Розкрийте роль яку відігравали православні братства в Україні
Величезна роль у розвитку культури в Україні належала братствам. Братства існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки релігійний характер. Коли поширилася цехова організація, братства запозичили дещо з цехового устрою. У цей період особливо важливими стають економічні завдання братств. В XVI ст. братства поширили свою діяльність на широке політичне і культурне поле, вони утримували школи, друкарні, лікарні й шпиталі, засновували бібліотеки, поширювали церковну літературу. Спочатку до братств входили міщани, пізніше шляхта і духовенство. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Стан православної церкви на той час був не найкращим. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвіченим, а його вплив на прихожан — мізерним. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину можна було спостерігати і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковувалася; почали відкривати школи, до яких охоче йшла вчитися і православна молодь. При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віденська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники.
Братства існували в містах Києві, Львові, Луцьку, Острозі, Рогатині, Дубно та ін. Це були релігійно-національні об'єднання, які очолили боротьбу проти політики національного і релігійного тиску, що здійснювала Польща в Україні. Для того щоб підтримати діяльність Київського братства, до нього вступив сам гетьман Петро Сагайдачний з усім Військом Запорозьким і так узяв цей культурний центр під свій протекторат. У XVII ст. братства стають загальнонаціональними установами, і цей бік своєї діяльності вони підкреслювали свідомо: наприклад, у статуті Львівського братства зазначено, що членом може бути "чи міщанин, чи шляхтич, чи передміщанин, чи хто з посполитих людей всякого стану". У кінці XVI ст. серед братств виділяється Львівське, яке в цей період поширило свою діяльність на різні сторони життя суспільства і котрому в 1586р. антиохійський патріарх Йоаким доручив нагляд над іншими братствами. Львівське братство дало тоді ініціативу до заснування братств по всіх містах і містечках. Освічені люди того часу шукали різноманітні засоби, щоб стримати польський наступ. Найважливішою була справа заснування нових шкіл. Недостатній розвиток освіти вважали за головну причину занепаду культурного і національного життя. Найглибше висвітлив це питання автор "Перестороги" (мабуть, майбутній митрополит Іов Борецький), який писав: "Вельми зашкодило державі Руській, що не могли поширити шкіл і наук всенародних і їх не фундували, бо якщо науку мали б, то за несвідомістю своєю не прийшли б до такого занепаду".
Першочергово на цю потребу відгукнулися братства. Так, перша братська школа була заснована у Львові у 1585 р. і звалася греко-слов'янською школою, або гімназією. Навчання в школі велося слов'янською мовою, з давніх мов вивчалася грецька. У якій пошані була грецька мова, можна побачити із заповіту гетьмана Петра Сагайдачного, що встановив у львівській і київській школах окремі кошти на утримання грецьких учителів.
Навчання носило літературний характер. Після вивчення основ граматики приступали до вивчення поетики та риторики, торкалися основ філософії. Поза літературною освітою учень виносив зі школи деякі знання з математики, астрономії, музики. Дуже високі вимоги ставилися до вчителів-дидасколів, останні повинні бути розумними, благочестивими (не п'яницями, розпусниками, хабарниками, зависниками, а являти собою взірець добра і всяких чеснот у всьому). Учні в школі мали рівні права, які визначалися шкільним статутом. Викладали в цій школі молоді вчителі і письменники: Зизаній Тустановський, Кирило Ставровецький, Іван (Іов) Борецький та ін. Головне завдання школи було підготувати нових духовників, учителів і письменників, що словом і письмом могли послужити громадянству. Вже у 1576 р. на землях Війська Запорозького була заснована перша школа, в якій навчалися бажаючі — як малолітні, так і дорослі. На Чортомлицькій Січі (нижче від Нікополя) в 1650 р. збудували січову військову церкву із центральною головною школою при ній.
Головним учителем січової школи був ієромонах. Він турбувався про здоров'я хлопчиків, ховав померлих і про все, що відбувалося в школі, доповідав кошовому отаманові та прикордонному лікареві. Навчання в усіх школах Запорожжя велося рідною — "руською" — мовою. Крім рідної, у січових школах вивчали старослов'янську і латинську мови, письмо й лічбу, закон Божий, піїтику, риторику, геометрію, географію, астрономію, музику тощо. Учні проходили курс військово-фізичного виховання, мали досить широкі права. Щороку обирали двох отаманів: одного для учнів старшого, другого — для учнів молодшого віку. Виняткову увагу запорозькі козаки приділяли добору вчителів, стежили за 'їхніми поведінкою і працею. Проте довгий час залишалася невирішеною справа вищої школи, яка могла б дати освіту інтелігенції і протидіяти впливам єзуїтських шкіл.
