Основи економічної теорії. 2 страница
предметом економічної теорії в її політекономічному ас-пекті є вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.
4. Основні методи пізнання економічних відносин?
§ 1. Загальнонаукові методи. Багатовимірність економічних явищ і процесів вимагає адекватних методів їх пізнання. Поняття "метод" походить від грец. meto шлях дослідження. В сучасній загальній економічній теорії визначились два основні напрями: вивчення вартості та додаткової вартості, а також ефективності виробництва. Поєднання цих двох не альтернативних, а взаємодоповнюючих "русел" єдиної еконо-мічної науки особливо актуальним є сьогодні, коли потрібно, по-перше, встановити основні джерела кризового стану української економіки і, по-друге, виробити та практично реалізувати страте-гію трансформації виробничих відносин. Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.
Фундаментальним принципом пізнання соціально-економічних явищ і процесів єпояснення їх через внутрішні суперечності. Політекономічний аспект відкриває в пізнаваній суперечності такі її властивості, як тотожність, відмінність, власне суперечність і кон-флікт. Серед загальнонаукових методів пізнання соціально-економіч-них процесів чільне місце належить структурно-функціональному методу, що передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих "елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил України або інших країн, простежити зміни, які в них відбуваються, визначити місце і роль кожного елемента цих продуктивних сил. Останні є системним об'єктом зі зв'язка-ми відповідних рівнів: а) координаційними, що визначають узгодженість взаємодіючих структурних елементів системи і місце елемента в рамках системи; б) субординаційними, які вказують на супідрядний зв'язок елементів у системному об'єкті; в) гене-тичними, які показують зв'язок елемента з історією розвитку сис-теми.
Отже, структурно-функціональний підхід визначає системні оз-наки, що зберігаються за об'єктами дослідження незалежно від характеру їхньої трансформації.
Однією з ознак системи є її цілісність. При цьому різні елементи системи взаємопов'язані. Система у цілому може мати ознаки, що відрізняються від ознак її частин. Одна й та сама дія може спричи-нити різний вплив на систему в цілому і на окремі її частини, проте дія на які-небудь частини системи впливає і на систему в цілому. Нарешті, зміна системи не є адекватною сумі змін її частин.
Іншими ознаками системи є спрямованість її руху, організація та управління. Щодо останнього можна виявити наявність чи від-сутність центрального регулюючого органу, ступінь та засоби його впливу на систему (пряме управління, непрямі важелі впливу), рі-вень централізації та децентралізації господарської діяльності у динаміці. Після структурного аналізу досліджуваних систем слід розробити концепції розвитку системи на основі вивчення її струк-тури, тобто виявити "чутливі" точки, через використання яких мож-на управляти системою. Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу і визначення на цій ос-нові математичних методів в економічних дослідженнях. Ними користуються різні економічні школи (неокейнсіанська, монетаристська, неоліберальна та ін.).
Кількісні характеристики є невід'ємною частиною будь-якого економічного дослідження. Так, один з класиків політичної еко-номії та теорії вартості У. Петті назвав одну із своїх перших політико-економічних праць "Політичною арифметикою", де зазначав, що викладати думки можна не тільки словесне, але й "мовою чи-сел, терезів і мір". Засновники математичного напряму в політеко-номії XIX ст. У. Джевонс і Л. Вальрас, застосувавши абстрактні математичні моделі, відійшли від трудової вартості.
Учені-економісти завжди обґрунтовували свої висновки за до-помогою точного кількісного аналізу. Наприклад, можна вміти аналізувати кількісні величини (розрізняти тенденцію, закономір-ність і закон, виходячи з періодичності повторення тих чи інших емпіричних випадків у тому чи іншому соціально-економічному явищі) і таким чином проникати в сутність відносин між людьми. Якщо певне явище відбувається певну кількість разів, воно є зако-номірним і може бути виражене математичною формулою.
Необхідність володіння прийомами математичного аналізу зу-мовлена розвитком об'єкта дослідження - багатовимірного світу економіки. Процес виявлення тенденцій економічного розвитку зумовлює широке впровадження математичних прийомів (з від-повідними формулами рівнянь, нерівностей, функцій, інтегралів тощо).
