Голодомор в СРСР у 1932-1933 рр

Верденська битва.

1915 р., як і друга половина попереднього року, видався на Західному фронті таким же безрадісним. Ворожі армії тонули в малярійних болотах і гинули від артилерійських снарядів. Артилерія у цій війні набула небаченого раніше значення і її вогонь не давав не те що вести наступальні дії, а навіть голову підняти. Викопавши окопи і траншеї, війська вичікували.

За цей час було споруджено розгалужену систему ходів, прокладено телефонні лінії, гірські дороги і залізниці. Союзні армії намагалися вести наступальні операції, але через 2-3 км змушені були зупинятися під артилерійським вогнем противника, втрачаючи тисячі солдатів і офіцерів. Жодного скільки-небудь серйозного просування вперед не було; битви повторювалися.

Наприкінці лютого 1916 р., німецьке командування розпочало штурм французького міста Вердена - ключового пункту оборони французів. Розпочалася битва, що увійшла в історію як «верденська м'ясорубка». Вибухи 14-дюймових артилерійських снарядів, які в друзки розтрощували старовинні палаци Вердена, сигналізували про початок жахливого бомбардування слабких оборонних споруд міста.

Підкріплення могли надходити до Вердена лише єдиною дорогою, названою Таємним шляхом. Нею французи за час битви перекинули 78 дивізій. Пробираючись до міста, солдати потерпали від голоду і нестачі питної води.

Місто було врятоване, але ціною перемоги стала загибель французької армії. У цілому на полі бою загинуло понад 700 тис. французьких і німецьких солдатів.

Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі.

Мужність захисників Вердена вселила впевненість у командувача британських сил генерала Хейґа. Він сподівався, що наступ на р. Соммі стане вирішальною операцією, що змусить Німеччину капітулювати. Упродовж восьми днів на німецьку оборону було скинуто 52 тис. тонн боєприпасів, а 1 липня 1916 р. англійці й французи пішли у наступ. Війська атакували, занурившись у хвилі Сомми, майже пліч-о-пліч - ідеальна ціль для німецьких кулеметів…

Коли ж безплідні атаки затяглися до дощового листопада і війська тонули в болотах, настало гірке розчарування. Справді, німці відступили на кілька кілометрів, але це не була панічна втеча - генерал Гінденбурґ організовано відвів уцілілих на заздалегідь підготовлені укріплення.

Втративши 400 тис. чол.,англійці здобули менше, ніж було пролито крові, яка забарвила води Сомми в червоний колір.

Брусиловський прорив.

У час, коли на Західному фронті точилися запеклі бої під Верденом, у червні 1916 р. російська армія на чолі з О. Брусиловим прорвала на Східному фронті лінію оборони австрійських і німецьких військ на ділянці близько 350 км. Втративши 1,5 млн чол., німці й австрійці залишили Львів і Чернівці. За 11 днів росіяни просунулися на більш як 70 км, що для Першої світової війни було небаченою раніше швидкістю. Проте для розвитку успіху О. Брусилову забракло сил і він змушений був перейти до оборони. Друга його спроба прорватися через австро-угорську оборону виявилась невдалою, проте дії російських військ істотно посприяли французам, які з останніх сил утримували Верден. Німецьке командування, перекинувши з-під Вердена шість дивізій, зуміло до жовтня 1916 р. зупинити російський наступ.

Наступу О. Брусилова сприяв і вступ у серпні у війну Румунії, хоча румунська армія й зазнала блискавичної поразки від болгарських і турецьких військ, у результаті якої впав Бухарест. На Балканах війська німецького блоку, здолавши Сербію, у жовтні 1915 р. взяли Белград; болгарські та турецькі війська зазнали невдачі у Греції.

Османська імперія виявилася більш стійкою у військовому відношенні, ніж передбачалося. Попри важкі втрати, війська з Австралії, Нової Зеландії та Британії зазнали невдачі в боях проти турків у Галіполі. Тим часом після поразки під Кут аль-Амарою (1915) припинилася Месопотамська кампанія.


Питання 10

Події І світової війни у 1917 – 1918 рр

Бойові дії у 1917 році
Навесні 1917 року, блок Антанти планував наступ всіх країн-союзниць на всіх фронтах одночасно. Англо-французьке військо вчинило спробу атакувати ворога в районі Реймса. Бої тривали сім тижнів, та результату не принесли.
Франція втратила більше ста тисяч своїх солдатів. Тим часом на сході російські війська атакували у напрямку Львову. На всіх фронтах воювали неохоче, війна набридла і не виправдовувала покладених надій.
Німецькі війська наступали на півночі. Була захоплена Рига та Ризька протока.
Жахливим ударом для Італії стала поразка біля села Капоретто в жовтні 1917 р. Італійську оборону було зруйновано австрійською артилерією. Італійські солдати готові були рятувались панічною втечею, більше 300 тис. потрапили в полон і 130 тис. померли.
Було прийняте рішення перекинути з Ніцци на автомобілях англійські й французькі дивізії для підтримки становища і тим самим не допустити, щоб Італія вийшла з війни. Керівники урядів воюючих держав Англії, Франції, Італії та США для координації всіх воєнних дій, в листопаді 1917 року утворили Вищу воєнну' раду.

До 1917 року жодному з воюючих блоків, ні Антанті, до якої входили Франція, Англія, Росія, Італія, ні Четвертинному союзу, у складі якого були Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, не вдалося отримати таку жаданну вирішайльну перемогу. Переломним був вступ до союзу Антанти США, що покращило стуацію на її користь.
Натомість стала реальною загроза виходу з війни Росії, що автоматично б означало зникнення Східного фрорту та збільшення чисельності німецьких сил на Західному фронті. Отже союзники Антанти всіма силами намагалися утримали Росію у війні.

Вплив на хід війни Лютневої революції
Стан в середині воюючих країн був складним: давалась в знаки відсутність палива, одягу, їжі. Люди, доведені до межі жахливої бідності, почали страйки та антивоєнні рухи. В Росії, до всенародної бідності додалася економічна та політична криза, недовіра до Уряду. Використовуючи голод і розруху в державі більшовики настроювали населення проти влади, звинувачуючи в нездатності закінчити війну. Соціальні повстання в Росії загострювалися і переростали в революцію.У лютому 1917 року правління монархії було підірвано, а в березні влада повністю перейшла до Тимчасового уряду. Ставши республікою, Росія продовжувала вести війну, незважаючи на хвілі протесту населення.

Вихід Російської імперії з війни
Тимчасовий уряд дотримувався політики, монархії і продовжував вести воєнні дії і цим прирік себе на смерть.
В Петрограді 25 жовтня 1917 року відбувся Жовтневий переворот, Тимчасовий уряд позбавили повноважень і влада перейшла до Рад робочих і солдатських депутатів.
У Смольному, 25 жовтня, скликали II Всеросійський з'їзд Рад робочих. Країна перетворилась на республіку на чолі з В. І. Леніним.
Наступного був прийнятий «Декрет про мир». У цьому документі російський уряд радив всім воюючим країнам подумати про демократичний мир, без приєднання загарбаних територій, та виплачування контрибуцій.
Антантанта ж прагнула підтримувати контреволюцію в Росії, щоб утримало ераїну у війні. Щоб цьому запобігти Росія починає вести самостійно переговори з Німеччиною, для швидкого виведення військ і підписання повного мируБула створена і направлена за кордон мирна делегація на чолі Л.Д.Троцьким, яким «провалив» переговори. 18 лютого німецька армія розпочала наступ від Рижської затоки до річки Дунаю. Німці планували блискавично захопити Москву, Петроград, знищити Ради, та підписати мир на своїх умовах «новим» урядом. Війська Росії втратили свою боєздатність і відступали вглибину країни, що дало змогу німецькій армії безперешкодно йти в напрямку Петрограду.

