Процес культурації і менталітет
На відміну від «соціалізації», яка включає людину в структуру соціуму, роблячи його носієм певних соціальних ролей і суспільних відносин, культурація формує людську індивідуальність, поєднуючи, з одного боку, особливості самої культури, а з іншого - припускаючи можливість вибору тих цінностей, які даний індивід засвоює. Спочатку цей вибір здійснюють сім'я, школа, інші соціальні інститути, але в процесі дорослішання людина приймає самостійні рішення щодо тих чи інших можливостей.
Коли новонароджені входять у світ, вони вже є об'єктами культурної інтерпретації з боку дорослих. Дитина потрапляє у певну міжособистісну середу. Дитина засвоює мову, різні навички, моделі поведінки та способи самовираження через наслідування оточуючим. Це засвоєння починається на підсвідомому рівні, дитина намагається повторювати слова, руху, міміку, ще не розуміючи їх змісту і значення. Поступово він втягується у взаємодію, у якому поки за нього багато говорять і роблять дорослі, і тільки в міру участі в ігрових і реальних життєвих ситуаціях він і сам стає носієм особливостей поведінки, прийнятих в його середовищі. Повноправна участь дитини в міжособистісних ситуаціях - вирішальний фактор формування у нього повноцінної психіки.
Кожна культура являє собою певні структури повсякденності: специфічні навички, вміння, характерні моделі взаємодії. У ній присутні свої культурні практики - види діяльності, щодо яких існують нормативні очікування. Через пережиті події повсякденного життя, види діяльності, ситуації, контексти і т. п. виробляється культурна звичка поведінки. Так, наприклад, в одних культурах більш всього цінуються індивідуалізм, самостійність, активність, в інших - навпаки, колективізм, послух, підпорядкування. Норми формуються та існують усередині кожної культури. Таким чином, засвоєння культури, так само як і засвоєння рідної мови, протікає на підсвідомому рівні, мимоволі, через заглибленість в міжособистісні ситуації, і воно неминуче.
Кожна людина належить до певної спільноти людей, отже, є носієм культури, властивої даному співтовариству. Однак рідна культура майже не усвідомлюється, оскільки вона є середовищем існування. Коли людина з рідної культури потрапляє в абсолютно нове оточення, де йому доводиться миттєво реагувати на безліч абсолютно нових уявлень про час, простір, працю, релігії, кохання, секс і т. п., то їм опановує розгубленість. Такий стан, пов'язане з нерозумінням чужої культури, називають культурним шоком. Але культурний шок можна переживати і по відношенню до власної культури, коли людина не встигає адаптуватися до швидко мінливих умов.
Менталіте́т —те саме що Ментальність - система переконань, уявлень і поглядів індивідууму або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Ключовими словами в визначенні менталітету є картина світу, набір духовних цінностей, не завжди усвідомлена система життєвих координат та підсвідомих стереотипів. Найчастіше слово вживається в контексті саме соціальної спільності (нація, народ, етнос).
Менталітет - слово латинського походження, що означає психологічну та поведінкову самобутню ідентичність людей, які належать до єдиної культури. У першу чергу менталітет обумовлений історичними, політичними, економічними, соціальними, релігійними, кліматичними й іншими умовами розвитку конкретного суспільства.
Чимала роль у формуванні менталітету відведена сфері культури і мистецтва. Наприклад, літературні твори, телепередачі, а тепер і інтернет надають колосальний вплив на людську свідомість і підсвідомість.
Люди з різним менталітетом неоднаково сприймають і оцінюють навколишній світ, маючи унікальні життєві позиції і принципи. Це ускладнює взаєморозуміння між представниками різних націй і віросповідань.
Якщо вести мову про менталітет українського народу, то перш за все, треба сказати, що він має, так би мовити, «жіночу стать», що обумовлена, в свою чергу, трансцендентною жіночістю архетипу «Україна». Тому в національному характері українців виявляються такі риси, як чуттєвість, емоційність, любов до дітей, швидке інтуїтивне сприйняття сутності складних природних та соціальних явищ, мрійливість, допитливість. На ці риси накладаються маргінальні, двоїсті, компоненти національного менталітету, обумовлені всесвітньо-історичною місією українського етносу, як Матері-Берегині європейської цивілізації, що простягла свої захищаючі руки між Заходом та Сходом. Цим компонентам притаманні поєднання індивідуалізму, характерного для західної ментальної орієнтації, і східної вразливості, колективізму, бурхливої реакції на соціальну несправедливість, частково перемішаної з наївною вірою в сильного правителя, «царя-батюшку».