За давніх часів дрібний товаровиробник, можливо, здійснював усі економічні розрахунки за допомогою елементарної арифмети-ки, виступаючи одночасно і як постачальник, і як технолог, і, зрештою, як фінансист. Сьогодні подібний підхід приречений на провал. Ще в 1937 р. майбутній Нобелівський лауреат Р. Коуз в одній із своїх статей про теорію фірми окреслив межу, що відділяє внут-рішнє середовище підприємства від зовнішнього ринкового сере-довища. Суб'єкт господарювання, за його гіпотезою, має вибір: оплатити витрати господарських операцій, вступаючи у відносини з контрагентами, чи здійснювати аналогічні операції всередині самої фірми під контролем власника чи менеджера, шукаючи ефективні-ший і дешевший варіант. Цей вибір (між управлінням усередині фірми і економією на управлінні, але з ринковими витратами), на думку Р. Коуза, визначає розміри підприємства. Сучасний рівень розвитку продуктивних сил, зростання масшта-бів виробництва, розширення міжгалузевих і територіальних зв'яз-ків зумовлюють технолого-економічні розрахунки, які часто вихо-дять за межі елементарної математики. Глибокі математичні знан-ня стають необхідними не лише для практиків, а й для теоретиків економіки, оскільки без них уже неможливо простежити взає-мозв'язки суспільного виробництва.
Широке впровадження математики в економічну та інші науки розпочалося ще в XIX ст. За цей час виявились також негативні моменти, пов'язані зі спробами "математизувати" практично все. Дискусія про місце і роль математики в економічних дослідженнях то затихає, то розгортається з новою силою. Сьогодні швидко роз-виваються і вдосконалюються технічні засоби здійснення найсклад-ніших математичних розрахунків, збирання та обробки величез-них потоків інформації на ЕОМ. Комп'ютерна грамотність стає еле-ментарною потребою. Це створює сприятливі умови для широкого впровадження математичних методів як у практичне управління економічними процесами, так і в теоретичне осмислення їх. Застосування математичних методів, на нашу думку, не повин-но зводити складне економічне життя до кількісних залежностей, аналізу та розробки моделей оптимізації їх. Оскільки економічні відносини і закони мають кількісну визначеність, то математичні методи сприятимуть пізнанню та викладу економічної теорії. Ра-зом з тим вони обов'язково мають доповнюватись якісним аналі-зом. Знеособлені формули, графіки, матриці навряд чи допоможуть виявити сутність тих чи інших соціально-економічних процесів. І навпаки, органічне поєднання структурно функціонального під-ходу та математичних методів створює умови для ефективного нау-кового спілкування представників різних шкіл та напрямів еконо-мічної теорії.
Спеціальні методи
Оволодінню науковим економічним мисленням сприяє засвоєн-ня не тільки загальнонаукових, а й спеціальних методів, за допомо-гою яких економічна теорія висвітлює сутність явища, що вивча-ється. Одним з найважливіших спеціальних прийомів досліджень в економічній теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виді-ленні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається, аб-страгуванні від усього-Другорядного, випадкового. Спочатку дають загальну характеристику явища, визначають притаманні йому супе-речності, а потім розглядають конкретні вияви цього явища. У та-кий спосіб найзагальніша (найпростіша) економічна форма розгор-тається в цілісну систему економічних відносин відповідно до влас-ної внутрішньої логіки останньої. Те, від чого на початковому етапі слід було абстрагуватися з метою виявлення більш глибоких суттє-вих відносин, тепер, навпаки, потребує роз'яснення. В результаті конкретне постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а ці-лісною панорамою суспільного життя.
Особливістю теоретико-економічного дослідження є те, що при вивченні економічних процесів не можна користуватися конкрет-ними прийомами і засобами, які широко застосовуються, наприклад, у природничих науках. Будь-яка абстракція, як відомо, завж-ди бідніша за конкретне явище. Вона відображає об'єктивну реаль-ність не так, як живе споглядання, а проникає всередину її, йдучи від явища до суті. На практиці застосування методу абстракції може призвести до помилки. Це пояснюється відривом абстрактних по-нять від дійсності, що виявляється у розриві якісної та кількісної характеристик економічних процесів, абсолютизації окремих явищ економічного життя тощо.