Приєднання до блоку Антанти США
Напротязі війни в Америці не було підвищеного інтересу до бойових дії у Європі. Американці не вникали в причини далекої і чужої для них війни. Підприємці, дуже збагачувалися за рахунок поставок зброї країнам Антанти та Троїстому союзу. Президент В. Вілсон також виступав за нейтралітет країни і неодноразово засуджував тих, хто закликав стати на бік Антанти.
Започаткована Німеччиною «необмежена» підводна війна, схилила американців до думки, що на кінцевій стадії війни США варто увійти в війну з Троїстим союзом.
Президент В.Вільсон в лютому 1917 році розірвав дипломатичні відносини з Німеччиною, але на початок воєнних дій шукали формальний привід, яким стало затоплення п’яти торгових кораблів США. Крім того, розвідка Британії передала перехоплену депешу, надіслану Мексиці, про створення військового союзу проти США. В квітні 1917 року Вільсон отримав згоду парламенту офіційно оголосити війну Німеччині, як позаблокова країна.


Питання 11

Закінчення І світової війни. Комп'єнське перемир'я. Наслідки війни

Кінець Першої світової війни
Солдати Австро-Угорської армії також не захотіли більше вести війну. Австро-Угорська імперія розвалилася, на її території утворилося кілька незалежних національних держав. І вже 3 листопада 1918 року австро-угорське командування підписало перемир'я, яке було повністю продиктоване Антантою.
Також 3 листопада 1918 року у Кілі (Німеччина) відбулися масові демонстрації матросів, солдатів і робітників, що переросли в революцію. Імператор Німеччини втік, а новий уряд очолили соціал-демократи, Німеччина була проголошена республікою.
Німеччина змушена була підписати Комп'єнське перемир'я.
11 листопада 1918 року у Комп'єнському лісі, у вагончику для командуючого військами Антанти маршала Фоша, німецька делегація на чолі зі секретарем закордонних справ Ерцбергером, підписала перемир'я, яке було запропоноване союзним командуванням. Підписаним документом Німеччина визнала себе повністю переможеною. Перша світова війна закінчилася. У 34-х статтях цього документа було окреслено умови й термін перемир'я: союз Антанти вимагав звільнення захоплених Німеччиною територій, передачі рейхсвером повного військового спорядження, вагонів, паровозів, вантажних автомобілів, повернення військовополонених, утворення нейтральної зони на правому березі Рейну. А також переможена країна зобов'язувалася віддати союзникам усі підводні човни, роззброїти усі надводні кораблі, а також у визначений термін виконати інші вимоги.Того ж дня, об 11 годині ранку сурмач, який знаходився біля штабного вагона верховного головнокомандуючого, протрубив сигнал "Припинити вогонь". Сигнал передали на весь фронт. Одночасно були припинені бойові дії. Перша світова війна закінчилася.

Комп'єнське перемир'я — договір від 11 листопада 1918 року про припинення воєнних дій між Антантою і Німеччиною, що ознаменував завершення Першої світової війни. Більшість положень перемир'я було розвинуто у Версальському мирному договорі.

ДоговірНа світанку 11 листопада 1918 р. у Комп'єнському лісі, у штабному вагоні командуючого військами Антанти французького маршала Фоша німецька делегація на чолі зі статс-секретарем закордонних справ Ерцбергером підписала перемир'я, запропоноване союзним командуванням. Об 11 годині ранку пролунав сигнал «Припинити вогонь!». Німеччина визнала себе переможеною. Воєнні дії припинялися. Перша світова війна закінчилася. У 34-х статтях цього документа було окреслено умови й термін перемир'я.

Німеччина повинна була вивести війська і усіх окупованих нею територій інших держав, а також із союзних їй країн та зі Східної Африки. Обумовлювалось і те, що з Російських територій війська будуть виводитись поступово, в спеціально встановлений термін, для того, щоб не допустити їх негайного зайняття Червоною Армією. Крім того, перемир'я передбачало евакуацію збройних сил Німеччини з Ельзасу та Лотарингії, а також з територій по лівому березі Рейну. По правому берегу Рейну встановлювались демілітаризовані зони. Військовополонені союзних армій повинні були бути негайно звільнені. Німеччина зобов'язувалась передати за особливим списком державам Антанти військове спорядження, підводні човни, літаки. Німецький флот підлягав роззброєнню та розпуску. Вся захоплена німцями бельгійська скарбниця, а також отримане ними в рахунок контрибуції російське та румунське золото передавалось союзникам. Всі угоди, укладені раніше Німеччиною з іншими державами, оголошувались недійсними. Це положення мало пряме відношення і до Берестейського договору. 13 листопада 1918 року Радянська Росія оголосила про його анулювання.


Питання 12

Паризька мирна конференція та її рішення

Пари́зька ми́рна конфере́нція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918.У роботі Паризької мирної конференції взяли участь представники 27країн. Учасники конференції офіційно названі «Союзні та здружені держави» з самого початку роботи були поділені на чотири нерівноправні категорії:

-Країни учасники війни, що мають інтереси загального характеру і беруть участь у всіх засіданнях та в роботі всіх комісій (Англія, Франція, Італія, США, Японія);

-Країни учасники війни, що мають інтереси часткового характеру (Бельгія, Бразилія, Британські домініони, Румунія, КСХС);

-Держави, які знаходяться в стані розриву дипломатичних відносин з Німеччиною і її союзниками (в основному латиноамериканські країни);

-Держави, що знаходяться в процесі утворення (Польща, Чехословаччина та ін. запрошувались однією з п'яти великих держав на засідання, що їх стосувалися). Радянську Росію до участі в роботі конференції не було запрошено.

 

Головну роль відігравала «Рада трьох» на чолі з прем'єр-міністром Великобританії Ллойд-Джорджем, Франції — Клемансо і президентом США — Вільсоном.

Найважливішою проблемою, яка постала перед керівниками Паризької мирної онференції, було питання про те, як, яким шляхом забезпечитипіслявоєнний устрій світу. Для цього треба було вирішити низку важливих завдань:

 

-опрацювати прийнятні для них принципи нової післявоєнної системи міжнародних відносин;

-здійснити переділ сфер впливу найкрупніших держав, привести їх у відповідність до підсумків Першої світової війни;

-вирішити долю основних об’єктів післявоєнного переділу світу – колоній Німеччини та володінь Турецької імперії на Арабському Сході.

Президент країни В.Вільсон уважав, що зміна ролі США у світі дає їм шанс стати рятувальниками світу і впровадити нові принципи міждержавних стосунків. Своє бачення цих принципів він висловив у "14 пунктах", оприлюднених 8 січня 1918 р. Вони передбачали:

 

1) відкриті мирні договори;
2) свободу судноплавства;
3) усунення економічних бар’єрів у торгівлі;
4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь;
5) справедливе врегулювання колоніальних питань;
6) визволення від німецької окупації російських територій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати її політичний розвиток і національну політику, вступ до "співтовариства вільних націй";
7) визволення і відновлення Бельгії;
8) повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції;
9) уточнення кордонів Італії згідно з національними ознаками;
10) надання автономії народам Австро-Угорщини;
11) визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;
12) сaмостійне існування турецьких та автономія інонаціональних частин Османської імперії;
13) створення польської держави;
14) утворення Ліги Націй.

Результати

Внаслідок роботи конференції були підготовано: Версальський мирний договір 1919 з Німеччиною (підписаний 28.06.1919), Сен-Жерменський мирний договір 1919 з Австрією (10.09.1919), Нейїський мирний договір з Болгарією (27.11.1919), Тріанонський мирний договір з Угорщиною (4.6.1920), Севрський мирний договір з Туреччиною (10.08.1920). Підготовані Паризькою мирною конференцією договори разом з угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921—1922, становили основу версальсько-вашингтонської системи.

