А видатки на паливо й енергію на технологічні цілі

З¹_т.э= Зт._э γ, (6)

де Зт._э – видатки на паливо й енергію на технологічні цілі до впровадження СУП, тис. грн.

Основна й додаткова зарплата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування визначається з урахуванням випередження росту продуктивності роботи щодо росту середньої заробітної плати й скорочення доплат за понаднормові роботи при функціонуванні СУП по формулі

F¹= F [ 1 + ( γ – 1) α ] – Δ D, (7)

де α - коефіцієнт співвідношення темпів росту середньої заробітної плати й продуктивності роботи;

ΔD – скорочення доплат за понаднормові роботи, тис. грн.

Із впровадженням СУП частково вивільняються інженерно-технічні працівники й управлінський персонал у різних ланках керування. Отже, видатки на заробітну плату зменшуються в наступній залежності

F¹ = Δ F_{с. с.} + Δ F_с, (8)

де ΔF_с.с. – економія по фонду заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування від скорочення інженерно-технічних працівників і управлінського персоналу керування підприємства, тис. грн.;

ΔF_с – економія по фонду заробітної плати від скорочення інженерно-технічних працівників і управлінського персоналу, тис. грн.

Втрати від шлюбу до впровадження СУП після впровадження СУП визначаються по наступній формулі

П¹_би= П_б – ΔП¹_з, (9)

де П_б – втрати від шлюбу до впровадження СУП, тис. грн.;

ΔП_б – скорочення втрат від шлюбу після впровадження СУП.

Впровадження СУП дозволяє скоротити непродуктивні видатки, які входять до складу цехових і загальнозаводських видатків і визначаються по формулах:

Р¹_н.ц = Рн._ц – Δ Р¹_н.ц, (10)

Р¹_н.з = Рн._з – Δ Р¹_н.з, (11)

де Р¹_н.ц, Рн._ц – непродуктивні видатки в складі цехових видатків до й після впровадження СУП, тис. грн.;

Р¹_н.з, Рн._з – непродуктивні видатки в складі загальнозаводських видатків до й послові впровадження СУП, тис. грн.;

ΔР¹_н.ц Δ Р¹_н.з – зниження непродуктивних видатків у цехових і загальнозаводських видатках, тис. грн.

Загальний розмір непродуктивних видатків при формуванні СУП розраховується по формулі

Р¹_н.= Рн._ц + Рн._з. (12)

На основі цих розрахунків можна визначити суму абсолютної економії за рахунок перемінних-мінливих-умовно-змінних видатків.

Видатки на підготовку й освоєння виробництва в умовах функціонування СУП міняються незначно, тому в розрахунках економічної ефективності ці видатки зберігаються на базовому рівні:

Р¹_р.про= Рп._про, (13)

де Р¹_р.про, Рп._об – видатки на підготовку й освоєння виробництва до й після впровадження СУП, тис. грн.

При значних змінах видатки на підготовку й освоєння виробництва визначають прямим рахунком.

Видатки на утримання й експлуатацію встаткування складаються зі змінн-непостійної-умовно-змінної й умовно-постійної частин. Змінн-непостійна-умовно-змінна частина видатків міняється прямо пропорційно ріст обсягу виробництва й визначається по формулі

Р¹_{с. э}= Рс._э γ, (14)

де Р¹_с.э, Рс._э – видатки на утримання й експлуатацію встаткування до й посла впровадження СУП, тис. грн.

Змінн-непостійна-умовно-змінна частина в цій статті видатків становить приблизно 85%.

Видатки по статті «Амортизація виробничого встаткування й транспортних засобів» при функціонуванні СУП істотно не міняється, тобто

Р¹_А= Р_А. (15)

З ростом обсягу виробництва величина цехових і загальнозаводських видатків збільшується значно повільніше.

Видатки підприємства на утримання його виробничих підрозділів (терміналів, цехів і т.п.) в умовах функціонування СУП визначаються по формулі

Р¹_ц= Р_ц[1 + ( γ_–1) к_ц ] – Δ F_с – ΔР¹_{н. ц}, (16)

де Р_ц – цехові видатки до впровадження СУП, тис. грн.;

к_ц– коефіцієнт залежності приросту цехових видатків від приросту обсягу виробництва.

Загальні видатки підприємства після впровадження СУП визначаються по формулі

Р¹_з= Р_з[ 1 + ( γ_–1) к_з ] – Δ F_с.с – ΔР_н.з, (17)

де Р_з– загальні видатки підприємства до впровадження СУП, тис. грн.;

к_з– коефіцієнт залежності приросту загальних видатків підприємства від приросту обсягів виробництва.

Внепроизводственные видатки міняються пропорційно росту обсягу виробництва:

Р¹_в.н= Рв._нγ_. (18)

Величина експлуатаційних видатків З_э на утримання обчислювального центра й експлуатацію системи визначається по статтях: основна й додаткова заробітна плата з відрахуваннями на соціальне страхування, електроенергія, матеріали, поточний ремонт технічних коштів, накладні видатки на утримання обчислювального центра.

Визначивши всі статті видатків собівартості продукції при формуванні СУП, знаходимо величину:

З¹_общ = З¹_с.м + З¹_т.э + F¹ + П¹_би + Р¹_н + Р¹_{р. про} + Р¹_А + Р¹_ц + Р¹_з + Р¹_У.н + Р¹_ін + З¹_э (19)

де Р_пр – інші виробничі видатки, тис. грн.

Загальна економія від зміни собівартості в результаті впровадження СУП визначається на 1 грн. реалізованої продукції до й після впровадження СУП, а різниця множиться на обсяг реалізованої продукції в умовах функціонування СУП:

(20)

де С_г, З¹_г – собівартість річного випуску реалізованої продукції до й після впровадження СУП, тис. грн.,

А₁, А₂ – обсяг реалізації продукції до й посла впровадження СУП, тис. грн.

Другим основним показником при розрахунках економічної ефективності СУП є видатки, пов'язані з розробкою й впровадженням СУП.

