Організаційна структура керування проектної організації
| Руководство |
| Реализация |
| Снабжение |
| Производство |
| Руководство проекта |
| Планирование запасов |
| Механическая обработка |
| Реклама |
| Поставка |
| Закупка |
| Сборка |
| Переваги | Недоліки |
| 1) Висока гнучкість і адаптивність систем; | 1) Складні механізми координації; |
| 2) Зниження ризику помилкових рішень; | 2) Можливі конфлікти через подвійне підпорядкування; |
| 3) Професійна спеціалізація керівників функціональних підрозділів; | 3) Розмитість відповідальності по окремому проекті; |
| 4) Можливість обліку специфічних умов регіону; | 4) Складність контролю робіт із проекту в цілому; |
| 5) Розмежування сфер відповідальності; | 5) Необхідність диференціювання контролю по функціях і проектам. |
| 6) Кадрова автономія функціональних підрозділів; | |
| 7) Цільове керівництво проектом на основі єдиноначальності. |
Додаток 2.
Оптимізація доходів організації (підприємства)
Дослідження ринку (маркетинг) є важливими коштами пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства (організації).
В Україні маркетингові дослідження почали проводитися кілька років назад. Їхнє використання зв'язане в першу чергу з тим, що підприємства функціонують у досить складному конкурентному середовищі. Це жадає від них значно більшої уваги до питань вивчення кон'юнктури ринку, дослідження попиту клієнтури на продукцію підприємства, прогнозування обсягу виробництва продукції, дослідження ефективності рекламної діяльності й т.д. Саме таку інформацію можна одержати в результаті маркетингових досліджень.
Маркетингові дослідження проводяться в кілька етапів [82].
На першому етапі - визначається проблема, мета й завдання дослідження.
На другому - проводиться аналіз стану виробництва.
На третьому - аналіз попиту на продукцію підприємства.
Попит на продукцію підрозділяється на:
- попит, що існує в цей момент;
- потенційний попит, обумовлений попитом клієнтури на продукцію підприємства й числом потенційних клієнтів;
- бажаний попит з погляду підприємства, при якому забезпечується запланований рівень виробництва продукції й рентабельності виробничої діяльності, а також, оптимальне використання виробничих потужностей і т.д.
Щоб успішно реалізувати свої можливості по виробництву продукції й наданню послуг, підприємства повинні використовувати широкий набір взаємозалежних мір, для залучення клієнтури.
У числі цих мір можна виділити наступні:
- надання клієнтурі сучасних технологій виробництва продукції, зберігання й обслуговування клієнтури (включаючи інформаційне обслуговування);
- надання додаткових послуг у процесі роботи із клієнтурою;
- завчасне інформування клієнтури про рівень цін на роботи (послуги) і надаваних знижках із цін;
- забезпечення швидкісної обробки транспортних засобів за погодженими цінами;
- кваліфіковане, зацікавлене й оперативне узгодження умов виконання робіт (послуг), що включаються в договір;
- безумовне виконання договорів при сучасному і якісному інформуванні клієнтури про хід їхнього виконання;
- оперативну й ділову рекламу можливостей підприємства по виконанню робіт (послуг);
- використання торговельної марки підприємства на роботи (послуги), що є гарантом якісного, ефективного й повного виконання договірних зобов'язань.
Відомо, що іноземні компанії, представляючи плани на період від 3 до 5 років, вважають за доцільне перші 2-3 роки працювати з досить точними, а в більше віддалений період - з більш-менш приблизними (прогнозними) оцінками. Тому підприємства, які функціонують у ринкових умовах, також повинні мати такі плани. Складання їх дасть можливість підприємству стежити за строками надходження коштів по поставленій продукції, виконаним роботам і послугам.
У практиці роботи підприємств прийнято на етапі формування поточних планів, розраховувати величину додаткового виторгу з урахуванням очікуваного стану ринку, можливих ризиків і можливостей підприємства в майбутньому плановому періоді. У цьому зв'язку керівникові підприємства необхідна інформація про джерела фінансування, основних змінах ресурсів (основний і оборотний капітал, робоча сила й ін.) і право розподіляти коштів по фондах із вказівкою періодичності надходження коштів від виконуваних робіт (послуг) і фінансових операцій. Це вимагає вдосконалення методів і коштів фінансового обліку, обліку видатків по виробничій діяльності й керування цими видами діяльності.
