Формування феодального землеволодіння в Західній Європі. Його основні форми (аллод, бенефіцій, феод). «Салічна правда»
Європейське господарство доби Середньовіччя характеризувалося насамперед пануванням приватної власності на землю. Основний дохід люди отримували від землі, яка вважалася найбільшим багатством. Особи, які нею володіли, панували в суспільстві. Домінувало натуральне господарство. Обмін відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею; знаряддя праці були примітивними. Енергію вітру, рік, вугілля, деревини почали використовувати лише в пізньому Середньовіччі. В основі середньовічного господарства лежала власність феодалів на землю та їх неповна власність на виробників – закріпачених селян. З часом закріпачення селян набуло форми особистої, поземельної, судово-адміністративної та військово-політичної залежності від землевласнників. Селяни наділялися землею та мали своє господарство. Користуючись землею феодала як наділом, вони зобов’язані були обробляти панську землю за допомогою своїх знарядь праці або віддавати йому додатковий про-дукт своєї праці – ренту. Відомо три форми феодальної ренти: від-робіткова (панщинна), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк).
Таким чином, доба Середньовіччя для Західної цивілізації характеризується насамперед становленням феодалізму. У новітніх дослідженнях виділяють такі етапи становлення та розвитку феодалізму в Західній Європі: 1) раннє Середньовіччя (V-ІХ ст.) (земля концентрується у представників найвищих станів суспільства, формується залежне суспільство, встановлюються васальноленні відносини); 2) високе Середньовіччя (Х-ХІІІ ст.) (панування доменіальної системи господарювання, сформувалась феодальна ієрархія, значний розвиток ремесла і торгівлі); 3) пізнє Середньовіччя (ХІV-ХV ст.) (утвердження товарно-грошових відносин і майже повне зникнення доменіального господарства, активний процес звільнення селян, розмивання феодальної ієрархії. Поява елементів раннього капіталізму). Для інших регіонів Європи хронологічні межі феодалізму будуть дещо іншими.
В Німеччині пізніше розвиваються феодальні відносини, ніж в Англії і Франції. В Європі починаючи з 5 по 6 ст. неухильно форм-ся соц.-ек структури, які отримали назву феодалізм. Разом з цим феодалізм мав певну ієрархічну структуру, яка відповідала ієрархії земель, які могли бути вільними або залежними – структура васалітету. Феодали мали на землю монопольне право, тобто власниками цих земель були вищі стани ( церкви, дворяни).
Формування основних рис феодального господарства та форм феодального землеволодіння співпадає з етапом раннього феодалізму (V – Х ст.):
а) поступове утворення великої земельної власності;
б) монополізація земельних угідь меншістю населення;
в) перетворення вільних землевласників у залежних селян;
г) встановлення вассально - ленних відносин.
«Салічна правда» - це пам’ятка правової та економічної думки Середньовіччя, яка дає уявлення про соціально-економічний устрій Франкського королівства: панування натурального господарства, достатньо міцних общинних порядків, пріоритетність права общинної власності на сільськогосподарські угіддя. Сільська община, до складу якої входили вільні сім´ї, визнавалася законною формою землеволодіння. Захищався суверенітет общини, зазіхання на її майно, проголошувалась рівність усіх вільних франків перед законом. Водночас общинні принципи організації суспільного життя поєднувалися з визнанням рабства, колонату, великого землеволодіння. Раби кваліфікувалися як панське майно, їх вбивство передбачало відповідну компенсацію власнику; відображає процеси розкладу родового устрою і початку диференціації суспільства на основі розвитку приватного землеволодіння та відособлення окремих домогосподарств. Поняття приватної власності у "Салічній правді" немає, проте фіксується зародження земельного аллоду у вигляді обмеженого права успадкування земельного наділу та нерухомості в межах великої сім´ї прямими спадкоємцями померлого по чоловічій лінії.
