Особливості пізнього протестантизму та його основні течії

Історична обумовленість і зміст принципу особистого спасіння в протестантизмі.

По-перше, на принципі спасіння особистою вірою. Догматика протестантизму дотримується положення, що первородний гріх спотворив природу людини, позбавив ц здатності творити добро, тому вона може забезпечити собі спасіння не папськими "добрими справами", не таїнствами, не аскетизмом, а тільки особистою вірою у спокутну жертву Христа.

По-друге, на принципі священства всіх віруючих християн. Священство отримує кожний із них, тобто має можливість надприродного спілкування з Богом. Право на проповідування божественного одкровення і здійснення богослужіння без духовенства і церкви теж має кожен із віруючих. Це є ознакою того, що протестантизм не розрізняє священиків і мирян, змушує священиків звітувати громаді, позбавляє їх права сповідати і відпускати гріхи, скасовує церковну ієрархію, догмати про чистилище і целібат.

По-третє, на принципі виняткового авторитету Біблії. Переклад Біблії державними мовами, її вивчення і тлумачення визнаються у протестантизмі найпершим обов'язком віруючих, а не гріхом, як у католиків.

Загалом суть протестантизму виявляється у тому, що божественна благодать дарується без посередництва церкви, а спасіння людини відбувається лише через її особисту віру у спокутну жертву Ісуса Христа. Миряни не відрізняються від духовенства, священство поширюється на всіх віруючих. Із таїнств визнаються тільки хрещення і причастя. Віруючі не підкоряються Папі Римському. Протестанти не визнають культ Богородиці, заперечують чернецтво, хресне знамення, священне убрання, ікони.

Організаційна і віросповідно-доктринальна картина протестантського напряму християнства залишається у XXI ст. приблизно такою ж, як і в попередньому столітті: відбуваються ті самі постійні процеси його роздрібнення й об'єднання, пошуку джерел єдино правильного вчення. Форми організації сучасного протестантизму дуже різноманітні: від церкви як державної установи (наприклад у Швеції) — до повної відсутності будь-якої організації, що об'єднує віруючих (наприклад у квакерів); від великих конфесійних (наприклад, союз баптистів) і навіть міжконфесійних об'єднань (екуменічний рух) — до дрібних ізольованих сект.

 

Особливості пізнього протестантизму та його основні течії.

Пізній протестантизм. Баптизм. Євангелізм. Розвиток капіталізму висував перед релігією дедалі нові завдання, це й спричинило появу нових протестантських напрямів, які умовно можна назвати пізнім протестантизмом. До нього належать баптизм з євангелізмом, адвентизм, єговізм, п'ятидесятництво та інші дрібніші течії.

З переходом капіталізму в стадію імперіалізму буржуазна ідеологія звертається до відкритої реакції, посилюється її увага до релігії. Усі релігійні трансформації всередині традиційних напрямів християнства в ХІХ-ХХ ст. визначені ідеологічним розвитком буржуазного суспільства. У післяжовтневий період на релігію покладалося особливе завдання - протистояти марксизмові-ленінізмові й прямим осудом, і перекрученням, і навіть релігійною фальсифікацією. Звідси - поява нових релігійних течій і напрямів у християнстві, зокрема в протестантизмі.

Серед цих напрямів найзначнішим є баптизм. Баптисти цілком поділяють основні принципи протестантизму, але особливого значення Надають таїнству хрещення: вважають, що включення в релігійну общину має здійснюватися за свідомого ставлення до віри, тому хрещення здійснюють над дорослими; того, хто переходить у баптисти з інших християнських церков, перехрещують. Право тлумачення Біблії, на їхню думку, належить усім членам общини.

Частина баптистів вважає, що головним джерелом віровчення є євангелія, вони називають себе євангелістами, або євангельськими християнами (в межах баптизму). До сучасних баптистів дуже близькі квакери.

До баптистського напряму примикають і методисти. Методизм відокремився від англіканства ще у XVIII ст. Його засновниками були брати Веслей, Джон і Чарльз. Назва цієї течії пішла від головного принципу: методично виконувати релігійні вимоги. Особливістю методизму є широка пропаганда терпіння й покори. Організація будується на основі суворого централізму: громада складається з класів по 12 чоловік, громади об'єднані в округи, на чолі яких стоїть суперінтендант або єпископ. Систематично відбуваються окружні конференції. Існує Всесвітня методистська рада, яка включає 55 національних церков, найбільша - методистська церква США. Численні громади в англомовних країнах, колишніх британських колоніях. В Україні методисти мають 8 громад.