Питання 13

Версальський договір з Німеччиною. Створення Ліги Націй

Після суперечок та дискусій 28 червня 1919 року дипломати виїхали до розташованого за 16 км від Парижа Версалю, де і був підписаний договір, що увійшов у історію як Версальський. Документ на 200 сторінок, вирішував долю не лише Німеччини, а частково й майбутнє світу.

Система післявоєнного врегулювання, створена на основі Версальського договору, зумовила потребу у спеціальній міжнародній організації, яка отримала назву Ліги Націй. Ідея її створення виникла у різних країнах наприкінці першої світової війни, коли численні людські жертви, руйнація, зубожіння, що випали на долю народів воюючих держав, викликали широке розповсюдження пацифістських настроїв.

Перші 26 статей договору посвячені створенню Ліги Націй - міжнародну міжурядову організацію, створення якої президент В. Вілсон вважав ключовою задачою конференції. За Статутом Ліги Націй, який був описаний Версальським договором і який підписали 44 держави, її засновниками вважалися країни, що брали участь у війні проти Німеччини та її союзників, а таких було 31, а також новоутворені держави (13). Оскільки конгрес США, відмовився ратифікувати Версальський договір, то країна не стала членом Ліги Націй. Це, стало особистою трагедією президента В. Вілсона, унаслідок якої він невдовзі відійшов від політики і помер.

Керівними органами Ліги були Асамблея, Рада та постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ліги Націй. Спочатку Рада Ліги Націй складалася із 4-х постійних членів: Великобританії, Франції, Італії та Японії. На певний термін обиралися чотири непостійні члени Ради Ліги Націй. Усі ухвали Асамблеї і Ради Ліги Націй, за винятком чисто процедурних рішень, приймалися одноголосне.

У структурі Ліги Націй були міжнародні організації, постійні та тимчасові комісії, що мали статус допоміжних органів. Деякі з них, зокрема Міжнародна організація праці (МОП) і Постійна палата міжнародного правосуддя, мали статус автономних органів у структурі Ліги. Новоутворена Ліга, штаб-квартира якої розташовувалась у Женеві (Швейцарія), проіснувала до квітня 1946 року, хоча фактично вона припинила діяльність в 1939 році, напередодні Другої світової війни.

Проти держав-агресорів, у відповідності зі статутом. Ліга Націй мала право застосовувати дипломатичні, політичні та економічні санкції. Вона могла втручатися у суперечки між державами, які не були її членами. Ліга виробила також порядок управління колишніми колоніальними володіннями Німеччини, заселеними арабами, що були у складі колишньої Турецької імперії.

Ліга Націй була ефективним знаряддям підтримки Версальської системи. Разом з тим її фундатори переслідували свої меркантильні інтереси у міжнародних справах. Так, Великобританія і Франція намагалися забезпечити для себе провідні позиції у світовій і європейській політиці.

На конференції були пропозиції від Ж. Клемансо створити армію Ліги Націй, проте американська і британська делегації відразу заперечили проти цього. США у свою чергу змушені були відмовитись від ідеї створення Міжнародного арбітражу і Світового міжнародного суду. 14 лютого 1919 р. В. Вілсон представив Статут Ліги Націй пресі, журналісти відразу ж назвали документ «Євангелієм XX століття».

Від самого початку існування міжнародної організації існували труднощі. Чимало неєвропейських учасників конференції були не задоволені тим, що у керуючій Раді Ліги Націй переважили європейські країни: Британія, Франція й Італія. Уже на першому засіданні Асамблеї неєвропейці, особливо делегати Аргентини, піддали жорсткій критиці Лігу Націй, називаючи її «європейським клубом» і вийшли з її складу. Також Лігу Націй звинуватили японці у расовій дискримінації, проте американці та британці відхилили і ці звинувачення

 


Питання 14

Мирні договори з Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною

Паризька мирна конференція не зводилась лише до обговорення долі Німеччини, «Велика трійка» також приймала важливі рішення щодо Австро-Угорщини, Болгарії й Турецької(Османської імперії). Ці державибули у таборі переможених. Розподіл їхніх територій вирішувався упродовж договорів, що тривали до 1923 року. Прийняті договори виносилися на розгляд Ліги Націй, як організації, створеної для врегулювання проблем між державами повоєнного світу.

Для початку переможені держави повинні були сплатити репарації країнам блоку Антанти.

Для Німеччини були поставлені наступні вимоги:

- Німеччина залишалась без колоній та 1/8 її території

- Встановити кордони з Францією, Бельгією, Люксембургом, Швейцарією, Австрією

- Території Ельзас та Лотарингія повертались до володіню Франції

- До Ліги Націй переходило правління в Саарській області.

- Місто Гданськ – повинен був стати вільним містом

- Райони Познань, Прусії та Померанії передавались до Польщі

- Частина німецьких територій відійшла до Бельгії, Данії та Литві

- Утворення Рейнської демілітаризованої зони на правому березі Рейну

- Німецька армія неповинна була перевищувати 100 тис. чоловік, мати підводний флот, великі надводні судна, танки, авіацію, важку артилерію.

- Генеральний штаб розпускався, відмінялась загальна військова повинність.

- Німеччина повинна виплатити 132 млрд. золотих марок (велику частину Великобританії та Франції).

Для гарантії виконання всіх умов війська союзників входять в Рейнську зону на 15 років

Схожі договори були підписані з іншими державами. Це Австрія, Болгарія, Угорщина та Туреччина. Цими документами було зафіксувано нові кордони в зв’язку з утворенням нових держав в Центральній та Південно-східній Європі.

Для Німеччини наслідками Версальського договору були: повний економічний крах, велика сума репарацій, загальне національне пригнічення, міжнародна політична ізоляція. Країни, раніше союзники Антанти задовольнили свої потреби в територіях та отримали значні внески в свою економіку завдяки німецьким репараціям.

 

Версальським договором було юридично закріпино закінчення І Світової війни. Договір остаточно зафіксував післявоєнний розклад сил у Європі.


Питання 15

Врегулювання проблеми репарацій після І світової війни. «Плани Юнга» та «Дауеса»

 

План Дауеса — план економічного оздоровлення Німеччини після Першої світової війни.

У квітні 1924 р. американським банкіром Чарльзом Дауесом і британським міністром закордонних справ Джозефом Остіном Чемберленом було розроблено план економічного оздоровлення Німеччини, названий «планом Дауеса». У серпні того ж року його затвердила Лондонська міжнародна конференція.

План складався з трьох частин і мав на меті забезпечити сплату Німеччиною репарацій відновленням її господарства. Для цього, насамперед, потрібно було зміцнити німецьку марку і забезпечити виконання країною бюджету.

Умови «плану Дауеса»

Союзники виводять окупаційні війська з Руру

Німеччина щорічно сплачує певну суму репарацій (починаючи з 1 млрд марок за рік та збільшуючи до 2,5 млрд марок за рік у термін чотири роки)

Німецький державний банк має бути реорганізованим під проводом союзників

У джерела покриття репарацій мають бути включені прибутки держави за рахунок акцизних, митних та транспортних податків

США надають Німеччині значні позики (близько 800 млн. марок).

Виконання плану і наслідки

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

Свідчення: Й. Сталін: «План Дауеса, складений в Америці за рахунок Німеччини, яка зобов'язана Європі виплатити репарації…»

План Юнга — другий план репараційних виплат Німеччини після Першої світової війни, який замінив план Дауеса.

