Місце письменників-полемістів І. Вишенського, М. Смотрицького, З. Копистенського в розвиткові поглядів на зв’язки з громадськістю
Полемічна література. Із середовища українського міщанства, православного духовенства, дрібної шляхти вийшли письменники, які створили низку гострих полемічних праць, спрямованих проти католицизму та уніатства. Початком полемічних змагань, як уважають історики, стала книжка польського письменника-єзуїта Петра Скарги «Про єдність церкви Божої» (1577 рік), у якій ішлося про історичну необхідність унії та об'єднання православних з Римом. У цьому творі він доводив, що «грецька наука» (власне, візантійсько-слов'янська культура) безповоротно занепала, що «наука» повністю перейшла до «латинників» і для Русі було б найрозумніше зректися «грецькості» й приєднатися до «латинства». Таким чином, він, як ідеолог контрреформаційного католицизму, видаючи Річ Посполиту за повноправного представника європейської культури, радив Русі принести в жертву свою національну й культурну самобутність заради приєднання до європейської культури та її засвоєння.
Проти цього твору виступив ректор Острозької академії Герасим Смотрицький, який видав у відповідь «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий» (1587 рік). У них він виступив не тільки як блискучий публіцист і письменник-сатирик, але і як патріот свого народу, що закликав співвітчизників до боротьби проти поневолення: «Повстаньте, почуйте й піднесіть очі душ ваших».
Надзвичайно активним полемістом був Іван Вишенський, який по праву вважається одним з найвидатніших письменників середньовічної доби. До нас дійшли близько 20 його листів і послань, які Іван Вишенський передав в Україну з далекого Афону. Найвидатніші з них — «Обличеніє діавола-миродержца», «Писаніє к утекшим от православное віри єпископом», «Короткослівна відповідь Петру Скарзі», у яких засуджуються прихильники унії, а також висміюються й заперечуються «латинська мудрість», «Арістотелі й Платони». Водночас І. Вишенський таврує ганьбою й православних священиків, шляхтичів і заможних міщан за пристрасть до розкошів, за їхню розбещеність. На той час він був чи не єдиним письменником, який засуджував закріпачення селян та сваволю їхніх володарів.
Вади українського суспільства, уважав І. Вишенський, можна ліквідувати тільки з поверненням до давньої православної церкви. Одне зі своїх послань — «Послання до стариці Домникії» — полемік адресував Юрієві Рогатинцю, одному з провідників Львівського Успенського братства у 80-х pp. XVI - на початку XVII ст. У цьому творі він з консервативних позицій розкритикував погляди свого адресата, що не обмежувався аскетичними ідеалами, а закликав до дієвої проповіді та відстоювання українських національно-культурних традицій.
Серед письменників, які брали участь у релігійній полеміці, був також Мелетій Смотрицький (син Герасима Смотрицького). Його твір «Тренос» («Плач») справив величезне враження на сучасників. Твір написаний у формі плачу матері — православної церкви, яка промовляє до читача: «Горе мені, бідній, горе нещасливій, пограбованій, позбавленій усіх моїх маєтків, обдертій із шат моїх на прилюдну ганьбу мого тіла, обтяженій нестерпними тягарями. Руки мої в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах».
Визначним твором полемічної літератури стала «Палінодія, або Книга оборони...» (1620-1622 pp.) Захари Копистенського, архімандрита Києво-Печерської лаври. Автор веде розповідь «із відстані років» і гостро критикує прихильників Рима. Проте у своєму творі він вже не заперечував «латинську мудрість», а доводив, що ця мудрість «позичена в греків», які були справжніми творцями європейської освіти й культури. У «Палінодії...» на особливу увагу заслуговує важливий теоретичний злам, який стався у ставленні до «латинської науки». Якщо вона «позичена в греків», прямих учителів «народів словенських», то немає нічого негожого в засвоєнні цієї вченості православними, звичайно, за умови її очищення від «папсько-єзуїтських» спотворень.
Сам З. Копистенський у «Палінодії» щедро черпав образи й теоретичні підходи з «латинської вченості», зокрема з ренесансної та барокової, і, користуючись навіть творами таких ідеологів контрреформації, як Бароній і Ботеро, перетлумачував їх відповідно до своїх ідейних завдань оборонця православної церкви і рідного народу.