Маркетингова орієнтація виробничої діяльності підприємства, спрямована на збільшення попиту на його продукцію, роботи (послуги) і одержання замовлень (висновок господарських договорів на роботи й послуги), викликає необхідність розділити видатки виробництва на дві категорії: умовно постійні й змінні.
Умовно постійні (далі постійні) не залежать від обсягу продукції, виконуваних робіт (послуг), а змінні пов'язані з кількістю продукції й виконаних робіт (послуг).
Розподіл видатків на змінн і постійні привела до виникнення методу прямого віднесення видатків на вартість робіт (послуг). Цей метод є дуже важливим інструментом планування й контролю ефективності роботи підприємства. Для оцінок стану виробничої діяльності підприємства використовуємо поняття маржинальный дохід, що будемо визначати як різницю між виторгом від обсягу реалізованої продукції й виконаних робіт (послуг) і сумою постійних і змінних видатків на їхнє виконання.
З рахунку маржинального доходу будемо покривати постійні видатки (містити соціальну сферу). Частина маржинального доходу буде являти собою прибуток підприємства, що будемо використовувати для сплати податків. У такому випадку постійні видатки прирівнюються до одному з напрямків використання маржинального доходу. Постійні видатки разом із прибутком класифікуються як маржинальный дохід від виробничої діяльності підприємства.
Таким чином, маржинальный дохід (або маржинальная прибуток) розподіляється на три частини:
- прибуток, що направляється на відшкодування постійних видатків;
- прибуток, що перераховується в держбюджет;
- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства або чистий прибуток.
Ці три частини прибутку можуть бути рівними по питомій вазі, що прийнята вважати нормальним. Якщо вони будуть рівними, то період окупності постійних видатків не буде перевищувати 4 місяців. Тому аналіз окупності постійних видатків можна звести до оцінки структури розподілу маржинального доходу.
Потреба в такому розподілі маржинального доходу виникає, коли міняються умови виробничої діяльності підприємства, вирішується питання про доцільність модернізації або розвитку виробничих потужностей або ефективності використання діючих виробничих потужностей.
Виявлення взаимозависимостей між обсягами виробництва, прибутком і собівартістю продукції, виконаних робіт (послуг), впливом структури собівартості на кінцеві результати виробничої діяльності підприємства дозволяє:
- розрахувати рівень прибутку;
- відповістити на запитання «при якому обсязі виробництва й виконуваних робіт і послуг підприємство дістане прибуток?»;
- визначити обсяг виробництва й робіт (послуг), при якому видатки виробництва й обсяг продукції й виконуваних робіт (послуг) буде рівним виторгу від виробничої діяльності підприємства. Цьому багато в чому сприяє графоаналітичний метод дослідження різних варіантів комбінації названих факторів.
Нижче представлений графік маржинального доходу підприємства, побудований за звітним даними підприємства (форма № 14-фин. - звіт про доходи й видатки підприємства) і форми 2 (звіт про фінансові результати) за два роки (табл. 18.1).
Із графіка видно, що прибуток, що відповідає обсягу продажів продукції (послуг) підприємства за n-ый рік, більш ніж в 2 рази перевищує змінні видатки й тому крапка критичного обсягу продукції, робіт (послуг) зрушена вліво від зони збитків.
Графічна побудова дає можливість записати наступну пропорцію:
Ткр / Н = В / Дм,
де Ткр – критичний обсяг продукції, робіт (послуг), виконуваних підприємством;
Н – постійні накладні видатки, грн.;
У – виторг від виконання продукції, робіт (послуг), грн.;
Дм – загальна сума маржинального доходу, грн.
Із пропорції можна вивести формулу для розрахунків критичного обсягу продукції, робіт (послуг) у грошовому вираженні:
Ткр = (В × Ч × Н) / Дм
Критичний обсяг продукції, робіт (послуг) у натуральних одиницях можна розрахувати при заміні виторгу від продажу продукції, робіт (послуг) у грошовому вираженні (В) на обсяг продукції, робіт (послуг) у натуральних одиницях (Д).
Для чого підприємству необхідно виконувати подібні розрахунки? Судячи з даних нашого приклада, продукція, роботи (послуги) реалізуються з високим рівнем рентабельності. Однак, графік і розрахунки показують, що в критичній крапці видатки не просто рівняються виторгу, а в цій крапці маржинальный дохід рівняється постійним видаткам, то є
Дм = В × Ч × Рп = Н,
де, Рп – змінні видатки.