План передбачав деяке зниження розміру річних платежів (у середньому до 2 млрд марок), скасування репараційного податку на промисловість і скорочення обкладення транспорту, ліквідацію іноземних контрольних органів. Одним з найважливіших наслідків прийняття Плану Юнга було дострокове виведення окупаційних військ з Рейнської області.

План був прийнятий на Гаазькій конференції з репарацій 1929—30, в якій брали участь Бельгія, Великобританія, Німеччина,Греція, Італія, Польща, Португалія, Румунія, Франція, Чехословаччина, Югославія і Японія. США офіційно не брали участь у роботі конференції, однак, будучи ініціатором плану Юнга, чинили тиск на учасників конференції, домагаючись прийняття цього плану. План був розроблений групою фінансових експертів на чолі з американським фінансистом Овеном Юнгом і відображав інтереси приватних, передусім американських кредиторів Німеччини.

У ньому, на відміну від «плану Дауеса», виплата репарацій передбачалася аж до 1988 р.: у перші 37 років Німеччина мала б щорічно сплачувати по 1988 млн. марок, а з 1966 р. протягом наступних 22 років по 660 млн. марок плюс платежі, дорівнюють сумі щорічних погашень державами-одержувачами репарацій.

При такому розрахунку, замість встановленої раніше загальної суми репарацій в 132 млрд. рейхсмарок вона скорочувалася до 113,9 млрд., і після сплати за перші 37 років твердої суми репарацій, вона могла бути скорочена або відстрочена у разі економічних труднощів Німеччини. Рішення Гаазької конференції, яка затвердила «план Юнга» були абсолютно нереальними.

На практиці план Юнга виконувався лише до липня 1931 (офіційно скасований в 1932). Однак його тяготи були використані націоналістичними політиками Німеччини для розпалювання в народі шовіністичних настроїв.

Резюме

-зменшення загальної суми репарацій (до 114 млрд. марок);

-щорічна виплата Німеччиною 2 млрд. марок протягом 37 років;

-виплата репарацій повинна здійснюватися тільки за рахунок надходження в бюджет і прибутку залізниці;

-скасування відрахувань і прибутку промисловості;

-достроковий вивід окупаційних військ з Рейнської області.

 

Питання 16

Договір у Рапалло (1922). Головні постанови Генуезької (1922), Гаазької (1922), Лозаннської (1922 - 1923) та Локарнської (1925) конференцій

Генуезька конференція 1922 р. Договір у Рапалло

У 20-тих роках було зроблено ряд кроків для подолання найвразливіших місць Версальсько-Вашингтонської системи.Однією з її слабкостей було виключення з неї Росії. Спроба ізолювати Росію через прихильність її лідерів до ідеї світової революції виявилася безуспішною, вона лише вносила деструктивний елемент у міжнародні відносини. У 1922 р. делегацію Росії було запрошено на Генуезьку конференцію. На ній було зроблено спробу сформувати спільні умови для нормалізації відносин з радянською Росією та іншими радянськими республіками. Але протиріч з питання виплати боргів подолати не вдалося. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд крб. У відповідь радянська Росія пред'явила рахунок на 39 млрд крб. Делегація Росії категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду.Опинившись на конференції у критичному становищі, Росія і Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин, що поклав початок тривалому і плідному співробітництву між Росією та Німеччиною у 20-х роках в економічній, політичній і військовій сферах. Він став також своєрідним проривом на дипломатичному фронті, який вивів Росію з міжнародної ізоляції".
ГААЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1922 - - міжнар. конференція, що відбулася 15.IV— 19.VII 1922 у м. Гаазі (Нідерланди) за рішенням Генуезької конференції 1922, яка утворила рос. і нерос. рівноправні комісії для вивчення і врегулювання питань щодо претензій зх. держав до рад. республік. Ці претензії стосувалися боргів царського і Тимчас. урядів Росії та компенсацій кол. власникам у зв'язку з націоналізацією на тер. Рос. імперії підприємств та ін. майна іноз. фіз. і юрид. осіб. У Г. к. 1922 взяли участь ті самі країни, що і в Генуезькій, але на рівні вже не урядів, а ділових кіл та експертів. Позиції сторін майже не змінилися. Франція, яка в особі прем'єр-міністра Р. Пуанкаре наполягала на перетворенні Г. к. 1922 на звичайну нараду експертів та на відмові РРФСР від вимог, висунутих у Генуї, які означають «капітуляцію Європи перед радянським ладом». Великобританія (прем'рє-міністр Д. Ллойд Джордж) не у всьому погоджувалася з Парижем і пропонувала плідну спільну роботу з Росією. Рад. сторона посилила акцент на питаннях заг. роззброєння. Нерос. комісія мала три підкомісії (з приват, власності, боргів та кредитів), а російська була присутня на всіх засіданнях підкомісій повним складом. З кін. червня росіяни пішли на деякі поступки. Вони заявили про готовність відмовитися від контр-претензій у сумі 39 млрд. золотих руб. за збитки від інтервенції і блокади, визнати борги цар. «Неросія-ни» змушували РРФСР визнати всі борги і повністю повернути націоналіз. підприємства кол. власникам. Непоступливість обох сторін призвела до безрезультатного закриття конференції..

Лозанна: перегляд мирного договору
- Багато турків були обурені Севрським договором. Ці настрої поділяв і лідер турецької революції генерал Ататюрк, який у 1921 р. повалив Османську династію. Як тільки він прийшов до влади, його війська були готові до рішучих дій щодо перегляду договору. У результаті у Лозанні (Швейцарія) у 1923 р. було підписано новий договір
- Туреччина одержала назад значні території, передані у Севрі Греції
- Країна звільнялася від виплати репарацій

ЛОКАРНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1925 - міжнар. конференція, що відбулася 5—16.Х 1925 у м. Локарно (Швейцарія). її учасники — Бельгія, Великобританія, Італія, Німеччина, Польща, Франція та Чехословаччина — підсумували тривалі переговори про гарантії кордонів, які склалися у Європі після Першої світової війни 1914— 18. Заключний акт Л. к. 1925 констатував укладення договору між Німеччиною, з одного боку, і Бельгією, Великобританією, Італією та Францією, з другого, та 4 арбітраж, договорів (угод) між Німеччиною, з одного боку, та Бельгією, Польщею, Францією і Чехословаччиною, з другого. В Локарно ці акти були парафовані, а остаточно підписані 1.ХІІ 1925 у Лондоні. Осн. договір—т. з. Рейнський гарантійний пакт —набув сили після вступу Німеччини до Ліги Націй 14.ІХ 1926. У ньому йшлося про недоторканність нім.-франц. та нім.-бельг. кордонів, встановлених Версальським мирним договором 1919, і про збереження Рейнської демілітаризов. зони.. США офіційно в Л. к. 1925 участі не брали, але чинили фін. тиск на Францію, якій довелося відмовитися від сподівань на ослаблення Німеччини і змиритися з тим, що вона визнавалася рівноправною д-вою. США та Великобританія були задоволені результатами Л. к. 1925. Більшість тогочас. політиків переоцінювала значення конференції, вважаючи, що її рішення сприятимуть стабілізації обстановки в Європі. В СРСР результати Л. к. 1925 розглядали як спробу утворення єдиного антирад. фронту.


Питання 17

Передумови виникнення тоталітарних режимів. Різновиди тоталітарних режимів та їх ознаки

 

Передумови виникнення тоталітаризму. Різновиди тоталітарних режимів.

Початок XX ст. приніс людям чимало страждань і розчарувань: економічні кризи, жорстокі повстання та революції і, нарешті, світова війна. Демократія, на яку покладалося стільки надій, не спромоглася убезпечити народи від небачених руйнувань і багатомільйонних жертв. І поки інтелектуали та політики розробляли рецепти повоєнного облаштування світу й безуспішно намагалися пропонувати їх народам, владу захоплювали ті, хто давав прості й зрозумілі людям відповіді та обіцяли заманливі перспективи. З цього жорстокого часу, який розпочався 1914 р., й виросла небачена до тоді протилежність демократії - тоталітаризм.

