Проективні методики дослідження особистості
У сучасній психодіагностиці виокремлюють 7 груп проективних методик дослідження особистості.
1. Методики структурування (надання досліджуваним певного змісту отриманому матеріалу). До них належать таутофон, методика тривимірної апперцепції (С. Розенцвейг, Д. Шаков). Відповідно до методики таутофона досліджуваному дають уважно прослухати малорозбірливий запис чоловічого голосу. Насправді він є повторенням серії безглуздих звукосполучень, однак людина цього не знає. У такий спосіб отримують інформацію, яка характеризує людину з погляду контактності, сугестивності, домінуючих ставлень до себе й інших, ступеня суб'єктивізму суджень ТОЩО.
Методика тривимірної апперцепції передбачає використання стимульного матеріалу, що складається з 28 об'ємних предметів, які не мають чіткої форми (подібні до кулі і циліндра, людини, тварини тощо). Невизначеність форм зумовлює різну поведінку досліджуваних, які повинні, відібравши частину предметів, скласти про них історію і розповісти її, ілюструючи діями з цими предметами. Потім описують кожен предмет, називаючи його. Методика може передбачати виконання її із зав'язаними очима, коли досліджувані орієнтуються лише на кінестетичні і тактильні відчуття.
2. Методики конструювання (створення цілого з частин і розрізнених фрагментів). Найвідоміша методика конструювання - "Тест світу". Для її виконання пропонують 232 маленькі яскраві моделі (будинки, дерева, літаки, тварини, люди). Завдання досліджуваного - створити з них модель "малого світу". При аналізі його дій, враховують, які предмети він вибрав першими, яку кількість їх використав, визначають площу зайнятого простору, форми конструкцій та ін. Укладачі методики виявили й описали декілька типів підходів до конструювання "світу", з якими можна співвіднести роботу досліджуваних.
Цікавою методикою конструювання є "Тест мозаїки" - складання довільного візерунка з 465 дерев'яних чи пластикових квадратів, ромбів і трикутників різних кольорів. Нездатність скласти розпізнавану, чітку за формою мозаїку свідчить про наявність відхилень особистісного розвитку.
3. Методики інтерпретації (тлумачення подій, ситуацій, зображень). Найпоширенішою методикою цієї групи є ТАТ. У процесі експерименту досліджуваним пред'являють послідовно 20 картин зі стандартного набору (залежно від статі і віку) із зображенням невизначених ситуацій, що передбачають різне розуміння. Кожна картина спрямована на актуалізацію певного типу переживань (депресію, сімейні конфлікти, агресивні реакції, сексуальні проблеми). Досліджуваних просять скласти розповідь за кожною з них, описавши думки і почуття персонажів, перебіг попередніх подій, ймовірне завершення історії. Усі розповіді записують дослівно, фіксуючи паузи, інтонацію, виразні рухи (користуючись магнітофоном, диктофоном, стенографією). Картини ТАТ пред'являють індивідуально, процедура дослідження триває два дні. Аналізуючи розповіді, визначають найважливіші характеристики досліджуваного, в т. ч. потреби, особливості впливу середовища ("преси"). Поєднання цих двох змінних становить тему (динамічну структуру) взаємодії особистості і середовища. Змістом тем є реальні вчинки досліджуваного, неусвідомлені прагнення, уявлення про майбутнє тощо.
В інтерпретаційній методиці Розенцвейга стимульним матеріалом є 24 малюнки, на яких зображені особи, що знаходяться у проблемній ситуації. Персонаж методики виголошує фразу, якою описує суть проблеми. Над іншим персонажем на місці відповідної фрази зображений порожній квадрат. Досліджуваний повинен швидко, не задумуючись, придумати відповідь на нього. їх зміст аналізують з метою виявлення типу та спрямованості (на себе, на інших) агресії.