Це означає, що підприємство працює в цьому випадку тільки на окупність постійних видатків.
Таблиця 1
Фінансові показники роботи підприємства
| Показники | Період | |
| n рік | n+1 рік | |
| Обсяг робіт у натуральному вираженні, тис.ед. | 6171,5 | 6040,0 |
| Виторг (валовий дохід) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), млн. грн. | 93,439 | 105,41 |
| Прямі (змінні) видатки на проведення реалізацію продукції (робіт, послуг), млн. грн. | 48,949 | 48,132 |
| Маржинальный дохід, млн. грн. | 45,910 | 61,144 |
| Постійні видатки на утримання невиробничої сфери, млн. грн. | 1,4 | 4,494 |
| – інші платежі із прибутку, млн. грн. | 0,531 | 1,142 |
| Прибуток до відрахування податків, млн. грн. | 44,510 | 56,650 |
| Податок на прибуток, млн. грн. | 12,773 | 14,085 |
| Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, млн. грн., у тому числі: | 31,737 | 42.565 |
| – на виробничий розвиток | 12,380 | 11,586 |
| – на соціальний розвиток | 4,010 | 8,088 |
| – на заохочення | 7,681 | 8.097 |
| – інші мети | 6,965 | 14,794 |
| Ціна виробництва й обслуговування 1-ой одиниці продукції, грн. | 15,2 | 17,5 |
| Видатки на проведення й обслуговування 1-ой одиниці продукції грн. | 7,93 | 7,97 |
| Рентабельність, % | 90,94 | 116,18 |
Розподіл маржинального доходу показане в табл. 18.2 ( n-ый і n+1 року).
Таблиця 2
Розподіл маржинальной прибутку
| Напрямок прибутку | n – рік | n + 1 рік | ||
| млн. грн. | % | млн. грн. | % | |
| Прибуток, що перераховується в бюджет | 12,7 | 27,8 | 14,08 | 23.04 |
| Прибуток, що відшкодовує постійні видатки | 21,0 | 45,7 | 41,20 | 67,37 |
| Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, організації | 12,1 | 26,5 | 5,859 | 9,59 |
| Усього | 45,8 | 61,139 |
З таблиці 18.2 видно, що прибуток, що перераховується в бюджет, знизилася з 27,8% в n-ом року до 23,0% в n+1 року. Прибуток, спрямований на покриття постійних видатків виросла з 45,7% в n-ом року до 67,4% в n+1 року. У нашім прикладі, прибуток, що залишається в підприємства, на покриття інших потреб, фінансованих із прибутку, з 26,4% в n-ом року зменшилася до 9,6% в n+1 року. Це є слідством того, що в підприємства різко виросли видатки в не виробничій сфері.
Якщо привести видатки на невиробничу сферу, фінансовану з маржинального доходу до рівня умовного нормативу (33,3%), то вивільниться в n-ом року – 5,71 млн. грн., в n+1 року – 20,84 млн. грн.
Якщо залишити в n-ом року сплату податків у бюджет на рівні звіту, тобто 12,7 млн. грн., скоротити видатки на невиробничу сферу до рівня умовного нормативу (33,3%), у розпорядженні підприємства залишиться 17,8 млн. грн. при фактичному розподілі 12,380 + 7,681 + 6,965 = 27,027 (дефіцит - 9,179 млн. грн.).
В n+1 року розподіл прибутку буде наступне:
у бюджет 14,08 (33,3%),
на невиробничу сферу - 15,29 млн. грн.,
на потреби підприємства 26,69 млн. грн. при фактичному розподілі 11,586 + 8,097 + 14,794 = 34,477 млн. грн. (дефіцит - 7,787 млн. грн.).
Якби інші видатки були на рівні n-ого року, то це дало б економію 7,829 млн. грн. Підприємство не випробовувало б недоліку прибутку й фінансове становище його було б нормальним. Ціна на продукцію підприємства, роботи (послуги), сформована із завищенням частки прибутку, може бути знижена, особливо якщо на ринку присутні конкуренти.
Для коректування ціни, а в цілому й обсягу продукції, виробленої підприємством, робіт (послуг), можна піти по декількох шляхах.
