Державна стратегія регіонального розвитку в Україні
Розвиток нормативно-правового поля прогнозування соціально-економічного розвитку країни та
її регіонів пов’язаний в незалежній Україні з становленням системи прогнозно-програмних і планових документів різних ієрархічних рівнів: національного, регіонального та локального. Найважливішими з таких документів є:
1. Державна стратегія соціально-економічного розвитку країни в цілому, яка представляє собою
стратегічну модель досягнення загальнонаціональних цілей.
2. Стратегії регіонального розвитку – моделі досягнення соціально-економічних цілей регіонів,
які конкретизують загальнонаціональну мету держави в особливих умовах відповідних територій.
На думку як науковців і спеціалістів, так і управлінців, до першочергових завдань
регулювання соціально-економічного регіонального розвитку на найближчу перспективу належать
наступні завдання:
1. Запровадження планово-прогнозних механізмів регіонального розвитку. Насамперед це
розроблення і затвердження стратегій соціально-економічного розвитку кожного регіону та перехід до щорічного планування соціально-економічного розвитку регіонів.
2. Підготовка й затвердження всіх необхідних документів для розвитку окремих регіонів на
основі угоди щодо їхнього розвитку між Урядом і регіональними органами місцевого самоврядування. Це суттєво підвищить відповідальність регіональних і місцевих органів влади за розвиток територій, сприятиме мобілізації місцевих ресурсів задля розв’язання гострих проблем у розвитку регіонів.
3. Проведення комплексу робіт щодо реалізації програм подолання депресивності окремих
слабких регіонів.
4. Необхідно продовжувати курс на здійснення бюджетної децентралізації, зміцнення місцевої
фінансової бази. Водночас необхідно оперативно аналізувати недоліки у сфері міжбюджетних
відносин і здійснювати заходи щодо їх усунення.
58) Екстенсивний шлях розвитку регіону
Екстенсивний шлях розвитку регіону– засіб збільшення обсягів його виробництва за рахунок кількісних факторів економічного зростання; додаткового залучення робочої сили, розширення посівних площ, збільшення видобутку сировини, будівництва нових об’єктів. Можливості екстенсивного розвитку, як правило, визначаються наявністю обмежених природних і трудових ресурсів.
Економічний простір у регіональній економіці
Економічний простір у регіональній економіці– „насичена” територія, яка містить у собі велику кількість об’єктів і зв’язків між ними. Кожний регіон має свій власний економічний простір і зв’язки з зовнішнім економічним простором. Найважливішими характеристиками економічного простору є: густота (чисельність населення, обсяг валової доданої вартості, природні ресурси, основний капітал тощо на одиницю площі регіону); розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення і економічної діяльності); „зв’язаність” (інтенсивність економічних зв’язків між частинами і елементами простору, а також умови мобільності товарів, послуг капіталів і людей, які визначаються розвитком комунікаційних мереж). В економічному просторі фіксується велика різноманітність форм організації господарства і розселення: промислові і транспортні вузли; територіально-виробничі комплекси; типи міст (моно функціональні, багатофункціональні тощо) і міських систем (агломерації, мегаполіси); типи сільських поселень.
Єврорегіон
Єврорегіон у даному випадку є найвищим рівнем організаційного оформлення транскордонних зв’язків. Узарубіжній і вітчизняній науковій літературі зроблено чимало спроб визначити поняття „єврорегіон”. „єврорегіон – це група муніципальних одиниць, що належать до держав по обидва боки кордону і мають спільну адміністративну структуру”. Також є таке визначення: „єврорегіони – це міждержавні транскордонні регіональні асоціації, які охоплюють прикордонні області і розвиваються за погодженими планами та проектами”.
Головними рисами, що характеризують єврорегіони як форму транско-
рдонного співробітництва:
- географічна – єврорегіон – це територія, яка має конкретне географічне
положення;
- політична – частини цієї території знаходяться під юрисдикцією сув-
еренних держав, що мають спільний кордон;
- адміністративна – в цьому сенсі єврорегіон утворюють прикордонні
регіони держав, що мають спільний кордон;
- функціональна – єврорегіон – форма транскордонного співробітництва,
причому вища організаційна форма такого співробітництва
60. Макроінструменти регіональної економічної політики.
Макроінструменти регіональної економічної політики – це диференційовані за регіонами параметри (нормативи, ставки тощо) й умови загальнодержавної податкової, кредитної, інвестиційної, соціальної політики. Інакше кажучи, для стимулювання економічного росту та підтримки проблемних регіонів встановлюють нижчі ставки оподаткування підприємництва, пільгові кредитні ставки, пільгові транспортні тарифи. Треба визнати, що існують значні відмінності між країнами щодо використання регіонально диференційованих макроінструментів. У більшості країн склад і параметри макроінструментів досить часто змінюється згідно із змінами, які відбуваються у макроекономічній політиці, та відповідно до фінансових можливостей держави.
Для стимулювання економічного зростання або для підтримки проблемних регіонів встановлюються знижені ставки податків на підприємництво, пільгові кредитні ставки, пільгові транспортні тарифи.
Мета застосування таких стимулів - підняти конкурентоспроможність певних регіонів на внутрішніх т зовнішніх ринках.