Передумови (підстави) виникнення правовідносини
Правовідносини може виникнути лише за наявності необхідних передумов, якими є:
1) норма права, що, регулюючи суспільні відносини, надає йому вигляду правових відносин. Без правової норми відносини не мають правового характеру;
2) правосуб’єктність учасників правовідносини. Під правосуб’єктністю розуміють сукупність правоздатності, дієздатності і деліктоздатності особи. Для загальних (абсолютних) правовідносин досить правоздатності особи (наприклад, правовідносини власності). Для відносних регулятивних правовідносин необхідна наявність як правоздатності, так і дієздатності особи (наприклад, правовідносини з договору позики). Для відносних охоронних правовідносин необхідна наявність деліктоздатності особи (наприклад, правовідносини юридичної відповідальності);
3) юридичний факт (фактичний склад). Юридичний факт –це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на події та дії.
Події– юридичні факти, що не залежать від волі людини. До них відносяться дії сил природи, народження і смерть людини, сплив строків. Події розділяють на абсолютні та відносні. Абсолютні події ніяк не пов’язані з поведінкою людей (землетрус, яким зруйнований будинок), а відносні все ж таки пов’язані з поведінкою людей. Наприклад, пожежа – це подія, оскільки процеси горіння, що відбуваються при цьому, не підвладні людині. Але підпал – це протиправна дія, оскільки залежить від волі людини. Тому пожежа від удару блискавки є абсолютною подією, а пожежа, що виникла в результаті підпалу – відносною подією.
Дії– юридичні факти, залежні від волі людини. Юридичні факти-дії – найбільш значущий для буття права вид юридичних фактів. Власне, заради них здійснюється все правове регулювання. Особливим різновидом дій визнаються факти-стани – тривалі дії (наприклад, перебування у шлюбі, стан громадянства).
Дії, у свою чергу, підрозділяються на правомірні (договір, заповіт, судове рішення) і неправомірні – правопорушення.
Правомірна поведінка, її ознаки і види.
Правомірна поведінка – це суспільно корисна поведінка суб’єкта права, що відповідає приписам правових норм і охороняється державою або іншим публічно-владним суб’єктом.
Мотиви правомірної поведінки є різноманітними: розуміння громадського обов’язку, підпорядкування особистого інтересу суспільному, турбота про близьких, звичка, страх перед покаранням, егоїстичні прагнення, кар’єрні міркування тощо. За мотивами та ступенем активності добровільну правомірну поведінку розділяють на соціально-активну (принципову) і звичну, а вимушену – на конформістську і маргінальну:
Соціально-активна. Це вища форма правомірної поведінки, властива людям з високим рівнем правосвідомості. Мотивом соціально-активної поведінки є повага суб’єкта до права, його переконаність в необхідності і доцільності слідування праву. Правосвідомість і поведінка такої людини перебувають у повній гармонії.
Цей вид поведінки є найбільш соціально значущим, бо пов’язаний з реалізацією не тільки особистого, але й суспільного інтересу, з боротьбою за реальне утвердження в житті принципів права, законності, правопорядку;
2) звична. Така поведінка заснована не стільки на знанні права і повазі до нього, скільки на силі звички і життєвому досвіді. Така людина не дуже замислюється над приписами права, діє за інерцією, слідуючи стереотипу, що склався. Люди, для яких властивий цей тип поведінки, зазвичай не проявляють зайвої соціальної активності, проте до права ставляться свідомо і позитивно. Такий вид правомірної поведінки є найбільш поширеним у цивілізованому суспільстві;
Конформістська (від лат. conformis – подібний, згідний). Людина слідує не своїм переконанням або звичкам, а копіює дії свого найближчого оточення, діє «як усі». Це пристосування своєї поведінки до дій і переконань свого соціального оточення (колег по роботі, начальства, групи, родичів), а також слідування нормам права через слідування більшості. Для конформістської поведінки характерні: відсутність власної позиції, байдуже ставлення до права, пристосування до навколишньої дійсності, підпорядкування групі, начальству, неформальному лідеру, ситуативність поведінки, чутливість до психологічного тиску та маніпуляції.