Структурні схеми керування власністю
Організаційно-правові форми організацій виступають своєрідним редуктором, що забезпечує «передачу потужності» від власності до механізмів керування нею й, навпаки, від керування організацією - до власності. Ці якості організаційно-правовим формам власності повідомляють институционально встановлені й законодавчо закріплені за ними юридичні норми й правила, що визначають їхній статус у системі економічної організації суспільства й делающие їх конкретними юридичними особами, суб'єктами економічних відносин.
Специфіка тої або іншої організаційно-правової форми власності визначає набір необхідних методів і прийомів керування даною власністю. Саме ці методи характеризують ступінь твердості, сполучення власності й керування.
Цивільний кодекс дозволяє вибудувати систему об'єктів керування власністю, наведену на мал. 9.1.
Розглядаючи другий рівень системи, зображеної на мал. 9.1, помітимо, що при декомпозиції муніципальної власності існують деякі складності.
Так, одні дослідники вважають, що багаторівневе місцеве самоврядування повинне складатися з таких елементів, як мікрорайони в містах, села, села (перший рівень) і сільрада, район, місто – другий рівень. Інші висловлюють точку зору, при якій місцеве самоврядування може мати чітко виражену территориальность. Воно здійснюється тільки там, де реально проживають люди, тобто в селах, селах, селищах і містах до певної величини. Усякі об'єднання сіл і міст переслідують адміністративні, економічні й інші мети, але не створюють нового просторового ареалу місцевого самоврядування.
Рис. 9.1. Структура власності як об'єкта керування: З – земля й інші природні ресурси; И – майно унітарних підприємств і установ, паї й частки; ДО – скарбниця (бюджет і все інше); Л – особиста власність; ИП – індивідуальне підприємництво; Х – господарство без утворення юридичної особи; П – виробничі кооперативи; АЛЕ – некомерційні організації; ОБ – суспільства; Т – товариства.
На практиці із проблемами розмежування об'єктів керування зіштовхуються всі юридично, що оформилися органи, самоврядування всіх рівнів: із приводу центральних районних лікарень, розташованих у містах, сперечаються місто й район, а муніципалітети в містах районного підпорядкування або в районах великих міст вимагають наділити їх відповідним муніципальним майном, розташованим на їхній території. І треба сказати, процес цей належного дозволу не одержує.
Розмежування ж державної власності по рівнях (федеральний рівень і обласний) регламентовано досить повно. Процес цей іде безупинно, виходячи із принципу, по якому все изначально оголошено федеральною державною власністю, але на прохання суб'єкта Федерації частина власності (не вхідної в перелік майна, що ставиться винятково до федеральної власності) може бути передана в державну власність суб'єкта Федерації рішенням Уряду РФ.
Склад муніципальної власності також може формуватися зі складу державного майна суб'єкта Федерації, по його рішенню у відповідь на прохання про передачу з боку муніципалітету. Крім того, існує перелік об'єктів, які по факті вважаються муніципальними в процесі розмежування державної власності.
Розглянемо більш докладно структуру муніципальної власності (мал. 9.2).
Рис. 9.2. Структура муніципальної власності
Як бачимо, до складу муніципальної власності входить земля, по-перше, як ґрунт, що забезпечує сільськогосподарську діяльність, по-друге, як поверхня для розміщення різних об'єктів і, по-третє, як місце знаходження природних ресурсів і т.д.
Крім землі, у структурі власності виділені майно й скарбниця. І якщо майно складається із власності, закріпленої за юридичними особами (установами й унітарними муніципальними підприємствами), те скарбниця являє собою бюджетні кошти й все інше, що не ввійшло до складу об'єктів землі й майна [22].
Подібний підхід дозволяє системно представити власність муніципального утворення й уникнути помилок при розробці місцевих законів по керуванню муніципальною власністю.