Абстрактне мислення з властивими йому прийомами діалектич-ної, але не формальної, логіки охоплює й інші методи пізнання виробничих відносин, зокрема аналіз і синтез. У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до абстрактного. Так, визначаючи економічні закони тієї чи іншої системи, в складному господарському організмі виді-ляють його складові, з'ясовують роль і значення кожного елемен-та, їхні зв'язки в одиничному, але складному господарському меха-нізмі. Це має важливе значення для подальшого теоретичного об-грунтування всіх тих особливостей предмета дослідження, від яких абстрагуються спочатку. В ході такого аналізу користуються най-більш загальними абстракціями, придатними для вивчення дослі-джуваного об'єкта.
У процесі синтезу досліджується економічне явище у взаємозв'язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде від абстракт-ного до конкретного, від розуміння сутності відносин до вияву їх у конкретній ситуації. Аналіз сприяє розкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття сутності, дає можливість показати, в яких формах це притаманне економічній дійсності.
Отже, аналіз і синтез є двома невіддільними чинниками процесу наукового пізнання дійсності, використання яких сприяє виявлен-ню причинно-наслідкових зв'язків окремих явищ. Наукове пізнання суспільних процесів і систем передбачає та-кож використання методу поєднання логічного та історичного під-ходів до вивчення економічної теорії.
Логічний взаємозв'язок усіх компонентів суспільства як цілісно-го організму відбиває історичний процес виникнення і становлення певної системи. Поєднання логічного та історичного в економіч-ній теорії допомагає відкриттю якісно нових форм дії економічних законів і знаходженню нового змісту в економічних категоріях. В обох випадках слід виявити якісні зрушення, що відбуваються на певному етапі розвитку економічної системи, а також обгрунтува-ти, як виникнення нових відносин детермінує появу якісно нових форм вияву економічних законів.
Отже, логічний метод дослідження є історичним методом, що не залежить від історичної форми і випадковостей історичного про-цесу, адже відповідь на одне запитання в епоху первісного нагро-мадження капіталу і в сучасному розвинутому суспільстві буде різною.
Історія людського суспільства підтверджує, що виникнення і розвиток будь-якої науки пов'язані з практичною діяльністю лю-дей. Зв'язок науки з суспільною практикою передбачає інтенсив-ний обмін діяльністю і результатами між науковцями і працівника-ми інших галузей народного господарства. Отже, економічна тео-рія не може обмежитись використанням лише тих методів дослі-дження, про які йшлося раніше. Як фундаментальна наука еконо-мічна теорія визначає перспективи (враховуючи довгострокові) для суспільної практики.
Соціально-економічний експеримент належить до спеціальних методів дослідження економічних явищ. Зауважимо, що йдеться про виважений з урахуванням попереднього вивчення історичного досвіду соціально-економічний експеримент. Абстракція в цьому випадку є досить умовною, і з повним правом можна стверджува-ти, що немає нічого більш практичного, ніж витончена теорія. Склад-ність полягає в тому, що практичні рекомендації щодо проведення соціально-економічного експерименту відрізняються від конкрет-них прикладних розробок. Отже, стосовно перших дуже важливим є суспільне розуміння їхньої необхідності та корисності. Соціаль-но-економічний експеримент треба розглядати не тільки як засіб пізнання реальної дійсності, а і як такий, що сприймає конкретний суб'єкт. Соціально-економічний експеримент як прийом пізнання не може претендувати на універсальність: полеміка про характер соціально-економічного експерименту, навіть якщо він реалізується на ло-кальних територіях (проблеми програмування розвитку окремих галузей, налагодження нових виробничих зв'язків, соціальний за-хист населення тощо), не може бути вільною від впливу мораль-них, ідеологічних або політичних чинників. Разом з тим ціннісні судження про результативність соціально-економічного експери-менту не можуть бути відокремленими від об'єктивного економіч-ного дослідження. Вони неминуче переплітаються. З розвитком про-дуктивних сил, нагромадженням знань, освоєнням прийомів і знань з технології аналізу економічних явищ та їхніх взаємозв'язків за допомогою сучасної комп'ютерної техніки роль соціально-еконо-мічного експерименту в економічній теорії зростає.
