Становище зах укр.. в польщі румунії Чехослоавччини
Західноукраїнські землі в період з 1919 по 1939 рр. розділили між собою три держави – Польща, Румунії і Чехо-Словаччина. У кожній з цих держав українці становили національну меншість. 5 млн. чол. були найбільшою національною меншістю у Речі Посполитій (бл. 14-16% усього населення) і заселяли майже третину території міжвоєнної Польщі. У Румунії і Чехословаччині чисельність українців у кожній з цих держав коливалося між 500 і 600 тис. чол. (хоча українскі демографи твердять, що це число у Румунії наближалося до 1 млн. чол.), а їхня частка серед населення становила 3-4%. У цілому, у міжвоєнну добу на західноукраїнських землях проживало бл. 6-7 млн українців, тобто у 3-4 рази менше від числа українців, які проживали в Українській РСР наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. 80-90 % західноукраїнського населення становили селяни. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період була одним з найбільш аґрарно перенаселених країв Європи. Тяжке економічне становище ускладнювалось ще й національним чинником. Для зміцнення польського елементу на “східних кресах” Речі Посполитої, у 1920 і 1925 роках сойм ухвалив закони про надання землі тут польським офіцерам та солдатам. На східно-українські землі внаслідок цієї акції переселилося бл. 200 тис. польських осадників. Подібну політику, хоча й з дещо меншим розмахом, проводив і румунський уряд. На відміну від Варшави і Бухаресту, празький уряд не практикував заселення українських земель чеськими і словацькими колоністами. Щобільше, чеська влада доклала чималих зусиль для впровадження кращих методів сільського господарства, організувала сільськогосподарські школи і т.д.Становлячи більшість сільського населення, українці перебували у меншості серед населення великих і середніх міст. Як і в “старі добрі австрійські часи”, соціальні відмінності співпадали з національними. Український селянин чув себе покривдженим польським, мадярським чи румунським поміщиком і нерідко ворогував з євреєм – власником сільського магазину, який небагато платив за сільські продукти й дорого брав за промислові товари.
ОУН
У 1926—1929 рр. у Західній Україні відбувалося об'єднання націоналістичних груп. Після кількох підготовчих конференцій у 1929 р. представники УВО, Української націоналістичної молоді, Легіону українських націоналістів, Асоціації української націоналістичної молоді зустрілися у Відні й заснували Організацію українських націоналістів (ОУН),яка взяла за мету створення Української самостійної соборної держави.Напередодні Другої світової війни в ОУН налічувалося 20 тис. осіб. Основним змістом її діяль ності був політичний терор проти представників польської влади. На початку 1930-х рр., крім сотень актів саботажу та десятків «експропріацій» державних фондів, члени ОУН організували понад 60 замахів та вбивств.Від середини 1930-х рр. польська влада розпочала широкомасштабну кампанію карних заходів проти ОУН, унаслідок якої було заарештовано весь крайовий провід ОУН та чолі зі Степаном Бандерою та Миколою Лебедем та сотні рядових членів організації. У цих умовах в ОУН стався розкол на два крила: помірковане та революційне (радикальне). До першого належали представники старшого покоління: Є. Коновалець, О. Сеник, М. Сціборський, а також ті, хто вважали за необхідне добитися допомоги рухові з боку Німеччини. До другого — представники молодшого покоління: С. Бандера (лідер), М. Лебедь, Я. Стецько, І. Климів, М. Кли-мишин, Р. Шухевич та інші. Вони обстоювали методи терористичної діяльності.
63. (67) УКр питання напередодні ІІ св. Війни. Етнітчне поєднання укр. Земель
Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а «українську карту» - серйозним козирем у дипломатичній грі. Українське питання у вузькому розумінні - це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому - це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності. Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання.Перша група - СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - країни, до складу яких входили українські землі, їхня основна мета - втримати вже підвладні землі й приєднати нові.Друга група - Англія, Франція і частково які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси.Третя група - Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина домагалася повернення Закарпатської України, Драматизм полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити. Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина.
23 серпня 1939 р. у Москві було підписано німецько-радянський пакт про ненапад, а також додатковий таємний протокол Ріббентропа - Молотова, який визначав зони впливу двох держав у Східній Європі. Ним зокрема передбачалися поділ Польщі, згода СРСР ввести свої війська до лінії Нарва - Вісла - Сан. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні. 27 вересня капітулювала Варшава, а наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, що визначив новий кордон між Німеччиною та СРСР. Зокрема, Волинь і Галичина приєднались до УРСР, яка перебувала у складі СРСР. Тут було створено 6 областей: Львівська, Станіславська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Деякі українські землі - Холмщина, Підляшшя, Лемківщина - були включені німцями до так званого Польського генерал-губернаторства (центр м. Краків), яке вважалося частиною «третього рейху». У червні 1940 р. уряд СРСР примусив румунські власті повернутизагарбані ними 1918 р. Бессарабію та Північну Буковину. Так більшість західних і південних українських земель возз'єднались воєдино1939 р. Трудящі земель, які повернулись до України, в основному приязно зустріли частини Червоної Армії, сподівалися на здійснення своїх споконвічних прагнень до возз'єднання народу в єдиній українській державі, до вільного розвитку. 26-28 жовтня 1939 р. у Львові працювали обрані населенням Західної України Народні Збори, які проголосили встановлення радянської влади і прийняли декларацію про входження в СРСР та возз'єднання Західної України з УРСР, 1-2 листопада Верховна Рада СРСР, а 15 листопада Верховна Рада УРСР прийняли закони про возз'єднання Західної України з УРСР і включення її до СРСР.