4. Методики доповнення (завершення фрази чи історії). Прийом завершення речень уперше застосував А. Пейн у 1928 р. У цих методиках досліджуваному пред'являють серію речень (типу "Я завжди хотів...", "Майбутнє здається мені...", "Якби я знову став молодим..."). Оброблення відповідей дає змогу виявити його мотиви, потреби, почуття, систему відносин. Методики завершених речень мають безліч варіантів, їх активно застосовують у сучасній психодіагностиці. Менш поширені методики, орієнтовані на доповнення текстів. Наприклад,
"Інсайт-тест", у якому досліджуваний ознайомлюється з набором ситуацій і, поставивши себе на місце особи, що активно діє, відповідає на питання. Отримані відповіді аналізують за характером і виразністю емоційної реакції, типом когнітивних проявів, способом вирішення конфлікту.
5. Методики катарсису (самовираження в емоційно напруженій творчості). Прикладом таких методик є психо-драма, яка становить імпровізоване театралізоване дійство, в якому досліджуваний грає роль самого себе за підтримки і співпереживання інших учасників. Під час цього проявляються його особистісні і поведінкові особливості, афективна розрядка забезпечує терапевтичний ефект.
У деяких варіантах катарсичних методик досліджувані діють опосередковано, проектуючи свої риси і реакції на предмети-замінники. Наприклад, у "Тесті ляльок" дітей просять розіграти з набором ляльок різні сцени (наприклад, сварки з братом), спектакль на задану тему.
6. Методики імпресії (вибір, домінування одних стимулів над іншими). Найпоширеніший серед них - "Тест колірних переваг" ("Тест Люшера"). Його стимульний матеріал -- набір кольорових карток. Повний варіант охоплює 73 картки 25 відтінків, короткий - 8 карток. Дослідження починається з одночасного їх пред'явлення досліджуваному з проханням вибрати ту, що сподобалася, не пояснюючи навіщо. Досліджуваний повинен зробити ще один вибір із тих карток, що залишилися. Інтерпретація виконання ґрунтується на таких положеннях:
а) кожен колір володіє символічним значенням (наприклад, зелений - упевненість, наполегливість, завзятість; синій - спокій, задоволення);
б) парні поєднання кольорів мають значення, які повніше відображають індивідуальні особливості особистості;
в) позиції кольорів загалом або порядок їх вибору характеризує функціональне значення (обраний першим колір відображає засіб досягнення мети (синій означає бажання людини діяти спокійно, без напруження), другий обраний колір характеризує мету прагнень);
г) відкидання (не сприйняття) основних кольорів (червоного, синього, зеленого, жовтого), як і вибір серед перших кольорів додаткових (фіолетового, коричневого, чорного, сірого), є показником внутрішнього неблагополуччя, нереалізованих потреб, інтенсивних тривог, стресу.
7. Графічні методики (самостійне зображення предметів, людей, тварин та ін.). До них належить "Тест малювання пальцем", при виконанні якого досліджуваний повинен на вологому аркуші - паперу за допомогою фарб виконати малюнок пальцями. Після завершення роботи його просять розповісти про намальоване. Збирають серію зображень, які зробила одна особа. Інтерпретація малюнка заснована як на формальних і символічних характеристиках, так і на частоті використання фарб, особливостях моторних реакцій, висловлюваннях досліджуваного. Слабка структурованість ситуації створює сприятливі умови для самовираження.
У сучасній психодіагностиці поширеними є методики "Паперу і олівця": "Малюнок сім'ї", "Дім - дерево - людина"; тести "Дерево", "Намалюй людину", "Автопортрет" тощо. Аналіз виконання малюнка ґрунтується на твердженні, що, малюючи, людина безпосередньо виражає особливості власної особистості, які інтерпретують за допомогою емпірично перевірених критеріїв.
Дослідження за допомогою проективних методик вимагає спеціальної психологічної підготовки, навіть попри те, що деякі з них видаються досить простими (особливо графічні).
Усі проективні методики обтяжені ризиком появи таких артефактів, як інструментальні помилки і помилки психодіагноста. Перший тип помилок зумовлений неможливістю спрогнозувати сприйняття проективної методики досліджуваним. Наприклад, діти дуже часто прагнуть здогадатися, якою має бути правильна відповідь, мимоволі дають типову, стандартну відповідь, і ніякої проекції не відбувається. Для зниження ризику інструментальних помилок необхідно задіювати кілька незалежних методик з різними методичними принципами побудови.