Науковці висловлюють різні думки щодо різновидів тоталітаризму. Одні з них поділять його на правий (фашизм, націонал-соціалізм) і лівий (більшовизм), інші - на тоталітаризм німецького й радянського зразків та ін. У цілому ж спільні ознаки дають підстави вести мову про три головні різновиди тоталітарних режимів: більшовизм, (СРСР), фашизм (Італія), націонал-соціалізм, (нацизм) (Німеччина). Інколи для спрощення італійський фашизм і німецький нацизм узагальнено називають фашизмом.

Ознаки тоталітарних режимів.

Тоталітарні режими в СРСР, Італії та Німеччині мали ряд спільних рис, які тією чи іншою мірою були успадковані тоталітаристами інших країн. Ці риси найвиразніше проявилися у період між Першою та Другою світовими війнами, головним змістом якого була боротьба між демократією та тоталітаризмом.

1. Однопартійна диктатура.

Партія в тоталітарній країні будувалася на військовій дисципліні, у Німеччині й Італії ієрархічність у націонал-соціалістичній та фашистській партіях була впроваджена відвертіше, ніж у більшовиків. У СРСР Й. Сталін хоч би для видимості, час від часу імітував партійну демократію - з'їзди, вибори керівника партії тощо. Вожді нацизму А. Гітлер і фашизму Б. Муссоліні й цього не потребували, свідомо видаючи, що вони втілюють у собі й націю, і партію, і державу. Вони зображувалися пропагандою як основа партії і чільний елемент держави, у той час як більшовики постійно наголошували, що для них вище за все були народні маси. До того ж більшовики заборонили усі інші, крім власної, партії, а нацисти і фашисти, навпаки, зберегли і створили ряд «дружніх» партій. Проте, незважаючи на ці незначні відмінності, усі три режими трималися саме завдяки придушенню своїх політичних опонентів.

2. Культ особи «вождя» є неодмінною рисою усіх без винятку тоталітарних режимів.

Він базується, насамперед, на звеличенні його персони, а разом з цим - ідеї, яку він уособлював. На це працювали цілі пропагандистські індустрії. Сотні тисяч прижиттєвих скульптурних зображень, мільйонні наклади біографій, газети, нашпиговані фотознімками вождя повинні були укорінити у свідомість людей переконання, що він є втіленням їх самих. Вождь ніколи не помилявся, володів даром провидця. Ті ж, хто мав необачність ставити це під сумнів, ставали не лише ворогом диктатора, а й кожного громадянина.

3. Партійно-державна еліта.

До управління залучалися нові кадри. Ці люди, наділені недоступними для інших правами і благами, складали своєрідну касту. У Німеччині та Італії основою правлячої еліти були представники середніх класів, а в СРСР - робітництва та селянства. Проте й тих, і інших ніколи не допускали до найвищих ешелонів влади.У цьому середовищі діяли особливі писані й неписані закони, панували кругова порука й чіткий поділ на ранги. Схема підлеглості й зверхності була відпрацьована до найменших дрібниць. Практично не існувало таких злочинів, на які не йшли такі люди задля збереження свого становища.

4. Цілковитий контроль над економікою.

В усіх тоталітарних країнах міжвоєнної доби відбулося одержавлення господарства. Провідні галузі економіки втрачали самостійність у виборі форм господарювання, виробництва та збуту продукції. Це робилося, щоб досягти самозабезпечення як для внутрішньої стабільності режимів, так і для військових потреб. У СРСР більшовики під приводом боротьби з імперіалістичним оточенням замінили ринкові важелі регулювання економіки детально розробленими п'ятирічними планами; згодом таку модель перейняли й німці та італійці. За усіх негативних наслідків у найкризовіші періоди централізоване управління економікою давало й певні позитивні результати. Особливо це виявилося у роки Другої світової війни. Тоталітарні режими, за винятком більшовицького, не посягали на приватну власність, але ставили виробників у такі рамки, коли ті змушені були обслуговувати систему.

5. Політичний контроль.

Тоталітаризм завжди панує там, де людина позбавлена вибору. Режим не лише піддає цензурі інформацію, обмежує культуру, а й контролює помисли людей, караючи їх за вільнодумство і спотворюючи їхню свідомість Народи ,які змушені існувати за тоталітаризму, наділяють довірою партію чи вождя і вже останні творять закони, обов'язкові для дотримання усіма. Отож первинним є не закон, а довіра (чи, навпаки, страх) до лідера. Вибори за тоталітаризму зводяться до механічного принизливого голосування за заздалегідь визначених владою кандидатів.

6. Вторгнення у приватне життя людини.

Керівники тоталітарних країн фактично одноосібно перебрали владу до своїх рук і встановили контроль над життям громадян. Будь-який вияв індивідуальності розцінювався як загроза владі.


Питання 18

Прихід до влади в Італії Б.Мусоліні. Створення фашистської диктатури

 

2 жовтня 1922 р. Беніто Муссоліні зі своїми прихильниками, побудованими в багатотисячні колони, здійснив похід на Рим. Парламент Італії більшістю голосів передав йому владу. Кілька років Муссоліні не наважувався відкрито діяти тільки насильством, але в 1926 р. він нарешті знищив залишки опозиції в країні. Їм були видані надзвичайні закони, за якими всі політичні партії, крім фашистської, заборонялися і розпускалися, а їхні депутати виганялися з парламенту.
Тоді ж Муссоліні створив фашистський трибунал засудив з 1927 по 1937 р. близько 3 тис. антифашистів. Вищим законодавчим органом в країні став Великий фашистський рада. Була заборонена діяльність вільних профспілок, всіх демократичних організацій, почав здійснюватися відкритий терор, заохочувалися доноси, роздувалася підозрілість громадян один до одного. Стара мораль оголошувалася буржуазним пережитком, а нова полягала в повному підпорядкуванні інтересів особистості фашистському державі.
Муссоліні рано вступив в ряди соціалістичної партії, був головним редактором її центрального органу - газети «Аванти!». Відстоював нейтралітет Італії в Першій світовій війні. За заклик вступити у війну на стороні Антанти в листопаді 1914 р. був виключений з соціалістичної партії і знятий з посади редактора. Через місяць заснував власну газету «Пополо д Італіа». У вересні 1915 був покликаний в армію. У березні 1919?го Муссоліні заснував в Мілані організацію під назвою «Фаши ді комбаттименто» («Союз боротьби»), куди спочатку входила група ветеранів війни. Фашистський рух виросло в потужну партію, знайшла підтримку серед промисловців, землевласників і армійських офіцерів.


