Проанализирован второй том «Год 1918» исторических хроник «Украина в революционную епоху» проф. В. Ф. Солдатенка
Ключевые слова: Центральная Рада, советская власть, Гетьманат, Директория.
Analysis second volume «Year 1918» historical chronicle «Ukraine in revolution epoch» prof. V. F. Soldatenko.
Key words: Central Rada, soviet authority, Hetmanat, Directory.
Вихід у світ нової наукової праці знаного професійного вітчизняного історика В. Ф. Солдатенка слід розглядати як важливу подію в історичній науці, що значною мірою розширює наші переважно усталені погляди на події в Україні революційної доби 1917–1920 рр. Тим більше цікаво знати у досить складному історіографічному процесі думку провідного вченого, доктора історичних наук, професора, член-кореспондента Національної академії наук України, голову Українського інституту національної пам’яті, автора близько 600 публікацій з проблем соціально-політичних, національно-визвольних рухів ХХ ст. Ціла низка монографічних досліджень В. Ф. Солдатенка присвячена різним аспектам Української революції, зокрема проблемам історіографії, генезису української ідеї та досвіду створення держави у різних її формах і моделях, військових чинників у боротьбі за політичну владу, соборництва і регіоналізму в українському державотворенні, пошуку соціальної й національної гармонії тощо.
Значний доробок автора і в науково-біографічному жанрі. Мається на увазі історичні нариси, політичні портрети активних учасників суспільно-політичного життя України революційної доби – М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри, Д. Дорошенка, Б. Мартоса, Є. Бош, Г. Пятакова, Х. Раковського, Г. Петровського, М. Скрипника, П. Христюка та багатьох інших. Тож публікацію рецензованої книги В. Ф. Солдатенка можна розцінити як вагомий внесок автора фундаментального видання «Україна в революційну добу» у справі дослідження суспільно-політичного життя країни на одному з надзвичайно суперечливих етапів історичного поступу. «Рік 1918» є другою книжкою цього видання, його невід’ємною складовою.
У вступній частині книги зазначається, що «рік 1918 виявився особливо «щедрим» на карколомні зміни, «плідним» на запропоновані й апробовані варіанти соціального поступу, моделі державницької організації» (с. 3). Дійсно, 1918 р. охопив завершальні місяці існування Української Народної Республіки доби Центральної Ради, історію зародження, розвитку й загибелі гетьманської Української Держави, відродження під проводом Директорії Української Народної Республіки, створення Західно-Української Народної Республіки, встановлення майже на всіх теренах України радянської влади, тріумф Української Соціалістичної Радянської Республіки, й нарешті, прояви сепаратизму та регіоналізму на Півдні України, зародження анархістської стихії, не кажучи вже про широку палітру партійного життя.
Калейдоскопічність подій цього бурхливого етапу в історії України просто вражає. Не кожен дослідник здатний всебічно проаналізувати цей надзвичайно складний історичний процес. Тому нам імпонує підхід досвідченого дослідника до об’єктивного відтворення картини суспільних зрушень, висловлений ним у вступі: «Змалювати в уяві, скільки-небудь наочно відтворити відразу, в цілісності, в синтетичній оцінці тогочасну архіскладну, надсуперечливу мозаїчну картину просто неможливо. І знову найоптимальнішим підходом видається спроба хронологічного слідування за подіями у всій їх взаємозумовленості й взаємодоповнюваності, якомога щирого й об’єктивного аналізу всіх суспільних процесів» (с. 4).
Достоїнством цієї книги є те, що автор на основі широкого кола джерел та літератури різного політичного спрямування на сторінках шести розділів, які логічно вписані в структуру дослідження, глибоко й переконливо аналізує документи, виступи, публікації та спогади активних учасників суспільних рухів і лише на підставі документального аналізу робить певні висновки щодо етапів історичного розвитку.
Цікавими представлені в книзі, за висловом автора, «історіографічні міркування-вкраплення», які відіграють важливу роль у плані історіографічного відтворення цілісної картини того, що сталося з Україною в рік стрімких змін та суспільних зрушень. У цьому сенсі органічно постає і полеміка, яку веде автор у спокійній манері відносно окремих проблем з історії Української революції з вітчизняними істориками (С. Литвин, О. Бойко). В. Ф. Солдатенко у цій полеміці аргументує свої висновки, використовуючи лише докази на підставі документальних джерел, що дозволяють повніше висвітлювати ту чи іншу проблему, а не загальні міркування.
