Основні форми прямої присутності іноземного капіталу у банківській сфері України

Розширення можливих напрямків і масштабів діяльності транснаціональних структур ставить розвиток національних банківських систем у залежність як від зовнішніх загальноекономічних потрясінь, так і від фінансового становища окремих транснаціональних «гравців». Така диспозиція, особливо, якщо мова йде про країни з ринками, що розвиваються, виправдує наявність обмежувальних мір і вимагає наявності адекватної системи банківського нагляду з боку національних органів, включаючи моніторинг іноземних банків і банківських груп, розширення спектра питань взаємодії даних органів з відповідними владними структурами інших країн.

Чинне законодавство, що регулює допуск іноземних банків у вітчизняний банківський сектор номінально не обмежує можливі інституціональні форми присутності нерезидентів в Україні.

Разом з тим, фактично дотепер не існує законодавчо прописаного механізму відкриття філій іноземних банків. Вирішенню цієї проблеми, на нашу думку, суттєво сприятиме розробка проекту Стратегії розвитку банківської системи України на 2010 - 2015 роки, ключовими тезами якого стало підвищення вимог до капіталізації банків і вимог до їхньої відкритості для іноземних інвесторів. Відповідно до даного проекту приплив іноземного капіталу є важливим чинником розвитку банківського сектора України, оскільки веде до збільшення можливостей для одержання українськими підприємствами кредитних коштів. У зв'язку з цим режим допуску іноземного капіталу на фінансовий ринок України повинен орієнтуватися на розвиток ринкових відносин і конкуренції в банківському секторі.

Основними формами прямої присутності іноземного капіталу у банківській сфері є: представництво, дочірній банк, філія, консорціум, спільний банк, корпорація.

Представництва відкриваються в тому разі, якщо уряд країни, яка приймає, заперечує відкриття відділень або дочірніх банків, або представництва є початковою стадією на шляху до відкриття відділень чи дочірніх банків. Вони не здійснюють банківських операцій, але забезпечують інформаційні послуги та підтримують постійний контакт з головним банком.

Згідно з Законом України про банки та банківську діяльність, реєстрація представництв банків-нерезидентів здійснюється Національним банком України за умов подання нотаріально завірених документів, які легалізовані в консульській установі України. Національний банк України може відмовити у реєстрації представництва іноземного банку у разі порушення порядку реєстрації, невідповідності наданих документів законодавству України, недостовірності інформації, а також недотримання умов реєстрації або перевищення повноважень щодо сфер діяльності представництва.

Зарубіжні філії — це юридична форма розширення операцій «батьківського» банку, а не окрема корпорація, акції якої належать батьківській фірмі, як це буває стосовно дочірньої компанії.

Філії використовуються для отримання доступу до місцевого капіталу або євровалют, а також часто-густо вони відкриваються для уникнення залежності від кореспондентських відносин та для забезпечення доступу до місцевих клієнтів. Наприклад, відкриття зарубіжних відділень завжди було і буде основним засобом проникнення та розміщення капіталу американських банків за кордоном, тому що це найбільш гнучка форма, яка дає можливість контролю і має низьку вартість. Іноземні філії банків відіграють важливу роль, оскільки:

по-перше, вони стають великою конкурентною силою на внутрішніх грошових і банківських ринках країни, яка прийамає. У цьому розумінні вони фактично перебудували ринки Лондона, Сінгапура;

по-друге, вони є головним фактором розвитку ринку євровалют, який на сьогодні є основним міжнародним грошовим ринком;

по-третє, вони спрощують здійснення банківських операцій між головним банком та клієнтом у будь-якій країні світу і таким чином постають інтеграційним механізмом, котрий пов’язує фінансові ринки.

Спільний банк – це банк, засновниками якого є декілька країн.

Закордонні дочірні банки — це така форма міжнародного банківського менеджменту, яка здійснює загальну банківську діяльність та може створюватися як нове підприємство або шляхом поглинання діючого банку. Така форма утворюється в тих країнах, де вітчизняний банк не має контрольного пакета, і тоді, коли в країні базування діють обмеження щодо міжнародного представництва. Вони в основному орієнтовані на місцеві ринки та роздрібні банківські операції.

Завдання закордонного дочірнього банку:

поліпшення міжнародних конкурентних позицій;

мінімізація податкових зобов’язань;

можливість ефективно оперувати в країнах, де заборонено створювати іноземні філії;

обслуговування місцевих клієнтів та функціонування в інтересах материнських банків, виконуючи операції, які заборонені для головного офісу в країні походження.

Спеціальні міжнародні банківські корпораціївикористовуються залежно від їх можливостей та здібностей. Наприклад, внутрішні банки США мають можливість створювати корпорації на підставі «закону Єджа» (Edge Act corporations) у межах Сполучених Штатів для проведення міжнародних операцій. Згідно з цим законом банк має право створювати компанії в різних містах за межами свого штату, однак, за умови, що він проводить міжнародні, а не внутрішні банківські операції. Вони також виконують такі основні функції: загальну міжнародну банківську справу, пайові вкладення в акції, спеціалізоване фінансування.

Банківський консорціум створюється тоді, коли кілька банків із різних країн об’єднують свої ресурси для створення ще одного банку, який здійснює міжнародні операції. Така форма дає змогу банкам-учасникам у разі необхідності користуватися підтримкою у своїх партнерів. Наприклад, через депоненти в іноземних валютах, функціонування відділень у різних країнах, використання досвіду в проведенні банківських операцій особливих видів.

Дочірні фінансові компанії засновуються в тих країнах, де просування іноземного банку було заборонено або обмежено (Австралія, Тайвань, Південна Америка). Вони здійснюють операції, які не дозволені банківським компаніям, — лізинг та брокерська діяльність на ринку цінних паперів.