Додаток № 6

Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів [82]

На стадії планування інвестиційної діяльності підприємства (компанії, банку), важливе значення має оцінка результатів, очікуваних від реалізації тих або інших проектів. Рациональнее всього оцінювати ефективність проекту з фінансової точки зору, оскільки у вартісних показниках узагальнюються всі інші показники. Відомі дві методики оцінки ефективності інвестиційних проектів - традиційна й дисконтна.

Користуючись традиційною методикою, брали до уваги характеристики первинних (не дисконтированных) грошових потоків. Для оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів застосовувався ряд показників, у тому числі:

- прибуток від проекту (ПП), що обчислювалася як проста сума прибутків за всі роки функціонування проекту;

- рентабельність проекту (РП), що являла собою відношення середньорічного прибутку до загального розміру капітальних вкладень у проект;

- період окупності (ПО), що розраховуються як відносини розміру капітальних вкладень у проект до середньорічних вступів від нього.

Недоліки цієї методики укладаються в тім, що вона не враховує тимчасову теорію грошей: фактично в її основі лежить ідея безкоштовності ресурсів; здійснюється вільне порівняння грошових потоків, які розрізняються за часом вступу (видатки). Крім того, ігноруються доходи від можливого реінвестування капіталу, фактор інфляції при порівнянні грошових потоків, фактор ризику, пов'язаного з реалізацією проекту. Тому використання даної методики сьогодні можна вважати недоцільним.

У відповідності із другий з названих методик ефективність інвестиційних проектів оцінюється на основі дісконтіровання, тобто приведення всіх грошових потоків до поточної вартості. Дисконтна методика опирається на тимчасову теорію грошей, відповідно до якої та сама сума грошей на даний момент коштує більше, ніж у будь-який наступний момент часу: адже вона може бути інвестована й у майбутньому принести дохід, тобто збільшитися. Отже, розрізняються поточна й майбутня вартість грошей.

Перша співвідноситься з даним моментом часу, друга - це вартість тої ж самої суми через певний проміжок часу, якщо неї інвестувати в який-небудь проект або, наприклад, вкласти в банк. Майбутня вартість грошей, таким чином, перевершує поточну на величину доходу, що принесе дана сума на певний момент.

Майбутню вартість грошей можна розрахувати шляхом нарощування їхньої поточної вартості по ставці можливої прибутковості інвестицій. І навпаки: поточну вартість можна розрахувати шляхом дісконтіровання відомої майбутньої вартості грошей по тій же ставці.

Отже, за дисконтною методикою, заснованої на тимчасовій теорії грошей, по-перше, всі грошові потоки по проекті приводяться до поточної вартості.

По-друге, ця методика враховує концепцію альтернативної вартості ресурсів, відповідно до якої видатки на використання ресурсів рівняються вартості останніх у випадку альтернативного їхнього використання. Інакше кажучи, це видатки підприємства на те, щоб відволікти необхідні йому ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Таким чином, розраховується не бухгалтерська, а економічний прибуток, тобто кошти, які зроблять понад нормальний прибуток.

По-третє, розглянута методика використовує також концепцію прогнозування грошових потоків на основі оцінки ємності ринків, майбутніх цін, ставок на фінансових ринках і т.д.; ці прогнози складаються із застосування різних методів технічного й фундаментального аналізу (метод трендів, регресивний і ін.). По-четверте, ураховується період життя проекту, і зрештою, в-п'ятих, - інфляція при порівнянні грошових потоків.

Дисконтна методика оцінки ефективності інвестиційних проектів включає розрахунки відомих показників – чистої наведеної вартості проекту (NPV), індексу прибутковості (РI), внутрішньої норми прибутковості (IRR) і періоду окупності (РВ).

Чиста наведена вартість проекту розраховується по формулі:

(1)

де Рi – прибуток підприємства в t-м року;

Di – амортизаційні надходження 1-го року;

С - сумарні інвестиції;

i – ставка дісконтіровання;

п – число років функціонування проекту.

Індекс прибутковості інвестиційного проекту розраховується по формулі:

(2)

Внутрішня норма прибутковості IRR визначається з рівняння:

(3)

Період окупності інвестиційного проекту розраховується по формулі

(4)

Дисконтна методика оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів, безперечно, краще традиційної, хоча й вона не позбавлена істотних недоліків. Досить суперечливий головний її принцип, а саме приведення всіх грошових потоків, передбачених проектом, до поточної вартості. На думку одних фахівців, принцип дісконтіровання дозволяє враховувати зміну вартості грошей у часі. Інші ж уважають, що тимчасова теорія грошей використовується неадекватно. На наш погляд, показники ефективності інвестиційного проекту, розраховані за дисконтною методикою, не відповідають, як буде показано нижче, реальним фінансовим результатам.

Розглянемо існуючі тлумачення економічного втримання показника NPV.

Тлумачення 1. За допомогою дісконтіровання фінансовий результат зменшується на суму відсотків, які являють собою плату за використання позикових коштів і альтернативні видатки на використання власних ресурсів. Але для того, щоб знайти суму відсотків, необхідно нарощувати суму капітальних вкладень С у проект, що віднімається у формулі (14.1) із суми доходів (прибутку й амортизаційних надходжень), по середній ставці вартості капіталу (праці, що враховує вартість позикових ресурсів і альтернативні видатки на користування власними ресурсами):

(5)

де FE – фінансовий результат.

У формулі (14.1) замість цього дисконтується сума доходів (прибутку й амортизаційних вступів). Дисконтирование доходів по середній ставці вартості капіталу значно завищує суму відсотків і занижує фінансовий результат інвестиційного проекту. Отже, тлумачення 1 повинне бути визнане не відповідної дійсності.

Тлумачення 2. Показник NPV відображає економічний прибуток (ЕР), те є прибуток підприємства за винятком нормальної (среднерыночной) прибутку, що одержить підприємство в період експлуатації проекту. Це тлумачення засноване на вже згаданій концепції альтернативної вартості ресурсів. Однак дисконтирование, застосовуване для розрахунків показника NPV, також не відповідає цієї версії. Щоб вичленувати із загального прибутку нормальний прибуток, необхідно знов-таки нарощувати суму капіталовкладень (див. тлумачення 1) по ставці нормального прибутку, а не дисконтувати доходів (прибутку й амортизаційних вступів), як це робиться у формулі (14.4).

