Структура патенту на винахід
Патенти мають наступну структуру:
- бібліографічні дані;
- назва;
- опис винаходу;
- формула винаходу;
- креслення;
- реферат.
Бібліографічні дані містять відомості, необхідні для реєстрації, зберігання і пошуку патенту: номер патенту, назва країни, що видала патент, дата подачі заявки, дата видачі патенту, класифікаційні індекси, кількість пунктів патентної формули, ім’я і адреса власника.
Назва винаходу має бути короткою і точною. Вона, як правило, характеризує його призначення і вказується в однині. Назва є самостійною частиною патенту, оскільки заголовки нерідко перекладають окремо від патентів, і за ними складають картотеки для пошуку описів винаходів.
Опис повинен розкривати суть винаходу з точністю, достатньою для його здійснення, тобто фахівець з певної галузі техніки на підставі опису повинен мати достатньо інформації для реалізації винаходу. Опис винаходу містить такі розділи:
– галузь техніки, до якої належить винахід;
– рівень техніки;
– розкриття винаходу;
– короткий, але такий, що відображає головну суть винаходу опис креслень, схем, малюнків, ескізів (якщо вони містяться в заявці);
– реалізація винаходу.
З юридичної точки зору формула винаходу призначена для визначення об’єму правової охорони, що надається патентом; у ній сформульовані всі істотні ознаки винаходу.
Формула винаходу складається з одного або декількох пунктів. Кожен пункт, зазвичай містить дві частини: обмежувальну і відмітну, розділені словосполученням «що відрізняється тим, що». Обмежувальна частина пункту формули містить назву винаходу і його важливі ознаки, вже відомі з рівня техніки. До відмітної частини входять ознаки, складові суті винаходу, новизна.
У патентах англійською мовою патентна формула починається словами: claim, claims (I claim, We claim, What I claim is, What we claim is). Як правило, вона складається з декількох пунктів у вигляді номерованих абзаців; Якщо у формулі лише один пункт, то його не номерують. Кожен пункт, яким би містким він не був, в англійських патентах складається з одного речення.
Креслення – це необов’язкова частина патенту. Фігури креслень номерують і перераховують в описі. Деталі на них позначають цифрами, буквами або іншими індексами, поясненими в описі. Окрім креслень допускають схеми, малюнки або інші графічні матеріали, що пояснюють ідею.
Реферат є коротким описом винаходу, включно з описом ознак винаходу (формула) та сферою його застосування.
Вторинні джерела інформації.
Вторинні джерела наукової інформації містять дані про первинну наукову інформацію. Сюди належать: анонси (автореферати дисертацій, препринти, тези конференцій); аналітичні видання (оглядові статті, монографії, реферативні видання та збірники фактичної інформації — довідники).
Сигнальна інформація — вид інформаційного обслуговування, що виконує функцію попереднього сповіщення про документи шляхом публікування їх бібліографічних даних.
Прототипом сигнальної інформації послужили бібліографічні списки нових надходжень у бібліотеках, у яких подавали перелік книг, періодичних видань, що продовжуються у монографіях. На відміну від них, сигнальна інформація, яку почали застосовувати з 50-х р 20 ст., дає відомості переважно
про статті в науково-технічних журналах і збірках. Цю інформацію можна укладати як шляхом вибіркового поширення інформації, так і у вигляді інформвидань (систематизованих бюлетенях або покажчиках змісту журналів
Анонси можна було б віднести до рефератів, але вони описують не опубліковану інформацію, а ту, що тільки має вийти друком, або буде офіційно представлена. Сюди належать препринти, тези конференцій, автореферати дисертацій тощо.
Препринти
Процес видання статті в друкарському науковому журналі складається з багатьох стадій (первинний аналіз рукопису, розсилка її рецензентам, рецензування, листування з автором і коректування тексту, підготовка рукопису для друкарні, друкування, розсилка передплатникам), і в докомп’ютерну епоху він розтягувався протягом кількох місяців. Для прискорення розповсюдження інформації в другій половині XX ст була винайдена нова форма публікації — препринт (Preprint).
