Провідні представники гуманістичного навчання

Абрахам Маслоу, Карл Роджерс й Артур Комбс - три ведучі психолога, що зробили найбільший вплив на формування гуманістичних методів викладання.

Абрахам Маслоу вважається батьком гуманістичної психології. Маслоу вважав, що, якщо дітям дати можливість самостійно вибирати напрямок навчання, вони зроблять мудрий вибір. Такий принцип веде до «вільного навчання», у ході якого вчитель організує активні навчальні ситуації. Учні вибирають із запропонованого те, що здається цінним особисто їм. У такій обстановці управління уроку викладачем, стає другорядним у порівнянні з мотивуючою силою самостійно обираної діяльності. Сам досвід навчання перетворюється в нагороду. Маслоу найбільше відомий своєю теорією мотивації - «ієрархією потреб».

Карл Роджерс писав: «По-моєму, навчання повинне бути реальним,а не безжиттєвим, стерильним, марним, що швидко забувається, що вбивають в голови бідним безпомічним особам, прикутим до своїх місць залізними оковами умовності!» Якби прихильники біхевіористського й когнітивного навчання приймали до уваги методи Роджерса, зосереджені на людині, були розроблені в ході його роботи як психотерапевта-консультанта. Термін «центрований на людині» відображає думка, що консультування повинне бути орієнтоване на клієнта, на противагу директивної терапії, у центрі якої стоїть консультант. Ідеї Роджерса були засновані не на об'єктивних даних, але скоріше на особистих відповідях людей на питання. Як вони почувають себе? Як сприймають свої відносини з іншими? Він переніс свої ідеї на заняття в класі, де вів семінари по психології й консультуванню.

Як професор аспірантури, він почав застосовувати свої методи консультування на семінарах. Його принципи навчання ґрунтувалися на «викладанні, центрованому на учневі». На думку Роджерса, учителі повинні довіряти студентам працювати самостійно в міру їх здібностей і надавати їм можливість для навчання. Викладачі повинні з'являтися перед учнями як «реальні люди», а не показувати маски; вони повинні бути щирими і відвертими, допомагаючи процесу навчанню. Викладачі повинні поважати учнів, а також їхні почуття й недоліки й повинні вміти бачити знання з погляду учнів. Результатом цих зусиль, на думку Роджерса, буде відповідальне ставлення учнів до процесу навчання.

Артур Комбс писав: «Я не гуманіст, тому що не хочу бутидобреньким з людьми. Але я - гуманіст, тому що знаю: коли я застосовую гуманістичні принципи у своєму викладанні, учні навчаються краще». Комбс підкреслював, що роль учителів - полегшувати навчання. У значній мірі його положення паралельні теорії навчання відкриття Джерома Брунера, але Комбс приділяв більше увагу обміну особистісними думками й менше - об'єктивному рішенню проблем. Учитель, що вміє ефективно полегшувати освітній процес, згідно Комбсу, повинен бути добре інформованим, чутливим, повинен вірити в здібності учнів, відрізнятися позитивною самооцінкою й використовувати безліч методів для залучення учнів у процес навчання.

Для Комбса значення не є невід'ємно властиве темі предмета; саме особистість надає предмету його значення. Дилема викладача, по Комбсу, не в тім, як представити предмет, а в тім, як допомогти учням витягти особисте значення зі змісту предмета. Цей акцент на релевантності, що переважає над значенням, проник у викладання. Простіше кажучи, «значення» стосується об'єктивного розуміння предмета: Що це значить? «Релевантність» належить до суб'єктивного значення предмета: Що це значить для мене?Ці твердження, що стосуються важливості «особистої думки», - тобто релевантності, - підривають запевняння самого Комбса про те, що «учні вчаться краще» при використанні гуманістичних методів.

Дослідження показали, що такі методи можуть поліпшити ставлення до школи й самооцінку учнів, а також сприяти, співробітництву між учнями, тому що предмети стають більш релевантними. Але академічні досягнення від цього страждають, тому що об'єктивне значення занижується.

«Модель викладання» призиває до рівноваги між значенням і релевантністю. Стовп мислення (когнітивне значення) і стовп почуття (емоційна релевантність) знаходиться на багатокутовому камені потреб учнів. І те й інше необхідно для зростання. Пізнання без почуттів приводить до сухих абстракцій. Почуття без пізнання; лише мелодраматичний ефект. Використовуючи й те й інше, учитель допомагає учням ясно зрозуміти матеріал і виявити його важливість особисто для себе.

Ч. X. Патерсон розглядав емоційне навчання як протидію надмірній увазі до технології освіти. Він виступає за прояв у викладачах індивідуальних особливостей і підтримує техніки навчання, схожі на пропоновані Роджерсом і Комбсом.

Теорія злитої освіти Джорджа Брауна підкреслює важливість сполучення когнітивних й емоційних факторів в процесі навчання, але емоційний фактор він вважав більш важливим для довготривалого запам'ятовування.

Томас Гордон працював з Карлом Роджерсом і застосував терапію, центровану на людині, для вивчення відносин між батьками й дітьми в книзі «Виховання ефективних родичів» (1970). Успіх книги спонукав його написати «Виховання ефективного викладача» (1974), у якій він підкреслював важливість емоційного зв'язку між учителем й учнями. У цих відносинах повинні бути присутні відвертість, чесність, любов і взаємозалежність.

«Навчання запрошення» Вільяма Перки призиває викладачів послідовно передавати знання як в вербальній, так й в іншій формі учням, які чуйні, здатні й мають самостійну цінність. У книзі «Успіх школи запрошення» (1984) Перки пропонує чотири фактори поведінки учня які повинні привести до успіху викладання: спілкування (учнів з іншими учнями), ствердження (самоконтроль над процесом навчання), особистий внесок (особиста участь у навчанні) і наслідування (успішна відповідність очікуванням школи).