На думку деяких фахівців, у дійсності величина NР показує, наскільки інвестиційні вкладення в проект (тобто вартість проекту) нижче його ринкової вартості, або, інакше кажучи, наскільки дешевше своєї ринкової вартості обходиться інвестиційний проект інвесторові. Покупка чого-небудь за ціною, нижче ринкової (або, що та ж саме, економія видатків), означає для інвестора одержання прибутку, але не від експлуатації об'єкта, а від його можливого продажу.

Отже, показник NPV характеризує економічну ефективність не експлуатації проекту, а його негайного перепродажу, а тому може використовуватися для оцінки результату операцій по покупці певних об'єктів з метою їхнього перепродажу (наприклад, операцій із цінними паперами на фондовій біржі й ін.), але не ефективності здійснення інвестиційних проектів (тобто не для оцінки прямих, реальних інвестицій).

Для аналізу економічної ефективності інвестицій непридатна в певній своїй частині (коли розраховується не загальна, а економічний прибуток) концепція альтернативної вартості ресурсів. Фінансовий результат від експлуатації інвестиційного проекту повинен бути обчислений не як перевищення загального прибутку над нормальною (економічний прибуток), а як сума нормального й економічного прибутків (загальний прибуток), що дає можливість зіставляти її з показниками прибутковості інших проектів, у тому числі проектів, які мають нормальний або навіть нижче, ніж нормальний, рівень фінансового результату. Останній повинен відповідати дійсності, тобто показувати реальний прибуток, що одержить підприємство за період функціонування проекту. Віднімаючи із загального прибутку нормальну, ми штучно її коректуємо, виключаємо з розгляду частина прибутку.

Все сказане стосується також інших показників, використовуваних для оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів, – РI, IRR, РВ. Таким чином, розглянута дисконтна методика, так само як і традиційна, не цілком адекватна реальним фінансовим показникам інвестиційних проектів. Для рішення проблеми неадекватності існуючих методик пропонується альтернативний підхід до оцінки економічної ефективності інвестицій, заснований не на дисконтировании грошових потоків, а на їхньому нарощуванні (компаудинге), тобто приведенні до майбутньої вартості. Мова йде про модифіковану концепцію вартості грошей у часі, що дає можливість визначити реальні економічні результати від експлуатації інвестиційного проекту за конкретний проміжок часу й урахувати недоліки дисконтної методики інвестиційного аналізу.

Для оцінки ефективності інвестиційних проектів пропонується також концепція платності ресурсів, що відрізняється від концепції альтернативної вартості ресурсів тим, що у видатки не включається нормальний прибуток. Відповідно до пропонованої концепції, усе без винятку ресурси, які підприємство використовує у своїй діяльності, мають ціну, а тому є видатками.

Виходячи із принципу компаудинга, ми пропонуємо, що випливають чотири показники ефективності інвестиційного проекту.

Фінансовий результат, що являє собою розходження між наведеними до майбутньої вартості шляхом компаудинга грошовими потоками доходів по інвестиційному проекті:

(6)

де З – інвестиції в проект в t-м року;

I – ставка нарощування видатків (середньозважена вартість капіталу або норма позичкового відсотка).

Індекс прибутковості

(7)

Середньорічна норма прибутковості (ERR) розраховується з рівняння FFE = 0:

(8)

Період окупності

(9)

Приведення всіх грошових потоків по проекті до майбутньої вартості дозволяє враховувати доходи від можливого реінвестування капіталу (через приведення доходів до майбутньої вартості) і вартість використання позикових коштів і власного капіталу (через приведення всіх капітальних видатків до майбутньої вартості).

Принцип компаудинга, альтернативний принципу дісконтіровання, дає можливість повніше враховуються фінансово-економічні процеси, які відбуваються при реалізації інвестиційного проекту, і включити в розгляд всі грошові потоки.

Додаток № 7

Оцінка використання активів підприємства в аналізі ефективності його діяльності [82]

Найважливішою, істотною характеристикою суспільного виробництва є його економічна ефективність. У сучасних умовах ефективність господарювання стає вирішальною передумовою соціально-економічного прогресу незалежної України й, у свою чергу, залежить від успіху ринкової трансформації економіки, активізації стимулюючих факторів вільної конкуренції, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішньому ринках, створення системи господарського керування ефективністю, адекватній ринковій економіці.

При цьому важливо підкреслити й примітна обставина, що в кожний даний момент (період) не всі факти підвищення економічної ефективності однакові й рівнозначні з погляду економічних інтересів підприємства і його конкурентоспроможності. Є резерви ефективності, мотивація яких пов'язана з ростом поточної прибутковості виробництва, з рентабельністю продукції, що випускається, а є резерви ефективності, які залежать від використання ресурсів, авансованого капіталу, активів підприємства.

В умовах адміністративно-командної системи пріоритет віддавався оцінці поточних результатів виробництва, його прибутковості, собівартості продукції. Що ж стосується обігу активів як специфічного прояву ефективності, що характеризує швидкість обороту коштів, те цей аспект недооцінювався, оскільки при директивному плануванні разом з доведенням до підприємства "зверху" плану виробництва затверджувався й план реалізації. Отже, обіг активів, час перебування коштів на стадіях обігу визначалися вищою інстанцією; тому у відсутності ринку аналітична й вимірювальна робота на стадії обігу не були істотними й глибоким інтересом не викликали. Звідси й практичне ігнорування аналізу кругообігу вартості й обіги капіталу (активів) на різних його стадіях (продуктивної, товарної, реалізації). У найкращому випадку визначався так званий обіг оборотних коштів як відносини суми реалізованої продукції за даний період до середнього залишку оборотних коштів.