За нею населення складалося з вільних общинників, основна форма землеволодіння – община. в 6 ст. зявляються такі форми феодального землеволодіння (Зах. Європа):
1) Алод – вільно відчужувана індивідуально – сімейна земельна власність, тобто приватна (спадкова) власність на наділ общинної землі, вона вільно продається, дарується без дозволу громади. (Алод виник (V-VI ст.) на підставі дуалістичної общини (марки), тобто форми розпорядження землею котра поєднувала общинне землеволодіння з приватним селянським господарством).
2) Бенефіцій (благодіяння) – умовна (тимчасова), неспадкова форма земельного володіння феодала, котра обумовлювалася виконання обов’язків (платежі і військова служба) а також терміном (як правило пожиттєвим). Поряд з запровадженням бенефіція, виникають відносини вассалітету (vassus – слуга):
а) вассал– отримувач та користувач бенефіція, приймав клятву вірності та виконання служби на користь сеньйора;
б) сеньйор (пан)– верховний власник пожалуваного бенефіція, володів правом повернення землі у разі порушення договору (клятви) з боку вассала.
(Бенефіцій виник у VІІІ ст. у Королівстві Франків, як наслідок військової реформи – селяни звільнювалися від військової служби, а основою війська стала королівська кіннота).
3) Феод (або лен) – умовна, спадкова форма землеволодіння що передбачала поширення імунітетних прав феодалів різного ґатунку. (імунітетні права надавали власнику феоду право суду, адміністративні та поліцейські функції на власній території, тобто приватна влада феодала-імуніста набувала державного характеру). (Перетворення бенефіція у феод відбулося у ІХ ст.).
Отже, феодалізація– це перетворення алоду у феод (лен), вілних общинників у залежних користувачів, утворення феодальної власності на землю та виникнення пануючих верств суспільства – феодалів, землевласників-воїнів.
ІV. Відносини між феодалами і селянами. У результаті нагромадження власності великих землевласників (накопичення земель) і розорення вільного селянства (втрата землі) набула поширення практика т. зв. прекаріїв.
Прекарій(передане за проханням) – умовне земельне володіння, котре надавалося землевласником безземельному або малоземельному селянину з зобов’язанням останнього нести повинності та оброк, та встановленням захисту з боку землевласника.
Види прекаріїв:
а) селянин отримував усю землю від власника;
б) селянин віддавав власну землю великому землевласнику і отримував її назад у вигляді прекарія.
Види підпорядкування селянина сеньйору:
1) особиста залежність – сформувалася у період античного рабства, коли раб, який ставав сервом (селянином-землеробом) сплачував внесок за передачу йому землі у приватне володіння і ніс постійні повинності;
2) поземельна залежність – утворилась з факту приналежності селянського наділу сеньйору (селянське угіддя входило до складу вотчини). Величина селянських повинностей залежала від розміру наділу;
3) судова залежність – випливала із імунітетних прав сеньйора. (селяни повинні були судитися у суді імуніста і нести покарання на його користь).
Форми виробничо-розподільчих відносин феодала та селянина
Феодальна рента:
– відробіткова рента (панщина);
– продуктова рента (натуральний оброк);
– грошова рента (грошовий оброк).
Процес переходу від відробіткової до продуктової, і від продуктової до грошової ренти отримав назву „комутації ренти” (причина – зростання потреб у грошах з боку феодалів)
Види ренти:
– фіксована (фіксували по душах (чоловічих), або по земельних ділянках);
– прогресивна (вилучалася у виді частки врожаю (натуральна), або з частки прибутку (грошова).
ІІ) Форми господарської організації (Зах. Європа) (становлення феод. економ. системи розглядається на прикладі Королівства Франків – одна з конфедерацій німецьких племен, поряд з англосаксами, лангобардами, вандалами, остготами)
1. основна форма господарської організації – феодальна вотчина – сеньйорія, котра складалася з двох частин:
а) домен– земля, господарство феодала;
б) угіддя або гуфи – селянський наділ, господарство.
2. вотчина передбачала існування общини-марки, як організації (корпорації) виробників. Виробництво в общині складало основу виробництва у вотчині (селяни повинні були обробляти землі феодала, а феодал не вмішувався у справи общини).
Феодали ввели баналітет– монопольне право феодала на користування мащинами, пічами, пресами, які раніше належали селянам.