14. Назвіть та охарактеризуйте видатних вчених та культурних діячів України в XV-XVI ст. Основні особливості розвитку української культури наприкінці XV — початку XVII ст. визначалися надзвичайно складною політичною ситуацією на землях України-Русі.
Наприкінці XV — першій половині XVI ст. у Польщі та Литві почалося культурне піднесення завдяки поширенню ідей гуманізму, Відродження та Реформації в Європі, яке мало вплив на розвиток української культури. В свою чергу, українська культура справляла вплив на польську.
Освіта та школи в Україні зберігали до кінця XVI ст. форми, дух і традиції часів Київської Русі , яка наслідувала особливості візантійської культури. Центрами освіти були єпархії, монастирі, при яких існували школи. Освіченість була поширеним в Україні явищем — навчалися всі діти. Вчилися церковним співам і письму. Спочатку опановували «Устав», пізніше «скоропис». Останній сприяв українізації старослов'янської мови.
Після Люблінської унії традиційна освіта в Україні-Русі почала занепадати. Вищу освіту після закінчення шкіл вихованці одержували в Європі. Значним виявом національно-культурного відродження в Україні стало заснування Острозького культурно-освітнього осередку (кінець XVI — початок XVII ст.). До його складу входила Острозька слов'яно-греко-латинська академія (бл. 1576) — перший навчально-науковий заклад на Сході Європи, що виник у добу поширення протестантських рухів, спрямованих проти католицизму. Ідеї Реформації та Відродження, що поклали початок просвітництву, значно поширюються в Україні, спрямовуються на національно-культурний поступ. Цьому сприяло виникнення церковних братств. Найстарішим в Україні було Львівське братство. Ця національне-релігійна громадська організація відстоювала права, мову, релігію українських міщан. Складовою української культури є виникнення і розповсюдження друкованого слова.На початку XVII ст. засновано друкарню в Києві. Започаткував її Єлисей Плетенецький. Кінець XVI — початок XVII ст. був періодом ренесансних впливіву провідних жанрах літератури, мистецтва. Видатним українським письменником-мислителем тієї доби був Іван Вишенський. Концепція Вишенського про рівність та свободу народу і особи ставила мету захистити вчення православної церкви від впливу католицизму. Захищаючи православну віру, він узяв на себе роль трибуна, борця за права приниженого й експлуатованого українського селянства проти соціальної несправедливості, національного гноблення.
Значні перетворення відбувались і у мистецтві. Архітектура і живопис у XV—XVI ст. продовжують традиції попередньої епохи. Проте з'являються і нові тенденції: будуються замки з каменю або цегли з мурованими вежами та бійницями. В кам'яних храмах присутні давньоруські архітектурно-будівельні традиції (Троїцька церква в Межиріччі, Богоявленська церква в Ост-, розі). Цікавий такий тип храму-фортеці, як Покровська церква у Сут-ківцях. Для дерев'яних храмів стали типовими тріумфальний і хрещатий типи.
На образотворче мистецтво мали великий вплив народні сюжети: про це яскраво свідчить розпис Онуфріївської церкви в с. Ааврові, Вірменського собору у Львові та ін. Розвивається і портретний живопис. Відомі прижиттєвий портрет П. Могили, який увійшов до фрески «Моління» (церква Спаса на Берестові), портрет ігумена Василя Красовського в Кирилівській церкві, настінний портрет князя К. Острозького в Успенському соборі. У цивільному (не церковному) живопису переважала козацька тематика. Фольклор доніс до наших днів народний настрій, тогочасні події. Думи й пісні пробуджували в народі патріотичні почуття, кликали до помсти, славили героїзм козацтва. Український народ мав свої оригінальні українські музичні інструменти — бандуру, торбану, ліру.
В українській культурі наприкінці XV — початку XVII ст. перехрещувалися культура й духовність Сходу і Заходу, ідеї Відродження, гуманізму й Реформації. Ці впливи знайшли в Україні сприятливий грунт в умовах запеклої боротьби за національну державність, економічну незалежність, політичні і громадянські права, традиційний церковний устрій. Вони дали прекрасні плоди у вигляді відродження національної культури.