За своєю структурою друкарський препринт повністю відповідає науковій статті, але його розповсюджують у вигляді окремої брошури між обмеженою кількістю колег автора. Головна відмінність препринта полягає у тому, що — він не підлягає рецензуванню; це лише „напівфабрикат”, який
подаватимуть до публікації в традиційному періодичному виданні.
Для публікації наукових робіт, що мали значення тільки для вузького
кола спеціалістів, наприкінці XX ст. широко використовувалась система депонування рукописів. Рукопис що депонується, як і рукопис звичайної статті, проходив весь цикл рецензування і, при необхідності, корекції змісту, але не публікувався в журналі, а заносився на зберігання (депонування) в один із спеціальних центрів. Організація, що займалася депонуванням (Український інститут наукової і технічної інформації, редакція журналу, або наукова організація), публікувала список отриманих матеріалів, а також реферати статей. Особи, зацікавлені в ознайомленні з повним текстом рукопису, могли замовити й отримати копію такої роботи. Значний пласт наукової і науково-технічної інформації міститься в патентах.
Матеріали конференцій
У науковому світі конференція виконує декілька функцій, оскільки це – засіб безпосереднього спілкування вчених, де вони обмінюються ідеями, досягненнями, попередніми результатами досліджень. Зазвичай, конференції є вузькоспеціалізованими, й на них збираються фахівці певного напрямку.
Співпраця в науковій роботі розподіляється між колективами вчених, що працюють з даного питання. Роботи вченого, що проходять поза колективом, звичайно залишаються непоміченими. Ученому, щоб його наукова робота була визнана, потрібно не лише її опублікувати, але він ще повинен переконати людей в її справедливості й довести її значення.
Учений, що хоче взяти участь у конференції, представляє оргкомітету тему і тези майбутнього повідомлення. Як правило, на початок конференції організатори видають невеликим тиражем збірку тез доповідей (Abstracts), що входять до програми засідань.
Інформаційну цінність тез доповідей складно охарактеризувати однозначно. З одного боку, за змістом матеріалів збірки можна чітко визначити, над якими проблемами працюють колеги і (приблизно!) які підходи при цьому використовують. З іншого боку, тези мають невеликий
обсяг (зазвичай на одну сторінку тексту), складаються головно із загальних положень і не завжди за змістом збігаються з тією доповіддю, яка прозвучить на засіданні. Більш інформативні розширені тези (Enhanced Abstracts), які розробляють на деяких конференціях — вони і за обсягом більші і структурно подібні до коротких статей.
Досить часто після закінчення конференції праці (Proceedings), відкоректовані з додатками дискусій, що були спричинені виступами публікують окремою книгою або на сторінках періодичного видання.
Реферативні журнали
У світі публікують настільки багато наукових статей, що жоден учений не в змозі прочитувати всі першоджерела навіть зі своєї спеціальності. Необхідність створення допоміжних інформаційних засобів була усвідомлена ще в XIX ст., і в 1830 р. в Лейпцигу з’явився перший хімічний реферативний журнал Pharmaceutisches Central-Blatt (з 1856 р. — „Chemische Zentralblatt”).
Реферативний журнал містить бібліографічні описи й реферати наукових публікацій (статей, книг, тез доповідей тощо). Матеріал у ньому розподілений за тематичними розділами і підрозділами, що дозволяє читачеві досить швидко скласти думку про літературні новинки в галузі, яка цікавить
його, і ефективно сформувати для себе список тих робіт, які потрібно детальніше вивчити з першоджерела.
У наш час наукове співтовариство видає два універсальних загальнохімічних реферативних журнали: реферативний журнал «Хімія» (Росія) і „Chemical Abstracts” (США), а також значну кількість спеціалізованих, наприклад: „Analytical Abstracts” (Великобританія), „Джерело” (Україна). Друковані варіанти реферативних журналів є об’ємними фоліантами, що містять реферати, (як РЖ «Химия» — 24 випуски за рік), а також не менш об’ємні книги з покажчиками (Index): авторським,
предметним, формульним й ін.