Гетьманат скоропадлського. Вн і зовн політика
28 квітня 1918г. німці розпустили Раду, а 29 квітня на з'їзді генерала П. Скоропадського проголосили гетьманом України. Він оголошувався главою законодавчої і старанної влади, а також верховним головнокомандуючим армії і флоту. Назву УНР замінили новим - Українська Держава. Поновлено попередній, діючий ще за царату адміністративно-територіальний поділ — на губернії, повіти, волості. Уряд, сформований гетьманом, складався здебільшого з російських кадетів і монархістів. У губерніях, повітах призначалися старости. Під виглядом так званої державної варти відроджувалася стара охранка, поліція. Весь штаб і командування військових частин складалися з царських офіцерів. Офіційною урядовою мовою була російська.Внутрішня політика гетьманського уряду: 1) сформовано Кабінет міністрів із великих землевласників, в основному російськомовних (ряд українських діячів відмовилися ввійти в кабінет у зв’язку з розгіном ЦР); 2) налагоджено дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, фахові чиновники, поліція і т.п.), що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством, сировиною і т.д.;3) розпочато формування білогвардійської Південної армії на чолі зі ставлеником Краснова — генералом Семеновим; 4) відновлено поміщицьке землеволодіння. Зовнішня політика: а) союз із Німеччиною; б) встановлення дипломатичних відносин із 12 країнами; в) підписано мирний договір із Росією; г) безкінечна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати східногалицькі землі і Холмщину; д) контакти з білокозачим Доном. Політика в області культури: а) створення умов для розвитку просвітництва й української культури; б) відкриття більше 150 гімназій, 2 університетів (у Києві і Кам'янці-Подільському), Української Академії наук; в) відкриття національного архіву, Держбібліотеки й інших просвітніх центрів; г) введеня у більшості шкіл української мови. В цілому влада Скоропадського не була стійкою, тому що: 1) не розв’язала економічних проблем, повернула дореволюційні порядки на селі; 2) не створила національно-незалежної держави, оточивши себе царськими чиновниками, що мріяли про «велику і неподільну Росію»; 3) проводила каральні експедиції (захист поміщиків); 4) опора на німецькі війська була хиткою, тому що Німеччина програвала війну; 5) соціальна база гетьманщини була занадто вузькою, щоб влада протрималася тривалий час.
Директорія, її політика
На таємному засіданні УНС 13 листопада був створений уряд Директорії на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою. Петлюра займав пост головного отамана збройних сил УНР. Із Фастова, де знаходилася Директорія і формувалися її збройні сили, почався наступ на Київ. Нечисленні війська Директорії, основу яких становив батальйон Січових Стрільців, вщент розбили гетьманців. До них почали масово приєднуватися повстанці, а 14 грудня 90-тисячна армія Директорії здобула Київ. Скоропадський зрікся влади і втік до Німеччини.Уряд Директорії 19 грудня урочисто в'їхав у Київ. Влада Директорії швидко поширилася на значну територію України. Відновили діяльність заборонені гетьманатом ради. Поспішно формувалися регулярні збройні сили, основу яких становив корпус січових стрільців під командуванням Є. Коновальця. Директорія відновила дію усіх законів УНР, ухвалила новий закон про передання поміщицької землі селянам без викупу. На початку грудня Директорія вирішила взяти за основу розбудови держави так званий трудовий принцип, згідно з яким влада у губерніях і повітах мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції. Центральні органи влади й управління мали утворити Трудовий Конгрес — свого роду парламент, сформований із делегатів робітників, селян і трудової інтелігенції. Внутрішня і зовнішня ситуація, в якій опинилась Директорія, була дуже складною. Південь України замість німецьких захопили англо-американські, французькі, а також грецькі, румунські війська. На заході, в Галичині, йшла кровопролитна війна з поляками. Проголошена там Західноукраїнська Народна Республіка потребувала допомоги.Зі сходу почався наступ радянських військ, оскільки радянські уряди Росії та України оголосили Директорію контрреволюційною, буржуазно-націоналістичною владою і почали проти неї збройні дії. Вже у першій половині січня радянські війська зайняли всю Лівобережну Україну. В багатьох селах і містах повстали робітники й селяни, сподіваючись, що радянська влада дасть їм більше, ніж Директорія. Остання, як і Центральна Рада, основним завданням вважала побудову Української держави, відкладаючи розв'язання болючих соціальних проблем на пізніше. З огляду на інтенсивне просування радянських військ та їхнє небажання припинити наступ, 16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну Радянській Росії. Але сили були надто нерівними. Наприкінці січня—на початку лютого радянські війська розбили основне угруповання військ Директорії під Києвом, а 5 лютого вони зайняли Київ. У квітні під ударами радянських військ і повстанських загонів сили Директорії були повністю розбиті, відступили частково у Східну Галичину, а частково у Румунію.С. Петлюра у липні 1919 р., об'єднавшись з Українською Галицькою Армією і скориставшись наступом Денікіна, знову вступив на територію України. Після запеклих боїв 30 серпня його війська зайняли Київ. Петлюра із залишками військ перейшов на територію Польщі, звідки у квітні 1920 р., підписавши з Ю. Пілсудським Варшавський договір, вирушив з його армією в останній невдалий похід на Україну. Однак і поляки, і його війська були розбиті Червоною армією.
ЗНУ Акт злуки
Напередодні поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. В жовтні 1917 р. у Львові виникла Українська Національна Рада, на чолі якої став Євген Петрушевич. Серед членів Ради були відомі українські діячі К.Левицький, Л.Цегельський, О.Назарук. Своїм першим маніфестом Рада проголосила створення Української держави на українських етнічних землях у межах Австро-Угорщини, що розпадалась. На початку листопада у Львові відбулося повстання українських частин, якими керував сотник українських Січових стрільців Дмитро Вітовський. Надвечір у Львові була оприлюднена відозва Національної Ради про створення Української держави. Рада закликала галичан брати владу на місцях і готуватися до скликання Установчих зборів. Так у ході військових сутичок галичани розпочали власне державотворення. 9 листопада був сформований уряд - Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким, до якого увійшло 11 секретарів. 13 листопада Українська Національна Рада затвердила "Тимчасовий основний закон", який дав назву новоствореній державі - Західно-Українська Народна Республіка. Після захопленя поляками Львова уряд переїхав до Тернополя, |а згодом - до Станіслава. 22-25 листопада відбулися вибори до Української народної Ради. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. У квітні 1919 р. почалася аграрна реформа, в результаті якої всі маєтки великих землевласників, переважно поляків, експропріювали, іа їхні землі передбачалося розподілити між малозабезпеченими і малоземельними селянами. Ще 21 листопада Українська Національна Рада уповноважила ІЛ.Цегельського і Д.Левицького поїхати у Київ для переговорів про ^об'єднання Галичини зі Східною Україною. Але там вже йшла гро-Імадянська війна, тому 14 грудня у Фастові був підписаний Перед-| вступний договір з Директорією УНР, що включав такі положення: 1) Західно-Українська Народна Республіка виявила бажання об'єд-5;натися з Великою Україною як складова частина цілого; 2) Обидва Іуряди мають подбати про виконання цього; 3) ЗУНР залишає свою територіальну автономію тощо, січні 1919 р. перша сесія Української Національної Ради у Станіславі проголосила об'єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. 22 січня у Києві на Софійському майдані було проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західна область УНР і Подержала повну автономію.