У цьому зв'язку досить показовий феномен переорієнтації економіки країни на нові напрямки ефективності, що здійснила Японія, коли фактори "японського чуда", пов'язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції й економії на поточних витратах, сталі висихати, і був зроблений масштабний різкий поворот убік факторів прискорення обігу активів. Відбулося це на базі так званого "гнучкого виробництва", одна з головних особливостей якого складається в перехід до "постачання з коліс", ліквідації або значному зменшенню складування виробничих запасів матеріалів і напівфабрикатів, обсяги якого були істотно скорочені під впливом наступних причин: "менше організаторських зусиль на виробництві, менше виробничих і складських площ, менше видатків на встаткування, менше людино-годин і реального часу на розробку продукту. До того ж вона вимагає вдвічі менше запасів матеріалів і комплектуючих...". Деталі й вузли поставляються на складання в строго встановлене (до мінут і секунд) час. У цьому випадку підприємство в цілому не програє також у тих екстремальних ситуаціях, коли через непередбачені обставини поставка затримується, що може привести також до зупинки конвеєра, а значить - і до росту собівартості й втратам прибутку. Однак, подібні збитки не стають для компанії згубними, тому що економія на "нульових" виробничих замовленнях перекриває втрати від збоїв на ділянці складання. Факторний аналіз, проведений фірмою "Дюпон", показав, що "збільшуючи швидкість обороту активів, можна досягти стабільної норми рентабельності активів або власного капіталу навіть при зниженні рентабельності продажів".

У господарській практиці, у теоретичних розробках застосовуються як узагальнені (синтезуючі, інтегральні) показники економічної ефективності, які характеризують комплексне використання всіх виробничих ресурсів у цілому, економічну віддачу всіх видатків, так і частки показники ефективності, які відображають результати використання окремих видів ресурсів (робітника дії, основних і оборотних фондів, капітальних вкладень, природних ресурсів) або окремих елементів поточних витрат (зарплати, матеріалів, амортизаційних відрахувань).

Комплексні узагальнюючі показники економічної ефективності формуються за рахунок різних джерел і складових ефективності, під впливом численних факторів. Їх чітка, досить повна й розгалужена класифікація - найважливіша вихідна методологічна передумова аналізу, планування й практичної мобілізації резервів економічної ефективності на всіх рівнях господарського керування.

Всі дані, необхідні для обчислення узагальнюючих і приватних показників економічної ефективності, зокрема показників раціонального використання активів (ресурсів), утримуються у фінансовій звітності підприємства.

Для створення коректної бухгалтерської основи обчислення обігу активів підприємств потрібно внести зміни в застосовуваний у цей час у нашій країні баланс підприємства, по-новому згрупувати в ньому активи.

У цей час він складається із трьох наступних розділів:

- необоротні активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні кошти, довгострокові фінансові інвестиції й інші необоротні активи);

- оборотні активи (запаси, у тому числі виробничі, незавершене виробництва, готова продукція й ін.);

- отримані векселі; дебіторська заборгованість по товарах, роботам, послугах; дебіторська заборгованість по розрахунках з бюджетом, по нарахованих доходах і ін.;

- поточні фінансові інвестиції, кошти і їхні еквіваленти й ін.;

- видатки майбутніх періодів.

З метою виміру й оцінки використання активів їх необхідно структурировать у балансі підприємства (і в статистичних виданнях) по ознаці їхньої участі в процесі кругообігу вартості. Для цього замість діючих у цей час трьох розділів балансу й включення в одну групу економічно різнорідних активів (наприклад, включення в групу "запаси" таких елементів виробничого капіталу, як "виробничі запаси", "кошти в незавершеному виробництві", а також "готової продукції") доцільно перейти до чотирьох розділів з наступним їхнім найменуванням і втримуванням.

1. Основні кошти й інші необоротні активи (утримування роздягнули відрізняється від діючої класифікації лише виділенням невиробничих основних коштів).

2. Виробничі оборотні фонди: виробничі запаси, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів.

3. Запаси готової продукції й кошти в розрахунках з дебіторами за продукцію, роботи, послуги: готова продукція, товари в запасах, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги.

4. Активи реалізації: кошти, товари, отримані по бартері, отримані векселі, які тягнуть фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість по розрахунках (з бюджетом, по виданих авансах, по нарахованих доходах і ін.).

Дана диференціація коштів підприємства в більшій мері відповідає потребам вишукування резервів росту ефективності, забезпеченню конкурентоспроможності підприємств шляхом прискорення обігу активів.

По-перше, у ній чітко розмежовано два напрямки підвищення ефективності – економія поточних витрат і економічність використання ресурсів по всім головних складових собівартості й активів. Зокрема, показано, що аналіз використання предметів роботи (сировина, матеріалів) доцільно вести не тільки по лінії собівартості продукції, визначаючи рівень і динаміку її матеріалоємності (чим аналіз сьогодні звичайно й вичерпується), але й по лінії обігу коштів у виробничих запасах (ПЗ) і незавершеному виробництві (НЗП), шляхом зіставлення авансованого капіталу (середньорічних залишків відповідних активів) капіталу, що обернувся за рік, тобто суми коштів, які пройшли через дану стадію кругообігу вартості за рік. Так, показник обігу (кількість оборотів у рік) коштів у виробничих запасах (N_ПЗ) пропонується обчислювати по формулі:

(1)

де чисельник - обороти за рік капіталу на даній стадії, а знаменник - середньорічний залишок активів на даній стадії.

Обіг коштів у незавершеному виробництві (N_НЗП) обчислюється по формулі:

(2)

де НЗП – кошти в незавершеному виробництві,

РБП – видатки майбутніх періодів, які не виділяються в самостійний розділ активів балансу, як це зараз робиться, а включаються до складу оборотних виробничих фондів як різновид НЗП. У цій формулі чисельник - річна величина капіталу, що звертається - є сумою вартості, що пройшла протягом року через стадію незавершеного виробництва.