Питання 19

Іспанія у післявоєнний період. Диктатура Прімо де Рівера

Військові прагнули реставрувати владу консервативних сил, відновити значення церкви, знищити завоювання демократії. Противники демократії, прихильники генерала Франко стояли на фашистських позиціях. Захисники уряду почали називати себе республіканцями або лоялістами. В країні розпочалася громадянська війна. Ліга Націй намагалася зупинити кровопролиття, але діяла повільно і дуже мляво. В перші місяці громадянської війни прихильники генерала Франко зазнали поразки. їм на допомогу прийшли війська Німеччини та Італії. Заколотники почали тіснити республіканців. Франкісти висунули гасло: «Єдина країна, єдина держава, єдиний вождь». Генерала Франко почали називати «каудильйо», тобто вождь. На територіях, завойованих військами Франко, встановлювався жорстокий диктаторський режим.
Франція й Англія оголосили про своє невтручання в іспанські справи. Невдовзі до них приєдналися ще 27 країн Європи, тоді як Німеччина та Італія й надалі постачали франкістів зброєю й військовою силою. Глава республіканського уряду соціаліст Ларго Кабальєро звернувся до Радянського Союзу за підтримкою. Керівництво СРСР направило республіканцям велику кількість зброї, військового спорядження і кілька сотень радників. На заклик комуністів і соціалістів до Іспанії поїхали тисячі волонтерів, котрі вливалися у лави республіканської армії. Франкісти розпочали рішучий наступ на Мадрид. У столиці, в тилу республіканців діяли збройні загони прихильників Франко, які влаштовували диверсії, провокації, вбивства допомагаючи франкістам взяти Мадрид. Ці загони називали «п'ятою колоною».
У 1937 р. франкісти зазнали поразки під Гвадалахарою. Проте незабаром Франко разом з військами Німеччини та Італії почав тіснити загони республіканців та інтернаціоналістів. . . , .
Республіка вела нерівну боротьбу. Військова перевага була на боці франкістів В результаті вдалих боїв вони завоювали Басконію, Астурію і, прорвавши арагонський фронт, вийшли до Середземного моря. Республіканську оборону було зламано. Ситуація стала критичною, хоча республіканці мужньо стримували натиск франкістських військ. Після важких, виснажливих боїв тисячі захисників республіки відступили до Франції.
На початку 1939 р. війська генерала Франко та його союзників оволоділи Каталонією, а 5 березня в Мадриді спалахнуло антиреспубліканське повстання. До кінця березня 1939 р. вся територія Іспанії опинилася в руках франкістів. Франко проголосив себе необмеженим диктатором.
У громадянській війні в Іспанії загинуло близько 1 млн. чоловік. Економіка країни на довгі роки була підірвана, життєвий рівень іспанського народу став найнижчим у Європі.

Прийшовши до влади, Рівера замість цивільного уряду створив військову директорію, запровадив сувору урядову цензуру, заборонив ІКП. У своїх діях він спирався на військових, яким надав ряд привілеїв. Водночас він почав репресії проти автономістських настроїв серед басків, каталонців та галісійців. В Іспанії було встановлено жорстокий авторитарний режим. Тиск демократичних сил, наростання загального невдоволення примусили диктатора замінити військову директорію цивільним урядом. Ліві партії вели проти режиму безперервну боротьбу. Зростав вплив профспілок. Знову по всій країні розгорнулися терористичні акти анархо-синдикалістів. Виявляло своє невдоволення безземельне селянство. Навіть середній клас почав відходити від диктатора. Прімо де Рівера гарячково шукав виходу з політичної кризи і навіть робив спроби демократизації режиму. Зокрема, він виступив за скликання Національної асамблеї, що мала виконувати роль кортесів парламенту, проте це не врятувало генерала. Навіть генерали-реакціонери розірвали стосунки з Ріверою, щоб не компрометувати себе. В січні 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку.

 

 


Питання 20

Лютнева революція та більшовицький переворот в Росії

Для Росії Перша світова війна поряд із соціальним та націо­нальним гнітом стала важливим чинником Лютневої (1917 р.) демократичної революції.Війна вкрай загострила соціально-економічні і політичні від­носини в Росії. Весь її тягар ліг на плечі робітників, селян, що вело до посилення страйкового руху серед робітників, антивоєнних настроїв серед селянства, солдатів і матросів. 23 лютого 1917 р. робітники Петрограда почали страйк протесту проти нестачі про­дуктів. Він супроводжувався масовими мітингами і демонстраці­ями. Наступного дня припинили роботу і вийшли на вулицю понад 200 тис. осіб. 25 лютого страйк і демонстрації переросли у загаль­нополітичний страйк під гаслами: «Геть царя!» «Геть війну!» «Хліба!», а 26 лютого — у збройне повстання. У той же день сол­дати почали переходити на бік повсталого народу. Мітинги про­тесту, демонстрації прокотились в ті дні по всій Росії, і цар Микола II змушений був 2 березня зректися престолу. Того ж дня був утво­рений Тимчасовий уряд, сформований з ліберальних депутатів Думи. Поряд з ним діяла Петроградська Рада робітничих і солдат­ських депутатів, покликана «поглибити» революцію у напрямі до соціалізму. Ці дві влади тільки заважали одна одній і створювали хаос та безладдя, що набували все більшого поширення в Росії.Характеризуючи обстановку від Лютневої революції до липне­вих подій 1917 p., абітурієнт повинен виявити знання і розуміння розстановки політичних сил, партій і організацій, що мали вплив на хід подій. Необхідно дати характеристику конституційно-демо­кратичній партії (кадети), партіям октябристів, меншовиків, есерів, більшовиків. Звернути увагу на те, що кадети захищали переважно інтереси фінансово-промислової буржуазії, октябристи — обуржуазнених поміщиків та великої буржуазії, есери та меншо­вики — селян, робітників та дрібної буржуазії, більшовики, як вони вважали, — пролетаріату та біднішого селянства. Лютнева революція в Росії викликала великі надії народів Росії на свободу і незалежність. Однак ситуація в національних районах була ще складнішою, ніж у центрі. Тому на місцях нерідко складалося тривладдя: органи влади Тимчасового уряду, Ради робітничих і солдатських депутатів і національні органи влади.

Більшовицький Переворот — захоплення влади більшовиками в ході збройного повстання в Петрограді 24— 25.10.(7—8.11) 1917 р. Лютнева революція 1917 р. принесла народам колишньої Російської імперії сподівання на свободу і демократію.Проте запропонований прогресивними силами країни ліберальнодемократичний шлях розвитку виявився для Росії утопічним. Хід російської історії визначив більшовицький шлях розвитку, який найбільше відповідав реаліям 1917 р.Лідер більшовиків В. Ульянов (Ленін) прагнув скористатися ситуацією і привести створену ним партію до влади. Повернувшись 3(16) квітня з еміграції, він виступив з програмою, що висувала найрадикальніші вимоги, здатні забезпечити підтримку значної частини населення. Особливо швидко чисельність прихильників більшовиків почала зростати після невдалого виступу генерала Л. Корнілова наприк. серпня. Починаючи з 15(28) вересня Ленін став наполягати на негайному збройному повстанні й захопленні влади. ЦК партії більшовиків спочатку одностайно виступив проти цієї пропозиції, проте після повернення Леніна до Петрограда 10(23) жовтня більшістю голосів (10 проти 2) прийняв резолюцію про збройне повстання. На розширеному засіданні ЦК партії більшовиків 16(29) жовтня Ленін домігся нової перемоги: було підтверджено попереднє рішення ЦК про курс на негайне повстання й обрано Військовореволюційний центр, який підпорядковувався Військовому революційному комітету (ВРК), створеному 12(25) жовтня при Петроградській Раді.

