Камю А. Сіф про Сізіфа. Есе про абсурд (точка зору: абсурд не в людині і не в світі, а в їх спільній пристуності. Сізіф -абсурдний герой)
E лише одна серйозна фiлософська проблема - проблема самовбивства. Вирiшити, варте чи не варте життя того, щоб його прожити - значить вiдповiсти на основнi питання фiлософii. Жити завжди нелегко. Ми продовжуeмо здiйснювати потрiбнi для нас дii по звичцi. Добровiльна смерть передбачаe визнання непотрiбностi цiei звички, усвiдомлення вiдсутностi якоiсь причини для продовження життя. Ухилення вiд смертi - надiя на життя, як треба заслужити людинi живе майбутнiми обiцяннями - але в кiнцi кiнцiв наступаe смерть. Час - злiсний ворог люди-ни. Людина мрie про завтрашнiй день, а тепер знаe, що вiд нього треба було б вiдректися.
Свiт стаe недосягненим, оскiльки на протязi вiкiв ми розумiли в ньому лише тi фiгури, образи, якi самi в ньому складали. У нас немаe досвiду смертi, випробуван-ням e те, що усвiдомлено.
Перша справа розуму - вiдрiзняти iстинне вiд брех-ливого. Зрозумiти - значить унiфiкувати. В самих най-розвинутих формах розум поeднуeться iз несвiдомим по-чуттям, бажанням якостi. Щоб зрозумiти свiт, людина повинна звести до людського.
Унiверсальний розум, практичний чи моральний, де-термiнум категорii - не мають нiчого спiльного з розу-мом, суть якого - в пригнiченнi свiтом. Мислити - значить вiдчувати бажання створювати свiт. Великi письмен-ники (Бальзак, Стендаль, Достоeвський) прибiгали до об-разiв, а не роздумiв, любий пояснюючий принцип для них не корисний.
Гадамер Х.-Г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
Наука о понимании, истолковывании текстов. Х.-.Г. Гадамер создал теорию понимания. П.Рикер анализировал язык в шир. контексте соц. жизни и культуры, применяет гермен.(Г.) для исследования лит-ры.
Искусство и теория истолкования, имеющего целью выявить смысл текста, исходя из его объективных (грам. значения слов и их истор. обусловленные вариации) и субъективных (намерения авторов) оснований. Возникает в период эллинизма в связи с задачами научного исследования и издания классических текстов и развивается далее в рамках толкования “Свящ писания”.
В 19в начинается развитие так назыв свободной Г., не ограниченной предметом, границами смысла текста. У Дильтей Г. превращается в специфический метод общ. наук, призванный обеспечить понимание общ. событий, исходя из субъективных намерений исторических деятелей. При этом понимание противопоставл. объяснению в естествознании, связываемому с абстрагированием и установлением общего закона. В 20в Г. постепено оформляется в одну из основных методологических процедур фил., сначала в рамках экзистенциализма, затем собственно в фил. Г. Так у Гадамера Г. приобретает функции онтологии, поскольку “бытие, кот. может быть понято, есть язык”, социальной философии, поскольку понимание есть форма сущ .общ. жизни и “критики идеологии”. Результатом оказывается замыкание фил. в кругу языка, что роднит Г. с неопозитивистским анализом языка. В рамках Франкфуртской школы (Ю.Хабермас) Г. как критика идеологии должна раскрыть на анализе языка “ средство осподства и соц власти”, служащее оправданию отношений организованного насилия. У Хабермаса Г. выступает одним из консолидации различных течений соврем. бурж. философии. Г. процедуры м.б. использованы в истор, юрид и др науках, имеющих дело с анализом объективированных рез. сознательной челов деятельности.
Кун Т. Структура наукових революцій (концепція історичної динаміки наукового знання розкриває значення поняття наукової спільноти; парадигма як домінантна модель або «дисциплінарна матриця»).
Американський історик і філософ, один з лідерів історико-еволюціоністського напрямку в філософії науки. Концепція історичної динаміки наукового знання Куна виражена у книзі "Структура наукових революцій" (1962), де особливо підкреслюється значення поняття наукової спільноти. Всяка наука і всяка теорія у певну епоху ставить в центрі своїх досліджень парадигму, тобто домінантну пізнавальну модель (або "дисциплінарну матрицю").
Кун запропонував схему історико–наукового процесу як зміну епізодів конкурентної боротьби між різними науковими спільнотами. Найважливішими типами цих епізодів є "нормальна наука" (період безроздільного панування парадигми) і "наукова революція" (період розпаду парадигми, конкуренції між альтернативними парадигмами і, нарешті, перемога однієї з них, тобто перехід до нового періоду "нормальної науки").