По-друге, внесені принципові зміни в групування оборотних коштів. Дотепер у балансах підприємств, а також у статистичних щорічниках в одну групу "товарно-матеріальні цінності" включаються виробничі фонди (виробничі запаси й незавершене виробництво) і фонди обігу (готова продукція), причому по тій лише причині, що в обох випадках мова йде про матеріальні ресурси.

Провести глибокий аналіз використання активів, дати об'єктивну економічну оцінку їхнього обігу, розкрити й мобілізувати реальні резерви їхньої економії неможливо, абстрагуючись від розподілу руху вартості по стадіях її кругообігу на підприємстві. Тому що кожна стадія кругообігу (ПЗ, НЗП, готової продукції, стадія реалізації) має більшу специфіку по місцю застосування активів, особливостям роботи, оплати роботи з їхнього обслуговування, причинам прискорення або сповільнення руху вартості на тій або іншій стадії кругообігу (на стадії ПЗ – це, наприклад, організація постачання, зберігання, регулярності поставок і т.д., на стадії НЗП – тривалість виробничого циклу, продуктивність техніки й ін., на стадіях обігу - це мистецтво виробництва маркетингу, рішення конкретних завдань по реалізації продукції й т.п.). Тільки вникаючи в такі "подробиці", доступні лише при постадийном вивченні руху активів, можна скласти надійний план підвищення ефективності й конкурентоспроможності підприємства на основі поліпшення застосування його активів.

З урахуванням особливостей обігу вартості на різних стадіях її кругообігу правомірно обчислювати рентабельність виробництва (його ефективність) у вигляді відносини прибутку товарної продукції до середньорічних залишків вартості на виробничій стадії, тобто до суми середньорічної вартості основних виробничих фондів і оборотних виробничих фондів, а рентабельність всієї виробничо-господарської діяльності підприємства, що відображає ефективність господарювання в цілому, - у вигляді відносини балансового прибутку до середньорічної величини всіх його активів (сумі виробничих фондів і активів на стадії обігу). У цьому складається об'єктивна відмінність двох форм прояву економічної ефективності.

Незважаючи на те, що оборотні кошти у вигляді готової продукції й прирівняні до них кошти значно розрізняються між собою (тут і матеріальні цінності, і борги), у них більше загального, чим відмінностей, тому що вони мають єдину економічну природу, являючи собою ту частину вартості (активів) підприємства, що у процесі обороту покинула стадію виробництва й зупинилася перед актом реалізації. Можна сказати, що це постпроизводственные, але предреализационные кошти. Вплив цієї частини активів підприємств на ефективність господарювання виросло буквально стрибкоподібно в процесі розвитку ринкових відносин у нашій країні: за період з 1996 по 1999 р., коли криза ще мала більшу руйнівну чинність, у промисловості коштів на стадії виробничих запасів збільшилися в 1,4 рази, на стадії НЗП – в 1,85 рази, у той час як на стадії запасів готової продукції й коштів у розрахунках з дебіторами за продукцію, роботи і послуги вони зросли в 3,0 рази, у тому числі дебіторська заборгованість і того більше – в 7,5 разів. Однак, за період з 1999 по 2002 р. у результаті того, що економіка стабілізувалася, намітилася тенденція економічного росту й проблема реалізації стала поступово дозволятися, структура оборотних коштів змінилася в протилежному напрямку: при росту виробничих запасів і НЗП, відповідно, в 2,27 і в 1,62 рази, запаси на стадії готової продукції й дебіторської заборгованості збільшилися лише в 1,62 рази.

По-третє, доведена доцільність виділення в самостійну групу частини активів обігу у вигляді активів реалізації, куди разом з коштами й поточними фінансовими вкладеннями включені також товари, отримані по бартері в оплату за реалізовану продукцію, і дебіторська заборгованість по розрахунках.

Узагальнюючим показником обігу всіх активів (Nao) є відносини суми:

а) витрачених за рік (списаних з банківських рахунків підприємства) коштів (Ди);

б) вартості бартеру, використаного для виробництва й інших внутрішніх потреб підприємства (Бп);

в) вартості векселів, використаних замість коштів для оплати продукції, послуг сторонніх підприємств, організацій (Воп), до середньорічної суми всіх активів по балансі підприємства:

(3)

Відповідно до міжнародних стандартів, використання активів аналізується не тільки по показниках обігу, але й по, так званим, коефіцієнтам використання активів у вигляді співвідношення річного обсягу реалізації продукції й середньорічного залишку всіх активів або їхніх частин. Наприклад, застосовуються наступні коефіцієнти використання активів: реалізація до коштів і їхніх еквівалентів, реалізація до дебіторської заборгованості, реалізація до запасів, реалізація до основних коштів, реалізація до всіх активів і ін.

Таким чином, ми приходимо до наступних основних висновків:

- пріоритетне значення в підвищенні економічної ефективності й конкурентоспроможності підприємств здобуває використання ресурсів, активів, а не ефективність поточного виробництва (собівартість, прибутковість);

- облік активів підприємства, об'єктивна їхня оцінка, найбільш повна мобілізація резервів економічності їхнього застосування припускають використання в теорії й практиці господарювання системи показників обігу активів на всіх стадіях кругообігу вартості підприємств: для цього необхідно, зокрема, удосконалити баланс підприємств, структурировав у ньому активи строго за ознаками їхньої участі в процесі кругообігу вартості.

Часто, при необхідності вирішити стандартне математичне завдання, одні починають шукати спеціалізовані пакети або програми, інші беруться писати власну програму, забуваючи, що дуже багато чого можна зробити з мінімальними зусиллями в популярних офісних пакетах. Прекрасно впорається Excel. Важко представити зараз комп'ютер, на якому б він не був установлений. Пропонований матеріал показує, як просто вирішити в ньому одну з найпоширеніших математичних завдань - систему лінійних алгебраїчних рівнянь.

Додаток № 8

Економічна безпека діяльності підприємства [82]

Економічна безпека являє собою універсальну категорію, що відображає захищеність суб'єктів соціально-економічних відносин у всіх рівнях керування, починаючи з держави й кінчаючи кожним його громадянином.