Наприклад, у першому випадку, прийняти, що частка постійних видатків у структурі ціни на продукцію, роботи (послуги) відповідає нормативному розподілу видатків. Тоді потрібно знижувати частину прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, до величини перевищуючу частку постійних видатків. Зниження може відбуватися поетапно, залежно від ситуації на ринку.
Другий шлях передбачає, за результатами аналізу структури постійних видатків, здійснити пошук резервів, і реалізувати рішення щодо зниження видатків. Є кілька варіантів зниження видатків, наприклад:
- знижувати абсолютну величину постійних видатків, або
- збільшувати обсяг виробленої продукції, робіт (послуг) і, по можливості, питому вагу маржинального доходу в загальному виторзі. У зв'язку із цим, підприємству необхідно розробити план мір для скорочення постійних видатків.
У рамках діючі в Україні законодавства, при розумному підході до не виробничих видатків, які носять постійний характер, мабуть, можна рекомендувати розподіляти маржинальный дохід, дотримуючи наступних норм:
відраховувати в бюджет прибуток у сумі, що розраховується по чинному законодавству;
направляти не більше 33,3% маржинального доходу на невиробничу сферу.
Якщо підприємство працює в умовах ринку, необхідність у такій оцінці функціональної залежності аналізованих показників, зокрема розподілу маржинального доходу, виникає, коли міняються умови виконання й реалізації робіт (послуг) або вирішується питання про ефективність використання виробничих потужностей, діяльності управлінського й обслуговуючого персоналу, або відбуваються зміни в інших статтях постійних видатків. Така оцінка необхідна для того, щоб підприємство мало можливість відстояти свою частку продукції, робіт (послуг) на ринку в регіоні.
Імідж підприємства оцінюється:
- набором продукції й робіт (послуг), виконуваних підприємством в інтересах його клієнтури;
- абсолютним і відносним рівнем видатків на оплату робіт і послуг клієнтурою;
- строками і якістю поставляється продукции, що.
Обсяги виробництва конкретного підприємства, як основи його розвитку і його рейтингу, залежать від наступної сукупності факторів:
- розміщення природних ресурсів у країні й ближнім зарубіжжі;
- рівня розвитку й розміщення продуктивних чинностей у країні;
- характеру поділу праці в країні й за рубежами країни;
- розвитку виробничого, сільськогосподарського й інвестиційного комплексів у регіоні розміщення підприємства;
- стану й характеристик суміжних транспортних систем, (залізничного, річкового, автомобільного й ін. видів транспорту);
- розвитку зовнішньої торгівлі й динаміки господарських зв'язків;
- кон'юнктури фрахтового ринку й тенденцій у розвитку світового судноплавства.
На сучасний стан підприємств великий вплив робить тарифна політика держави.
Тут необхідно відзначити, що державне й галузеве керування, як свідчать дослідження багатьох авторів і досвід роботи підприємств, не дають можливості приймати адекватні стану ринку господарсько-економічні рішення. Такі рішення, на нашу думку, повинні прийматися на рівні підприємства. Тому рішення проблеми оптимізації діяльності підприємств, лежить у площині розширення економічної волі підприємств і в удосконалюванні менеджменту цими підприємствами. При цьому з'являються умови для децентралізації відповідальності за результати роботи цих підприємств. При практичній реалізації такого підходу до проблеми, необхідно враховувати: рівень компетенції й здатність приймати оптимальні управлінські рішення апаратом керування підприємства.
До основних причин використання багатьма підприємствами не ринкових методів керування діяльністю підприємства до останнього часу, можна віднести:
- непідготовленість і, в окремих випадках, нездатність менеджерів і фахівців підприємств до роботи в умовах ринку. Слідством цього є недостатня рентабельність або навіть збитковість основної діяльності підприємств, що свідчить про низьку якість роботи підприємств із договорами;
- принципово нові умови роботи підприємств, об'єктивно вимагають удосконалювання системи керування ними, їх виробничої й організаційної структур керування й принципів оптимізації прийнятих виробничих, економічних і інвестиційних рішень.
Одним зі шляхів усунення негативних наслідків від використання підприємствами далеко не сучасних систем керування, є підвищення ролі бухгалтерського обліку в керуванні підприємством і його структурними підрозділами.
Комп'ютерна система бухгалтерського обліку вже в цей час може забезпечити:
щомісячний аналіз даних бухгалтерської звітності для перевірки відповідності доходів обсягам виробництва;
аналіз валового виторгу наміченим плановим завданням.