Для сучасного баптизму характерний новий підхід до нерелігійного світу: не ізоляція, не протиставлення себе світові, а прийняття його на основі нібито наявності своєї духовно-моральної переваги.

Адвентизм. Адвентизм в основі свого віровчення має твердження про близькість "другого пришестя" Христа, який встановить своє "тисячолітнє царство" і здійснить "Страшний суд", при цьому душі грішників загинуть, а душі праведників знайдуть вічне блаженство. Це вчення з'явилося в 1833 р.: баптист Вільям Міллер (1782-1849) у США опублікував свої "дослідження", в яких через тлумачення пророцтв Старого Завіту визначив, що "друге пришестя" Христа відбудеться в 1843 р. Соціальні умови життя дрібної буржуазії у США стимулювали песимістичні настрої, очікування "кінця світу", приреченості. Тому у Міллера знайшлося чимало послідовників. Невдовзі стала очевидною абсолютна неспроможність цього пророцтва, довелося призначати нові строки "кінця світу". Однак адвентистський (від лат. adventus - пришестя) рух вижив, бо в містичній формі відображав реальний страх дрібної буржуазії і трудящих перед стихійною дією економічних законів антагоністичного суспільства. Найбільша течія адвентизму виникла в 1863 р. - це адвентисти сьомого дня, які вважають святковим днем тижня суботу. Вони надають особливого значення творам американської пророчиці Г. Уайт (1827-1916), яка обстоює положення "санітарної реформи" (досягнення віруючими фізичної досконалості до "другого пришестя" Христа), церковної десятини й активної місіонерської діяльності.

Єговізм. Єговізм відокремився від адвентизму в 1872 р. Проповідник Ч.Руссель почав твердити, що пришестя Христа відбудеться невдовзі, що до його приходу необхідно готуватися вже тепер. У 1884 р. Верховний суд штату Пенсільванія (США) зареєстрував релігійне "Товариство Сторожової вежі, Біблії та брошур". Це поклало початок рухові єговістів. Згодом їм було дозволено вербувати послідовників, проводити зібрання, мітинги, створювати навчальні заклади, засоби інформації й т. ін.

Єговістське богослов'я полягає в модерністському, соціально-політичному коментуванні Біблії, в тлумаченні її сюжетів і міфів відповідно до мислення сучасної людини. Таке тлумачення втілене у "Перекладі Біблії Нового світу" (1963).

Центр єговістської організації міститься в Брукліні (США). На чолі її стоїть "керівна корпорація" з її членів і комітет директорів на чолі з президентом та секретарем.

П'ятидесятники. Дуже близькі до баптизму християни євангельської віри, які утворили релігійний напрям, названий п'ятидесятництвом. Він виник у США в 1901 р. Його догматичною особливістю є віра в те, що, подібно до того, як на 50-ий день після "воскресіння Христа" на його учнів-апостолів "зійшов Святий Дух", вони заговорили різними мовами й пішли в усі країни проповідувати християнство, так і тепер невпинною й ревною молитвою можна добитися сходження на віруючого Духа Святого й "говоріння іншими мовами", а це означає, що Святий Дух дарує людині одкровення. Це - друге, після водного хрещення в дорослому віці, "духовне хрещення". Досягається воно груповими багатого/цінними моліннями, нестямним вигукуванням, що призводить до істерії, яка й видається за осяяння Святим Духом.

П'ятидесятники проповідують релігійну і громадську ізольованість, вимагають відмови від активного суспільного життя, визнання вічної й неокупної провини перед Богом, абсолютної покірності пресвітерам.

Інші протестантські напрями. В XIX ст. триває поява нових протестантських течій і церков у результаті деталізації, уточнень, різних тлумачень окремих положень віровчення.

У 1830 р. у США виникла Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, заснована Джозефом Смітом (1805-1884). Її представники - мормони оселилися й досі живуть у м.Солт Лейк-Сіті (штат Юта).