Не обминув дослідник і найбільш гострі та заплутані сюжети вітчизняної історії революційного 1918 р. Зокрема, чіткіше постають перед читачем події, що пов’язані з трагедією під Крутами 16 січня 1918 р., коли невелика група патріотично налаштованої молоді спромоглася відстоювати Українську Народну Республіку від наступу радянських військ. Навколо цього епізоду сьогодні в історичній літературі, публіцистиці зустрічаються очевидні перебільшення. Так, в українській історіографії подія під Крутами обросла міфами, і набула гіпертрофічних оцінок. Найчастіше всього називають загиблими 300 юнаків, з них – 250 студентів і гімназистів, хоча насправді загинуло 18 юнаків (с. 40). Мова не йде про якесь приниження героїзму цих юних захисників молодої УНР. Історіографічний аналіз та перебіг січневих подій у Києві, а саме криваве зіткнення сил Центральної Ради та більшовицьких радянських військ, розкриває автор в окремому сюжеті, уточнюючи жертви з обох сторін.
Саме проти явної фальсифікації і виступає В. Ф. Солдатенко, закликаючи дослідників до «застосування оцінок і висновків, вільних від кон’юнктурних збочень і невиправданих політичних маніпулювань, штучного виривання окремих подій із загального контексту й довільного їх препарування» (с. 46).
Ретельно досліджує автор і непростий суспільний феномен виникнення й нетривалий досвід існування Донецько-Криворізької Радянської Республіки, навколо якого й до сьогодні не вщухають суперечки. Примітно, що звертаються до цієї сторінки вітчизняної історії не лише історики, а й політики. Спроба повторити варіант регіональної республіки була здійснена під час «помаранчевої революції» у 2004 р., коли у Северодонецьку лунали думки про можливість створення Південно-Східної української республіки. Це був своєрідний «замах на єдність держави», «реанімація сепаратистських замірів» (с. 79). Не випадково автор, використовуючи публікації професора П. Варгатюка, власні дослідження, твори більшовицьких діячів, а також архівні документи зупиняється на з’ясуванні процесу утворення, функціонування і зваженої оцінки результатів існування Донецько-Криворізької Радянської Республіки і принципово підходить до виявлення політичних передумов і чинників оформлення самої ідеї виокремлення Донецько-Криворізької області, можливості її відриву від України. Автор вважає, що «утворення незалежної від України Донецько-Криворізької Республіки було теоретичною і практичною помилкою, породженою не лише нерозумінням шляхів національно-державного будівництва, а й амбіційністю організаторів республіки» (с. 91).
Не залишилися поза увагою дослідника й інші суперечливі в історіографії питання, серед яких слід назвати Брестську угоду, укладену між УНР та країнами Четверного союзу у січні 1918 р., взаємостосунки між Радянською Росією і Радянською Україною та їх керівниками, внутрішній розлад влади періоду Директорії, ставлення Антанти до України наприкінці 1918 р. тощо.
Після знайомства з книгою В. Ф. Солдатенка складається враження, що динаміку подій буремного 1918 р., строкатість політичних партій, різноголосицю державних і політичних діячів, гостру боротьбу різноспрямованих сил за встановлення своєї влади в Україні, ставлення інших країн до державних утворень на українських землях та інші проблеми неможливо скласти у якусь певну схему, дати чітку відповідь щодо причин всього того, що відбулося у досліджуваний період. Дехто може закинути автору докір у тому, що він не дав цілісної комплексної оцінки подіям революції у 1918 р. На наш погляд, це не під силу жодному досліднику, тому що ціла низка чинників, як зовнішніх, так і внутрішніх, спричинених Першою світовою війною та поваленням царської монархії в Російській імперії у 1917 р., породили розкол українського суспільства, різноманітні варіанти суспільного розвитку, різні моделі державності в Україні. Крім того, сам жанр історичних есе-хронік передбачає застосування історико-хронологічного методу викладення історичного матеріалу. В одному з інтерв’ю В. Ф. Солдатенко зазначив, що «ми повинні, умовно кажучи, «хронологічно» поглиблювати свій інтерес до досвіду минулого».
У стислому висновку наприкінці книги автор переконливо доводить, що розшматована була не лише земля України як територія, але й сам народ виявився роз’єднаним, розшматованим. «Одна його частина орієнтувалася на національно-визвольну перспективу, інша пов’язувала долю з торжеством соціальної революції, а були й ті, хто вбачали вихід у поверненні до дореволюційних порядків, у підтримці білогвардійських єдинонеділимців, хоча у планах останніх взагалі не було місця Україні як феномену. А ще – внутрішні, однак далеко не другорядні, менш значимі, болючіші та криваві фронти, битви, випробування» (с. 400).
Безумовно, книга професора В. Ф. Солдатенка є глибокою за змістом, новаторською науковою працею із яскраво авторським розповідним стилем. Це дослідження наштовхує уважного читача, студента чи професора, краєзнавця чи пересічного громадянина замислитися, поміркувати та врешті-решт зрозуміти своєрідність та складність революційної доби в Україні.
Надійшла до редколегії: 17.12.2010
УДК 94 (477) «1914/1918»