Сучасні комп'ютерні системи, експлуатовані підприємствами, у процесі планування можуть установлювати контрольні цифри, по яких можна оцінювати результати роботи підприємства, його підрозділів і окремих керівників, на будь-яких інтервалах часу. Тому розробка й використання високоефективних інформаційно-інтелектуальних технологій, впровадження нових форм організації виробництва й керування цим виробництвом, є головною умовою адаптації підприємств до сучасних умов роботи і їхній прискореного розвитку.
Викладена вище методологія розрахунків основних параметрів керування (доходами, видатками, додатковими видатками й доходами на додаткову одиницю продукції, прибутку й т.д.) виробничою діяльністю підприємства, на нашу думку, може сприяти підготовці менеджерами підприємств ефективних управлінських рішень.
Додаток № 3
Економічна ефективність керування виробництвом [82]
Витрати праці в керуванні.У матеріальному виробництві беруть участь не тільки робітники, зайняті безпосередньо у виробничих підрозділах підприємства, але й ті працівники, які управляють всіма виробничими процесами й забезпечують виробництво матеріальними, трудовими й енергетичними ресурсами, а також здійснюють впровадження досягнень науки й техніки у виробництво.
Праця працівників керування є продуктивною працею, а самі працівники - виробниками, що беруть участь у створенні матеріальних благ, їхньої вартості, у тому числі й вартості прибавочного продукту. Специфічна особливість управлінської праці полягає в тому, що він втілюється в продукті не прямо, а шляхом здійснення управлінських функцій стосовно працівників, зайнятим виробничими операціями. Ця праця враховується в сукупній праці всіх працівників, у загальних результатах виробництва. Таким чином, витрати праці в керуванні - це необхідні витрати матеріального виробництва, які є частиною вартості зробленої продукції, і праця працівників керування оплачується з тої вартості, у створенні якої вони беруть участь. Однак витрати управлінської праці, як і інші витрати, входять у витрати матеріального не в будь-якому обсязі, а в міру свого суспільно необхідного характеру. Тому витрати на керування повинні відповідати обсягу виробництва й забезпечувати скорочення сукупних витрат виробництва. Вони повинні скорочуватися при підвищенні продуктивності праці в керуванні.
Скорочення витрат на керування тільки тоді є економічно виправданим, коли вони не ведуть до збільшення загальних витрат на виробництво продукції. Це положення ставиться, як до витрат на утримання управлінських працівників (жива праця), так і до витрат, упредметненим у коштах комп'ютерної й організаційної техніки (упредметнена праця). Збільшення витрат упредметненої праці повинне забезпечити більше витрат живої праці в керуванні й зменшити сукупні витрати виробництва.
Відомо, що без комп'ютеризації управлінської праці завдання розвитку економіки й організації ефективного керування не може бути вирішена. Це завдання може бути вирішена на основі комплексного вдосконалювання всієї системи керування, що укладається в механізованому зборі й обробці потоків виробничо-економічної інформації, застосуванні комп'ютерних систем керування виробництвом, використанні комп'ютерної техніки й економіко-математичних методів.
Критерії й методи визначення ефективності керування виробництвом.Визначення ефективності керування виробництвом методично зводиться до розрахунку співвідношення витрат на керування й отриманих при цьому результатів, у першу чергу тих, які відображають підвищення ефективності всього виробництва. Отже, удосконалювання керування повинне відображатися в підвищенні ефективності виробництва й зниженні витрат на адміністративно-управлінський персонал (аналізованого періоду).
Зниження управлінських витрат - один з елементів економії суспільної праці в процесі виробництва. Однак не завжди зменшення частки витрат на керування забезпечує досягнення сукупної економії витрат. Важливо, щоб даний обсяг витрат керування забезпечував економію витрат живої праці й упредметненої праці у всьому виробництві й загальне підвищення виробництва. Специфіка управлінської праці полягає в тому, що його витрати проявляються найбільше повно лише в загальних результатах виробництва, а ефективність його може оцінюватися через виявлення ефективності всього виробництва. Оцінка доцільності обраної схеми керування повинна провадитися в конкретних умовах підприємства (організації), об'єднання, галузі.
