Грошові розрахунки підприємства
Підприємство у процесі купівлі та реалізації продукції, надання послуг, а також виконання кредитних зобов’язань виконує різні розрахунки та платежі, зазвичай, грошовими коштами. Грошові розрахунки проводяться через установи банку і здійснюються як у готівковій, так і у безготівковій формі. Віддають перевагу, як правило, безготівковим грошовим розрахункам. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення.
Грошові кошти – це кошти у вигляді грошей, які знаходяться у касі підприємства, на рахунках у банках, в акредитивах, у підзвітних осіб та ін. Готівкову форму розрахунків використовують для виплати заробітної плати, дивідендів, пенсій, матеріальної допомоги, надання коштів на відрядження тощо.
Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з рахунку платника на рахунок постачальника або отримувача коштів відповідною установою банку. Ці розрахунки банк здійснює на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Між готівковою та безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію у безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли у безготівковій формі, можуть бути отримані в банку у готівковій формі.
Залежно від об’єктів платежів безготівкові розрахунки поділяють на розрахунки по товарних і нетоварних операціях. Розрахунки по товарних операціях пов’язані з оплатою отриманої продукції, придбанням товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг. До розрахунків за нетоварними операціями відносяться платежі до бюджету, з соціального та майнового страхування, по сплаті пені, штрафів та ін.
Оплата – це перерахування банком коштів з рахунку платника у сумі, вказаному у платіжному документі, та зарахування їх на рахунок одержувача.
Залежно від місця здійснення платежу і знаходження платника, розрахунки поділяються на місцеві та міжміські. Місцеві розрахунки здійснюються між підприємствами та організаціями, яких обслуговує одна або декілька місцевих установ банку. Міжміські – це розрахунки між підприємствами та організаціями, яких обслуговують установи банку, що знаходяться у різних населених пунктах. Поділ розрахунків на місцеві та міжміські має важливе значення для правильного дотримання документообігу і строків платежів.
У системі безготівкових розрахунків застосовуються такі форми: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями; розрахунки з застосуванням чеків; розрахунки акредитивами; розрахунки векселями; інші форми розрахунків.
Форми безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України (НБУ) є методичним центром розробки форм і засобів розрахунків у національному господарстві, правил документообігу, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.
Організація безготівкових розрахунків активно сприяє вирішенню таких завдань: удосконаленню комерційного розрахунку на підприємстві; підвищенню відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за усіма зобов’язаннями; зміцненню договірної дисципліни; прискоренню обороту оборотних коштів. Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають певні види розрахункових документів, на основі яких банк виконує доручення про платежі.
Платіжне доручення – це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму із свого рахунка на рахунок одержувача коштів. У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно у місцевих розрахунках, а також міжміських розрахунках для здійснення практично усіх видів товарних і нетоварних операцій. Вони забезпечують оплату товарно-матеріальних цінностей та послуг; платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками; прискорюють оборотність оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості у покупців.
Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина – вимога підприємства постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина – доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (одержувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів) у разі згоди оплатити товар (роботи, послуги) заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовують переважно у міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не використовують для розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.
Розрахунковий чек – письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму. Розрахунковий чек являє собою документ стандартної форми, у якому чекодавець(юридична або фізична особа, яка підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари та послуги) переказує своєму банку здійснити оплату пред’явнику чека (чекоутримувач). Чекоутримувач – підприємство або фізична особа, що отримали чек і має право на отримання коштів з рахунку чекодавця в оплату за відпущені йому товари, послуги. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек платник передає чекоутримувачу безпосередньо під час здійснення господарської операції.
Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і не лімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв’язку. Грошові чеки використовують тільки для отримання готівки підприємствами зі своїх рахунків у банківських установах.
Акредитив– це розрахунковий документ з дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар. Акредитивна форма застосовується тільки при немісцевих розрахунках з одним постачальником. Документи постачальника оплачує банк на умовах, передбачених в акредитиві покупця.
Використовуючи акредитивну форму розрахунків, оплату документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюють або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, задепонованих для цієї мети, або в банку платника (так званий гарантований акредитив). Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Цю форму розрахунків застосовують за наявності угоди між постачальником і платником про таку форму розрахунків.
Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених). Чинність акредитива, зазвичай, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Мінімальна сума, на яку може бути відкритий акредитив, не обмежується. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.
Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником (одержувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем. Вексель– це цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов’язання боржника (векселедавця) сплати визначену у векселі суму у відповідний строк і у відповідному місці власнику векселя (векселеотримувачу).
Векселі, які застосовують у господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі розрізняють за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками.
До інших форм безготівкових розрахунків відносяться платіжні вимоги, інкасові доручення та ін.
Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установи банку. Виписується платіжна вимога отримувачем грошових коштів при наявності у нього рішення арбітражного суду про беззаперечне стягнення або безакцептне списання певної суми з рахунку платника.
У випадках несвоєчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету, вони стягуються податковими органами у беззаперечному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнення здійснюється інкасовими дорученнямивстановленої форми. При оформлені інкасового доручення у ньому обов’язково зазначається сума недоїмки відповідного податку та сума нарахованої пені за прострочення сплати податку з посиланням на відповідний законодавчий акт.
Безготівкові розрахунки займають найбільшу питому вагу в розрахунково–платіжному обороті господарюючих суб’єктів.
Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства залежить значною мірою від системи організації розрахунків. Вона ґрунтується на таких принципах:
- обов’язкове зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі);
- надання підприємствам права вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку;
- самостійний (без участі банків) вибір підприємствами форм розрахунків та закріплення їх у відповідних угодах;
- кошти з рахунка підприємства списуються тільки за розпорядженням його власника на підставі розрахунково–платіжних документів типової форми;
- поточні рахунки підприємствам, як суб’єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу;
- момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;
- платежі здійснюються у межах залишків коштів на рахунках платника або у межах наданого банківського кредиту за цільовим призначенням.
Додержання вказаних принципів є обов’язковим як для постачальника, так і для покупця.
Таким чином, усі грошові кошти, що надходять до підприємства, зберігаються на відповідних рахунках в установах банку. Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках за власним вибором та згодою цих банків. Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті. В межах ліміту, встановленого банком, грошові кошти можуть зберігатися й у касі підприємства.
Порядок зберігання, використання грошових коштів та ведення касових операцій на підприємстві регламентується Законом України “Про підприємства в Україні”, Цивільним кодексом України, рішеннями уряду та інструкціями, затвердженими постановами НБУ, і поширюються на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв’язку).
Так, зберігання грошових коштів у касі підприємства допускається протягом трьох днів під час виплати заробітної плати, в інші дні встановлюється ліміт каси.
Готівку з поточного рахунка отримують з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати уповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. В оформленому чеку не повинно бути виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.
Розрахунки готівкою підприємствами усіх видів діяльності та форм власності проводять з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти діяльності, які підлягають оплаті.
Розрахункова дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій. Розрахункова дисципліна базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків. Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також скрутного фінансового становища підприємств.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов’язаннями у повному обсязі та у встановлені строки. Отже, забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни залежить від фінансового стану суб’єктів господарювання і водночас впливає на їхній фінансовий стан. За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції. Залежно від того, які суб’єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.
Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов’язання.
Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни: за незадовільний стан обліку і звітності; за нецільове використання кредитних ресурсів; за порушення планових строків уведення об’єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Перед застосуванням кредитних санкцій банк може виставити вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені у процесі аналізу діяльності підприємства та проведення поточних кредитних і розрахункових операцій.
Платники грошових коштів, які не дотримувалися встановлених строків платежів, за прострочення платежу сплачують на користь одержувача пеню у розмірі, встановленому у договорі сторін або у законі про відповідний платіж до бюджету чи до центрального фонду. Так, наприклад, згідно з договором за несвоєчасну оплату отриманих товарів платник оплачує на користь постачальника 0,4 % пені за кожний день прострочення з суми недоїмки, а за несвоєчасну сплату податку на прибуток сплачується пеня у розмірі 120 % облікової ставки Національного банку України (НБУ) за кожний день прострочення з суми недоїмки.
Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктами господарювання фінансової дисципліни. Їх застосовують державні органи, податкові адміністрації.