Економічна безпека підприємства - це захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також здатність швидко відсторонити погрози або пристосуватися до існуючих умов, які не позначаються негативно на його діяльності. Утримування поняття економічна безпека включає систему мір, які забезпечують конкурентоустойчивость і економічну стабільність діяльності, а також систему мер, які сприяють підвищенню рівня добробуту персоналу.

Найбільший вплив на формування економіки робить держава. Використовуючи прямі й непрямі важелі втручання, воно регулює економічний і соціальний розвиток країни. Інтереси підприємства й держави не завжди збігаються. Їхнім загальним мірилом виступає економічна безпека. Проблема укладається в тім, щоб, створюючи базу для економічної безпеки держави, не завдати шкоди інтересам підприємств.

У сучасному економічному житті України ми спостерігаємо як позитивні, так і негативні прояви державного регулювання. До позитивного можна віднести:

- стимулювання використання різних форм власності;

- прагнення наповнити ринок товарами;

- лібералізацію експорту;

- прагнення наблизити український ринок до цивілізованого ринку;

- податкова реформа.

З урахуванням можливого втручання держави в економіку підприємства, для підвищення його економічної безпеки, на підприємстві повинна вестися постійна робота в таких напрямках:

- вивчення особливостей застосування законів, які регулюють правовий відносини між державою й морським портом:

- здійснення діяльності по забезпеченню фінансовими ресурсами виробництва, що враховує весь спектр потенційних кредиторів і інвесторів;

- сприяння розвитку ринків транспортних і перевалочних робіт і послуг;

- участь у розвитку інфраструктури підприємництва (банківської системи, аудиторської служби, інформаційної системи);

- розвиток менеджменту, адаптація його до ринкових умов функціонування;

- оптимізація корпоративних параметрів і здійснення надійного контролю цільового використання фінансових і інших видів ресурсів.

У комплексі мер, які забезпечують економічну безпеку, на першому місці повинні бути «плаваючі ставки» оподаткування прибутку, які повинні розроблятися підприємством з урахуванням особливостей їхньої роботи. Спектр проблем, з якими зв'язана економічна безпека підприємства, вимагає системного їхнього розподілу в наступних напрямках: технологічна, ресурсна, фінансова й соціальна безпека.

Природно, для кожного напрямку діяльності підприємств є свої параметричні оцінки. Який-небудь імпульс із зовнішнього середовища може змінити стан безпеки в одному напрямку й жодним чином не торкнутися інші. Наприклад, зміна цін на енергоносії може дезорганізувати й навіть поставити на грань руйнування ресурсну безпеку підприємства й у той же час практично не привести до негативних наслідків у технічному розвитку підприємства. Це, звичайно, не означає, що зміна цін на енергоносії зовсім не відіб'ється на технічній безпеці підприємства: адже воно може викликати прогресивні зрушення в даній системі, і практика західних країн свідчить про це. Так, енергетична криза змусила підприємців цих країн розробити й впровадити ресурсосберегающие технології.

Інакше кажучи, кожна зі складових економічної безпеки підприємства - це комплекс завдань і показників. Поліпшення показників роботи підприємства можна одержати, працюючи в усіх напрямках одночасно.

Схема взаємодії елементів економічної безпеки підприємства представлена на схемі.

Програма створення економічної безпеки підприємства повинна враховувати особливості розвитку країни в конкретному проміжку часу. Для українських підприємств самими значними проблемами сучасного етапу реформ є:

недолік коштів на технічне переоснащення здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НИОКР);

не ритмічність роботи;

більша дебіторська й кредиторська заборгованості.

Конкретними кроками на шляху зміцнення економічної безпеки українських підприємств могли б стати:

у рамках технологічної безпеки:

– переоснащення низько рентабельних і збиткових підрозділів підприємства сучасними технічними коштами;

– зміна системи оплати праці, у тому числі, наукових і творчих працівників; створення нових організаційно-виробничих структур;

– участь у виставках і семінарах;

у рамках ресурсної безпеки:

– удосконалювання системи розрахунків;

– підвищення продуктивності роботи;

- збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження;

- стимулювання «ресурсного» напрямку НИОКР;

у рамках фінансової безпеки:

- застосування принципу цільового використання фінансових ресурсів і дотримання критичних строків короткострокового й довгострокового кредитування;

- створення інформаційного центра для постійного одержання інформації про стан розрахунків підприємства, перекрити канали витоку інформації;

- створення в структурі інформаційного центра спеціальної групи фінансових працівників для перевірки податкових і інших зобов'язань підприємства для виявлення можливої переплати.

Ця група фінансистів могла б надавати відомості про мало використовувані основні виробничі фонди з метою їхньої можливої реалізації; систематичний аналіз маржинального доходу й видатків по основній виробничій і не виробничій діяльності; використання нових форм партнерських зв'язків.

у рамках соціальної безпеки:

- наближення рівня оплати праці до показників розвинених країн;

- залучення робітників до керування виробництвом;

- створення організаційної структури керування, орієнтованої на роботу в умовах ринку;

- підвищення кваліфікації працівників;

- підвищення матеріальної відповідальності працівників за результати їхньої роботи.

Додаток № 9

Фінансова стабільність підприємства, її оцінка [82]

В умовах економічних труднощів в Україні фінансові аспекти діяльності підприємств стали особливо актуальними. Зміцнення фінансового становища підприємства є основною передумовою їхній поступовий перехід до певного розвитку в майбутньому.

Фінансова стабільність підприємства визначається сукупністю показників, які свідчать про його можливості підтримати нормальну рівновагу у виробничому процесі, і його здатність до стійкого економічного руху вперед.

До числа показників, які забезпечують стабілізацію фінансового становища підприємства потрібно віднести,

по-перше, обґрунтування принципів її досягнення;

по-друге, створення умов для досягнення стійкої фінансової рівноваги;

по-третє, визначення факторів, які впливають на стабілізацію фінансового становища й порядок їхнього обліку при формуванні стратегії розвитку підприємства.

