави. 3 цієї статті також випливає, що опитування населення автономії чи проведення місцевого референдуму щодо цих положень є антиконституційним і не може мати правових наслідків.
Конституційно-правовий зміст територіальної автономії полягає передусім у праві її населення (громадян відповідної держави, які постійно проживають у межах цієї автономії) і тих органів, які воно обирає, самостійно вирішувати питання, віднесені до відання автономії.
Коло повноважень APK визначається Конституцією України. Саме в їх межах автономія самостійно вирішує віднесені до її відання практичні питання організації державного і громадського життя на своїй території.
Уперше Конституція України досить детально окреслила повноваження автономії. До цього вони були визначені лише Законом України "Про Автономну Республіку Крим" (ст. 8) та Конституцією APK, оскільки Конституція України 1978р. з наступними змінами та Конституційний Договір це питання не вирішували.
Визначення в Конституції України меж повноважень APK забезпечує стабільність її правового статусу і водночас дає можливість для ініціативної самостійної їх реалізації в інтересах автономії та України в цілому.
Слід відзначити, що на відміну від конституційних повноважень автономії, які можуть бути змінені лише шляхом досить складної процедури у порядку, передбаченому у розділі XIII Конституції України "Внесення змін до Конституції України", повноваження, що делегуються APK законом України, надаються у порядку звичайного законотворення.
Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що сучасне конституційне визначення правового статусу Автономної Республіки Крим у складі унітарної Української держави остаточно не вирішило всіх проблем правової природи автономії. Залишається, зокрема, відкритим питання, наскільки наша держава з наявністю адміністративнотериторіальної автономії відповідає міжнародним правовим стандартам і загальнонаціональним потребам, і як ця автономія співвідноситься з перспективами розвитку Української держави та забезпечує її конституційну цілісність.
Мета дослідження полягає у визначенні конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступний круг завдань:
- визначити які історичні обставини зумовили створення АРК;
- проаналізувати правовий статус АРК;
- охарактеризувати основні повноваження автономії;
- визначити систему державних органів в АРК;
- визначити предмети відання та межі нормативного регулювання Автономної Республіки Крим.
Об’єктом дослідження є Автономна Республіка Крим як адміністративно-територіальна одиниця у складі України.
Предметом дослідження є конституційно-правові статус АРК.
Методи дослідження: діалектичний метод надає змогу всебічно проаналізувати різні явища – виявити генезис, еволюція, ознаки, зміст і форму. У процесі роботи використовувались сучасні методи пізнання від загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння) до спеціальних методів таких як політологічний аналіз, системний підхід, соціологічний аналіз, та метод моделювання, прогнозування тощо. Теоретичною і методологічною основою дослідження є наукові статті, публікації, соціологічні дослідження, монографії та загальна навчальна література.
Проблеми конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим ґрунтовно розглядаються в українській юридичній науці. Цим питанням присвячено чимало публікацій останніх років багатьох українських вчених-конституціоналістів, зокрема Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.Я. Тацій, В.В. Кравченко.
Крим періодично стає простором політичних конфліктів. Ще пам'ятні ті часи, коли Росія й Україна конфліктували з приводу військово-морського флоту. Після врегулювання питання щодо флоту деякі російські офіційні особи (і навіть законодавчий орган Росії) продемонстрували сумнів у державній приналежності Криму. Потім виник конфлікт з приводу статусу татарського населення в Криму. Хтось схильний бачити в цьому конфлікті лише протистояння між реформаторськими кроками уряду та консервативними лівими, а зараз ще і проросійсько налаштованими силами кримського парламенту. Хтось схильний розглядати кримський конфлікт як питання регіональної політики.
Однак, ситуація набагато складніша, а ніж тільки політичне протистояння в рамках регіонального конфлікту. Крим – це не просто регіон серед інших регіонів держави. Перебуваючи у складі України, Крим схильний до впливу Росії та Туреччини не менше, ніж впливу України. Крим – суб'єкт не регіональної політики, а геополітики. І ця ситуація таїть у собі декілька загроз, з приводу яких і необхідно зробити рішучі кроки на найвищому державному рівні. Щоб поки досить стабільна ситуація в Криму такою і залишалася.
Існує чотири основні загрози Криму – експансіонізм Росії, вплив лівих настроїв, ісламський чинник та проблема повернення кримських татар. Горезвісна кримінальна активність у Криму, яка не так давно давала багато інформації для журналістів і була реальною загрозою стабільності, останнім часом має стійку тенденцію до зниження. Акцентування уваги на ній відбувається досить штучно, і кримінальну ситуацію можна розглядати тільки як чинник політичних спекуляцій. У системному ж аналізі злочинність не може розглядатися як системна проблема, якщо не є результатом чиєїсь стратегії, чиєїсь цілеспрямованої діяльності. У той час як стратегічно діючі чинники – Росія, ліві настрої населення, повернення виселених татар і так званий "ісламський чинник".
Метою даної доповіді є дослідити сучасні політичні процеси в Криму та чинники, які їх визначають, а також роль Криму як дестабілізуючого фактору в Україні.
Завдання доповіді:
- дослідити роль та статус Криму в складі України;
- проаналізувати основні чинники, що формують конфліктну ситуацію в АРК;
-розглянути Крим як основну проблему українсько-російських стосунків.
Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. Зміст автономії Криму визначено у статтях 134—139 Конституції України, якими встановлено повноваження Автономної Республіки Крим, а також її відповідних органів.
Основні державні ознаки Криму зводяться до такого: 1) Крим є державним утворенням — республікою; 2) він має свою Конституцію; 3) як регіональна діє система державних органів Автономної Республіки Крим на чолі з Верховною Радою і Радою міністрів; 4) державні органи Автономної Республіки Крим, насамперед Верховна Рада і Рада міністрів, видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, які складають регіональну систему правових актів Автономної Республіки Крим.
Водночас Крим має конституційний статус автономної республіки, що в цілому дістає вияв у ряді суттєвих обмежень, які пов'язані саме з цим статусом. До цих обмежень належать такі: 1) межі повноважень Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України; 2) її Конституцію затверджує Верховна Рада України; 3) нормативно-правові акти найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються відповідно до Конституції України та актів її найвищих органів державної влади (закони, акти Президента України і Кабінету Міністрів України) та на їх виконання; 4) повноваження та порядок формування і діяльності найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією і законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції; 5) суди Автономної Республіки Крим належать до єдиної системи судів України; 6) Конституція України визначає ті питання, нормативне-правове регулювання яких має право здійснювати Автономна Республіка Крим; 7) Конституція України визначає питання, які належать до відання Автономної Республіки Крим.
Цей перелік свідчить про досить широкі повноваження Автономної Республіки Крим. Крім того Конституція України (ст. 138) встановлює, що “законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження”, які доцільно буде надати їй з тих чи інших міркувань.
Треба взяти до уваги й те, що згідно зі ст. 137 Конституції України Президент України може зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, якщо вони не відповідають Конституції та законам України. У такому разі Президент повинен одночасно звернутися до Конституційного Суду України з метою визначення конституційності актів, які були ним зупинені.
Довготривалий конфлікт навколо визначення правового статусу Криму фактично завершився 23 грудня 1998р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», попередньо прийнятий на другій сесії Верховної Ради АРК 21 жовтня 1998р. Зазначений закон став політико-правовим компромісом між різними політичними силами як в Україні загалом, так і в Криму.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. - К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. - М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. - К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази. - Політична думка. - 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н. Севастьянова. - М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. - Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. - К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. - М., 1990.