Провідними в економічній теорії залишаються теоретичний аналіз виробничих відносин, розкриття змісту законів і категорій еконо-міки. Одночасно зростає значення кількісних методів, зокрема ста-тистичних. Практична діяльність людей в економічній сфері зу-мовлює управлінський аспект, якого неминуче набуває економічна теорія. Саме цей аспект економічної теорії стимулює вивчення ста-тистичних показників, що характеризують економіку на різних її рівнях. Статистичні матеріали доцільно групувати за тематичними проблемами. Аналіз їх може віддзеркалювати, наприклад, реальні суперечності між певними соціальними групами населення, різни-ми політичними течіями тощо.
Загальні перспективи економічної реформи, комплексність під-ходів до становлення ринкових відносин, охоплення проблем наро-дного господарства в цілому та його окремих галузей, послідов-ність та темпи роздержавлення власності, економічний механізм становлення ринкових інфраструктур - всі ці питання можуть до-сліджуватися за допомогою статистичних методів. Застосування їх доцільне і при розробці окремих напрямів переходу до ринкових відносин, наприклад ціноутворення, зовнішньоекономічних зв'яз-ків тощо.
Учені-економісти, вивчаючи матеріали національної статистики тієї чи іншої країни, користуються також виданнями 00Н, ОЕСР та ін. Незначні розбіжності між окремими показниками поясню-ються тим, що міжнародні організації, як правило, коригують наці-ональні дані з метою забезпечення зіставлення їх. Співробітники міжнародних організацій володіють сучасними методами обробки статистичних даних, які поки що не стали надбанням дослідників у більшості країн світу, що часто призводить до перекручених ста-тистичних висновків.
Отже, знання економічної теорії передбачає не тільки володіння методологією аналізу реальних економічних процесів, розуміння сутності економічних законів та категорій, а й уміння знаходити кількісне вираження їх і користуватись точними статистичними методами для управління економікою.
5. Функції економічної теорії та їх суспільне значення?
Економічній теорії, як і будь-якій науці, властива терретико-піз-навальна функція. _Вона пояснює закономірності, процеси і явища економічного життя суспільства.
Актуальним стає запровадження в економіці нових форм люд-ської діяльності, які не тільки передбачають дематеріалізацію та мініатюризацію виробництва, а й формують ноосферно-космічну економіку (від грец. noos - розум). Остання грунтуватиметься пе-реважно на використанні інтелектуального потенціалу людини і означатиме глибоку інтеграцію національних господарств у спіль-ну систему міжнародного поділу праці. За таких умов загальнопланетарне мислення, загальнолюдські інтереси і цінності при вирі-шенні будь-яких проблем будуть пріоритетними. Проте абсолютизувати загальний процес транснаціоналізації виробничих відносин і продуктивних сил недоцільно. В країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економіки, безумовно, ще довгий час національне пере-важатиме над інтернаціональним.
Контури нової парадигми в економічній теорії можуть бути оз-начені не лише на основі глибокого вивчення найсуттєвіших тен-денцій, закономірностей і законів розвитку економіки на глобаль-ному рівні, а й за допомогою прагматичного узгодження супереч-ливої системи економічних інтересів окремих країн, міждержав-них спільностей, різних підприємств і організацій. Це зумовлює об'єктивну необхідність пошуку окремими країнами та регіонами оптимального співвідношення різних форм власності, який має грун-туватися на економічних (а не ідеолого-політичних) засадах і регу-люватися передусім економічними законами і господарською до-цільністю.
Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства. Отже, економічна теорія не може обмежуватись простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності. Її теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична функція. Один з .принципів реалізації практичної функції економічної теорії полягає в цілісному баченні економічних процесів. Так, неможливо вирішити проблему, наприклад, реформи цін, не визна-чившись у питаннях побудови банківської системи, організації бюджету, податкової політики, рівня монополізації народного гос-подарства тощо.