Етапи розробки стратегії стабілізації фінансового стану підприємства такі:

· створення інформаційної бази для ретроспективної оцінки діяльності, підприємства в даному напрямку;

· визначення невідкладних фінансових проблем і стратегічної мети в розвитку підприємства;

· моніторинг факторів зовнішнього середовища, які виявляють вплив на рівень фінансової рівноваги;

· створення альтернативних прогнозних варіантів забезпечення фінансової стабільності; створення системи критеріїв для оптимізації зазначеної стратегії;

· оцінка прогнозних варіантів і вибір оптимального варіанта;

· впровадження системи мер при реалізації вибраного варіанта стратегії, контроль її виконання.

Щоб розробити альтернативні прогнозні варіанти, доцільно застосувати метод побудови імітаційної моделі розвитку підприємства, що передбачає три види прогнозів - оптимістичний, реалістичний, песимістичний. Розробляти кожний їхніх трьох прогнозів можна в декількох варіантах. Надалі їх порівнюють і вибирають оптимальний, для специфічних умов роботи підприємства. Здійснюючи такий вибір, потрібно оперувати системою певних показників, тому цілком логічним є етап, на якому буде розроблятися система критеріїв оптимізації стратегічних дій для досягнення фінансової стабільності. Органічно вписуючись у загальний комплекс стратегічних дій, цей етап передбачає складання переліку показників, по яких буде здійснюватися оцінка.

Порівняння аналітичних можливостей окремих показників дозволяє обґрунтувати доцільність вибору того або іншого з них. Показники діляться на дві групи:

у першу входять ті, які характеризують ступінь фінансової стабільності підприємства, у статичному аспекті вони є узагальнюючими;

у другу групу - ті, які оцінюють фінансові перспективи підприємства, ураховують можливості його розвитку в довгостроковому періоді. До показників другої групи ставляться:

1) коефіцієнт фінансової рівноваги, під яким розуміється в цьому випадку відповідність між можливим обсягом власних фінансових ресурсів, генерируемых підприємством, і необхідним обсягом їхнє споживання;

2) коефіцієнт стійкого економічного росту підприємства. Відповідно до концепції економічного росту, він характеризує процес, спрямований на досягнення максимуму цільової функції, при контрольованій фінансовій рівновазі;

3) коефіцієнт фінансової стабільності, що відображає зміна фінансового становища підприємства й дозволяє впливати на причини дестабілізації.

Дотепер немає єдиного підходу до визначення показника, по якому можна кількісно оцінити ступінь фінансової стабільності підприємства, використовуючи який, можливо, стабілізувати фінансове становище підприємства в довгостроковій перспективі.

Додаток №10

Розрахунок чистого прибутку підприємства [82]

Для розрахунку чистого прибутку , що залишається в розпорядженні підприємства, після виплати всіх податків, використовуємо наступну математичну модель:

(1)

Умовні позначки елементів моделі:

– обсяг продукції, що випускається підприємством, у натуральному вираженні (одиниць продукції усередненої трудомісткості);

– середня ціна одиниці, що випускається продукції (усередненої трудомісткості);

– балансова вартість оборотних фондів підприємства (сировина й матеріали);

– середня ціна одиниці оборотних коштів;

– чисельність персоналу зайнятого на підприємстві (фірмі);

– середня заробітна плата персоналу зайнятого на підприємстві;

– балансова вартість виробничих потужностей;

– середня вартість виробничих потужностей, використовуваних при виробництві однієї одиниці продукції усередненої трудомісткості;

– норма амортизації;

– кількість рекламних послуг (одиниць рекламних послуг);

– середня ціна одиниці рекламних послуг;

– податок на прибуток (індекс);

– податок на додану вартість (індекс);

– соціальні нарахування на заробітну плату (індекс);

– податок на рекламу (індекс);

(1– ) – індекс чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства;

( 1-1- ) – індекс частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на додану вартість.

Тоді шукана модель прийме такий вид:

(2)

З огляду на, що видатки й залежать від , а сам обмежений попитом , що функціонально пов'язаний із ціною. Запишемо умову, що визначає оптимальну ціну виробника:

, попередньо ввівши наступні позначення:

– еластичність попиту за ціною;

– еластичність матеріальних видатків (оборотних фондів) по випуску;

– еластичність видатків роботи з випуску;

– еластичність виробничих потужностей (основного капіталу) по випуску;

– еластичність видатків на рекламу по випуску;

– частка матеріальних видатків (проміжного споживання) у ціні продукції;

– частка видатків на роботи у валовій вартості продукції;

– частка амортизації (зношування основного капіталу) у ціні продукції;

– частка видатків на рекламу в ціні продукції.

Додаток №11

Розрахунок рентабельності виробництва в умовах ринкової економіки [82]

Рентабельність – один з найважливіших показників ефективності виробництва, використовуваний для оцінки діяльності підприємства. Підприємство працює рентабельно в тому випадку, якщо доходи, отримані їм у результаті господарсько-виробничої діяльності, перевищують видатки на проведення робіт.

Показник абсолютної суми прибутку при аналізі результатів діяльності підприємства не може повністю охарактеризувати добре або погано воно працювало, тому що не відомо виконаний обсяг робіт. Тільки співвідношення прибутку й обсягу виконаних робіт, що характеризується рівнем рентабельності, дозволяє оцінити господарсько-виробничу діяльність підприємства у звітному році, порівнювати з результатами попередніх звітних періодів, а також визначити місце аналізованого підприємства серед інших однотипних.

Рентабельність роботи підприємства характеризується двома показниками: абсолютною сумою прибутку, тис. грн., і рівнем рентабельності, %. Крім того, при аналізі розрізняють планову й фактичну рентабельність.

Рівень загальної (балансової) рентабельності визначається як відношення суми балансової (загальної) прибутку до вартості робіт, виконаних власними ресурсами. Балансова рентабельність характеризує результати всіх видів діяльності підприємства. Рівень рентабельності розраховується по формулі

, (1)

де П_об – загальна сума прибутку (балансова), тис. грн.;

С_см – кошторисна вартість виконаних робіт, тис. грн.

