Загальноросійські суспільно-політичні рухи
Австро-Угорщина і Росія, будучи унітарними державами, усіляко намагалися перешкоджати формуванню української нації і розвитку української національної культури, прагнучи асимілювати українське населення. В Австро-Угорщині це проявилося в порушенні проголошеної в Конституції 1867 р. рівноправності всіх громадян, посади в адміністрації і суді займали лише особи австрійської, угорської і польської національностей. Всіляко обмежувалося викладання в школах української мови і відкриття нових шкіл. У жодному вищому навчальному закладі нa західноукраїнських землях не велося викладання українською мовою. У Західній Україні діяло 3 напрямки українських національно-визвольних рухів: 1) революційні демократи, що виражали інтереси селянства, мали нечисленні революційні гуртки у Львові, Станіславі, Перемишлі, Дрогобичі, Тернополі і Дублянах. Вони критикували феодальний і національний гніт в Австро-Угорщині, закликаючи до об'єднання всіх трудящих Західної України в боротьбі за свої економічні і політичні права.2) народовольці — ліберальний український національний рух, що об'єднував середні прошарки населення: студентів, священиків, інтелігенцію. Основним питанням своєї діяльності вважали не політичну боротьбу, а розвиток української мови та культури. У 1868 р. у Львові було створено культосвітнє товариство «Просвіта», що займалося вивченням і просвітництвом народу і розвитком українського театру. Незважаючи на значимість літературної і культурної діяльності «Просвіти», народовольці були слабко пов'язані з народом і лише частково виражали його інтереси. 3) москвофіли — найбільше праве, консервативне крило в українському національному русі, що об'єднувало українських поміщиків, буржуазію, священиків уніатської церкви й ін., вони були розчаровані в слабкості Австро-Угорщини і мріяли приєднатися до Російської імперії, яка поступово ставала міцною державою. У Східній Україні після розгрому Кирило-Мефодієвського товариства стали організовуватися напівлегальні гуртки — «Громади», що виникли в Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві й інших містах, ці кружки об’єднали представників широких прошарків населення. Народники – це загальноросійський рух різночинної інтелігенції, який виник під впливом ідей соціалізму і особливостей розвитку Росії другої половини XIX ст. Вони виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. З’явившись наприкінці 60-х років XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х років. Народники були переконані у тому, що збереження колективістських традицій сільської общини в майбутньому призведе до соціалістичної організації суспільства. Росія, тлумачили вони, на відміну від країн Західної Європи повинна обминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму. Можна виділити загальні для всіх громад характерні риси:а) їхня діяльність носила в основному культурно-просвітницький характер; б) громади не вели політичної боротьби з царатом, вважаючи, що український народ до неї ще не готовий, тому в першу чергу необхідне просвітництво народу.
Більшість членів громад вітало й ідеалізувало скасування кріпосного права в Росії і в Україні. Після Емського указу Олександра II почався розпад громад.Незважаючи на те, що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні малочисельність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв'язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів.
42. Політичний стан в укр. націон русі Братство тарасівців. Винекнення партій На початку XIX ст. ініціатива щодо пропагування нових ідей та орієнтації суспільства належала царському урядові. Проте під кінець століття імперська еліта з усією очевидністю почала втрачати впевненість, цілеспрямованість і здатність пристосовуватися до обставин. Водночас джерелом суспільного руху, розкутого завдяки змінам 1860-1890 років, ставали ширші верстви суспільства і особливо інтелігенція. Зіткнувшись з пасивністю уряду, інтелігенція стала поступово переходити від простого висунення пропозицій до самоорганізації й намагань мобілізувати суспільство з метою втілення тих пропозицій, вдаючись при необхідності до революційних кроків. В Україні інтелігенція виступала як за національний розвиток, так і за соціальну справедливість. Проте чисельно менша, ніж відповідні верстви в інших частинах Російської імперії, вона натикалася на великі перешкоди, встановлюючи контакти з неосвітченим і апатичним у своїй масі народом. Плутанину та розмежування серед українців викликало питання про те, на що слід звертати пильнішу увагу - на проблеми національні чи соціальні. Однак, попри невдачі, український рух продовжував зростати. Братство Тарасівців - українська таємна організація. Створена влітку 1891 (за іншими даними 1892) на могилі Т.Шевченка у Каневі. Засновниками Б.Т. була група українських студентів - Б. Грінченко, І. Липа, М. Міхновський, В. Боровик та ін.. Основні ідейні засади організації були викладені у “Декларації віри молодих українців” і опубліковані у квітні 1893 у львівській газеті “Правда”. Своїм основним завданням Б.Т. ставило боротьбу за національне визволення українського народу та досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені Російською імперією. Б.Т. зобов'язувалось вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, родині і при всіх обставинах боронити інтереси українського народу. Тарасівці розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх ідей серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. До літа 1893 основним осередком Б.Т. був Харків, але після арешту значної частини членів організації центр перенесено до Києва. Осередки Б.Т. з'явилися в Одесі, Полтаві, Лубнах та деяких інших містах України. До активних діячів Б.Т. належали В. Боржковський, М. Вороний, М. Дмитрієв, В. Самійленко, М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Степаненко, Б. Тимченко, О. Черняхівський, В. Шемет та ін. Б.Т. діяло в Україні до 1898. Під впливом ідей Б.Т. було засновано в 1897 Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію та в 1900 - Революційну Українську Партію. Розвиток капіталізму на Україні підсилив соціальні протиріччя, які вилилися в масові революційні рухи і завершилися вибухом демократичної революції в 1905 р.І під впливом боротьби російських радикалів, протестує проти репресій 80-х років, молоді громадівці в 1900 р. створюють Революційну Українську партію. Партія проголосила себе захисником селянства.У 1902 р. з РУП вийшла група націоналістів, яка створила шовіністичну партію на чолі з Н.Міхновським, а в 1903 р. вийшли соціалісти УСП, що створили.Різне відношення руповців до форм союзу з російськими соціал-демократами привело до розколу РУП. В1904 року вийшла група на чолі с М. Меленевським, що оголосила себе Українським соціал-демократичним союзом.У 1904 р. Виникають партії УДП (українську демократичну партію) і УРП (українську радикальну партію).У Західній Україні а середині 70-х років формується радикальний революційно-демократичний рух, на базі якого в 1890 р. І. Франко і його соратниками створюється Російсько-українська радикальна партія. Її програма включала вимоги звільнення українського народу з соціалістичною орієнтацією.