Важливим принципом розробки практичних пропозицій на ос-нові економічного аналізу є врахування не тільки економічних, а й різноманітних соціокультурних чинників суспільного розвитку. Можна, наприклад, високопрофесійно дослідити, виходячи з гло-бального рівня, такі найсерйозніші проблеми, з якими стикається людство, як обмеженість ресурсів або посилення неоднаковості умов життя в країнах з інертними економічними системами. При цьому відомо, що у спробах стимулювання виробництва та просування по шляху соціально-економічного прогресу людину часто розглядають переважно як гомоекономікус (економічна людина). Однак не слід забувати про традиційні структури потреб, системи ціннісних орієн-тацій, ставлення до чужого і свого багатства, тобто відкидати те, що зумовлює тип економічної культури і економічної психології в окремих країнах. Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії спря-мована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціальне орієнтованої ринкової економіки, розгортання фундамен-тальних досліджену/механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція (на нинішньо-му етапі розвитку Української держави) націлена на створення на-ціональних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефек-тивних програм розвитку окремих областей (регіонів) країни, об-робку інформації, експертизу рішень, що приймаються.
З теоретико-пізнавальною функцією пов'язана не тільки практич-на, а й виховна функція економічної теорії. Її реалізація в широко-му розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністра-тивне організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інте-ресів різних соціальних, національних, територіально-економічних ,утворень. Змістом виховної функції економічної теорії є формування еко-номічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція тісніше пов'язана з прак-тичною, ніж з теоретико-пізнавальною. Іншими словами, практич-на функція опосередковує зв'язок теоретико-пізнавальної та ви-ховної функцій економічної теорії.
Досвід розвинених суспільств свідчить, що основою консенсусу інтересів і цінностей не тільки великих (впливових), а й малих (не завжди інертних) соціальних груп, життєздатності саморегульованої системи є вартісні відносини, які відображають і поєднують соціальні, економічні та політичні інтереси різних самодіяльних груп. Розкриття змісту виховної функції економічної теорії можливе на основі вивчення економічної поведінки людей (чи їхніх фахових груп) та чинників, які її визначають. Вони включають мотивацію, спрямовану на примноження достатку (сюди належить і підвищен-ня рівня кваліфікації), мислення, яке відбиває економічні зв'язки та стосунки між суб'єктами, а також вчинки, які грунтуються як на традиціях, так і на спеціальних знаннях. Особливість ситуації, яка складається сьогодні в Українській дер-жаві, полягає в тому, що певні соціальні групи опановують ефек-тивну економічну поведінку набагато швидше, ніж інші, і завдяки цьому виходять на оперативний економічний простір. За цих об-ставин постає питання про порівняння соціального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, з тими соціальними та економічними перевагами, які вона отримує. Оволодіння економічною теорією є передумовою підвищення соціальної активності різних груп суспільства, свідомого господа-рювання, опанування сучасним економічним мисленням.
6. Взаємозв'язок економічних відносин в процессі виробництва, розподілу, обміну та споживання?
Життєдіяльність людей характеризується широтою і розмаїтістю дій, вчинків, проявів. Особливе місце посідає діяльність, спрямована на перетворення природи з метою задоволення матеріальних потреб людей. Такий вид занять називається господарською діяльністю. Називають таку діяльність економічною. Поняття економіка складне, багаторівневе і багатогранне. В англійській сучасній економічній теорії поняття економіка повторюється десятки разів, а в різних економічних категоріях – незліченна безліч. Але якщо систематизувати поняття, то можна умовно звести до обмеженої кількості визначень. Поняття економіка утворюється з двох понять – грецького oikos (ойкос) – будинок, господарство і nomos (номос) – закон, правило, тобто закони, правила ведення домашнього господарства.
У сучасних умовах економіка – це наука про способи ведення господарства, в наслідок чого людина змінює, пристосовує речовини, засоби, багатства природи для своїх потреб. Економіка сукупність галузей народного господарства, засобів та процесів, що використовуються людьми для забезпечення життєдіяльності. Система економічних відносин, що складаються між людьми в процесі суспільного відтворення (виробництва, розподілу, обміну, споживання) матеріальних благ і послуг.
