Політична система: суть, структура та механізми функціонування

Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

В західній політології можна виділити два основні підходи при характеристиці політичної системи суспільства:

  • інституційний підхід, що визначає політичну систему через державні, інституалізовані політичні організації, систему їх зв'язків і взаємодій;
  • системний підхід, при якому політична система визначається не тільки через структуру і функції державних інститутів, але і через правові норми, політичні ролі, реалізовані в політичній поведінці.

Поняття «система» ввів в науковий оборот німецький біолог Л.фон Берталанфі (1901-1972) в 20-х роках ХХ століття для позначення процесів обміну клітини із зовнішнім середовищем. Він розглядав систему як сукупність взаємозалежних елементів, як цілісність, яка складається з «елементів, що знаходяться у взаємодії». Відносини взаємозалежності означають, що, із зміною навіть одного елемента системи змінюється вся цілісність. Система розвивається завдяки тому, що реагує на сигнали ззовні і на вимоги своїх внутрішніх елементів.
Поняття «система» на розгляд суспільства переніс Т.Парсонс, що представив суспільство як взаємодію чотирьох підсистем, які знаходяться у відносинах взаємозалежності і взаємообміну: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з підсистем виконує певні функції, реагує на вимоги, які поступають зсередини і ззовні, а разом вони забезпечують життєдіяльність суспільства в цілому.

6.2. Механізм функціонування політичної системи. Засновником системного підходу в політичній науці прийнято вважати американського політолога Д.Істона, який визначав політику як «вольовий розподіл цінностей». В цьому контексті політична система є механізмом формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.

Рис.1. Політична система

Д.Істон розрізняє два типи «входу»: вимоги і підтримка. Вимогу можна визначити як думку з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей і ресурсів в суспільстві. Наприклад, вимоги трудящих про підвищення мінімальної заробітної платні або вимоги вчителів про збільшення асигнувань на освіту і т.д. Оскільки уявлення різних груп населення про справедливий розподіл ресурсів не співпадають, остільки, нагромаджуючись, вимоги мають тенденцію ослабляти політичну систему. Вони є слідством неуваги владних структур до змінних інтересів і потреб соціальних груп.
Підтримка є формою виразу політичної лояльності, тобто зрадженого, доброзичливого відношення до режиму, і означає посилення політичної системи. Формами прояву підтримки можуть вважатися справна виплата податків, виконання військового обов'язку, пошана владних інститутів, відданість правлячому керівництву, проведення демонстрацій на підтримку режиму і т.д. В результаті «входу» відбувається процес дії зовнішнього середовища на політичну систему. Слідством цього впливу служить реакція системи на вимоги або підтримку, тобто «вихід». На «виході» з'являються авторитарні рішення і політичні дії влади з приводу розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть виступати у формі нових законів, асигнувань на конкретні потреби, політичні заяви тощо.
Отже, вважав Д.Істон, «системний аналіз політичного життя заснований на понятті «системи, зануреної в середу» і схильної діям з її сторони. Такий аналіз припускає, що система, щоб вижити, повинна мати здатність реагувати».

6.3. Структура і функції політичної системи. Політична система, як вже наголошувалося, складається з підсистем, які взаємозв'язані один з одним і забезпечують функціонування політичної влади. Різні дослідники називають різну кількість таких підсистем. Проте за функціональною ознакою можна виділити певні підсистеми.

  • Інституційна - держава, партії, групи тиску, ЗМІ, церква і т.д.
  • Нормативна - політичні, правові, моральні норми; звичаї, традиції, символи.
  • Комунікативна - форми взаємодії влади, суспільства і індивіда (прес-конференції, зустрічі з населенням, виступи по телебаченню тощо).
  • Культурна - система цінностей, релігія, ментальність (сукупність стійких уявлень про суспільство, характер і спосіб мислення).
  • Функціональна - засоби і способи реалізації влади ( авторитет, згода, примушення, насильство тощо).

Основний елемент політичної системи - інституційна підсистема, в якій найважливішим інструментом реалізації загальнозначущих інтересів є держава. Максимально концентруючи в своїх руках владу і ресурси, воно розподіляє цінності і спонукає населення до обов'язкового виконання своїх рішень. Особливе значення мають церкву і засоби масової інформації, що володіють здатністю істотно впливати на процес формування громадської думки.
Нормативна підсистема включає правові, політичні, моральні норми і цінності, традиції, звичаї. Через них політична система надає регулятивну дію на діяльність інститутів, поведінка громадян.
Комунікативна підсистема включає всі форми політичної взаємодії як усередині системи (наприклад, між інститутами держави і політичними партіями), так і з політичними системами інших держав.
Культурна підсистема є сукупністю субкультур, конфесійною (релігійну) системою, визначаючих пріоритетні цінності, переконання, стандарти політичної поведінки, політичну ментальність.
Функціональна підсистема - це методи політичної діяльності, способи здійснення влади. Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого направлена на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві.
Функції політичної системи. Функції політичної системи багатоманітні, що викликане складністю політичного життя. Виділимо наступні з них:



php"; ?>