Рівень рентабельності виробничих фондів підприємства визначається відношенням прибутку (П) (за винятком плати за фонди, кредит і ін.) до сумарної, балансової вартості виробничих фондів підприємства (Ф_пр) (мал. 20.1):

, (2)

На технологічних лініях в умовах номенклатурного виробництва для характеристики рівня рентабельності виготовлення окремих виробів може бути прийнятий показник рівня рентабельності за собівартістю:

, (3)

або

. (4)

а б

Рис. Залежність прибутку (а) і рівня рентабельності (б) від собівартості одиниці продукції

З останнього вираження видно, що рівень рентабельності є функцією ціни й собівартості одиниці продукції: при . Ця функціональна залежність може бути графічно представлена у вигляді гіперболи в системі У_р і S_ед (див. мал.б). При цьому,

якщо S_ед = 0 У_р∞;

при S_ед = Z_п У_р 0;

при S_ед = У_р У_р - ∞.

Мінімальне значення рівня рентабельності за собівартістю продукції повинне відповідати нерівності У_р ≥ 5,25%. Таким чином, розмір прибутку й рівень рентабельності органічно пов'язані з величиною собівартості виробів. Тому при виборі раціонального технологічного процесу при технологічній підготовці виробництва необхідно проводити економічний аналіз процесу з метою встановлення можливих розмірів прибутку й рівня рентабельності.

В іноземній практиці застосовуються різні показники рентабельності (табл. 20.1), найважливішими з яких уважаються:

1) показник рентабельності (прибутковості), визначається як відношення прибутку, вираженої в порівнянних цінах, до сукупних активів підприємства:

(5)

2) показник рентабельності (прибутковості) по величині доданої вартості, віднесеної до інвестиційного капіталу:

(6)

Таблиця 20.1

Показники рентабельності

Показник	Призначення	Розрахункова формула
Коефіцієнти рентабельності капіталу
Рентабельність всіх активів по балансовому прибутку	Показує, скільки грошових одиниць витрачено підприємством для одержання гривні прибутку незалежно від джерел залучення коштів
Рентабельність активів по чистому прибутку	Аналогічно попередньому
Рентабельність власного капіталу по балансовому прибутку	Визначає ефективність використання власних вкладених коштів
Рентабельність власного капіталу по чистому прибутку	Визначається кількістю чистого прибутку, заробленою кожною гривнею, вкладеної власником у підприємство
Рентабельність інвестицій	Показує, наскільки ефективне підприємство веде інвестиційну діяльність
Рентабельність постійного капіталу	Показує прибутковість використання всього капіталу
Рентабельність функціонуючого капіталу	Дає найбільш повне подання про рентабельність виробничої діяльності
Коефіцієнти рентабельності продажів
Коефіцієнт рентабельності всіх операцій по балансовому прибутку	Показує, наскільки ефективне підприємство веде свою діяльність
Те ж по чистому прибутку	Показує «тисняву податкового преса» на доходи підприємства
Коефіцієнт рентабельності основної діяльності	Показує рентабельність основної діяльності, очищеної від інших доходів і результатів
Показник чистого доходу	Дозволяє визначити можливі вільні фінансові ресурси майбутніх періодів і показує, скільки копійок чистого прибутку із гривні виторгу одержує підприємство

Для синтетичного аналізу аналітик може використовувати систему показників наступного типу:

(7)

Крім того, визначають різні показники норм загальної рентабельності (прибутковості):

(8)

(9)

(10)

(11)

В економічній літературі норма прибутковості власників часто йменується нормою комерційної рентабельності або ж чистою нормою прибутку. Показник загальної прибутковості (рентабельності) ураховує валовий дохід:

(12)

Ці показники, у більшій мері, указують на здатність підприємства створювати грошові ресурси.

Деякі аналитики, для встановлення норми прибутковості власників заміняють прибуток власників здатністю до самофінансування (тобто прибуток співвідносять із амортизаційними відрахуваннями).

Крім норми загальної прибутковості, визначаються наступні коефіцієнти:

(13)

(14)

т.е. ставка прибутковості інвестованого капіталу (а) рівняється рівню рентабельності (b), помноженому на потік інвестованих капіталів (с);

(15)

(16)

(17)

де (1) – показник поточної ставки прибутковості на власний капітал;

(2) – експлуатаційна прибутковість до податку за результатами;

(3) – показник обігу активів (функція капіталістичної інтенсивності);

(4) – вплив ставки податків на компанії (якщо позначити ставку оподатковування С_н, те показник (4) дорівнює 1 – С_н);

(5) – частина чистого прибутку, одержуваної власником (з урахуванням розрахунків по податках);

(6) – показник фінансової структури – співвідношення між позиковим і власним капіталом:

(18)

Можна помітити, що добуток показників (2) і (3) є ставкою прибутковості інвестованого капіталу, а добуток показників (2) і (3) і (4) – ставкою експлуатаційної рентабельності після перерахування податків (при відсутності заборгованості). Добуток показників (5) і (6) дозволяє визначити вплив заборгованості.

Якщо аналітика не цікавить норма експлуатаційної рентабельності, то він може обмежитися системою показників, які відображають надходження прибутку на власний капітал з експлуатаційною рентабельністю після перерахування податків у бюджет.

(19)

Нижче приводиться система показників, що ілюструє, чого підприємство може досягти при однаковій ставці прибутковості на власний капітал:

(20)

де НП – чистий прибуток;

С_н – ставка податку,

А – активи.

(21)

(22)

(23)

І так,

і (24)

(25)

. (26)

Прибутковість власного капіталу можна розрахувати

. (27)

Ставка прибутковості власного капіталу (1) – це добуток прибутковості від реалізації продукції для власників (2) на показник обігу власного капіталу (3).

(28)

Ставка прибутковості власного капіталу (1) є добутком обший прибутковості (2) на обіг сукупного капіталу (3), на відносну частку прибутку власників у загальному прибутку (4) і на показник фінансової структури (5), що виражає незмінність пасиву на позиковий і власний капітал.

Додаток 12

⇐ Назад