Різні економічні школи по-різному інтерпретують характер економічних відносин, що складаються в суспільстві між людьми. Одні визначальну роль відводять відносинам присвоєння матеріальних умов виробництва, тобто відносинам власності. Інші головним фактором, що робить вирішальний вплив на всі боки життєдіяльності людей називають проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів. Але діяльність при обмежених ресурсах – це Ще не економічний аспект. Англійський економіст Лайонел Роб-бінс вважає, що манна небесна хоча й обмежена, але її не можна ні обміняти, ні відкласти на користь іншого продукту. Людей вигнали з раю. Люди позбавлені вічного життя і необмежених благ. І якщо люди щось вибирають, то змушені відмовлятися від інших благ, від яких в інших умовах не відмовилися б. Економіка – це відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ в умовах обмеженості ресурсів, можливості їх альтернативного використання. Економічні відносини проявляються через систему суперечностей. Різноманітні соціальні спільності – класи, групи, індивіди мають кожний свої інтереси, неминуче зустрічаються з інтересами інших суб’єктів. Щоб спільність людей у стосунках один з одним не керувалося законами джунглів, змушена виробляти правила суспільної поведінки у всіх сферах і, насамперед, в економічній. Адже важко заперечувати пріоритет економічних інтересів, як би це не суперечило духовному початку людини.
Економічна політика народжується разом з державою, покликаною забезпечити захист інтересів різних соціальних спільностей. Економічна політика – поведінка держави в сфері економіки країни. Економіст Джеймс Кейнс розглядав економічну політику як загальну волю, втілену в державному регулюванні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен під економічною політикою розумів сукупність державних заходів впливу на економічні процеси. Нобелівський лауреат з економіки Джеймс Бьюкенен вважав економічну політику процесом обміну між суб’єктом і державою, де кожен добровільно погоджується обмінювати частку витрат за змістом державних служб за послуги, одержувані спільно. Економіст Мілтон Фрідмен відносив економічну політику до мистецтва прийняття рішень, що дає можливість виявляти основну єдність кінцевої мети у представників різних економічних течій і сприяє подоланню розбіжностей. Отже економічна політика, що здійснюється державою, урядом, система практичних заходів у сфері управління економікою, по наданню економічним процесам спрямованості відповідно з метою, завданнями та інтересами країни. У визначеннях поняття економічна політика чітко видно тісний діалектичний взаємозв’язок економіки і політики. Взаємозв’язок економіки стає релєфніший, якщо взяти до уваги сучасний науковий підхід розмежування на позитивну і нормативну функції економічної теорії. Якщо позитивна функція розглядає реальний економічний процес, тобто фіксує те, в якому становищі перебуває економіка, то нормативна функція уособлює судження про те, яким має бути економічний процес, тобто що повинно бути. Економічна політика виконує переважно практичну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв’язок економіки і політики глибше, аніж той, що здійснюють функції.
Визначальними суперечностями економіка – політика виступає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльності політичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських організацій. Суб’єкти господарювання структуруються в різні соціальні спільності зі своїми, специфічними тільки властивими спільності інтересами, переважно економічними. За будь-якою дією – індивідуальною чи суспільно значимою – стоять інтереси. Відстоювати їх в умовах плюралістичного суспільства, потрібні відповідні організаційні форми – політичні партії, чи рухи, громадські організації, що виступають виразниками інтересів класів і соціальних спільностей. Не може бути політичної партії, що виражає інтереси народу. Народ – занадто абстрактне поняття. В умовах вільної економіки і найманої праці, одні соціальні спільності більше, а інші менше здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. І хоча у відкритому суспільстві суперечності інтересів не стають антагоністичними все-таки, іноді можуть проявлятись досить гостро. Арбітром, що утримує протиборство соціальних спільностей в межах цивілізованості, що забезпечує певний баланс їх інтересів, виступають держава, уряд. Економічний процес формування і реалізації інтересів диктує урядовим структурам відповідну соціальну політику, спрямовану на узгодження суперечностей. Інакше виникають соціальні катаклізми, що загрожують основам існування держави. Усе це і дає підставу вважати політику концентрованим відображенням економіки.