Науковий розвиток є однонаправлений і незворотній процес. Розвиток науки не є плавним, не є простим нагромадженням знань. Він відбувається при періодичних переглядах і перетвореннях старих теорій у нові, тобто при наукових революціях.
Кун розробив поняття парадигми. Парадигма — не тільки теорія, але і спосіб діяльності у науці, модель, зразок розв’язання дослідницьких задач. Пізніше Кун через неадекватне тлумачення замінив поняття "парадигма" на поняття "дисциплінарна матриця", що ще більше віддалило це поняття по змісту від поняття теорії та наблизило його до правил дій вченого.
Прийняттю нової парадигми повинна передувати криза, якась аномалія. Кун описує ту стихійну реакцію, яку часом проявляють вчені на нові аномальні факти. "Перехід від парадигми, що потрапила в кризу, до нової парадигми, з якої могла б народитися нова традиція нормальної науки, анітрохи не схожий на кумулятивний процес, реалізований, виходячи з варіантів або з розширених тлумачень колишньої парадигми. Це радше перебудова всього сектора на нових основах, перебудова, яка змінює деякі з найелементарніших теоретичних узагальнень цього сектора, а також число парадигматичних методів та застосувань."
Ключовим поняттям в концепцїї Куна виступає поняття наукової спільноти. Наукова спільнота виступає як логічний суб’єкт наукової діяльності. Члени зрілої наукової спільноти працюють, виходячи із однієї чи з кількох тісно споріднених парадигм. Ніхто, крім досвідчених вчених, не повинен втручатися у справи наукової спільноти. Наукові суперечки вирішуються тільки при участі компетентних органів (тих же вчених).
Наукові революції розглядаються Куном як некумулятивні епізоди розвитку, під час яких давніша парадигма замінюється, цілком або почасти, новою несумісною парадигмою.
Героi Достоeвського замислюються над питанням про смисл життя: переконання, що людське iснування абсурд-не, вiра в безсмертя неможлива, приводить до логiчного самовбивства.
Абсурд - це ясний розум, усвiдомлюючий своi межi. Мiф про Сiзiфа трагiчний, оскiльки вiн (герой) надiле-ний свiдомiстю.
Э. поставили вопос о смысле жизни, о судьбе чел, о выборе и личной ответственности.
Исходный пункт фил. Э. - изолированный, одинокий индивид, все интересы которого сосредоточены на нем же самом, на его собственном ненадежном и бренном существовании. Экзистенциальные проблемы - это такие пробл, которые возникают из самого факта сущ человека. Для Э имеет значение только его собственное сущ и его движение к небытию.
Э объявл предметом ф. - бытие. “Современная фил, как и в прошлые времена занята бытием”- (Сартр). Они утверждают, что понятие бытия явл неопределимым., и что никакой лог анализ его невозможен. Поэтому ф. не м.б. наукой о бытии и должна искать иных, ненаучных, иррациональных путей для проникновения в него.
Хотя бытие вещей соверш непонятно, но есть 1 вид бытия отлично нам знакомый - это наше собственное бытие. Здесь то и открывается доступ к бытию как таковому, он идет через наше существование. Но это сущ. нечто внутреннее и невыразимое в понятиях: “сущ есть то, что никогда ен становится объектом”, ибо мы никогда не можем взглянуть на себя со стороны.
Э - это фил, единственный предмет кот - человеческое сущ-е, точнее преживание сущ-я. Среди всех способов бытия существования Э ищут такой, в кот сущ раскрылось бы наиболее полно - это страх. Страх - это исходное переживание, лежащее в основе всего сущ-я. В кончном счете это страх перед смертью.
Дилтей - Г. - это связующее звено между фил и истор науками.
Чем же отлич. понимание от объяснения? На всех этапах чел. деятельности мы сталкиваемся с чем-то неизвестным, знание о чем у нас отсутствует. В данных сл. мы говорим о том, что даное явление непонятно, что мы о нем ничего не знаем. Мы можем не понимать тексты из-за незнания языка, особенностей культуры. Из необход. решать подобные проблемы возникла Герменевтика (Ф.Шлейермахер, В.Дильтей, Г.Гадамер, Э.Бетти, П.Рикер...) - наука о понимании. Чтобы понять письменный или устный текст надо понимать значение каждого слова, предложеия или отрывка, кот. им придавали авторы, Но, с др. стороны, чтобы понять эти детали и части, необход. понимать смысл и значение содержащего их контекста. Эта ситуация получила назв. - “герменевтический круг”.