Право, що застосовується до зовнішньоекономічних контрактів, способи укладення угоди про застосоване право
Питання 25 Правові наслідки «автономності» арбітражної угоди
Відповідно до концепції автономності арбітражної угоди (АУ), АУ є автономною щодо договору з приводу якої вона укладена: дійсність арбітражної угоди не залежить від дійсності самої угоди. Будь-яка арбітражна угода, в т.ч. включене в текст комерційного контракту арбітражне застереження, розглядається незалежно від основного контракту, а визнання контракту недійсним не приводить до анулювання арбітражної угоди і не позбавляє арбітра права розглядати всі спірні питання, пов’язані з недійсністю контракту і наслідками, які з цього випливають. Відповідно до принципу автономності контракт, який містить арбітражне застереження, фактично складається з двох частин: частини, що стосується власне договірних зобов’язань, і процесуальної частини, що стосується порядку вирішення спорів, які з них випливають чи з ними пов’язаними. З огляду на викладене можна стверджувати, що питання про дійсність арбітражної угоди має вирішуватись окремо від питання про дійсність або нікчемність договору, до якого ця угода належить. У зв'язку з цим слушною є точка зору дослідників, які зазначають, що на практиці дуже часто арбітражне застереження виявляється недійсним за нікчемності основного договору, однак через самостійний характер арбітражного застереження питання про його дійсність вирішується незалежно від питання про дійсність основного контракту. Однак, позаяк арбітражне застереження може діяти після припинення строку дії контракту, постає питання стосовно часу, протягом якого воно має юридичну силу. Безперечно, сторони можуть самостійно встановити строк дії арбітражної угоди, якщо це не заборонено законом. Проте найчастіше сторони самі не встановлюють строку дії угоди про арбітраж, і в застосовному праві не міститься жодних приписів стосовно цього строку.Мабуть, тому поширилася така думка: арбітражна угода, строк дії якої не визначений законодавством або угодою сторін, діє доти, доки не закінчиться строк позовної давності. Це твердження спірне. Щоб вирішити питання про те, чи закінчився строк позовної давності, арбітраж має визнати себе компетентним розглядати його, що є можливим лише на підставі дійсної арбітражної угоди.Сторони можуть самостійно припинити дію арбітражної угоди шляхом укладення нової угоди про арбітраж, котра скасовує попередню.
Право, що застосовується до зовнішньоекономічних контрактів, способи укладення угоди про застосоване право.
При визначенні права, що застосовується до зовнішньоекономічних контрактів слід керуватися нормами ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО»
Стаття 4. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом
1. Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
2. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.
3. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті.
Стаття 5. Автономія волі
1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
2. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.
3. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.
4. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.
5. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:
1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недодержанням його форми;
2) обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.
Автономія волі:
По суті, автономія волі (lex voluntatis) зводиться до того, що сторони зовнішньоторговельної угоди мають можливість підпорядкувати регулювання таких питань, як тлумачення угоди, права та обов’язки сторін угоди, виконання угоди, наслідки невиконання або неналежного виконання угоди, припинення угоди, наслідки недійсності угоди, тобто усе, що пов’язано з правами та обов’язками сторін угоди (у широкому їх розумінні), правопорядку, який вони самостійно обрали. Автономія волі отримала закріплення майже в усіх міжнародних договорах, що стосуються вибору права, компетентного регулювати договірні зобов’язання. Достатньо вказати на найбільш відомі з них: Римська конвенція про право, застосовуване до договірних зобов’язань 1980 р., Гаазька конвенція про право, застосовуване до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р.,). Питання про те, чи можуть сторони обрати в якості застосовуваного права закон будь-якої держави, чи їх вибір обмежений якимись умовами, неодноразово поставало у судовій практиці. Тут слід зазначити, що законодавство абсолютної більшості держав, а також міжнародні договори не обмежують можливостей вибору, тобто воля сторін не має обмежень у просторі, історони можуть обрати право будь-якої країни для регулювання договірних правовідносин. Однак у деяких правових системах мають місце обмеження права вибору, наприклад, колом держав, з якими договір має фактичний зв’язок.