Взаємозв’язок економіки і політики може бути позитивним і негативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що інфляція об’єктивно властива ринковому господарству? Тільки частково, самій незначній ступені. Більш обгрунтована інша думка. Інфляція – результат бездарної політики уряду. Прагнення держави жити не по достатках неминуче штовхає уряд на грошову емісію, здатну створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розумні межі порушені, інфляція наростає як сніжний ком, тому має властивість підгодовуватися. Спіраль зарплата – ціни (інфляція попиту) здатна породити гіперінфляцію в сотні і тисячі відсотків в рік. Змішуючись з інфляцією витрат, гіперінфляція буквально знищує економіку країни, а з нею й уряд з його волюнтаристською економічною політикою. Черговий уряд вживає екстрених заходів погашення інфляції. Маніпулюючи грошово-кредитними і фіскальними інструментами, різко скорочуючи соціальні виплати, заморожуючи заробітну плату, уряд домагається скорочення грошової маси. Інфляція стримана. Нібито успіх досягнуто.
Але чомусь триває спад виробництва, росте безробіття, погіршується соціальний клімат в країні? Виявляється, надмірна ретельність нейтралізації інфляції може мати і негативні наслідки. Надмірне зменшення грошової маси, коли коефіцієнт монетизації (відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту) знижено до 13-15% за оптимального показника 50% і більше, приводить до гіпоксії виробництва, обумовленою недостачею обігових коштів. Падає купівельна спроможність населення. Недостача грошей здорожує кредити. Банки обслуговують лише короткострокові операції.
На жаль, ілюстрація про інфляцію не абстрактна, а реальний процес, що триває в Україні. Але інфляція показує, наскільки тонка межа відокремлює ретельно вивірені кваліфіковані підходи в економічній політиці від спонтанно прийнятих необгрунтованих рішень. У суспільних системах, де економічне життя стабільне, де ринкові відносини функціонують у чітко визначеному правовому полі, залежність економіки від політичних рішень менш глибока, аніж у тих країнах, де робляться важкі спроби реформування економіки на ринкових засадах. У перехідних економічних системах, коли демонтований колишній господарський механізм, але не створений новий, вплив економічної політики не повинен слабшати.
Практика економічних перетворень у країнах пострадянського простору в 90-і роки показала, що усунення урядових інститутів від регулювання перехідних процесів, проведення приватизації і формування нової структури власності, створення ринкового механізму і правового забезпечення його функціонування позначається негативно не тільки на економіці, але й на громадському ж-итті країни. Між тим, тільки маючи аргументоване уявлення про мету, завдання і терміни реформування економіки, можна визначити найоптимальншіі способи здійснення необхідних перетворень. Однак і в розвинутих, традиційно ринкових країнах, взаємодія економіки і політики залишається актуальною. І тут існують чітко окреслені межі державного регулювання, що не повинні порушуватися. Верхня межа втручання в економіку: збереження конкурентного середовища. Скорочення втручання в економіку не повинно привести до звуження ринкових відносин, деформації економічних принципів, на яких будуються взаємозв’язки між господарськими суб’єктами – підприємствами, фірмами, об’єднаннями. Принцип не нашкодити один з основних в економічній політиці. Але й без активної ролі економічної політики не обійтися.
Відомий підприємець і фінансист Джордж Сорос головною небезпекою для відкритого суспільства вважає ринковий фундамен-талізм, що робить втручання держави в економічний процес об’єктивним. Але помилки в економічній політиці посилюють позиції прихильників ринкового фундаменталізму з його принципами “Iaisser faire” (невидимої руки) Адама Сміта, що заперечує скільки-небудь помітний вплив держави на економічне життя суспільства Характер двостороннього зв’язку між сучасними рішеннями і майбутніми подіями залежить від того, чи спирається уряд в рішеннях на достовірні, об’єктивні наукові знання або на упереджені, суб’єктивні.
В значній ступені некваліфіковані політичні рішення й в країнах ринкової економіки й у тих, що тільки намагаються її створити, стають головними причинами виникнення у господарській практиці проблем. Економіст Джордж Стіглер підкреслює, що жодна з реальних економічних систем не досягає ідеальності. Це стосується і ринкової моделі, що властиве соціальне явище, відоме як фіаско ринку. Однак, ступінь неудосконалення ринку куди менше фіаско політики, до якого ведуть прорахунки в економічній політиці реальних суспільних систем.