Процес керування і його ефективність залежить від особливості галузі (виробництва), технічної оснащеності, особливості технологічних процесів, масштабів і рівня спеціалізації виробництва, виду продукції, кваліфікації кадрів, організації праці й виробництва.
Для порівняння витрат на керування по окремих об'єктах керування можна вибрати наступні показники:
відносну й абсолютну величину витрат адміністративно-управлінських видатків (на випуск продукції в натуральному й грошовому вираженні, кількість зроблених одиниць, інформаційний потік документів, величину виробничих фондів, прибуток, рентабельність;
кількість структурних підрозділів (в абсолютному й відносному вимірі на випуск продукції);
чисельний склад структурних підрозділів;
машиная озброєність апарата керування (наявність коштів механізації й оргтехніки для рішення завдань керування й ступінь їхнього використання);
продуктивність праці на підприємстві й у керуванні підприємством, об'єднанням, галуззю.
Економічна ефективність керування виробництвом. Ефективність керування окремими ділянками або підприємством у цілому є результатом функціонування системи керування, що забезпечують виконання поставлених перед об'єктом завдань із найменшими трудовими, матеріальними й фінансовими витратами.
Економічну ефективність керування визначають наступні основні напрямки:
структура керування. Абсолютні й відносні показники;
наявність і використання оргтехніки й коштів механізації в процесі рішення управлінських завдань органами керування підприємством;
застосування комп'ютерної техніки й ступінь її використання при рішенні управлінських завдань, розробка й впровадження комп'ютерних систем керування виробництвом;
удосконалювання процесів рішення управлінських завдань при функціонуванні системи керування підприємством завдань;
підвищення продуктивності праці;
зміна обсягу випуску продукції, поліпшення ритмічності виробництва;
зниження собівартості продукції;
строки окупності капітальних вкладень;
оптимізація рішень завдань по використанню трудових ресурсів і економія, що досягається при цьому;
економія матеріальних ресурсів і її вплив на випуск продукції, фінансовий стан підприємства;
використання виробничих потужностей, інтенсифікація виробництва, підвищення якості продукції;
поліпшення фінансового стану підприємства в цілому, його структурних елементів.
Найбільш важливими економічними показниками роботи підприємства є: обсяги виробництва й реалізації;
зниження норм видатку матеріальних цінностей на одиницю продукції; поліпшення використання виробничих фондів;
продуктивність праці;
скорочення витрат заробітної плати на одиницю продукції;
зниження собівартості;
збільшення розмірів прибутку й підвищення рентабельності виробництва;
збільшення власних фінансових ресурсів;
поліпшення фінансових показників;
поліпшення умов праці, відпочинку, побуту й інших показників.
При укрупненій оцінці ефективності керування діяльністю підприємства можуть бути прийняті відносні величини - рівні виконання плану за відповідними показниками в досліджуваному періоді. Тоді ефективність керування виробництвом може бути обчислена по наступній функції:
Эп = F (х); х := (Q, Qр, ΔН, T , ?З, ?C, ?П, ?P),
де Q-Q- обсяг виробництва;
Qр - обсяг реалізації;
?Н - зниження норм видатку матеріальних цінностей;
T -продуктивність праці;
?З - скорочення витрат по заробітній платі на одиницю продукції;
?C - зниження собівартості;
?П - збільшення розмірів прибутку;
?P - підвищення рентабельності виробництва;
Эп - ефективність керування виробництвом ;
х:= означає, приймає значення.
Після визначення приватних і загальних критеріїв ефективності керування виробничо-господарською діяльністю, а також економічності апарата керування Эувизначають і загальну ефективність керування підприємством, організацією, об'єднанням, галуззю (при необхідності).
Эп Зу Зу
Эобщ= ---- --- --причому Эу = ---- ---- ----------- ,
Эу Q +Qн Ф з.п
Зу - витрати на керування, тис. грн.;
Q,Qн - вартість основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів, тис. грн.;
Ф з.п - фонд заробітної плати (крім фонду зарплати адміністративно-управлінського персоналу), тис. грн.
Останнім часом значна кількість завдань (з різними критеріями оптимальності й обмеженнями) по кожному з названих напрямків можна вирішити, використовуючи математичні методи й комп'ютерні системи обробки даних.
Визначення економічного ефекту сучасних систем керування.У результаті розрахунків економічної ефективності сучасних систем керування визначаються результати виробничо-господарської діяльності підприємства. можливість використання проекту вдосконалювання системи керування, величина економічного ефекту для підприємства.
