Заходи процесуального примусу
Правовий примус охоплює заходи юридичної відповідальності та заходи захисту (відновлення) правопорядку. Юридична відповідальність полягає у застосуванні заходів правового примусу до правопорушників з метою покарання особи, яка вчинила правопорушення. Заходи захисту (відновлення) правопорядку - не різновид правового примусу, що застосовується для поновлення нормального стану правовідносин через спонукання суб'єктів права до виконання певних обов'язків.
Цивільний процесуальний примус — не сукупність передбачених ЦПК заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань цивільного судочинства. Процесуальний примус включає різні за ступенем правові обмеження. Крім того, він повинен мати певні межі ефективності в механізмі правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, тобто бути оптимальним за результатами свого правового впливу.
При цьому загальна спрямованість примусу повинна визначатися завданнями судочинства як справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Заходи процесуального примусу застосовуються у разі порушення певних правил цивільного судочинства. Однак їх не можна розглядати як вид відповідальності, а тим більше покарання, оскільки заходи процесуального примусу покликані забезпечити виконання правил цивільного судочинства, а не покарати особу. Тобто заходи процесуального примусу є по суті превентивними заходами, які застосовуються для припинення протиправних дій або для запобігання їх негативним наслідкам.
ЦПК у ст. 90 встановлює підстави та загальний порядок застосування судом заходів процесуального примусу з метою забезпечення виконання особами необхідних процесуальних дій та дотримання правил поведінки в суді. Застосування судом заходів процесуального примусу спрямоване на припинення правопорушення, відновлення порушеного права та забезпечення виконання обов'язків. Заходи процесуального примусу — це процесуальні дії, що застосовуються за ухвалою суду до осіб, які своїми діями або бездіяльністю перешкоджають ефективному розгляду і вирішенню справ.
Підставами для застосування заходів процесуального примусу є: а) порушення встановлених у суді правил; б) протиправне перешкоджання здійсненню судочинства.
Порушення встановлених у суді правил, тобто порушення порядку під час судового засідання, зокрема невиконання розпоряджень головуючого, є підставою для застосування до осіб таких заходів процесуального примусу, як попередження та видалення із залу судового засідання.
Протиправне перешкоджання особами здійсненню судочинства може дістати вияв у різноманітних діях, наприклад у недопущенні учасників процесу до залу судового засідання чи до виступу, неподанні письмових чи речових доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання, неприбутті в судове засідання свідка, якого було викликано до суду, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття, тобто йдеться про порушення не конкретних, встановлених законом правил, а про такі дії, що, на думку суду, створюють перешкоди для здійснення судочинства.
Відповідно, ознаками заходів процесуального примусу є такі: 1) це процесуальні дії; 2) право їх застосовувати має лише суд, який розглядає цивільну справу; 3) про їх застосування суд постановляє ухвалу в судовому засіданні; 4) ці дії застосовуються у зв'язку з процесуальними порушеннями осіб — учасників цивільного процесу або інших осіб, присутніх у залі судового засідання (недотриманням встановлених у суді правил або протиправним перешкоджанням здійсненню цивільного судочинства); 5) ці заходи мають особистий немайновий характер, оскільки спрямовані на особу порушника, а не на його майно; 6) вони мають примусовий характер, тобто застосовуються до порушника без його згоди; 7) ці дії спрямовані на забезпечення нормального ходу судового розгляду.
Отже, заходи процесуального примусу є реакцією суду на ті правопорушення, які допустили учасники процесу або інші особи, присутні в залі судового засідання, і які заважають подальшому розгляду справи. Тому їх застосування є виключним правом суду. Застосування заходів процесуального примусу можливе судами всіх ланок судової системи, однак виключно під час судового засідання.
Варіант 12
Забезпечення доказів.
Забезпечення доказів – це їх процесуальна фіксація судом під час розгляду справи, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.
Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане неможливим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.
Процесуальною підставою позову є заява з клопотанням про вжиття відповідних заходів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:- докази, які необхідно забезпечити;- обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.
Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити докази до пред’явлення нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів.
Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред’явлено, – місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.
2. Цивільно-процесуальна відповідальність.
Цивільна процесуальна відповідальність - передбачена цивільними процесуальними нормами обов'язок правопорушника зазнати юридично несприятливі наслідки правопорушення у вигляді позбавлень особистого або майнового характеру.
Даний вид відповідальності характеризується тим, що:
виступає у формі суспільних відносин між державою в особі уповноважених на те органів (судом) і громадянином;
настає за вчинення винних, протиправних, суспільно небезпечних діянь, що завдають шкоди державі у сфері здійснення правосуддя;
формально визначена;
має чітко позначені в законі кордону та умови виникнення і припинення;
пов'язана із застосуванням заходів державного примусу. 1
Однією з підстав настання цивільної процесуальної відповідальності, є правопорушення. Традиційно всі правопорушення діляться на злочини і провини. У даному випадку можна говорити тільки про правопорушення-проступки. Провини представляють собою винні протиправні дії, які тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. У залежності від сфери суспільних відносин, яким протиправним поведінкою заподіюється шкода, і від характеру застосовуваного при цьому стягнення, проступки зазвичай поділяються на адміністративні, дисциплінарні та цивільно-правові (делікти).
Передумовами застосування процесуальної відповідальності є:
а) наявність норм цивільного процесуального права, що містять вказівки на заходи відповідальності,
б) наявність право-і дієздатних суб'єктів процесуальних відносин, саме останнім присвячена наступна частина дослідження.
Підставою для притягнення до процесуальної відповідальності є неправомірні дії суб'єктів цивільних процесуальних відносин, які стають юридичними фактами. Крім того, для залучення до процесуальної відповідальності необхідно суб'єктивне ставлення правопорушника до невиконання цивільної процесуальної обов'язки, тобто вина. 2
Варіант 13
1.Судовий збір: поняття та види.(є)