Використання проективних методик у практиці шкільної психологічної служби дає змогу виявити глибинні причини емоційно-особистісної дезаптації школярів на певному етапі вікового розвитку і соціалізації.
36. Тестування і види опитувальників
Тестування передбачає, що обстежуваний виконує задану діяльність (рішення завдань, малювання, розповідь по картині і т.п.), тобто проходить певне випробування. На підставі результатів випробувань дослідник робить висновки про рівень розвитку тих чи інших властивостей у випробуваного. Окремі тести являють стандартні набори завдань і матеріалу, з яким працює випробуваний; стандартною є процедура пред'явлення завдань і процедура оцінки результатів. Тести вельми різноманітні. Існують тести вербальні (словесні) і невербальні. Зазвичай виділяють дві групи тестів - стандартизовані (це ті, які спрямовані на оцінку результатів) і нестандартизовані (спрямовані на виявлення якісних особливостей особистості).
ОПИТУВАЧА ОСОБИСТІСНИЙ - клас методик психодіагностичних, призначених для визначення ступеня виразності в індивіда певних особистісних особливостей. Сукупність методичних засобів для вивчення та оцінки окремих властивостей і проявів особистості. Кожна з методик являє собою стандартизовану анкету, що складається з набору пропозицій, з вмістом яких випробуваний (інформант) може погодитися або не погодитися. Питання сформульовано так, щоб, відповідаючи на них, випробуваний повідомляв про своє самопочуття, про типові форми поводження в різних ситуаціях, оцінював свою особистість з різних позицій, висвітлював особливості своїх взаємовідносин з оточуючими, і пр.
До теперішнього часу створено величезну кількість особистісних опитувальників самих різних типів. При розробці особистісних опитувальників відмінності в підходах виявляються у формулюванні, компонуванні, відборі і угрупуванню питань.
Все різноманіття особистісних опитувальників може бути класифіковане в наступному вигляді:
За змістом:
• опитувальники рис особистості (вимірюють вираженість рис - стійких особистісних ознак. Один з найвідоміших - шестнадцатіфакторний особистісний опитувальник Кеттелла. Під чинником розуміється глибинна особистісна характеристика, що визначає групу стійких поведінкових проявів, відносно незалежна від інших характеристик того ж ряду. У Кеттелла фактори мають « технічні »і« побутові »назви, кожен фактор іменується парою полярних характеристик, наприклад, сміливість - боязкість.)
• опитувальники типологічні (розробляються на базі визначення типів особистості і дозволяють віднести обстежуваних до того чи іншого типу, що відрізняється якісно своєрідними проявами. Опитувальник Ганса Айзенка призначений для визначення типу особистості в залежності від вираженості двох незалежних факторів - екстраверсії і невротизма (емоційної нестабільності). У різних варіантах клієнтам пропонується опитувальний лист з набором питань, на котрі пропонується відповісти ствердно або негативно (іноді може допускатися невизначений відповідь). Частина питань спрямована на діагностику екстраверсії, частина - невротизма)
• опитувальники мотивів (наприклад, опитувальник А. Едвардса);
• опитувальники інтересів (наприклад, опитувальники Г. Кюдера);
• опитувальники цінностей (наприклад, опитувальник Д. Супера);
• опитувальники установок (наприклад, шкала Л. Терстоуна)
У відповідності з принципом, покладеним в основу конструювання, слід розрізняти:
• опитувальники факторні, для конструювання яких використовується факторний аналіз (наприклад, опитувальники Р. Кеттелла);
• опитувальники емпіричні, які створюються на основі критеріально-ключового принципу (наприклад, ММР1).
В.В. Нікандров і В.В Новочардов пропонують наступну класифікацію опитувальників:
1. За принципом побудови:
а) опитувальники-анкети;
б) особистісні опитувальники.
2. За сферою переважного застосування:
а) вузькопрофільні: клінічні; профорієнтаційні; сфери навчання; сфери менеджменту та роботи з персоналом та ін
б) опитувальники широкого застосування.
3. За формою діагностується психічного явища:
а) опитувальники станів;
б) опитувальники властивостей (особистісні опитувальники);
в) комплексні опитувальники.
4. За принципом опису особистості:
а) опитувальники, що реалізують принцип рис:
- Одномірні;
- Багатовимірні.