 

Питання 21

Росія в перші роки радянської влади. Політика „Воєнного комунізму”

 

У 1917-1918 рр.. Російська імперія розпалася. З її складу вийшли Польща, Фінляндія, Україна та ін Росія стала називатися РРФСР. Проте в ході громадянської війни пішли зворотні процеси - більшовики національних окраїн почали об'єднуватися з російськими для боротьби зі своїми ворогами. Після громадянської війни створена узгоджувальна комісія, щоб усунути суперечності між центром і околицями при утворенні об'єднаної держави.
Голова комісії І. В. Сталін пропонував включити національні окраїни в РРФСР на правах автономій, Ленін - об'єднати їх на рівних в союз з РСФРР з правом виходу з союзу. Цей проект взяли за основу. 30 грудня 1922 на Всесоюзному з'їзді Рад було прийнято рішення про укладення союзного договору і створенняСРСР. До нього увійшли РРФСР, Україна, Білорусія і Закавказька Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (ЗРФСР), що об'єднувала Грузію, Вірменію,Азербайджан. У 1924 р. в СРСР увійшли Туркменія і Узбекистан. Казахстан і Киргизія були частиною РРФСР.
Як союзна республіка Таджикистан увійшов до складу СРСР у 1929, Казахстан і Киргизія - 1936, Естонія, Литва і Латвія - 1940 р. У 1936 р. ЗРФСР розділилася на союзні республіки - Грузію, Вірменію і Азербайджан. 31 січня 1924 була прийнята перша конституція СРСР. Вищі органи влади - з'їзд Рад, в проміжках між з'їздами - ЦВК СССР.Терріторія республік не могла бути змінена без їх згоди. На ділі ці права були умовністю - республіки очолювалися місцевими комуністичними партіями, жорстко підкорялись перебував у Москві ЦК ВКП. Мета роботи розглянути розвиток Росії в перші роки радянської влади. Завдання даної роботи розглянути становлення радянської системи управління в перший рік радянської влади, з'ясувати перший перетворення в економіці, вивчити Громадянську війну та іноземну інтервенцію.

Термін "воєнний комунізм" вперше був використаний Леніним на означення сукупності соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни.Приводом до надзвичайних заходів було те, що з результаті виступу чехословацького корпусу, конфлікту між Раднаркомом та українською Центральною Радою погіршилося постачання до Росії хліба.
У травні 1918р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Зона передбачала заборону приватної торгівлі хлібом, дозвіл Наркомату продовольства примусово вилучати його у селянських господарствах. Для забезпечення примусового вилучення хліба створювалися спеціальні продовольчі загони. У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом — і всіх сільськогосподарських продуктів.
Поряд із цими заходами в червні 1918 р. було створено комітети бідноти — комбіди, що складалися, в основному, з сільського люмпен-пролетаріату. З метою стимулювання вилучення ними надлишків продуктів передбачалося, що частину вилученого буде поділено між членами комбідів.
Одночасно на селі будувався комунізм. На базі поміщицьких господарств створювалися зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Це стало фактичною відмовою від політики, проголошеної більшовиками у Декреті про землю.Процес "комунізації" села здійснювався примусовими методами. Так, у 1918 р. на території РРФСР було створено 3100, а в 1920 р. 4400 радгоспів. Але це були, здебільшого, малоефективні господарства, соціальною базою яких стали найбідніші верстви населення.
Проведення політики "воєнного комунізму" у промисловості розпочалося з червня 1918 р., коли було прийнято декрет про її націоналізацію. Націоналізації підлягали підприємства навіть з кількістю робітників у 5 осіб за наявності механічного двигуна та з кількістю 10 осіб без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.Політика "воєнного комунізму" означала встановлення цілковитого державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).
Характерними рисами політики "воєнного комунізму" були введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, зрівняльного розподілу продуктів серед працюючого населення, запровадження карткової системи.

 


Питання 22

Листопадова революція 1918 р в Німеччині та період економічного колапсу

Листопадова революція в Німеччині

Листопадова революція 1918 р, в Німеччині — революція, внаслідок якої була повалена монархія і встановлена парламентська республіка.
Початком революції було Кільське повстання матросів. 9 листопада повстання в Берліні скинуло монархію, Німеччина була оголошена республікою, були створені Ради. 11 листопада було укладено Компьєнське перемир'я 1918 р. між Німеччиною і Антантою. Тимчасовий уряд — Рада народних уповноважених (з соціал-демократів і членів НСДПГ; створений 10 листопада) — зняв введений у січні 1918 р. облоговий стан, оголосив амністію політичним в'язням, увів 8-годинний робочий день, але одночасно пішов на таємну угоду з генералітетом про введення в Берлін військ для придушення виступів (у січні 1919 р.) берлінських робітників. 15 січня були вбиті лідери робітничого руху К. Лібкнехт і Р. Люксембург.


Питання 23

Революція в Туреччині. Економічна та політична ситуація в країні

Лідером турецьких націоналістів був генерал Мустафа Кемаль, який закликав націю до боротьби проти антантівської окупації країни

Залежний від Антанти турецький султан змушений був осудити діяльність М. Кемаля, чим налаштував проти себе більшість населення. Навесні 1920 р. меджліс, очолюваний М. Кемалем, відновив свою діяльність під назвою «Великі національні збори Туреччини» і сформував уряд.

Після того як у 1921 р. Туреччина уклала договір з Росією, турецькі та російські війська завдали поразки Вірменії, Грузії й Азербайджану, ліквідувавши їхню державну незалежність і порушивши територіальну цілісність. Наступного року кемалійські війська завдали поразки грецькій армії й відновили турецький суверенітет над Ізміром. Місто було спалене, а багато греків-християн, що мешкали в ньому, були вирізані. На жаль, ця огидна різанина не стала поодиноким випадком під час грецько-турецької війни.

М. Кемаль став улюбленцем Відтак на початку листопада 1922 р. М. Кемаль ініціював скасування влади султана, а в жовтні 1923 р. Туреччину було проголошено республікою.

Режим Кемаля Ататюрка поєднував у собі як демократичні, так і тоталітарні риси. Останні втілювалися в політиці самозабезпечення країни, утиску прав національних і релігійних меншин, одержавленні профспілок, придушенні опозиції, значній увазі до переоснащення турецької армії. Проте Ататюрку вдалося досягти найголовнішого - стара, корумпована й недієва Туреччина залишилася в минулому і на політичній карті світу з'явилася країна, що швидкими темпами прогресувала.
Реформи Кемаля Ататюрка:
- Проголошення демократичних прав і свобод
- Надання в 1930 р. виборчих прав жінкам
- Зміна адміністративного управління на місцях (замість губерній запроваджувались округи)
- Іслам відокремлювався від школи і від держави
- Населенню дозволялося (й навіть заохочувалося) носити європейський одяг. Уперше турчанки змогли з'являтися на вулицях без паранджі (покривало на обличчі жінки)
- Запровадження європейського літочислення та календаря
- Відмова від арабської абетки й повернення до латинської
- Заборона багатоженства й запровадження громадянського шлюбу
- Заміна мусульманського законодавства цивільними кодексами за європейським зразком
- Відкриття середніх і вищих навчальних закладів


Питання 24

Доба «процвітання» у США. Визрівання передумов світової кризи

На початку листопада 1920 р. В. Вілсон закликав націю не відмовлятися від «морального лідерства» у світі, але вона не захотіла заради вілсонівського романтизму пожертвувати перевагами миру й заможного життя. Відтак, на двох поспіль виборах американці проголосували за республіканців: Воррена Гардінґа (1921-1923) та Келвіна Куліджа (1923-1929). Вони обіцяли виборцям повернення до «нормальності», добробут, роботу й автомобіль для кожної сім'ї.

Президентство В. Гардінґа виявилося короткочасним і невдалим. Генеральний прокурор порушив справу проти одного з його близьких друзів, який вкрав величезну суму коштів, виділених для ветеранів війни, що повернулися із Франції. Ряд інших приятелів В. Гардінґа були звинувачені в хабарництві й також постали перед судом. У серпні 1923 р., повертаючись з Аляски, він раптово помер, тим самим уникнувши ганьби імпічменту.

Відповідно до конституції владу перебрав віце-президент К. Кулідж (1924 р. його було переобрано президентом на наступний термін).

Непокоїли Америку такі проблеми. Війна одночасно пробудила патріотизм і страх перед комунізмом. Тріумф більшовиків у Росії, вибух бомби у діловому центрі Нью-Йорка Уолл-стрит та інші події зумовили «античервону» паніку. Очікування ліворадикальної революції призвели до несправедливих переслідувань і навіть тюремного ув'язнення представників лівих партій.