Ефективність систем керування визначається численними показниками, основними з яких є:
одержання всіма підрозділами підприємства своєчасної й повної інформації про хід виробництва;
безперервність нагромадження інформації при відносно менших витратах трудових витратах;
ступінь використання інформації для вдосконалювання виробничого процесу;
забезпечення синхронності роботи структурних підрозділів підприємства;
розробка економіко-математичних моделей і їхнє використання при рішенні конкретних виробничих завдань;
можливість багаторазового використання вихідної інформації, виключення дублювання в роботі апарата керування, підвищення відповідальності;
динамічність системи керування виробничими процесами підприємства.
Для розрахунку річного економічного ефекту від використання сучасної системи керування підприємством використовується наступний порядок обчислень:
З1+ ЕнФп1 С2 + ЕнФп2
Э = [ ---- ---- ---- --- --(-- ---- ---- ------ )] В2,
В1 У2
де
Э - річний економічний ефект;
В1, В2 - річний обсяг продукції до й після впровадження сучасної системи керування, гр.;
З1,, З 2-2- собівартість продукції до й після впровадження сучасної системи керування, гр.;
Фп1, Фп 2-2- середньорічна вартість виробничих фондів до й після впровадження сучасної системи керування, грн.,
Ен - нормативний або прийнятий коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.
Розглянемо деякі методичні питання розрахунку ефективності сучасних систем керування підприємством (СУП). Основним показником економічної ефективності СУПє приріст прибутку за рахунок: зниження витрат на виробництво продукції й збільшення обсягів виробництва.
Ураховуються наступні показники ефективності виробництва:
збільшення випуску продукції на діючих виробничих потужностях у результаті оптимізації планів і більше раціонального використання основних виробничих фондів;
підвищення продуктивності праці;
оптимізація рівня запасів матеріальних ресурсів і обсягів незавершеного виробництва;
підвищення якості випускається продукции, що;
скорочення величини умовно-постійних видатків;
зниження непродуктивних видатків (оплата понаднормових робіт, штрафи, пени, неустойки т.п.));
інші показники виробничо-господарської діяльності, керування й прийняття рішень, поліпшення організації праці й т.п.).
Економічна ефективність СУП розраховується відповідно до галузевих методичних вказівок.
При визначенні очікуваного річного економічного ефекту як база для порівняння приймаються такі варіанти:
СУП впровадження на діючому підприємстві – плановані показники виробничо-господарської діяльності підприємства в рік впровадження СУП;
СУП впроваджується на стоящемся підприємстві, де не було передбачено її створення, - техніко-економічні показники проекту даного підприємства;
На знову проектованих підприємствах економічні показники СУПобґрунтовуються шляхом порівняння з аналогом.
Економічна ефективність СУП визначається річним приростом прибутку, річним економічним ефектом і ефективністю витрат на її створення:
а) річний приріст прибутку (або економія) розраховується по формулі
А2 - А1 З1 - З2
Эг = ( ---- ---- ---- --)П1 + ( ---- ---- ---- --А2 ,
А1 100
де А1 , А2 – річний обсяг реалізації продукції до й після до й після впровадження ССУП, тис. грн.;
З1, З2 – витрати на 1 грн. реалізованої продукції до й після до й після впровадження СУП, коп.;
П1 – прибуток від реалізації продукції до впровадження СУП. тыс. грн.;
б) річний економічний ефект (Э) визначається по формулі
А2 - А1 З1 - З2
Э = [( ---- ---- ---- --)П1 + ( ---- ---- ---- --А2] – Ен Зс.в ,
А1 100
де Ен - нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень у даній галузі;
Зс.в - витрати, пов'язані зі створенням і впровадженням СУП, тис. грн.;
в) ефективність витрат визначається по формулі
Эг Зс.в
Ер = ---- ---- --- -->Ен або Т = ---- ---- --,
Зс.в Эг
де Ер - розрахунковий коефіцієнт ефективності витрат;
Т - строк окупності витрат на СУП.
Якщо розрахунковий коефіцієнт більше нормативного, то СУП уважається ефективною. Строк окупності витрат на СУП являє собою показник, що характеризує період часу, протягом якого загальні витрати вертаються за рахунок економії поточних витрат і додаткового прибутку від реалізації продукції.