У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не пе­редбачено цим Кодексом

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не засто­совується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою стат­ті 139 цього Кодексу.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не пе­редбачено цим Кодексом.

1. Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно позовна давність, що застосовується при регулюванні сімейних відносин, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого сімейного права або інтересу. Треба зазначити, що легальне визначення строку позовної давності в новому ЦК України є невдалим. Строк позовної давності є строком не для звернення особи до суду, а строком для захисту права особи. Цей момент має принципове значення. Якби строк позовної давності був саме строком для звернення, то його формальне пропущення унемож­ливлювало би подальший захист прав особи. Однак це не так. Навіть після спливу строку для звернення особа має право подавати заяву до суду. В ч. 2 ст. 267 ЦК України сказано, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом незалежно від спливу позовної давності. Більш того, за новим ЦК України позовна давність застосовується не завжди, а лише за заявою сторо­ни у спорі (ч. З ст. 267 ЦК України). Таким чином, більш коректним було б визна­чення строку позовної давності як строку для захисту порушеного цивільного або сімейного права.

2. Особливість сімейних відносин полягає у тому, що до них за загальним пра­вилом позовна давність не застосовується. Це означає, що особа може зверну­тися до суду за захистом свого сімейного права або інтересу будь-коли незалежно від того, скільки часу спливло після моменту порушення цього права, моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а також інших обставин, які слугують початком відліку строку позовної давності.

Проте вказане загальне правило має певні виключення. В ч. 1 коментованої статті визначаються випадки, коли до сімейних відносин застосовується позо­вна давність (ч. 2 ст. 72 СК України, ч. 2 ст. 129, ч. З ст. 138, ч. З ст. 139 СК України).

Так, за загальним правилом до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано, позов­на давність не застосовується (ч. 1 ст. 72 СК України). Це означає, що подружжя може звертатися до суду з вимогою про поділ спільного майна при наявності шлюбу у будь-який час. Однак для колишнього подружжя встановлено інше правило. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосо­вується позовна давність у три роки. При цьому закон чітко визначає, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізна­тися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Другий випадок застосування позовної давності пов'язується з наявністю спо­ру про батьківство. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоло­віком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства (ч. 1 ст. 129 СК України). До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік. Важливо відзна­чити, що перебіг позовної давності починається не від дня народження дитини, а від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. ч. 1, 2 ст. 129 СК України).

Позовна давність застосовується також при оспорюванні матір'ю дитини бать­ківства свого чоловіка. Так, згідно з ч. 1 ст. 138 СК України жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Закон визначає, що до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини (ч. З ст. 138 СК України).

Останнім випадком застосування позовної давності є спір про материнство. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства (ч. 2 ст. 139 СК України). До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (ч. З ст. 139 СК України).

Встановлення скороченого (один рік) строку позовної давності має за мету чіт­ке та оперативне визначення правового статусу дитини. Якщо особа (мати або батько) вважає себе матір'ю (батьком) дитини, то може доводити цей факт протя­гом одного року від дня, коли вона дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю (батьком) дитини. Якщо особа не звертається до суду з відповідною вимогою, стає очевидним, що вона в цьому не зацікавлена. Немає підстав збільшувати вка­заний строк позовної давності, оскільки це може негативно вплинути на становище дитини, усвідомлення нею свого сімейного стану. Аналогічний скорочений строк позовної давності встановлено також для оспорювання матір'ю дитини бать­ківства свого чоловіка.

3. ЦК України визначає, що з точки зору їх тривалості строки позовної дав­ності поділяються на загальні та спеціальні. Згідно з ч. І ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Окрім цього, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна дав­ність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Враховуючи, що в сімейному праві строки позовної давності не мають широкого застосування, поділ позовної давності на два види (загальну та спеціальну) не набуває великого значення. Згідно з СК України по­зовна давність встановлюється у три роки (ч. 2 ст. 72 СК України) та в один рік (ч. 2 ст. 129, ч. З ст. 138, ч. З ст. 139 СК України).

4. При розгляді сімейних спорів позовна давність застосовується судом від­повідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено СК України. Так, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення стро­ків, встановленими ст. ст. 253—255 ЦК України. Порядок обчислення позовної дав­ності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч. ч. 1,2 ст. 260 ЦК України). До спорів, що випливають із сімейних відносин, застосовуються передбачені в ЦК України правила щодо початку перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК Украї­ни), зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України) та переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК України).

Можна вважати, що, оскільки в СК України не міститься спеціальних засте­режень, до сімейних відносин можна застосовувати і інші правила цивільного законодавства щодо визначення строків. Наприклад, про можливість збільшення позовної давності та, навпаки, неможливість її зменшення за домовленістю сто­рін (ст. 259 ЦК України).

5. Треба підкреслити, що згідно з новим цивільним законодавством позов­на давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ви­несення судом рішення (ч. З ст. 267 ЦК України). Якщо жодна із сторін не звер­неться до суду з заявою про врахування факту пропуску позовної давності, то суд виноситиме рішення, незважаючи на сплив встановленого законом строку. У свою чергу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). В СК України не міститься статті, яка б встановлювала спеціальні правила щодо дії вказаної норми ЦК України. Це дає підстави припустити, що застосування позовної давнос­ті при розгляді сімейних спорів також здійснюється лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Проте такий висновок не є безза­перечним. Він ґрунтується лише на загальному розумінні співвідношення норм чинного законодавства.