Проблеми та особливості правового режиму земель оборони

Землі оборони — це окремий різновид земель, які разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення складають самостійну категорію земельного фонду України.

Оборона є однією з найважливіших функцій держави і необхідним елементом її безпеки. Згідно з Законом України «Про оборону України» у редакції від 5 жовтня 2000 р. оборони України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави Щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Землями оборони згідно зі ст. 7-7 ЗК України визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно з Законом «Про оборону України» військовим формуванням визнається створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її су­веренітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності й недоторканості. До складу таких формувань входять Прикордонні війська України, Служб безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України у війська Цивільної оборони України та деякі інші. Зазначені формування у межах своїх повноважень беруть участь в обороні держави разом зі Збройними Силами України.

До земель оборони належать земельні ділянки, відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо, а також землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо.

Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності. При цьому, за загальним правилом, землі для потреб оборони (і об'єктом права саме державної власності. Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись у комунальну власність. Така можливість визначається ст. 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну класність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Земельні ділянки для зазначених цілей надаються переважно у постійне користування.

За необхідності тимчасового зайняття певної земельної ділянки, наприклад, для проведення заходів, пов'язаних із потребами оборони, відповідна земельна ділянка у землекористувача чи власника землі не вилучається (не викуповується). Використання цієї ділянки і приведення її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюється в порядку, встановленому ЗК України.

Згідно з Законом «Про оборону України» (ст. 9) Кабінет Міністрів України визначає порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, у тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи.

Землі, які забезпечують потреби оборони держави, перебувають у віданні не тільки органів Міністерства оборони України, а й інших міністерств і відомств, які виконують певні функції оборони. Зазначені органи організовують облік цих земель, контроль і охорону земель, наданих підвідомчим суб'єктам.

Згідно зі ст. 77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об'єктів за необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Створення таких зон тягне за собою для власників земельних ділянок і землекористувачів, земельні ділянки яких межують із землями оборони, певні правові наслідки. Зокрема, для цих суб'єктів встановлюється особливий режим землекористування. Названі власники земельних ділянок і землеко­ристувачі можуть бути обмежені у своїх земельних правах для забезпечення інтересів оборони країни, безпеки населення та належного стану довкілля.

До таких обмежень належить, зокрема встановлення захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування, правовий режим яких закріплений у ст. 115 ЗК України.

Метою створення зон особливого режиму використання земель навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, є забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого вій­ськового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом таких зон є прикордонна смуга. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення на державному кордоні належного порядку. Ця смуга формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. У межах цієї смуги діє особливий режим використання земель. Наприклад, проведення робіт в її межах потребує отримання дозволу, який надається Прикордонними військами та органами внутрішніх справ.

Захисні зони являють собою території з особливим режимом землекористування. Такий режим використання земель у зазначених зонах визначається характером оборонного об'єкта.

Захисні зони можуть встановлюватися як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні та зовнішні захисні зони. Установлення внутрішніх захисних зон пов'язане із забороною для сторонніх осіб проходу чи проїзду через певні земельні ділянки. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ділянках захисні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання і експлуатації конкретних оборонних

об'єктів.

Земельні ділянки у межах територій зовнішніх захисних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з дотриманням зазначених обмежень. Строки і порядок проведення робіт у даних зонах повинні обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.

Щодо охоронних зон, то згідно зі ст. 112 ЗК України за необхідності вони створюються навколо військових та інших оборонних об'єктів для забезпечення нормальних умов експлуатації зазначених об'єктів, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, прилеглі землі та інші природні об'єкти.

 


[1] Головне питання – яким чином особа набула права на земельну ділянку?