Недоброзичливо ставилися деякі американці й до емігрантів, яких з початку століття до 1915 р. прибуло до США понад 13 млн. Вони, погоджуючись на неприйнятну для американців низьку платню за свою роботу, створювали їм конкуренцію в пошуках роботи; об'єднуючись у земляцтва, не піддавалися американізації тощо. У 1924 та 1929 рр. у США було прийнято закони, якими встановлювалися обмеження для прийому емігрантів - не більше 150 тис. на рік.

На цій хвилі активізувався Ку-клукс-клан, і лише на початку 1930 р. ця організація расистів-фанатиків була істотно послаблена владою.

Тим часом в економіці справи складалися якнайкраще. К. Кулідж став символом «нової ери процвітання» («проспериті») Америки: вартість фондового ринку зросла в небачених раніше масштабах, підприємства безперебійно випускали доступні за ціною для більшості американських сімей легкові автомобілі (найпопулярнішою була модель «Форд-Т» вартістю всього лише близько 350 дол.), холодильники, радіоприймачі, технічні новинки домашньої техніки.

Наступник К. Куліджа, також республіканець, Герберт Гувер (1929-1933) був сповнений сподівань на продовження «нової ери».

Охоплені загальною ейфорією, американці воліли не звертати уваги На деякі насторожуючі явища. Зокрема, перестала давати приріст продукції вугільна промисловість, оскільки широко використовувалися газ та нафта. Серед американок величезної популярності набув одяг з синтетичних волокон, а відтак вироби з вовни та бавовни не знаходили в країні збуту. Залізниці вже не витримували змагання зі зручними автошляхами, літаками та модернізованими пароплавами. Ще гірше ситуація складалася в сільському господарстві.

«Нова ера» спричинила й суттєві зміни в моралі американців, насамперед молоді. По суті, сталася своєрідна інтелектуальна революція, яку називали то «Ревучими двадцятими», то «Добою джазу», то «Ерою надмірності». Студентські розкуті вечірки, захоплення модними танцями, короткочасними романтичними знайомствами - усе це справляло шокуюче враження на американських інтелектуалів - філософів та письменників, пересічних громадян з консервативним світоглядом. Чимало з представників цього «втраченого покоління», як, наприклад, письменник Ернест Гемінґвей, залишали США й перебиралися до Європи, здебільшого до Франції.

Проте усі ці проблеми багатьом здавалися поодинокими хмаринками на в цілому безхмарному небі американського «проспериті».

Головні причини «Великої депресії»
- За роки Першої світової війни господарство США розвивалося так, що капітали вкладалися у галузі важкої промисловості, де вироблялися зброя та набої. Ці галузі й після війни мали найбільші прибутки, а інші зазнавали збитків
- Стихійне зростання обсягів виробництва у 20-х рр. значно перевищило зростання прибутків більшості американців. З цієї причини товари не розкуповувалися й осідали на складах виробників
- Непомірно великі пільги монополіям призвели до того, що вони диктували ціни на сировину і на готову продукцію. При цьому незважалося на ситуацію на ринку, а враховувалися лише інтереси монополій
- Союзники, а також переможена Німеччина, заборгували Америці значні суми й не могли їх виплатити
- Надання дешевих кредитів, які були доступні «середньому» американцю, призвело до величезних спекуляцій ними й надмірного захоплення американцями покупками. Коли ж наставав час розраховуватися за кредити, то грошей на це зазвичай вже не залишалося
- У відповідь на прийняті в США закони, спрямовані на захист американських виробників, європейські країни також закрили свої ринки для американських товарів і послуг. До того ж Європа не мала чим розраховуватися за американський імпорт.

Питання 25

Великобританія у період стабілізації. Консерватори і лейбористи при владі.

Великобританія у 20-х роках

Усі післявоєнні процеси, що відбувалися в країні, проходили у конституційних межах традиційного парламентаризму.

Країна-переможниця мала свої проблеми: втрати від війни були значними; з кредитора вона перетворилась у боржника; зросла самостійність домініонів, активізувались національно-визвольні рухи в колоніях; післявоєнний спад виробництва призвів до зростання безробіття і загострення проблем у традиційних галузях виробництва (суднобудівній, вугільній, металургійній).

В Англії упродовж десятиліть консерватори і ліберали в результаті парламентської боротьби змінювали один одного при владі. Ця система політичного маятника забезпечувала стабільність суспільства. Але в результаті змін в економіці, соціальній структурі і настроях населення протягом 1918— 1924 р. вона переживала серйозну кризу. її причинами стали:

— швидке зростання впливу лейбористської партії, яка спиралась на могутній профспілковий рух (тред-юніони);

— занепад традиційної ліберальної партії.

Новий розклад політичних сил позначився на результатах парламентських виборів 1918 і 1923 pp. У 1918р. лейбористи були другими за чисельністю у парламенті, а вже в 1923 р. жодна партія не здобула більшості. Таким чином, на початку 20-х років противагою консерваторам були вже лейбористи, а не ліберали. Це означало: рано чи пізно вони сформують уряд, що й трапилось у 1924 р. Р. Мак-дональд очолив перший лейбористський уряд. Хоча він проіснував недовго, але встиг провести низку заходів

для покращення становища пенсіонерів і безробітних. У жовтні уряд знову очолили консерватори.

Після Першої світової війни перед англійськими урядами постала проблема придушення національно-визвольних рухів, що розгорталися в колоніях і залежних країнах. У результаті репресій і деяких поступок вдалося навести лад в Індії. Незважаючи на опір, здобув незалежність Єгипет (1922). Проте Англія зберегла свою присутність у цьому регіоні і залишила за собою контроль над Суецьким каналом. Могутні антианглійські виступи змусили її відмовитись від контролю над Іраном та Афганістаном. Успіхом завершилась довготривала боротьба ірландського народу за незалежність. У 1921 р. Англія визнала Ірландську вільну державу на правах домініону. Але тоді ж було започатковано конфлікт, який з великими труднощами доводиться розв'язувати і сьогодні, оскільки шість північних графств залишилися у складі Англії.

У 20-х роках економіка Англії зростала повільними темпами. Швидко розвивались лише автомобільна, електротехнічна і хімічна галузі виробництва. Англійські підприємці надавали перевагу вкладанню капіталу за кордоном.

Найбільша проблема виникла у вугледобувній галузі. Власників копалень було поставлено перед вибором: або модернізувати копальні та підняти конкурентоспроможність і рентабельність видобутку англійського вугілля, або піти шляхом скорочення витрат на добування, зокрема, за рахунок скорочення заробітної плати шахтарям. Власники обрали другий шлях. Він спричинив один із найбільших в історії Англії соціальних виступів. Страйкова боротьба шахтарів тривала майже рік і завершилася поразкою. У 1927 р. урядом було видано антипрофспілковий закон, який забороняв загальні страйки, страйки солідарності, обмежував пікетування та фінансові можливості профспілок. Власникам копалень було виділено 20 млн фунтів для модернізації копалень. Цей найбільший у період стабілізації соціальний конфлікт значно вплинув на вибори 1929 р., на яких перемогли лейбористи.


Питання 26

Німеччина в період Веймарської республіки.

У серпні 1919 р. у м. Ваймарі було прийнято конституцію республіки, названу Ваймарською, яка закладала підґрунтя демократичного розвитку федеративної країни, що складалася з 18 федеральних земель.

Основні права і свободи німецьких громадян за Ваймарською конституцією
- Гарантувалася особиста свобода. Ніхто не міг бути заарештований інакше, як за вироком суду
- Усі німці мали право на мирні зібрання та мітинги
- Усі німці мали право об'єднуватися у спілки і товариства
- Кожний німець мав свободу слова, читати та поширювати інформацію
- Гарантувалося право на