б) типологічні опитувальники.
5. За оцінюваної макрохарактеристик (підструктури) особи:
а) опитувальники темпераменту;
б) опитувальники характеру;
в) опитувальники здібностей;
г) опитувальники спрямованості особистості;
д) опитувальники змішані.
6. За формою запитань:
а) відкриті (передбачають вільні відповіді без будь-яких особливих обмежень. Піддослідні дають відповідь на свій розсуд Стандартизація обробки досягається шляхом віднесення довільних відповідей до стандартних категорій)
б) закриті (заздалегідь передбачені варіанти відповідей на поставлене питання Випробуваний повинен вибрати один з них Найбільш поширеним є дво-або трехальтернатівний вибір відповідей)
Формулювання питань і відповідей
В особистісних опитувальниках найбільш поширені такі форми питань (тверджень).
1. Питання, що передбачають відповіді на кшталт «так-ні». Такі питання легко формулюються, звичайно зрозумілі, відповіді на них не ускладнюють обстежуваних. Наприклад: «Ви ходите повільно і неквапливо?» Варіанти відповідей: «так», «ні».
2. Питання, що передбачають відповіді на кшталт: «так», «щось середнє», «ні». Додається невизначений відповідь. Як правило, невизначені відповіді неінформативні, а в анкетах з середньою категорією відповідей може актуалізуватисявідповідна установка, що спотворює отримувану інформацію (див. про це далі). Використання такої форми питань пов'язано з тим, що у деяких піддослідних виникає дратівливість, відмова від роботи в тому випадку, коли їх змушуютьвідповідати тільки ствердно чи негативно. Наприклад: «Я завжди в змозі суворо контролювати прояв своїх почуттів». Варіанти відповідей: «так», «щось середнє», «ні».
3. Питання, що передбачають відповіді на кшталт «правда-брехня», або так звані альтернативні завдання. По суті, вони мало відрізняються від дихотомічних («так-ні»). Наприклад: «Я ненавиджу втискуватися в переповнений автобус». Варіанти відповідей: «правда», «брехня».
4. Питання, що передбачають відповіді на кшталт «подобається-не подобається» (одне слово чи фраза). Рідко використовувана форма питань. Наприклад, «I) ліхтарники; 2) коміри з бобрового хутра; 3) бас-барабан». Варіанти відповідей: «подобається», «не подобається».
5. Питання, що передбачають відповіді за рейтинговими шкалами. До питань додаються шкали: скажімо, 7-бальна з крайніми значеннями «завжди» і «ніколи». Основні проблеми, що виникають при такій формі запитань, пов'язані з різнимрозумінням обстежуваними термінів, що вказують на частоту, і можливістю появи установки на «крайні» відповіді. Наприклад, «У присутності підлеглих я намагаюся показати свою перевагу». Варіанти відповідей: «завжди», «дуже часто», «часто», «від випадку до випадку», «рідко», «дуже рідко», «ніколи».
6. Питання, що передбачають відповіді, є варіантами «так-важко відповісти-ні». Це можуть бути такі відповіді, як «звичайно-іноді-ніколи», «згоден-не впевнений-не згоден» і т. п. Підбір того чи іншого варіанту обумовлюється смисловими особливостями питання (затвердження). Наприклад, «Бувають періоди, коли мені важко втриматися від жалю до самого себе». Варіанти відповідей: «часто», «іноді», «ніколи».
7. Питання, що передбачають відповіді на основі вибору з кількох запропонованих обстежуваній розгорнутих висловлювань. Зазвичай це завершальні пропозицію фрази, одну з яких і необхідно обрати. Використовуються два, три і більше варіантів вибору. Наприклад, «Коли мені нема чого робити, я можу ...». Варіанти відповідей: а) подзвонити другу (подрузі), щоб поговорити, б) зайнятися розгадуванням кросвордів або читанням, в) піти на джазовий концерт.
Отримані за допомогою особистісних опитувальників дані наводяться у вигляді кількісних оцінок, які в багатовимірних шкалах, як правило, перетворюються в різного типу стандартизовані показники. Результати для наочності можуть бути представлені, наприклад, у вигляді «профілю особистості» або «діскограмми».