Розкрийте зміст Лісабонської угоди
Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Проект договору і Угода про функціонування Європейського Союзу.
Новий договір повинен замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту.
Європейські керівні інституції отримають більшу повноту влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опиняться в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.
Формально новий договір не є конституцією — у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір повинен допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію. Для введення в дію нової Лісабонської Угоди провести референдум планує лише Ірландія.
Офіційне підписання Лісабонської Угоди сталось 13 грудня 2007 року, після чого документ повинен бути ратифікований національними парламентами 27 держав Євросоюзу.
Основні реформи:
вводяться посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені
голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів
посилюється роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) будуть направлятися в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виноситись на прийняття в ЄС.
кількість депутатів Європейського Парламенту має зменшитись з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту. Кількість депутатів визначаються за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів.
Європейська група набуває статусу офіційного органу ЄС, який буде наділений функцією координації економічних політик країн-членів зони євро.
в Європейському Суді буде створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну буде займати представник Польщі, що було зроблено за вимогою останньої.
Хартія фундаментальних прав, яка вступить в силу в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини.
стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження пересікання зовнішніх кордонів».
Судові органи Співтовариства іноді скасовували, іноді зменшували, а іноді навіть збільшували (зміна на гірше) штрафи, накладені Комісією.
Перегляд законності рішень Комісії є головним інструментом судового контролю. Такий перегляд може ініціюватися державою-членом2, але його розпочинає підприємство, щодо якого Комісія прийняла оспорювань
Підставою перегляду може служити недостатня компетентність, порушення важливих процедурних вимог, порушення законодавства Співтовариства або зловживання владою. СПІ може анулювати рішення Комісії, але він не може доповнити його. Однак судовими прецедентами була встановлена можливість часткової відміни рашення у будь-який час, якщо таке обмеження дії рішення не призводить до втрати його цілісності та суті. Якщо це неможливо, рішення відміняється повністю, а Комісія має прийняти нове рішення відповідно до висновків (ratio decidendi) СПІ.
Випадки успішних позовів стосовно бездіяльності Комісії зустрічаються в цьому секторі дуже нечасто. Для того, щоб такі позови були успішними, Комісія повинна мати спеціальне зобов'язання на здійснення певних дій, і, маючи таке зобов'зання, не здійснити його впродовж двох місяців. Термін початку провадження обмежується двома місяцями післ дати неспроможності Комісії вжити заходи. Суд вирішив, що скаржник не має права вдаватися до цієї міри проти Комісії з метою спонукати її прийняти рішення стосовно порушення, на яке подається скарга.
Голова СПІ може зажадати призупинення примусового виконанн рішення Комісії. Зокрема, таке призупинення може стосуватися рішень про сплату штрафів або пені. Однак, якщо до СПІ подається апеляція на рішення Комісії, а скаржник має фінансові гарантії, Комісія, як правило, не наполягає на негайному примусовому виконанні свого рішення.
Подальші апеляції на рішення СПІ у Суд Співтовариства можуть стосуватися тільки питань права. Існують три підстави, на які можна посилатися у даному випадку: недостатня компетентність СПІ, порушення суттєвих процесуальних вимог, що зачіпає інтереси позивача, та порушення права Співтовариства. Подача апеляції до Суду не тягне призупинення виконання рішення СПІ, якщо тільки Голова Суду не ухвалить призупинення примусового виконання такого рішення. Результатом подальшої апеляції може бути анулювання рішення СПІ. У такому разі Суд може, відповідно до обставин, самостійно прийняти остаточне рішення або повернути справу у СПІ.
Процедура прийняття рішень національними органами регулюється діючими процесуальними нормами держави-члена, в якій знаходиться відповідний орган. Суди, зокрема, також мають право надсилати до Суду ЄС попередні запитання, що стосуються тлумачення норм конкурентного права ЄС на підставі ст. 234 (кол. 177 ДЄС).