Науково-методичні підходи до просторової організації території з врахуванням екологічних, економічних та соціальних чинників розвитку землекористування
Зміст та завдання організації використання земель в сучасних умовах.
Термін «організація » багатозначний ,само слово організація походить від французького (організатіон ),що означає в функціональному значенні впорядкування ,поєднання чого небудь або кого небудь в єдине ціле приведенням в певну систему можна сказати ,що під терміном «організація» взагалі розуміють порядок ,узгодженність в який –небудь послідовній діяльності або сукупності предметів. В іншому випадку організація являє собою діяльність людей ,направлену на приведення обєкту в стан упорядкованості.
Організація земель являється одним із основних питань використання землі в конкретних господарствах і заключається в вирішенні слідуючих нерозривно пов’язаних між собою питань :
- встановлення складу і площ окремих видів угідь
- визначення об’єму і строків трансформації і покращення угідь
- господарське ціленаправлене розміщення угідь.
Основним завданням організації земель являється виявлення і використання існуючих в господарстві резервів і можливостей підвищення проуктивності і культури використання різноякісних земель в складі різних угідь, підняття продуктивності і охорона земель.
або Основним завданням організації земель є створення територіальних умов для інтенсифікації сільського господарства ,одержання найбільшої кількості продукції з кожного гектару при найбільшій економії затрат праці і засобів на одиницю продукції і постійному підвищенні родючості грунту .
Система землекористування як об’єкт організації використання земель.
ОВЗ – це діяльність направлена на утворення певної системи використання земель, яка відповідає поставленим завданням і науковим уявленням про раціональне землекористування.
Заходи із землеустрою – це передбачені документацією із землеустрою роботи, щодо раціонального використання та охорони земель; формування та організації території об’єкта землекористування та ін..
Стале(збалансоване)землекористування – це є форми та відповідні до них методи використання земель, що забезпечують оптимальні параметри екологічних та соціально – економічних функцій території.
Теоретичні основи збалансованого землекористування.
Землекористування – це об’єктивно зумовлений процес залучення людиною землі до виробничою і невиробничою діяльності, її відтворення та охорони і є різновидом природокористування.
В сучасних умовах важливого значення набуває комплексний підхід до природокористування, землекористування.
В основу збалансованого використання земель повинна бути покладена екологізація сільськогосподарського землекористування, як найважливіша складова соціально-економічного розвитку держави, і передбачати оптимальну організацію та функціонування сільського й лісового господарств, розміщення об’єктів промисловості, транспорту, рекреації тощо.
Екологізація землекористування передбачає залучення земельних ресурсів в виробництво із одночасним відтворенням та охороною. В умовах ринкової економіки для екологізації землекористування використання економічних механізмів стимулювання , раціональне використання та охорона земель є основними ознаками збалансованого землекористування.
Значення організації використання земель для збалансованого землекористування.
Організація території повинна бути спрямована на створення комплексу сприятливих умов для екологічно безпечного та одночасно економічного ефективного використання земель в т.ч. аграрному секторі.
Тому при вирішенні питань збалансованого землекористування застосовують нові теоретичні концепції та практичні підходи до оптимізації сільськогосподарського землекористування, що базується на системному зіставленні вимог рослин та їх адаптивних можливостей з фактичним станом агроландшафту й перспективами регулювання його властивостей. Базисом тут є концепція адаптивного землеробства з ландшафтно-екологічним підходом до організації використання сільськогосподарських земель. В основу цієї концепції покладено ландшафтно-екологічну диференціацію агроландшафтів та ґрунтозахисний комплекс заходів щодо використання орних земель. Основним завданням цієї концепції є досягнення найбільшої ефективності в охороні ґрунтової родючості при оптимальних витратах праці та матеріально-грошових засобів й забезпечувати при цьому найвищу продуктивність агроценозу.
Науково-методичні підходи до просторової організації території з врахуванням екологічних, економічних та соціальних чинників розвитку землекористування.
Організація території повинна бути спрямована на створення комплексу сприятливих умов для екологічно безпечного та одночасно економічного ефективного використання земель в т.ч. аграрному секторі.
Тому, ефективність використання землі можливе в поєднання економічних чинників та компонентів природи(родючість, ґрунти, кліматичні умови – це дасть визначити спеціалізацію с/г).
В зем-ння використовують такі підходи до ОВЗ:
1. Ландшафтно – екологічний підхід (враховує ландшафтну диференціацію території та екологічний стан зем.ресурсів – фація, урочище, район, зона).
2. Агроекологічний підхід (передбачає врахування агроекологічні особливості території по відношенні до окремих видів або груп с/г культур).
3. Системний підхід (дозволяє дослідити об’єкт, як сукупність взаємнопов’язаних та взаємнодіючих компонентів – ґрунти, вода, клімат, рельєф, сонячна радіація і т.д., які рухаються в просторі та часі і характеризуються зв’язками, активність яких спрямована до організованої цілісності та впорядкування).
4. Комплексний підхід (поєднує в собі всі вище перераховані підходи при ОВЗ у господарських цілях).