Принцип найбільш тісного зв’язку: (зміст його розкритий в Загалом умови застосування права, яке має з правовідносинами більш тісний зв’язок, такі: відсутність вибору застосовуваного права сторонами;неможливість визначити право, що підлягає застосуванню (наприклад, через відсутність належної колізійної норми;виняткові ситуації, коли за всіма обставинами справи видно, що справа перебуває у незначному зв’язку із правом, визначеним згідно з колізійними нормами, і має більш тісний зв’язок з іншим правом.
Обрання сторонами відповідного правового регулювання виражається в укладанні так званої угоди про право – цивільно-правової угоди, сторони якої визначають право, застосовне до “основної” угоди, ускладненої іноземним елементом та укладеної тими ж особами. Метою укладення такої угоди є визначення відповідного правового регулювання угоди, і в більшості випадків вона розв’язує проблему застосованого права при розгляді будь-якого спору сторін, що випливає з даного договору або пов’язаного з ним. Угода про застосовне право може міститись як в тексті відповідної угоди як одної з її умов, або складеної у вигляді окремого документу. На думку багатьох учених, угода про застосовне право носить службовий характер по відношенню до основної угоди і несе страхувальну функцію на випадок виникнення спірної ситуації між сторонами угоди та на випадок судового вирішення спору. Правове регулювання питань, пов’язаних із укладанням угоди про право, його змістом і застосуванням, досить загальне, що, в принципі, може пояснюватись прикладним характером такої угоди. Угода про застосовне право як цивільно-правова угода, або як одна з її умов підпорядковується нормам цивільного або торгового права, що регулює відповідний вид угоди з урахуванням спеціальних норм. В основному спеціальні норми присвячені обмеженню вибору права сторонами угоди, ускладненої іноземним елементом. Угода про вільний вибір права відрізняється своїм предметом від будь-якої іншої угоди,при цьому вона часто є частиною арбітражної угоди. Сказане вище підтверджується арбітражною практикою, зокрема у справі № 75 від 05.06.2005 р. МКАС при ТПП України зазначалося: «В арбітражному застереженні в контракті сторони визначили застосовуваним матеріальне право Швейцарії». Останнє дозволяє щодо угоди про вибір права сказати, що вона має за аналогією арбітражною угодою дві особливості: По-перше, її укладення та чинність прав та обов’язків сторін не залежить від угоди, щодо якої визнається вільний вибір права, тобто в разі недійсності основної угоди угода про вибір права може бути чинною. По-друге, до змісту угоди про вибір права застосовується те саме право, що й до змісту основної або арбітражної) угоди.
27. Принцип диспозитивності і змагальності в міжнародному комерційному арбітражі.
Що стосується принципів арбітражного процесу, основними процесуальними принципами вважаються принципи автономії волевиявлення сторін (принцип диспозитивності), рівності сторін (рівного ставлення до сторін), конфіденційності арбітражного розгляду, змагальності, обов’язковості арбітражних рішень. Принцип диспозитивності проявляється в активній участі сторін у розгляді спору, у свободі сторін у виборі виду арбітражу, міста його проведення, мови арбітражного розгляду, визначенні кількості арбітрів, застосованого права, самої процедури розгляду спору. Вибір сторін повинен поважатися арбітрами, арбітри повинні неухильно слідувати угоді сторін щодо цих питань, а у разі необхідності керуватися застосованим правом. Відповідно до принципу диспозитивності якого участь сторін у розгляді справи і надання доказів на підтвердження відповідних обставин — це право самих сторін. Порушення принципу автономії волевиявлення сторін, зокрема невідповідність складу арбітражу і процедурі арбітражного розгляду, може бути підставою для скасування рішення або відмови у його виконанні. Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України арбітражний розгляд здійснюється на засадах змагальності та рівності сторін. До сторін повинно бути рівне ставлення, і кожній стороні мають бути надані всі можливості для викладення своєї позиції.